Міжнародні договори України в системі сімейного законодавства

Відповідно до Конституції чинні міжнародні договори, згоду на обов’язковість яких дано Верховною Радою України (далі — ВРУ), є частиною національного законодавства України (ст. 9). Це повністю відповідає положенню ч. 1 ст. 17 Закону від 22 грудня 1993 р. “Про міжнародні договори України”. На необхідність урахування міжнародних договорів, які не суперечать Конституції, вказує і Пленум Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя”, підкреслюючи, що суд не може застосувати закон, який регулює відносини, що розглядаються, інакше, ніж міжнародний договір.
Частиною національного сімейного законодавства України визнаються багатосторонні міжнародні договори — Конвенції та двосторонні угоди про надання правової допомоги у цивільних та сімейних справах, які укладаються Україною з іншими державами за наявності на це згоди ВРУ.
Серед конвенцій, які на сьогодні ратифіковані ВРУ і мають значення для регулювання сімейних відносин, слід вказати на Конвенцію про права дитини від 20 листопада 1989 р., яка була підписана Україною 21 лютого 1990 р., ратифікована ВРУ 27 лютого 1991 р. і набула чинності для України 27 вересня 1991 р.; Конвенцію про захист прав людини та основних свобод (Рим, 4 листопада 1950 р.), яка була ратифікована ВРУ 17.07.97 р.; Конвенцію про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах держав—членів СНД, ратифіковану ВРУ 10 листопада 1994 р. Положення вказаних конвенцій знаходять своє втілення в законодавстві України. Так, ст. 12 Конвенції про захист прав людини та основних свобод “Право на шлюб”, відповідно до якої чоловіки та жінки, які досягли шлюбного віку, мають право на шлюб і створення сім’ї згідно з національними законами, що регулюють здійснення цього права, знайшла своє закріплення у ч. 1 ст. 23 СК “Право на шлюб”. Стаття 1 Конвенції про права дитини, відповідно до якої дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку, знайшла своє закріплення в ст. 6 СК, згідно з якою правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.

Поняття шлюбу його ознаки

Стаття 21. Поняття шлюбу
1. Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у
органі державної реєстрації актів цивільного стану.
2. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є
підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
3. Релігійний обряд шлюбу не є підставою для виникнення у
жінки та чоловіка прав та обов'язків подружжя, крім випадків, коли
релігійний обряд шлюбу відбувся до створення або відновлення
органів державної реєстрації актів цивільного стану.

12. Умови укладення шлюбу:

Під умовами укладення шлюбу слід розуміти обставини, наявність яких необхідна для того, щоб шлюб мав юридичну силу2. В теорії сімейного права розрізняють позитивні та негативні умови укладення шлюбу. Наявність позитивних дає можливість укладення шлюбу, що ж стосується негативних, то саме їх відсутність дає таку можливість.
До позитивних умов СК відносить:
1) взаємна згода осіб, що одружуються;
2) досягнення особами, що одружуються, шлюбного віку. Він складає 18 років для чоловіків, 18 років — для жінок. За заявою особи, що досягла 16 років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде вирішено, що це відповідає її інтересам.

До негативних умов СК відносить:
Навіть за наявності зазначених умов шлюб не може бути укладений, якщо є до того юридичні перешкоди:
1) перебування в іншому, нерозірваному шлюбі. Законодавство України виходить із принципу одношлюбності, тобто чоловік і жінка можуть перебувати тільки в одному шлюбі;
2) родинні відносини. Не допускається шлюб між прямими родичами (наприклад, між дідом і онукою), між повнорідними і неповнорідними (що мають спільну матір або спільного батька) братом і сестрою, двоюрідними братом і сестрою, рідними тіткою, дядьком і племінником, племінницею. За рішенням суду може бути надано право на шлюб між рідною дитиною усиновителя й усиновленою ним дитиною, а також між дітьми, ним усиновленими. Не можуть бути в шлюбі усиновитель і усиновлена ним дитина, за винятком випадку скасування усиновлення;
3) недієздатність одного з тих, хто одружується, встановлена в судовому порядку.

13. НЕДІЙСНІСТЬ ШЛЮБУ
Стаття 38. Підстави недійсності шлюбу
1. Підставою недійсності шлюбу є порушення вимог,
встановлених статтями 22, 24-26 цього Кодексу.

