Аналіз основних положень проектів законів № 2112, 2113, 2114 від 11 вересня 2006 р. та проектів законів № 0875, 0876, 0877 від 23 листопада 2007 р. 4 страница

Коло суб’єктів злочинів, передбачених статтями 366 та 367 КК, проек­том Закону № 2112 пропонувалось розширити, віднісши до них осіб, які виконують управлінські функції в юридичній особі приватного права, та осіб, які виконують надані їм законом владні повноваження.

Особами, які виконують управлінські функції в юридичній особі приватного права незалежно від організаційно-правової форми у стат­тях розділу VІІ-А та статтях 366, 367 КК пропонувалось визнати осіб, які постійно, тимчасово або за спеціальним повноваженням виконують організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські обов’язки, у тому числі в юридичній особі приватного права іноземної держави.

Проектом Закону № 2112 пропонувалось дати у Загальній частині КК загальне визначення поняття службової особи – доповнити ст. 18 КК двома частинами такого змісту: «3. Службовою особою, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом, є особа, яка постійно чи тимчасово здійснює функції представника влади, а також обіймає постійно чи тимчасово на підприємстві, в установі чи організації, незалежно від форми власності посаду, пов’язану з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або виконує такі обов’язки за спеціальним повноваженням. 4. Службовою особою також визнається особа, яка виконує обов’язки, зазначені в частині третій статті у будь-якій іншій державі чи міжнародній організації». Водночас пропонується уточнити поняття службової особи у п. 1 примітки до ст. 364 КК: «1. Службовими особами у статтях 364, 365, 368, 369 цього розділу є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також постійно чи тимчасово обіймають у юридичних особах, у статутному фонді яких державна частка становить 50 або більше відсотків, посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або виконують такі обов’язки за спеціальним повноваженням».

Проектом Закону № 0875 пропонувалось передбачити відповідальність службових осіб за незаконне збагачення – отримання у власність службовою особою або оформлення нею у власність її близьких родичів грошових коштів або майна у значних розмірах, законність походження яких не підтверджена в установленому порядку (ст. 368¹), а також за торгівлю впливом – надання будь-яких неправомірних благ (переваг, пільг, послуг) особі, яка пропонує чи обіцяє (погоджується) за такі блага вплинути на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави (ч. 1 ст. 369¹), та отримання будь-яких неправомірних благ (переваг, пільг, послуг) за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, а так само пропозицію здійснити вплив за надання таких благ (ч. 2 ст. 369¹).

У статті 369 КК пропонувалось передбачити відповідальність за про­позицію хабара (ч. 1 ст. 369), а також за давання хабара, диференціювавши відповідальність за давання хабара залежно від того, якій служ­бовій особі він дається (будь-якій службовій особі; особі, яка посідає відповідальне або особливо відповідальне становище). Крім того, про­понувалось як кваліфікуючі ознаки передбачити давання хабара повторно, за попередньою змовою групою осіб, організованою групою осіб чи її учасником.

Більшість положень цього проекту Закону обґрунтовано дістали не­гативну оцінку як у висновку на нього Головного науково-експертного управління Верховної Ради України, так і у висновку Комітету Верховної Ради з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, оскільки більшість пропонованих проектом Закону норм була сформульована із порушенням правил законодавчої техніки, безсистемно, наявна їх суперечливість як із чинними нормами КК, так і між собою, а також між окремими нормами пропонованих проектів законів, вживання різної термінології для позначення предмета корупційних правопорушень тощо.

