Міжнародні договори України про торговельно-економічне та інші види співробітництва
Керуючись прагненням розширювати торговельні відносини й співробітництво, виходячи з принципів рівноправності та взаємної вигоди, і з метою ефективнішого використання економічних і торговельних можливостей суб'єктів господарювання, держави укладають договори про торговельно-економічне, науково-технічне співробітництво, платежі, реекспорт, захист інвестицій тощо. Предметом їх регулювання можуть бути: 1) принципи співробітництва держав у певній сфері; 2) конкретні питання співпраці.
До першої групи договорів належать, наприклад, Декларація про економічне співробітництво між Україною та Канадою 1992 p.; Угода з Росією про реалізацію режиму вільної торгівлі 1994 p.; двосторонні угоди з Туркменистаном, Іраном про основні принципи торгово-економічного співробітництва 1997 p.; Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Росією 1997 р. Україна має намір приєднатися до Угоди про створення зони вільної торгівлі у Центральній Європі (її укладено Польщею, Угорщиною, Чехією, Словаччиною, Словенією; до неї прагнуть приєднатися держави, що входили до Ради економічної взаємодопомоги). Змістом цієї Угоди є скасування митних кордонів, посилення товарообігу, розвиток потенційних можливостей взаємовигідного співробітництва. Угода про співпрацю між Україною та Європейським Союзом, процес ратифікації якої наближається до завершення, містить принципи співробітництва нашої держави із вказаною спільнотою держав.
До другої групи договорів належать, наприклад, торговельно-економічні угоди з Кубою, Хорватією 1991 p., з Болгарією, Естонією, Іраном, Єгиптом, Китаєм, Угода про державний кредит з Китаєм, Взаємна домовленість про надання гуманітарної допомоги з Австрією 1992 p., з Канадою про економічне співробітництво; про торговельні та комерційні відносини 1995 p., з Норвегією 1998 р. Ряд питань паливно-енергетичного комплексу України та Росії вирішується в Угоді між Урядом України та Урядом Російської Федерації про співробітництво у розвитку паливно-енергетичних комплексів, підписаній 7 вересня 1994 р. та затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 1995 р.
Питання виробничої кооперації регулює Угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації про виробничу кооперацію від 24 квітня 1998 р. Такі ж питання регулює й міжурядова Угода України й Республіки Вірменії про виробничу кооперацію від 3 березня 1998 р. Україною ратифіковано міжурядову Угоду, укладену з Королівством Нідерландів про технічне та фінансове співробітництво, підписану 11 травня 1998 р.
Загалом угоди про торговельно-економічне співробітництво укладено більше, ніж із 50 державами. Ратифіковано угоди про вільну торгівлю з Азербайджаном, Білоруссю, (а також Протокол про вилучення з режиму вільної торгівлі до Угоди з Білоруссю), Вірменією, Грузією, Естонією, Казахстаном, Латвією, Молдовою, Росією, Туркменистаном, Узбекистаном. Таку ж Угоду підписано з Литвою. До вказаної групи актів належать і протоколи, в яких знаходять свій розвиток угоди про торговельно-економічний та інші види співпраці. Такими є, наприклад, Протокол про поставки товарів та надання послуг, підписаний урядами України та Болгарії 11 березня 1993 р. на виконання Угоди між цими державами про торговельно-економічне співробітництво та платежі від 5 жовтня 1992 p.; Протокол, підписаний між Україною та Російською Федерацією на виконання багатосторонньої Угоди про реекспорт товарів та порядок видачі дозволу на реекспорт від 15 квітня 1994 р.
Угоди цієї групи укладаються переважно на короткий термін. Такими були договори з Молдовою про розвиток торго,-вельно-економічного співробітництва на 1993, 1994 pp., Протокол погодження взаємних поставок продукції та рахунків між підприємствами України та міжнародним концерном "Ламінат", "Молдавізоліт" 1993—1994 pp. та ін.
Прикладом детальної регламентації договірних питань є Угода відносно рибного промислу в економічній зоні архіпелагу Кергелен, підписана урядами Французької Республіки та України 1992 р. В ній вказано: джерела визначення економічної зони архіпелагу Кергелен; відсилання до законодавства Франції під час проведення рибальства у цій зоні суднами під прапором України; порядок отримання від французьких компетентних державних органів суднами риболовного флоту України ліцензій на здійснення промислової діяльності, дозволу на захід у порт і на стоянку на якорі у французьких територіальних водах біля узбережжя архіпелагу Кергелен, на постачання водою українських риболовних і допоміжних суден риболовного флоту; порядок запиту дозволу на зміну списка суден, які проводять рибну ловлю; про спостерігачів і фахівців з рибальства на суднах під прапором України; про перевантаження вилову з суден; про призначення на французькій території морського агента; звітування про вилов та витрати у зв'язку з цим перед французькою стороною; ін.
