Предметом адміністративного правового регулювання є суспільні відносини, що виникають, змінюються і припиняються у сфері державного управління.

Питання теми

1 Поняття, предмет і метод адміністративного права України.

2 Державна служба і державні службовці.

3 Адміністративна відповідальність.

Основні терміни теми: адміністративне право, управління, державне управління, державна служба, посада, посадова особа, корупція, адміністративний примус, адміністративне правопорушення, адміністративне затримання, адміністративне стягнення, адміністративний штраф, оплатне вилучення предмета, конфіскація, адміністративний арешт.

1 Поняття, предмет і метод адміністративного права України

У житті людини управління займає важливе місце. Без управлінського впливу неможливе існування, функціонування і розвиток держави, суспільства в цілому.

Управління – це такий вид діяльності, що полягає у здійсненні управлінського або організуючого впливу на будь – які сфери і галузі суспільного життя.

У перекладі з латинської мови термін “адміністрація” (аdministratio) означає управління, керівництво. Цей термін має декілька значень: управлінська діяльність державних органів, організаційна діяльність в сфері управління; органи виконавчої влади держави, урядовий апарат; посадові особи, керуючий персонал підприємства, організації, установи тощо. Адмініструвати - означає керувати, управляти.

Отже, управління тісно пов'язане з адміністративним правом. Поняття “управління” на багато ширше поняття, від “адміністративне право”.

Управлінський процес як багатоманітне явище здійснюється у природі, техніці та суспільстві.

Біологічне управління - це управління в рослинному і тваринному світі живими організмами.

Технічне - управління різноманітними машинами, механізмами, технічними засобами з допомогою математичних формул і символів.

Соціальне управління - це управління в суспільстві, в якому і суб'єктом, і об'єктом управління є людина. Людина природою наділена свідомістю та волею, і тому всі інтереси й потреби, які вона здійснює в суспільстві, мають свідомо-вольовий характер і визначаються як усвідомлені потреби.

Виділяють різні критерії для класифікації соціального управління. Залежно від суб'­єкта управлінського процесу соціальне управління можна поділити на державне управління, місцеве й громадське самоврядування .

Одним з видів соціального управління є державне управління. У широкому значенні слова державне управління –це керівництво країною усіма видами органів державної влади: законодавчими, судо­вими, контрольно-наглядовими, виконавчо-розпорядчими з орга­нізації суспільного життя.

	Законодавча			Судова

Державна влада

Кожна з названих гілок державної влади, зберігаючи загальні ознаки соціального й державного управління, має свої специфічні керівні структу­ри, форми та методи, прийоми, способи й засоби керівного впливу на об'єкт управління.

Виділяють такі види державного управління: законодавче; виконавчо-розпорядче (власне управлінське); судове (правосудне); контрольно-наглядове.

У вузькому значенні державне управління розглядається як діяльність тільки органів виконачої влади держави.

Виконавча влада –сукупність державних органів влади, що виконують виконавчо – розпорядчі функції управління держави (Кабінет Міністрів, міністерства, державні комітети (служби), інші органи виконавчої влади зі спеціальним статусом, місцеві державні адміністрації). Державне управління також здійснюється і за межами функціонування виконавчої влади, наприклад, на рівні державних підприємств, установ і організацій. Тому поняття "державне управління" за змістом є ширшим, ніж поняття "виконавча влада”. Державному управлінню властиві такі риси: діяльність з реалізації завдань і функцій держави; воно здійснюється спеціально створеними для цього державними органами й посадовими особами; останні діють за дорученням держави, від її імені і мають державно-владні повноваження; форми та методи роботи управлінських органів регла­ментуються правом.

Відносини у виконавчій діяльності держави регулюються адміністративним правом.

Як галузь права адміністративне право являє собою систему правових норм, що регулюють суспільні відносини управлінського характеру в сфері державно – управлінської діяльності органів виконавчої влади. Іноді його називають управлінським правом. Воно закріплює права та обов’язки громадян і юридичних осіб, які не мають владних повноважень, у відносинах з представниками виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, адміністрацією підприємств, організацій та установ, визначає систему, структуру, повноваження, принципи, методи і форми діяльності виконавчих органів, їх посадових осіб.

Адміністративне право є однією із найважливіших галузей національного права України, а адміністративне законодавство служить правовою основою побудови і функціонування самої численної гілки влади – виконавчої влади.

Предметом адміністративного правового регулювання є суспільні відносини, що виникають, змінюються і припиняються у сфері державного управління.