У цілому можна констатувати, що автори проекту Закону № 2112 пропонували радикально змінити підходи до кримінальної відповідаль­ності осіб, які виконують певні професійні, посадові та службові функції (обов’язки), пов’язані з наділенням їх або владними повноваженнями, або покладенням на них організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, чи з можливістю вчинення певних дій, які тягнуть правові (юридично значимі) наслідки. Відповідальність пропонувалось диференціювати, фактично, залежно від важливості, авторитету займаної особою посади, характеру вчинюваних діянь та їх правових наслідків: пропонувалось виділити за ознакою спеціального суб’єкта 4 групи (види) «посадових» осіб, виходячи із запропонованих проектом Закону визначень їх поняття:

1) службові особи – суб’єкти злочинів, передбачених статтями 364, 365, 368 КК. По суті, це категорія «державних» службових осіб;

2) службові особи взагалі – особи, які можуть бути суб’єктами будь-яких злочинів, де такий суб’єкт називається, за винятком злочинів, передбачених статтями 364, 365, 368 КК;

3) особи, які виконують управлінські функції в юридичній особі приватного права незалежно від організаційно-правової форми (стат-
ті 235¹, 235², 235⁴, 366, 367 КК);

4) особи, які виконують надані їм законом владні повноваження – приватний аудитор, приватний нотаріус, експерт, адвокат, арбітражний керуючий, незалежний посередник чи арбітр при розгляді колективних трудових спорів та ін. (статті 235², 235⁵, 366, 367 КК). При цьому,
у ст. 369¹ йдеться про вплив на прийняття рішення особами, уповноваженими на виконання функцій держави – це особи, визначені як такі у пунктах 1 та 2 ст. 2 Закону України «Про засади запобігання та проти­дії корупції». По суті, цю категорію осіб можна назвати «публічними» посадовими особами.

Крім того, суб’єктами злочину «Перевищення повноважень» (ст. 235² КК) пропонувалось визнати не лише особу, яка виконує управлінські функції в юридичній особі приватного права незалежно від організаційно-правової форми, а будь-якого службовця такої юридичної особи, а суб’єктом злочину, передбаченого ст. 354 КК, є будь-який працівник державного підприємства, установи, організації.

Зверну увагу на окремі положення цього проекту Закону.

По-перше, назва пропонованого нового розділу VІІ–А Особливої частини КК значно вужча за зміст його статей, оскільки розділ пропонувалось назвати «Злочини у сфері службової діяльності в юридич­них особах приватного права», а його статтями 235³ та 235⁵ пропонувалось передбачити відповідальність будь-яких осіб, які виконують надані їм законом владні повноваження, в тому числі приватних аудиторів, нотаріусів, експертів, оцінювачів, адвокатів, арбітражних керуючих, незалежних посередників чи членів трудового арбітражу при розгляді колективних трудових спорів. Більшість цих осіб здійснюють свою діяльність не як працівники юридичних осіб приватного права, а на індивідуальній основі, їхній правовий статус аналогічний правовому статусу фізичної особи-підприємця. Проектом Закону не враховувалось, що в Україні паралельно діють приватні і державні нотаріуси, а арбіт­ражний керуючий за своїм правовим статусом, на мій погляд, є служ­бовою особою. Водночас проектом Закону не передбачалась зміна назви розділу ХVІІ Особливої частини КК, внаслідок чого у разі внесення до нього пропонованих змін його назва була б вужчою змісту норм, які у ньому будуть міститись.

Трапилася неузгодженість між окремими положеннями ратифікованих Верховною Радою України конвенцій та положеннями норм чинного КК і положеннями окремих пропонованих проектом Закону № 2112 норм щодо визначення предмету злочинів, якими передбачалось чи пропонувалось передбачити відповідальність за його обіцянку, пропозицію, одержання чи вимагання. У всіх статтях Конвенцій предмет таких злочинів позначається терміном «будь-яка неправомірна перевага». Натомість у ст. 369¹ предмет злочину пропонувалось визначити вживанням термінологічного звороту «будь-які неправомірні блага (переваги, пільги, послуги), у статтях 235¹, 235³ та у п. 2 примітки до неї та ст. 235⁵ – «гроші, цінні папери, інше майно, переваги, пільги або послуги матеріального чи нематеріального характеру».
У статтях 368, 369 та 370 КК для позначення предмета передбаче-
них ними злочинів вживається термін «хабар у будь-якому вигляді», а у ст. 354 КК – термін «матеріальні блага або вигоди майнового характеру у будь-якому вигляді».