Останнім часом спостерігається активне співробітництво України з багатьма окремо взятими державами. Наприклад, результатом співробітництва з Угорщиною стали понад двадцять угод з торговельно-економічних питань та інших, укладених з 1991 по 1999 р. Це, зокрема, Угода про торговельно-економічні зв'язки та науково-технічне співробітництво від 31 травня 1991 p., Угода про економічне, науково-технічне та виробниче співробітництво від 26 лютого 1993 p., Меморандум між Урядом України та Урядом Угорської Республіки про напрями розвитку економічних зв'язків та лібералізацією двосторонніх торговельно-економічних відносин від 11 листопада 1997 р. Це й низка угод, норми яких регулюють правовідносини у конкретній сфері діяльності (інвестування, перевезення тощо). Вже кілька років зовнішньоекономічними відомствами України та Угорщини обговорюється можливість укладення угоди про вільну торгівлю.
Для підготовки Угоди про вільну торгівлю за участю України та Угорської Республіки Угодою про створення міжурядової українсько-угорської комісії з торгово-економічного та науково-технічного співробітництва від 22 травня 1992 р. було створено міжурядову Комісію з питань економічного та науково-технічного співробітництва. У межах цієї Комісії функціонує робоча група . експертів з питань розробки заходів щодо лібералізації режиму взаємної торгівлі. Проект Угоди, розроблений у 1995 p., обговорюється систематично на засіданнях міжурядової комісії. Підписаний у 1997 р. вищезазначений Меморандум містить перелік завдань, спрямованих на опрацювання проекту Угоди про вільну торгівлю.
Угоди про торговельно-економічне співробітництво можуть мати норми про певний вид режиму щодо товарообміну та інших форм економічних зв'язків. Здебільшого це режим найбільшого сприяння. Він може надаватися, стосовно мита і податків, консульських зборів і податків, які будуть або можуть бути застосовані до імпорту, експорту, транзиту і зберігання товарів, способів їхнього стягнення, а також щодо митних процедур і формальностей. Так, держави — учасниці договору часто звільняють від мита, податків і зборів: і) у разі ввезення на свою територію зразків будь-яких типів товарів, які походять з території іншої договірної держави, якщо вони призначаються виключно для оформлення заявок на товар, представлений цими зразками; каталоги, прейскуранти, торговельну інформацію та рекламні матеріали включно з кіноплівками; товари й предмети, призначені для ярмарок і виставок; предмети, прилади, матеріали та інструменти для дослідів, випробовувань та ремонту; обладнання й прилади, призначені для проведення монт тажних, пусконалагоджувальних та інших видів робіт, що підлягають подальшому вивезенню; предмети й матеріали, призначені для забезпечення р'от біт, у т. ч. й такі, що є частинами створюваних об'єктів; майно та засоби, що ввозяться як частина статутного фонду СП; марковану тару, яка імпортується для наступного її наповнення.
Договірні держави можуть погодитися надати одна одній режим найбільшого сприяння з усіх питань, пов'язаних з морським і повітряним сполученням. Зокрема, судна під час виходу, входу та перебування в портах можуть користуватися найбільш сприятливими умовами, що їх обидві держави нададуть суднам під прапором третіх держав. В угодах можуть зазначатися сфери чи регіони торговельно-економічної діяльності, що на них держави не поширюватимуть режим найбільшого сприяння, як-от: на пільги та переваги, що надаються з метою полегшення прикордонної торгівлі або випливають із митних союзів, інших форм економічної інтеграції тощо.
Договори можуть установлювати недискримінацШний режим для юридичних осіб та організацій. При цьому характер їхнього капіталу — приватний, державний чи змішаний — значення не має. Це потверджується й нормами національного законодавства. Так, у ч. 2 ст. 38 Закону України "Про інформаційні агентства" зазначено, що міжнародними договорами, ратифікованими Україною, може передбачатися пільговий порядок розповсюдження продукції інформаційних агентств.
Держави — учасниці договорів можуть надавати одна одній необхідні пільгові умови для оформлення, запису або перенесення у відповідний реєстр(и) промислової власності патентів, марок, торгових найменувань, позначень місця походження, які охороняють товари, відповідно до своїх законодавств із дотриманням міжнародних угод.