Особливостями відно­син, що складають предмет адміністративного права, є такі:

вони виникають в результаті державної владно-управлінської діяльності; суб'єктом таких відносин є виконавчо-розпорядчий орган; їх виникнення, зміна чи припинення є результатом сві­домої, вольової, цілеспрямованої діяльності.

Методом адміністративного права — є метод юридичної нерівності сторін (імперативний метод). Виділяють авторитарний та субординаційний способи адміністративно-правового методу. Авторитарний спосіб характеризується “нерівністю” сторін адміністративних правовідносин, а саме: наявністю владного суб'єкта управління та підвладністю об'єкта управління. На­приклад, відносини інспектора ДАІ і водія, який порушив правила дорожнього руху.Субординаційний спосіб передбачає одержання обов'язкової згоди на дії об'єкта управління від суб'єкта управління.

Зовнішню форму адміністративного права складають його джерела. Основними з них є Конституція України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Земельний кодекс України, Митний кодекс, Закони України “Про міліцію”, “Про прокуратуру”, “Про Збройні Сили України”, “Про Службу безпеки Ук­раїни”, “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні”, “Про Антимонопольний комітет України”, “Про органи та служби у справах неповнолітніх і спеціальні установи для неповнолітніх”, “Про державну податкову службу”, “Про державну службу, “Про зайнятість населення”, “Про державний кордон України”, “Про надзвичайний стан”, “Про охорону праці”, “Про пожежну безпеку”, “Про адміністративний нагляд за особами, звільне­ними з місць позбавлення волі”, “Про звернення громадян” та ін. Названі джерела адміністративного права — це джерела вищої юридичної сили. Певна частина адміністративно-правових норм може бути закріплена у Постановах Верховної Ради України, підзаконних нормативних актах Президента України та Кабінету Міністрів України, спільних постановах Кабінету Міністрів України і профспілок України з питань охорони праці та соціального захисту працівників незалежно від форми власності. Окрему групу нормативних актів, що визнаються джерелами адміністративного права, становлять акти центральних і місцевих органів державної виконавчої влади. Це можуть бути накази міністерств, державних комітетів і служб, інших органів центральної виконавчої влади із спеціальним статусом, розпорядження голів місцевих державних адм­ністрацій.

До джерел адміністративного права відносять також нормативні акти керівників підприємств, установ і організа­цій, акти територіальних громад, представницьких і виконавчих органів місцевого самоврядування та органів місцевої са­моорганізації населення, якщо в них вміщено адміністративно-правові норми.

Кодифікованим джерелом адміністративного права єКодекс України про адміністративні правопорушення (КпАП), який було прийнято 7 грудня 1984 р. (почав діяти з 1 червня 1985 р.). У ньому вміщуються норми, що регулю­ють і охороняють суспільні від­носини у сфері адміністративних правопорушень і адміні­стративної відповідальності. Кодекс складається з двох частин - загальної і особливої та охоплює 5 розділів.

ü Розділ І Загальні положення.

ü Розділ II Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність.

ü Розділ III Органи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення.

ü Розділ IV Провадження в справах про адміністративні правопорушення.

ü Розділ V Виконання постанов про накладення адміністративних стягнень, (33 глав, 330 статей).

У загальних положеннях за­кріплюються завдання та система законодавства про адміністративні правопорушення, компетенція і повноважен­ня державних органів і органів місцевого самоврядування щодо вирішення питань про адміністративні правопорушен­ня, їх запобігання, виявлення та усунення причин і умов, що сприяють їх вчиненню, чинність законодавства та забезпе­чення режиму законності при провадженні у справах про ад­міністративні правопорушення.

В особливій частині закріплюються види адміністратив­них проступків у різних галузях.

2 Державна служба і державні службовці

Державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті для практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження залежно від категорії посади.

Загальні положення щодо державної служби, ді­яльності і статусу державного службовця передбачені Зако­ном України “Про державну службу” від 16 грудня 1993 р. Він регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу. Закон визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті.

Залежно від форми діяльності державна служба поділяється на службу в апараті законодавчих органів, службу в органах виконавчої влади і службу в судових органах та органах прокуратури.

За владними повноваженнями державні службовці поділяються на допоміжний (технічний) персонал, спеціалістів, посадових осіб та представників адміністративної влади.

Державна служба ґрунтується на таких основних принципах:

- служіння народу України;

- демократизму і законності;

- гуманізму і соціальної справедливості;

- пріоритету прав людини і громадянина;

- професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі;

- персональної відповідальності за виконання службових обов'язків і дисципліни; дотримання прав та законних інтересів органів місцевого і регіонального самоврядування; дотримання прав підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян.

Право на державну службу мають громадяни України незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які одержали відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір або за іншою процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів України.