На мій погляд, для позначення предмета злочинів, передбачених статтями 368, 369, 370 та 354, а також злочинів, відповідальність за вчи­нення яких пропонувалось передбачити статтями 235¹, 235³, 235⁴ та 369¹, слід було б вживати або термін «переваги, пільги, послуги матеріального чи нематеріального характеру» або ж термін «блага матеріального чи нематеріального характеру».

Слід звернути увагу на те, що проектом Закону не враховувалась наявність у КК ст. 354, якою передбачена відповідальність за незаконне одержання способом вимагання незаконної винагороди працівником державного підприємства, установи чи організації, який не є службовою особою, в будь-якому вигляді матеріальних благ або вигод майнового характеру у значному розмірі за виконання чи невиконання будь-яких дій з використанням становища, яке він посідає на підприємстві, в ус­танові чи організації.

У висновку Головного науково-експертного управління на проект Закону «Про засади запобігання і протидії корупції» також звертається увага на необхідність уніфікації термінів, якими визначається предмет корупційних правопорушень у проектах унесених Президентом України законів, у яких вживаються такі терміни: «подарунок»; «матеріальна і/або нематеріальна допомога»; «винагорода», «майно, кошти»; «хабар»; «блага (переваги, пільги, послуги) матеріального і/або нематеріального характеру»; «блага (переваги, пільги, послуги)»; «не­правомірні блага (переваги, пільги, послуги)»; «будь-які блага (пере­ваги, пільги, послуги) матеріального і/або нематеріального характеру»; «блага матеріального характеру», «кошти, цінні папери, інше майно, переваги, пільги, послуги матеріального і/або нематеріального характеру», «кошти, інше майно, послуги, пільги, переваги». У згадуваному висновку зазначається, що як видно з цього переліку, існує різнобій не лише технічного характеру, а й змістовного.

На думку Головного науково-експертного управління в законопроектах № 2112, 2113, 2114 треба застосовувати або термін «неправомірна перевага», або синонімічний і більш придатний до реалій українського законодавства термін «неправомірна вигода», а у ст. 1 проекту Закону № 0875 дати такі визначення:

«неправомірна вигода» – хабар, а так само переваги чи пільги матеріального характеру, які особа отримує безоплатно або за вартістю, що є істотно меншою за їхню дійсну економічну вартість;

«хабар» – майно, право на майно, будь-які дії майнового характеру;

«право на майно» – документи, які надають право отримати майно, користуватися ним або вимагати виконання зобов’язань;

«дії майнового характеру» – передача майнових вигод, відмова від них, відмова від прав на майно, надання майнових пільг, надання послуг, проведення робіт безоплатно або за заниженою ціною тощо»;

Крім того, Головне науково-експертне управління категорично заперечувало доцільність і можливість установлення юридичної відповідальності за неправомірне одержання благ (вигод) нематеріального характеру, оскільки, на думку авторів висновку М. І. Хавронюка та О. А. Єрмака, про блага (вигоди) нематеріального характеру у поданих до Верховної Ради України на ратифікацію Конвенції ООН проти корупції та Кримінальній конвенції Ради Європи про боротьбу
з корупцією не йдеться, а чинний Кримінальний кодекс України (КК) оперує терміном «хабар» (статті 368–370). При цьому вони посилаються на п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про хабарництво» від 26.02.2002 р. № 5, де тер­мін «хабар» визначається як «незаконна винагорода», і роз’ясню­ється, що предмет одержання хабара має виключно майновий характер, а послуги, пільги і переваги, які не мають майнового характеру (похвальні характеристика чи виступ у пресі, надання престижної роботи тощо), не можуть визнаватися предметом хабара. Крім того, вони звертають увагу на те, що чинний Закон України «Про боротьбу з корупцією» використовує термін «матеріальні блага, послуги, пільги або інші переваги» (ст. 1). Під час розроблення цього Закону у 1994–1995 рр. питання про встановлення відповідальності за надання і прийняття нематеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг обговорювалось, але така пропозиція була відхилена через те, що таке розширення предмета корупційних діянь входить у суперечність із загальновизнаним (і, зокрема, закріпленим у міжнародних договорах) розумінням корупції.

