Окрема ухвала Апеляційного суду м. Києва

http://reyestr.court.gov.ua/Review/29394334

“у липні 2008р. до Шевченківського районного суду м. Києва із позовною заявою звернулися ОСОБА_3 та Житлово-будівельний кооператив «Наука» до ОСОБА_2, ТОВ «СЛК Сервіс» про захист права власності.

11 лютого 2011р. ОСОБА_3 подав до суду уточнену позовну заяву про відшкодування матеріальної шкоди, в якій зазначив, що він змінює склад відповідачів і третіх осіб, та зазначає ЖБК «Наука» та ТОВ «СЛК Сервіс» у якості третіх осіб.

Суд приймає до розгляду уточнену позовну заяву ОСОБА_3 і продовжує судовий розгляд тільки позову ОСОБА_3, при цьому суд не розглядає позовних вимог ЖБК «Наука».

Зміни до позовної заяви Особи 3 потягнули за собою зміну суб׳єктного складу у цій справі.

В цій справі, один із співпозивачів подав “уточнення до позовної заяви” і замінив склад сторін: виключив одного із співпозивача, і визначив їх статус як третьої особи. Суд прийняв до уваги ці уточнення і розглянув справу.

Рішення Апеляційного суду Одеської області

http://reyestr.court.gov.ua/Review/22235321

У вересні 2010 року ОСОБА_4 звернулася до суд з позовом до Одеської міської ради, державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, посилаючись на те, що 23 жовтня 2003 року ОСОБА_6 заповіла їй, ОСОБА_4, усе її майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося і взагалі все те, що на день її смерті буде їй належати та на що за законом вона матиме право.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 06 жовтня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено, визнано за ОСОБА_4 право власності на домоволодіння з надвірними спорудами, за адресою АДРЕСА_1, в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6

Рішенням апеляційного суду м. Одеси від 19 жовтня 2011 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 06 жовтня 2010 року - скасовано, в задоволенні позову ОСОБА_4 до Одеської міської ради, державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом - відмовлено.

Ухвала ВССУ

http://reyestr.court.gov.ua/Review/55612071

У вересні 2014 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 11 травня 2011 року між ним та ОСОБА_9 було укладено кредитний договір № 209/ФК-07, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 190 497 грн 44 коп. зі сплатою 10,40 % річних за користування кредитними коштами, з кінцевим терміном повернення до 10 жовтня 2017 року.

У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_9 умов кредитного договору станом на 10 липня 2014 року виникла заборгованість у розмірі 167 127 грн 39 коп., яка складається з суми заборгованості за кредитом у сумі 150 184 грн 76 коп. та заборгованості за відсотками у сумі 16 942 грн 63 коп.

Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 9 лютого 2015 року ОСОБА_9 у зв'язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_1, було замінено на правонаступників - ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8

27 травня 2015 року ПАТ «Дельта Банк» подав заяву про зміну позовних вимог, у якій просив стягнути заборгованість за кредитним договором від 11 травня 2011 року у розмірі 167 127 грн 39 коп. з ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у солідарному порядку, як зі спадкоємців померлого боржника на підставі ст. 1282 ЦК України.

Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 16 липня 2015 року у задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» відмовлено.

Тобто, на момент звернення банку до суду з позовом до фізичної особи, остання декілька років перед цим померла. І лише після відкриття провадження, суд з'ясував що відповідач померла. Згодом було залучено правонаступників.

Не зважаючи на це, місцевий суд своєю ухвалою від 2 жовтня 2014 року вирішив питання про відкриття провадження у даній справі за вимогами ПАТ «Дельта Банк», пред'явленими до ОСОБА_9, який вже на час постановлення цієї ухвали, помер. При цьому суд не звернув увагу на те, що чинним законодавством України не передбачено можливості пред'явлення позову до особи, яка на час звернення до суду померла та правоздатність якої відповідно до вимог ч. 4 ст. 25 ЦК України припинилася.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

У порушення норм процесуального права місцевий суд ухвалою від 9 лютого 2015 року вирішив питання щодо заміни померлого відповідача на його правонаступників, при тому, що суд повинен був керуватися положеннями п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України та закрити провадження у справі, у зв'язку з тим, що вона не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

При цьому, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво, позивачу має бути роз'яснено право звернутися з відповідним позовом до спадкоємців померлого боржника в порядку, передбаченому ст. 1281 ЦК України.

З огляду на положення статей 28, 29 ЦПК України, у разі встановлення під час судового розгляду факту пред'явлення позову до померлої особи, формальні підстави для застосування судом положень ст. 37 ЦПК України та встановлення правонаступників відсутні у зв'язку з тим, що підставами процесуального правонаступництва можуть бути лише обставини, які виникли під час судового провадження у справі, а не до його початку.

Ухвала ВССУ

http://reyestr.court.gov.ua/Review/36976315

У березні 2013 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом, у якому просили визнати недійсними договори оренди землі, укладені ними з приватним підприємством «Юхимівське» (далі -ПП «Юхимівське»).

Свої вимоги обґрунтовували тим, що в 2011 році їм стало відомо про те, що відповідач користується належними їм земельними ділянками на підставі договорів оренди, укладених з ними, однак даних договорів оренди вони не підписували, а також нікого не уповноважували на їх укладення.

Судом першої інстанції під час розгляду справи встановлено, що ОСОБА_3 є власником земельної ділянки НОМЕР_1, кадастровий № 0525384400020030096, площею 3,1561 га, що знаходиться на території Копистиринської сільської ради Шаргородського району Вінницької області, яка належить їй на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ВН ЛГ2181782 від 04 лютого 2003 року та земельної ділянки НОМЕР_2, кадастровий № 0525384400020030095, площею 3,1941 га, яка розташована на території Копистиринської сільської ради Шаргородського району Вінницької області, яка належить їй підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ВН № 1817 від 04 лютого 2003 року.

ОСОБА_4 є власником земельної ділянки НОМЕР_3, кадастровий № 0525384400020030093, площею 3,0650 га на території Копистиринської сільської ради Шаргородського району Вінницької області, яка належить йому на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ВН № 181785 від 04 лютого 2003 року.

Згідно з договорами оренди землі від 21 листопада 2007 року позивачі передали ПП «Юхимівське» у строкове платне користування зазначені вище земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Вказані договори зареєстровані у Вінницькій регіональній філії ДП «Центр державного земельного кадастру» при Держкомземі України Шаргородського району 08 липня 2008 року.

Задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що остання не підписувала договір і не передавала земельну ділянку, яка перебуває у її власності, в оренду відповідачу.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що предмети спору не є однорідними, тому не можуть розглядатися в одному провадженні.

Однак з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна, виходячи з наступного.

Предметом спору позивачів із ПП «Юхимівське» є самостійне право кожного із них на укладення договору оренди землі, таке їхнє право виникло з різних підстав окремих договорів оренди земельних ділянок з різною площею.

Згідно з ч. 2 ст. 32 ЦПК України участь у справі кількох позивачів і (або) кількох відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів; права і обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; предметом спору є однорідні права і обов'язки.

Оскільки кожен із позивачів є власником окремої земельної ділянки, розмір їх ділянок є різним, тому вирішення позовних вимог кожного з позивачів вимагає установлення фактів щодо підписання кожного конкретного договору”.

Тобто в цій справі дві окремих особи підписували (чи не підписували) окремі договори оренди з юридичною особою. Вони подали спільний позов про визнання недійсними окремих договорів, укладених з цією юридичною особою. ВССУ прийшов до висновку про відсутність співучасті.