Не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи, які: визнані у встановленому порядку недієздатними; мають судимість, що є несумісною із зайняттям посади; у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їх близькими родичами чи свояками; в інших випадках, встановлених законами України.

Державний службовець повинен діяти в межах своїх повноважень. У разі одержання доручення, яке суперечить чинному законодавству, державний службовець зобов'язаний невідкладно в письмовій формі доповісти про це посадовій особі, яка дала доручення, а у разі наполягання на його виконанні - повідомити вищу за посадою особу.

Державні службовці мають право:користуватися правами і свободами, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України; брати участь у розгляді питань і прийнятті в межах своїх повноважень рішень; одержувати від державних органів, підприємств, установ і організацій, органів місцевого та регіонального самоврядування необхідну інформацію з питань, що належать до їх компетенції; на повагу особистої гідності, справедливе і шанобливе ставлення до себе з боку керівників, співробітників і громадян; вимагати затвердження керівником чітко визначеного обсягу службових повноважень за посадою службовця; на оплату праці залежно від посади, яку він займає, рангу, який йому присвоюється, якості, досвіду та стажу роботи; безперешкодно ознайомлюватись з матеріалами, що стосуються проходження ним державної служби, в необхідних випадках давати особисті пояснення; на просування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей, сумлінного виконання своїх службових обов'язків, участь у конкурсах на заміщення посад більш високої категорії; вимагати службового розслідування з метою зняття безпідставних, на думку службовця, звинувачень або підозри; на здорові, безпечні та належні для високопродуктивної роботи умови праці; на соціальний і правовий захист відповідно до його статусу; захищати свої законні права та інтереси у вищестоящих державних органах та у судовому порядку.

Державний службовець або інша особа, уповноважена на виконання функцій держави, не має права:

а) сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності, а так само в отриманні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг з метою незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг;

б) займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посередників або підставних осіб, бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, в якому вона працює, а також виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики);

в) входити самостійно (крім випадків, коли державний службовець здійснює функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі, та представляє інтереси держави в раді товариства (спостережній раді) або ревізійній комісії господарського товариства), через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств тощо, організацій, спілок, об'єднань, кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність;

г) відмовляти фізичним та юридичним особам в інформації, надання якої передбачено правовими актами, умисно затримувати її, надавати недостовірну чи неповну інформацію.

Законодавством визначені спеціальні обмеження щодо державних службовців та інших осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямовані на попередження корупції. Такі особи не мають права:

а) сприяти, використовуючи своє посадове становище, фізичним та юридичним особам у здійсненні ними зовнішньоекономічної, кредитно-банківської та іншої діяльності з метою незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг;

б) неправомірно втручатися, використовуючи своє посадове становище, у діяльність інших державних органів чи посадових осіб з метою перешкодити виконанню ними своїх повноважень;

в) бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, діяльність якого він контролює;

г) надавати незаконні переваги фізичним або юридичним особам під час підготовки і прийняття нормативно-правових актів чи рішень.

Особи, які претендують на зайняття посади в системі державної служби або на виконання інших функцій держави, попереджаються про встановлені щодо них обмеження. Державні службовці не можуть брати участь у страйках та вчиняти інші дії, що перешкоджають нормальному функціонуванню державного органу.

Інші обмеження, пов'язані з проходженням державної служби окремими категоріями державних службовців, встановлюються виключно законодавчими актами України.

При прийнятті на державну службу може встановлюватися випробування терміном до шести місяців. З метою набуття практичного досвіду, перевірки професійного рівня і ділових якостей особи, яка претендує на посаду державного службовця, може проводитися стажування у відповідному державному органі терміном до двох місяців із збереженням заробітної плати за основним місцем роботи.

Заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок. Посадові оклади державних службовців установлюються залежно від складності та рівня відповідальності виконуваних службових обов'язків. Доплата за ранг провадиться відповідно до рангу, присвоєного державному службовцю.

Надбавка за вислугу років виплачується державним службовцям щомісячно у відсотках до посадового окладу з урахуванням доплати за ранг і залежно від стажу державної служби у таких розмірах: понад 3 роки - 10, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків.

Державним службовцям можуть установлюватися надбавки за високі досягнення у праці і виконання особливо важливої роботи, доплати за виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників та інші надбавки і доплати, а також надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.