Наведені аргументи Головного науково-експертного управління, на мій погляд, недостатньо обґрунтовані, а його посилання на роз’яс­нення Пленуму Верховного Суду України є недоречним (некоректним), оскільки вони (роз’яснення) відображають лише консерватизм позиції Верховного Суду України щодо визначення предмета одержання хабара як майна, прав на майно та дій майнового характеру, яка сфор­мувалась ще за радянських часів. На мій погляд, предметом одержання хабара, як і предметом інших корупційних правопорушень, мають ви­знаватись блага, пільги і переваги як матеріального, так і нематеріального характеру.

Проектами законів не передбачалось доповнення КК статтями, якими б передбачалась кримінальна відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень. Натомість пропонувалось прийняти окремий Закон «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень», якими (корупційними правопорушеннями) пропонувалось визнати: пропонування або давання хабара посадовій, службовій особі державного органу або органу місцевого самоврядування; підкуп особи, яка не є посадовою, службовою особою державного органу або органу місцевого самоврядування, але виконує надані законом владні повноваження; комерційний підкуп. Покараннями за такі діяння пропонувалось передбачити: накладення на юридичну особу штрафу; заборона займатися певним видом діяльності; ліквідація суб’єкта господарювання. Такий підхід авторів проекту цього Закону щодо відповідальності юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень, на мій погляд, був зваженим, обґрунтованим і відповідав ст. 26 Конвенції ООН проти корупції, згідно з якою за умови дотримання правових принципів держави-учасниці відповідальність юридичних осіб може бути кримінальною, цивільно-правовою або адміністративною.

У цілому, оцінюючи проекти законів № 2112, 2113 та 2114, я зро­бив висновок, можна констатувати, що в Україні реформування антикорупційного законодавства з метою приведення його у відповідність із положеннями ратифікованих Україною міжнародно-правових доку­ментів, так і з посилення реальної боротьби із корупційними діяннями, їх попередження, є незавершеним.

Порівняння текстів названих проектів законів, прийнятих у першому читанні 12 грудня 2006 р., та доопрацьованих до другого читання проектів законів № 0875, 0876, 0877, свідчить, що концептуально проекти законів змін фактично не зазнали. Без суттєвих змістовних змін залишились проекти законів № 0876 і № 0875, які, на жаль, до різних положень проекту № 0875 вносились безсистемно, неузгоджено з іншими положеннями. Крім того, зміни, внесені до проекту Закону № 0875, не були враховані у проекті закону № 0876. Зокрема, проектом Закону № 0875, на відміну від його проекту № 2112, прийнятому у першому читанні, не передбачалось внесення змін у визначення понят­тя службової особи, яке міститься у п. 1 примітки до ст. 364 КК, як це передбачалось проектом Закону № 2112, прийнятим у першому читанні. Водночас підпункт «в» п. 2 ст. 2 проекту Закону № 0876 до суб’єктів корупційних діянь віднесені особи, які постійно або тимчасово обіймають в юридичних особах, у статутному фонді яких державна частка становить 50 або більше відсотків, посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов’язків, чи спеціально уповноважені на виконання таких обов’язків». Очевидно, що підпункт «в» п. 2 ст. 2 проекту Закону № 0876 необхідно було виклю­чити, оскільки названі у ньому службові особи є різновидом службових осіб, які визнаються суб’єктами службових злочинів, зокрема склади яких передбачені статтями 364–368 КК, суб’єктами яких є будь-яка службова особа, визначення якої дається у п. 1 примітки до ст. 364 КК.

Визначення поняття службової особи, яке давалось у п. 1 примітки до ст. 364 КК і було чинним до 1 липня 2011 р., охоплювало і осіб, які «виконують управлінські функції в юридичних особах приватного права», тобто службових осіб юридичних осіб приватного права.