У міжнародних угодах може вказуватися принцип автономії волі сторін щодо вибору арбітражу, процедури, законодавства для врегулювання можливих спорів, місця слухання справи.
Товарообмін чи надання послуг здійснюється переважно на основі індикативних списків, що додаються до підписуваних щорічно Протоколів про товарообіг. Зазначені списки не виключають і не обмежують можливості обміну товарами й послугами, не включеними в Протоколи про товарообіг. Водночас обсяг вартості товарів, які поставляються за цими списками, не повинен перевищувати загальних щорічних обсягів вартості товарообігу, які погоджені державами, що домовляються.
Угоди можуть містити умови про ціни, що встановлюються в контрактах купівлі-продажу, договорах поставки товарів і надання послуг. Найчастіше вони визначаються на основі поточних світових цін і на умовах, принятих у практиці міжнародної торгівлі, з урахуванням технічного рівня та якості товарів.
Зазвичай в угодах встановлюється порядок проведення платежів між уповноваженими учасниками зовнішньоекономічних зв'язків. Платежі здійснюються у певній валюті (наприклад, доларах США), по клірингових рахунках, які відкриваються в уповноважених банках кожної з договірних держав. З цією метою вказані банки підписують відповідний технічний банківський договір. Платежі по неторговельних операціях, що випливають із виконання угод, регулюються договорами між компетентними органами держав, що домовляються.
Платежі по контрактах, укладених юридичними особами та організаціями договірних держав самостійно поза межами щорічних Протоколів про товарообіг, здійснюються на умовах, визначених цими контрактами. Іноді в угодах зазначається, що платежі можуть здійснюватися засобами відповідно до валютного законодавства, яке діє в кожній із країн.
У договорах може зазначатися, що держави сприятимуть розвиткові різних форм компенсаційної торгівлі, налагодженню кооперативних виробництв і промислової кооперації, відкриттю та діяльності представництв, беручи до уваги власні промислові потужності й потенційні можливості.
Угоди можуть встановлювати умови допущення чи недопущення реекспорту; захисту природних і промислових продуктів від недобросовісної конкуренції з боку тих продуктів, які не мають торговельних марок, найменувань чи інших подібних знаків, або які мають неправильні посилання на місце і дійсне найменування, походження, сортність, склад чи якість товару. Загальним є правило, що укладені угоди не зачіпають прав та зобов'язань договірних держав, які випливають із їхньої участі в інших угодах і міжнародних економічних організаціях.
Часто в договорах зазначається, що з метою їх виконання держави створюють спільну комісію. Українська її частина діє на підставі Типового положення про українську частину двосторонньої міжурядової комісії з питань торгово-економічного співробітництва, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 1993 р.1
Конкретні умови постачання товарів і надання послуг установлюються в контрактах, що укладаються між уповноваженими учасниками взаємних зовнішньоекономічних зв'язків відповідно до національного законодавства кожної з договірних держав та з дотриманням міжнародних торговельних норм і практики.
До другої групи договорів належить значна кількість угод з питань інвестиційної діяльності. Це, як уже зазначалося, двосторонні угоди про сприяння та взаємний захист інвестицій. Україна уклала такі угоди зокрема з Великобританією, Вірменією, В'єтнамом, Данією, Єгиптом, Ізраїлем, Казахстаном, Киргизстаном, КНР, Литвою, Македонією, Монголією, Польщею, США, Туркменистаном, Узбекистаном, Францією, ФРН, Чехією та іншими державами. У цих договорах, серед інших, визначаються поняття "інвестиції" та "інвестор", встановлюється спільний правовий режим при здійсненні взаємних інвестицій. Переважно це національний режим, що виключає застосування заходів дискримінаційного характеру, які б могли перешкоджати інвесторам в управлінні та розпорядженні інвестиціями. В угодах визначаються порядок допуску іноземних фізичних і юридичних інвесторів у країну, застосування суброгації, гарантії та захист іноземних швести* цій, принципи оподаткування інвестиційної діяльності, переказ капіталів і платежів.
24 грудня 1993 р. у Ашгабаті главами держав СНД підписано Угоду про співробітництво у галузі інвестиційної політики. Учасники Угоди, а ними стали 12 держав СНД, визначили поняття іноземного інвестора. В Угоді вказано, що договірні держави домагатимуться, щоб діяльність інвесторів по здійсненню інвестицій була не менш сприятливою, ніж інвестиційна діяльність юридичних і фізичних осіб держави за місцем інвестування, тобто будуть створювати правовий режим для іноземних інвестицій, адекватний національному.