Органом управління державною службою в державних органах та їх апараті є Головне управління державної служби при Кабінеті Міністрів України,

Державні службовці виконують покладені на них обов’язки на постійній чи тимчасовій основі, як правило, на підставі конкурсного відбору, залежно від категорії посади. Посада - це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень. До посадових осіб належать керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій, а також особи, які працюють в органах місцевого самоврядування, мають відповідні посадові повноваження у здійсненні організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримують заробітну плату за рахунок місцевого бюджету. Від посади залежить правовий статус державного службовця. Система посад будується за ієрархічним принци­пом; у її основу покладено сім категорій посад служ­бовців. Основними критеріями класифікації посад державних службовців є організаційно-правовий рі­вень органу, який приймає їх на роботу, обсяг і харак­тер компетенції на конкретній посаді, роль і місце посади у структурі державного органу. Згідно з нормами Закону України "Про державну службу" зазначеним категоріям посад державних службовців присвоюються 15 рангів.

Ранг службовцеві присвоюється відповідно до його посади, рівня професійної кваліфікації та результатів роботи. Ранги, що відповідають посадам першої категорії, присвоюються Президентом України; другої категорії - Кабінетом Міністрів України; третьої - сьомої категорій - керівником державного органу, в системі якого працює державний службовець. Із прийняттям на державну службу службовцеві присвоюється ранг у межах відповідної категорії посад.

Для присвоєння чергового рангу в межах відповідної категорії посад державний службовець повинен успішно відпрацювати на займаній посаді два роки. Передбачаються випадки, коли за виконання особливо відповідальних завдань державному службовцеві може бути присвоєно черговий ранг достроково в межах відповідної категорії посад. Крім того, з виходом на пенсію державному службовцеві за сумлінну працю може бути присвоєно черговий ранг на ступінь, вищий, ніж це передбачено відповідною категорією посад.

Державний службовець може бути позбавлений рангу лише за вироком суду.

За невиконання чи неналежне виконання державним службовцем службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює, застосовуються дисциплінарні стягнення. До службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу: попередження про неповну службову відповідність; затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду. Особи, винні у порушенні законодавства про державну службу, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із чинним законодавством.

Закон України "Про боротьбу з корупцією" визначає правові та організаційні засади запобігання корупції, виявлення та припинення її проявів, поновлення законних прав та інтересів фізичних і юридичних осіб, усунення наслідків корупційних діянь.

Під корупцією розуміється діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг.

Корупційними діяннями є:

ü незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, у зв'язку з виконанням таких функцій матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, у тому числі прийняття чи одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою від їх фактичної (дійсної) вартості;

ü одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством.

За корупційні діяння та інші правопорушення, пов'язані з корупцією, несуть відповідальність такі особи, уповноважені на виконання функцій держави: державні службовці; народні депутати України, депутати Верховної Ради АРК, депутати сільських, селищних, міських, районних, обласних рад; посадові особи місцевого самоврядування; військовослужбовці (крім тих, що проходять військову строкову службу); особи, які з чинним законодавством за вчинення корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних з корупцією, несуть адміністративну та дисциплінарну відповідальність.

Відповідальність за окремими нормами закону можуть нести також спеціальні суб’єкти: державні службовці, які є посадовими особами; керівники міністерств і відомств, державних підприємств, установ та організацій чи їх структурних підрозділів; особи, на яких покладено обов’язок складати протоколи про вчинення корупційних правопорушень.

Боротьбу з корупцією ведуть відповідні підрозділи: Міністерства внутрішніх справ України; податкової міліції; Служби безпеки України; органів прокуратури України; інші органи та підрозділи, що створюються для боротьби з корупцією згідно з чинним законодавством.

Вчинення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, корупційних діянь, якщо воно не містить складу злочину, тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від двадцяти п'яти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і звільнення з посади або інше усунення від виконання функцій держави. Під іншим усуненням від виконання функцій держави розуміється дострокове припинення депутатських повноважень або звільнення з виборної посади, а так само звільнення з військової служби військової посадової особи (крім військовослужбовців строкової служби). Таким особам забороняється займати посади в державних органах та їх апараті протягом трьох років з дня їх звільнення. Вчинення корупційних діянь народним депутатом України, депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатом або головою місцевої Ради народних депутатів тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від двадцяти п'яти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і дострокове припинення депутатських повноважень або звільнення з виборної посади. Рішення про дачу згоди на притягнення їх до адміністративної відповідальності за вчинення корупційних діянь і дострокове припинення депутатських повноважень або звільнення з виборної посади приймається відповідною Радою на пленарному засіданні. Порядок притягнення народного депутата України до відповідальності у цих випадках визначається Законом України "Про статус народного депутата України”.

3 Адміністративна відповідальність

Одним із видів державного впливу, який застосовується в управлінні, є адміністративний примус. Ці дії адміністративних органів або їх представників направлені на адміністративних порушників.

Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.