З цих же підстав необґрунтованим і недоцільним було виділення у КК окремого розділу VІІ–А, статтями 235¹, 235² та 235⁴ якого пропонувалось передбачити відповідальність службових осіб юридичної особи приватного права відповідно за зловживання повноваженнями (ст. 235¹), перевищення повноважень (ст. 235²) та комерційний підкуп (ст. 235⁴), оскільки такі особи за названі діяння могли притягуватись до кримінальної відповідальності відповідно за статтями 364, 365 чи 368 КК, тому що вони є службовими особами, які виконують організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські обов’язки на підприємствах, в установах чи організаціях приватної форми власності.

Метою доповнення КК статтями 235¹, 235² та 235⁴ була диференціація відповідальності службових осіб залежно від того, в яких юридичних особах – (приватного чи публічного) права, вони постійно чи тимчасово обіймають посади, пов’язані з виконанням певних функцій (обов’язків) – передбачити для службових осіб юридичних осіб приватного права більш м’яку відповідальність за аналогічні дії. Диферен­ціювати відповідальність службових осіб залежно від соціальної важливості посад, які вони обіймають, важливості функцій (обов’язків), які ними виконуються, їх повноважень (компетенції) та ін. можна (і є більш обґрунтованим) способом унесення відповідних змін до статей 364 та 365 КК. При цьому слід враховувати, що якщо стати на позицію проекту № 0875, то його положеннями створювалась невиправдана конкуренція норм, якими пропонувалось доповнити КК (статті 235¹, 235²), та норм, сформульованих у статтях 364 та 365 КК, оскільки ними передбачалась би відповідальність за однакові діяння, вчинені одними й тими ж службовими особами.

Проект 2112 принципово по-іншому пропонував вирішити питання відповідальності службових осіб – у статтях 364 та 365 КК пропонувалось суб’єктами складів злочинів визнавати представників влади та службових осіб юридичних осіб публічного права, а у статтях 235¹ та 235² – службових осіб юридичних осіб приватного права.

Мною були підготовлені і передані до Верховної Ради України за­уваження і пропозиції щодо внесення змін до норм, якими пропонувалось таке.

«З метою диференціації відповідальності службових осіб залежно від їх категорії – представники влади, особи, що виконують організаційно-розпорядчі обов’язки, та особи, що виконують адміністративно-господарські обов’язки, статті 364 та 365 КК доцільно викласти у такій редакції:

«Стаття 364.Зловживання владою або службовим становищем

1. Зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб, використання особою, яка обіймає постійно чи тимчасово в юридичній особі незалежно від форми власності та організаційно-правової форми (варіант – на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності) посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’яз­ків, або виконує такі обов’язки за спеціальним повноваженням, свого службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно заподіяло істотну шкоду правам, свободам та охоронюваним законом інтересам окремих громадян, інтересам юридичних осіб або державним чи громадським інтересам,– карається…

2. Те саме діяння, вчинене особою, яка виконує постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням функції представника влади, або служ­бовою особою, яка займає відповідальне становище,– карається…

3. Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, якщо вони вчинені службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище, або якщо вони спричинили особливо тяжкі наслідки,– карається…

Стаття 365. Перевищення влади або службових повноважень

1. Перевищення влади або службових повноважень, тобто умисне вчинення особою, яка обіймає постійно чи тимчасово в юридичній особі незалежно від форми власності та організаційно-правової форми посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або виконує такі обов’язки за спеціальним повноваженням, дій, які явно виходять за межі наданих їй прав чи повноважень, якщо вони заподіяли істотну шкоду правам, свободам та охоронюваним законом інтересам окремих громадян, інтересам юридичних осіб або державним чи громадським інтересам,– карається…

2. Перевищення влади або службових повноважень, вчинене особою, яка постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснює функції представника влади,– карається…

3. Перевищення влади або службових повноважень, якщо воно супроводжувалося застосуванням до потерпілого чи близьких йому осіб насильства або погрозою застосування насильства, застосуванням зброї чи спеціальних засобів або болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого або близьких йому осіб, діями, або вчинене службовою особою, яка займає відповідальне становище,– карається…

4. Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, якщо вони вчинені службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище, або якщо вони спричинили особливо тяжкі наслідки,– карається…»

