Обычай в гражданском праве

Гражданские отношения могут регулироваться обычаем, в частности, обычаем делового

оборота.

Обычаем есть правило поведения, которое не установлено актами гражданского законодательства, но устоялся в определенной сфере гражданских отношений. Обычай может быть зафиксирован в соответствующем документе.

2. Обычай, который противоречит договору или актам гражданского законодательства, в гражданских отношениях не применяется.

1. Комментируемая норма впервые в отечественном гражданском законодательстве прямо предусматривает, что обычай может быть формой норм гражданского права, дает его определение и определяет принципы применения обычая.

Обычай трактуется ГК как правило поведения, которое не установлено актами гражданского законодательства, но устоялся в определенной сфере гражданских отношений.

В зависимости от характера правового обычая различают несколько его видов: обычаи делового оборота (оборота), международные обычаи; обычаи внутригосударственные; обычаи, основанные на обычном праве; судебный обычай и др..

Некоторые из обычаев могут фиксировать соответствующем документе (например, обычаи распределения общей аварии, кодифицированы в Йорк-антверпенских правилах, а также закреплены в Кодексе торгового мореплавания Украины, некоторые судебные обычаи зафиксированы в постановлениях Пленума Верховного Суда Украины и др.). Но в большинстве случаев обычаи в актах гражданского законодательства или каких-то специальных документах не фиксируются, а имеют характер правовых аксиом, обычно принимаются во внимание участниками гражданских отношений, судом и т.д. (например, правила «Дважды за одно нарушение не отвечают», «Так поступил бы хороший хозяин »,« Родовые вещи не погибают »и проч.).

Обычаи могут иметь характер конкретного правила (например, «Принадлежности следуют за главными вещами»). Но они могут также быть сформулированы в самом общем виде. Например, правило, установленное ч. 4. ст. 13 ГК предусматривает, что при осуществлении гражданских прав лицо должно соблюдать «моральных устоев общества». Очевидно, что «моральные основы общества» является категорией обычного права, которой предоставлена ​​обязательная сила нормой ГК. Вместе с тем, эта категория требует дополнительного толкования, а следовательно требует выяснения совокупности конкретных обычаев, которые определяют моральные принципы общества (положение религии, которая доминирует в данном обществе; гуманитарные ценности, принятые в нем, и т.п.).

2. Часть 2 комментируемой статьи определяет место обычаев в системе норм гражданского права, предусматривая, что обычай, который противоречит актам гражданского законодательства или договору, не применяется. В общем, это правило воспроизводит давнюю сентенцию Римского права «Авторитет обычая значительным, однако он не перевешивает предписания закона».

Вместе с тем, это положение следует толковать расширительное: не может также применяться обычай, который противоречит нравственности общества, публичному интересу подобное. Таким образом, правовые обычаи по юридической силе уступают договорам, актам гражданского законодательства, а также общим началам гражданского законодательства.

Такой подход вполне соответствует концепции права в странах, чьи правовые системы принадлежат к центральноевропейской, восточноевропейской (к ней относится Украина) и романской семей частного права. Здесь, как правило, значение правового обычая существенно ограничено. Он выполняет второстепенную роль в качестве формы права, поскольку исторически многие из обычаев уже закреплены вактах законодательства и вследствие этого могут быть лишь дополнением к ним. Исключение составляет Италия, где правовые обычаи занимают равноправное место в ряду других форм гражданского права

17.18.19. Аналогія закону та аналогія права в цивільному праві.

Норми цивільного права регулюють найтиповіші й характер­ні для певного етапу суспільного розвитку майнові та немайнові відносини. Але навіть найдосконаліша система права не може охопити всю різноманітність суспільних відносин, які потребу­ють правового регулювання.

Так, безпосередньо в ЦК України відсутня правова регламен­тація багатьох питань, які виникають на практиці у зв’язку з медичним обслуговуванням, внутрішніми перевезеннями паса­жирів місцевим транспортом, функціонуванням громадського харчування та іншими видами повсякденного обслуговування.

Законодавець у ЦК України прямо зазначає, що цивільні пра­ва та обов’язки можуть виникати з дій громадян і організацій, які хоча й не передбачені в законі, але в силу загальних засад і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов’язки.

Зміни в політичному житті й недоліки законодавчої техніки також сприяють тому, що окремі суспільні відносини залиша­ються поза межами правового регулювання.

Під прогалиною у праві звичайно розуміють випадок, коли певні суспільні відносини потребують правового регулювання, але воно не передбачене конкретним законом, правовою нормою.

Засобом усунення прогалин є правотворчість - прийняття нових норм або редагування застарілих. Але суди не можуть чекати, поки прогалину в праві усуне законодавець, і не надавати захисту інтересам громадян і організацій, посилаючись на відсутність нормативної бази. Вихід полягає в тому, що суду на­дається право розглядати такі справи за допомогою аналогії.

Аналогія закону й аналогія права як засоби усунення прога­лин в законодавстві передбачені ст. 8 ЦК і ч. 7 ст. 8 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України. У разі відсутності зако­ну, який регулює спірні відносини, суд застосовує закон, який регулює подібні відносини, а за відсутності такого суд виходить із загальних засад і змісту законодавства України.

Перший вид аналогії (за відсутності закону, який регулює спірні відносини) має назву «аналогія закону», другий (за від­сутності і закону, який регулює спірні відносини, і закону, який регулює подібні до спірних відносини) - «аналогія права».

Аналогія законумає місце, якщо:

1)відносини, щодо яких виник спір, за своїм характером пот­ребують цивільно-правового регулювання;

2) ці відносини не регулюються будь-якими конкретними нормами права;

3) вирішення спору, що виник, не можливе, ґрунтуючись на засадах і змісті законодавства;

4) є закон, який регулює подібні відносини і який може бути застосований за аналогією.

Вирішуючи справу шляхом використання аналогії закону, суд повинен не лише посилатися на конкретну норму закону, а й обґрунтовувати, чому він вважає можливим її застосування.

У певних випадках законодавець з метою «нормативної еко­номії» сам вказує на необхідність застосування аналогічного за­кону. Так, в ст. 713 ЦК передбачено, що до договору контрак­тації застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 716 ЦК до договору міни застосовуються загальні положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містять­ся в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов’язання.

Зустрічаються і суттєвіші прогалини в законі. У ньому інколи відсутні не лише прямі норми, але й аналогічні. Такі прогалини заповнюються за допомогою аналогії права. В такому випадку суд приймає рішення, виходячи із загальних засад цивільного законодавства. При використанні аналогії права необхідно за­значати, якими засадами і змістом цивільного законодавства суд керувався, оскільки без такого детального аргументування рішення суду вважається необґрунтованим.