У разі сприйняття цієї пропозиції із п. 2 ст. 2 проекту Закону
№ 0876 необхідно виключити підпункт «а», яким до суб’єктів корупційних правопорушень віднесені «посадові особи юридичних осіб публічного права, які не зазначені у пункті 1 цієї статті, але одержують заробітну плату за рахунок державного чи місцевого бюджету», а п. 3 ст. 2 цього проекту Закону викласти у новій редакції, текстуально відтворивши текст п. 1 примітки до ст. 364 КК, у якому дається визначення поняття службової особи взагалі як суб’єкта будь-якого служ­бового злочину, за винятком вказівки представників влади: «3) особи, які обіймають постійно чи тимчасово в юридичних особах (на підприємствах, в установах чи організаціях) незалежно від форми власності та організаційно-правової форми посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або виконують такі обов’язки за спеціальним повноваженням».

Проектом закону № 2112 передбачалось внесення змін до п. 1 при­мітки до ст. 364 КК і доповнення ст.18 КК частиною 3, в якій пропонувалось дати загальне визначення поняття службової особи. У зв’язку з тим, що проектом Закону № 0875 не передбачається внесення змін до п. 1 примітки до ст. 364 КК, в якій дається визначення поняття службової особи, а визначення цього поняття, яке пропонується дати у ч. 3 ст. 18 КК, тотожнє за змістом і текстуально легальному визначенню поняття службової особи, яке дається у п. 1 примітки до ст. 364 КК, необхідність давати загальне визначення поняття служ­бової особи у ч. 3 ст. 18 КК відпала. Тому вносити доповнення до ст. 18 КК не потрібно. Якщо ж таке доповнення вносити, то тоді необхідно виключити п. 1 із примітки до ст. 364 КК, оскільки у КК будуть два тотожніх визначення поняття службової особи.

Статтею 235⁵ проекту № 0875 пропонується передбачити відпо­відальність за: 1) пропозицію, передачу, надання аудитору, нотаріусу, експерту, адвокату, третейському судді, арбітражному керуючому, незалежному посереднику чи члену трудового арбітражу при розгляді колективних трудових спорів або іншій особі, яка виконує надані їй законом публічні повноваження, благ за вчинення дій або бездіяльність в інтересах особи, що передає чи надає такі блага, або в інтересах третіх осіб з використанням наданих їй прав або повноважень (ч. 1 ст. 235⁵); 2) пропозицію, отримання аудитором, нотаріусом, ек­спертом, адвокатом, третейським суддею, арбітражним керуючим, незалежним посередником чи арбітром при розгляді колективних трудових спорів або іншою особою, яка виконує надані їй законом публічні повноваження, благ за вчинення дій або бездіяльність в інтересах особи, що їх передає чи надає з використанням наданих їй прав або повноважень.

Пропоновані склади злочинів у наведеній редакції не можуть бути включені до КК, оскільки ними пропонується передбачити відповідаль­ність за діяння, які регулятивним законодавством, принаймні для пер­ших п’яти категорій зазначених осіб, визнаються правомірними. Аудитор, нотаріус, експерт, адвокат, третейський суддя надає громадянам та юридичним особам публічні послуги за плату, вартість яких визначається домовленістю сторін. Для виконання своїх професійних функцій – надання відповідних публічних послуг – зазначені особи наділяються певними повноваженнями. Блага отримуються зазначеними особами саме за вчинення дій в інтересах особи, що їх передає чи надає. Такі дії в інтересах особи, яка передає чи надає блага зазначеним особам, останні зобов’язані вчинювати.

Доцільність і обґрунтованість доповнення КК статтями 235³ та 235⁵ є вельми сумнівними. По-перше, ні Конвенцією ООН проти коруп­ції 2003 р., ні Кримінальною конвенцією про боротьбу з корупцією 1999 р. державам-учасницям не рекомендується встановити (передбачити) кримінальну відповідальність осіб, іменуємих у проекті № 0875 особами, які виконують публічні повноваження (аудитори, нотаріуси, експерти, оцінювачі, адвокати, третейські судді та ін.). По-друге, зазначені особи з огляду на виконання ними своїх професійних функцій надають фізичним та юридичним особам послуги публічного характеру (публічні послуги) за плату, тобто отримують блага для себе на законних підставах. Передбачати кримінальну відповідальність за законне одержання благ є нонсенсом.

Якщо законодавець вважає, що необхідно передбачити відповідаль­ність осіб, названих ним у статтях 235³ та 235⁵ проекту Закону
№ 0875 «особами, що виконують надані законом публічні повноважен­ня», за окремі корупційні правопорушення – 1) використання своїх пов­новажень всупереч завданням своєї діяльності з метою отримання благ або з метою заподіяння шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, юридичних осіб, інтересам суспільства, та 2) за пропозицію чи отримання благ за вчинення певних дій або за бездіяльність в інтересах особи, що їх передає чи надає, а так само за підкуп таких осіб, тобто за пропозицію надати або передати певні блага чи фактичну їх передачу або надання, то ознаки (об’єктивні та суб’єктивні) відповідних складів злочинів мають бути конкретизовані.

Відповідальність може бути передбачена лише за пропозицію, от­римання благ у разі:

1) якщо блага отримуються за вчинення дій (надання послуг), які мають вчинюватись безоплатно;

2) якщо блага надаються третьою особою за вчинення в її інтересах певних дій всупереч інтересам особи, якій надаються публічні послуги;

3) якщо блага отримуються за вчинення незаконних дій.

Одним із оптимальних варіантів вирішення проблеми криміналізації корупційних діянь, вчинюваних особами, які надають публічні послуги особисто чи від імені (як працівники) юридичних осіб публічного права, було б визнання їх суб’єктами злочинів, передбачених ч. 2 ст. 183, ч. 1 ст. 184 та ст. 354 КК, шляхом внесення до цих статей таких змін:

«Стаття 183. Порушення права на отримання освіти

…2. Незаконна вимога оплати за надання освітніх послуг у освітніх закладах будь-якої форми власності,– карається…»

«Стаття 184. Порушення права на безоплатну медичну допомогу

1. Незаконна вимога оплати за надання медичної допомоги чи медичних послуг в закладах охорони здоров’я будь-якої форми власності,– карається …

Стаття 354. Одержання незаконної винагороди працівником юридичної особи чи особою, яка надає публічні послуги

Вимагання чи незаконне одержання (шляхом вимагання) працівником юридичної особи будь-якої форми власності, який не є службовою особою, чи самозайнятою фізичною особою, яка надає публічні послуги, будь-яких благ чи переваг матеріального чи нематеріального характеру (варіант – у будь-якому вигляді матеріальних благ або вигід майнового характеру) у значному розмірі за виконання чи невиконання будь-яких дій з використанням становища, яке працівник займає в юри­дичній особі, чи повноважень, якими наділена особа, що надає публічні послуги,– карається…»

Крім того, доцільним є внесення змін до ст. 358 КК, в якій необхідно конкретизувати предмет злочину, склад якого передбачений її частиною першою, та ознаки суб’єкта злочину, для чого ч. 1 ст. 358 КК можна було б викласти у такій редакції:

«Стаття 358. Підроблення документів печаток, штампів та бланків, а також збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів

1. Складання чи видача працівником юридичної особи будь-якої форми власності, який не є службовою особою, приватним підприємцем, аудитором, експертом, оцінювачем, адвокатом чи іншою самозайнятою особою, яка надає публічні послуги, завідомо підроблених офіційних документів, які посвідчують певні факти, що мають юридичне значення або надають певні права чи звільняють від обов’язків, підроблення з метою використання або збуту посвідчення, інших офіційних документів, які складені у визначеній законом формі та містить передбачені законом реквізити, а також виготовлення підроблених офіційних печаток, штампів чи бланків з метою їх збуту, збут чи використання завідомо підроблених офіційних документів, у тому числі особистих документів особи, завідомо підроблених печаток та штампів,– карається...»