Стаття 39. Шлюб, який є недійсним
1. Недійсним є шлюб, зареєстрований з особою, яка одночасно
перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі.
2. Недійсним є шлюб, зареєстрований між особами, які є
родичами прямої лінії споріднення, а також між рідними братом і
сестрою.
3. Недійсним є шлюб, зареєстрований з особою, яка визнана
недієздатною.

4. За заявою заінтересованої особи орган державної реєстрації
актів цивільного стану анулює актовий запис про шлюб,
зареєстрований з особами, зазначеними у частинах першій - третій
цієї статті.
5. Якщо шлюб зареєстровано з особою, яка вже перебуває у
шлюбі, то в разі припинення попереднього шлюбу до анулювання
актового запису щодо повторного шлюбу повторний шлюб стає дійсним
з моменту припинення попереднього шлюбу.
6. Актовий запис про шлюб анулюється незалежно від смерті
осіб, з якими було зареєстровано шлюб (частини перша - третя цієї
статті), а також розірвання цього шлюбу.

Стаття 40. Шлюб, який визнається недійсним за рішенням суду
1. Шлюб визнається недійсним за рішенням суду, якщо він був
зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка.
Згода особи не вважається вільною, зокрема, тоді, коли в
момент реєстрації шлюбу вона страждала тяжким психічним розладом,
перебувала у стані алкогольного, наркотичного, токсичного
сп'яніння, в результаті чого не усвідомлювала сповна значення
своїх дій і (або) не могла керувати ними, або якщо шлюб було
зареєстровано в результаті фізичного чи психічного насильства.
2. Шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його
фіктивності.
Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або
одним із них без наміру створення сім'ї та набуття прав та
обов'язків подружжя.
3. Шлюб не може бути визнаний недійсним, якщо на момент
розгляду справи судом відпали обставини, які засвідчували
відсутність згоди особи на шлюб або її небажання створити сім'ю.

Стаття 41. Шлюб, який може бути визнаний недійсним за
рішенням суду
1. Шлюб може бути визнаний недійсним за рішенням суду, якщо
він був зареєстрований:
1) між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною з порушенням
вимог, встановлених частиною п'ятою статті 26 цього Кодексу;
2) між двоюрідними братом та сестрою; між тіткою, дядьком та
племінником, племінницею;
3) з особою, яка приховала свою тяжку хворобу або хворобу,
небезпечну для другого з подружжя і (або) їхніх нащадків;
4) з особою, яка не досягла шлюбного віку і якій не було
надано права на шлюб.
2. При вирішенні справи про визнання шлюбу недійсним суд бере
до уваги, наскільки цим шлюбом порушені права та інтереси особи,
тривалість спільного проживання подружжя, характер їхніх взаємин,
а також інші обставини, що мають істотне значення.

3. Шлюб не може бути визнаний недійсним у разі вагітності
дружини або народження дитини у осіб, зазначених пунктами 1, 2, 4
частини першої цієї статті, або якщо той, хто не досяг шлюбного
віку, досяг його або йому було надано право на шлюб.

Стаття 42. Особи, які мають право на звернення до суду з
позовом про визнання шлюбу недійсним
1. Право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу
недійсним мають дружина або чоловік, інші особи, права яких
порушені у зв'язку з реєстрацією цього шлюбу, батьки, опікун,
піклувальник дитини, опікун недієздатної особи, прокурор, орган
опіки та піклування, якщо захисту потребують права та інтереси
дитини, особи, яка визнана недієздатною, або особи, дієздатність
якої обмежена.

Стаття 43. Визнання шлюбу недійсним після його припинення
1. Розірвання шлюбу, смерть дружини або чоловіка не є
перешкодою для визнання шлюбу недійсним.
2. Якщо шлюб розірвано за рішенням суду, позов про визнання
його недійсним може бути пред'явлено лише після скасування рішення
суду про розірвання шлюбу.

Стаття 44. Час, з якого шлюб є недійсним
1. У випадках, передбачених статтями 39-41 цього Кодексу,
шлюб є недійсним від дня його державної реєстрації.

Стаття 45. Правові наслідки недійсності шлюбу
1. Недійсний шлюб (стаття 39 цього Кодексу), а також шлюб,
визнаний недійсним за рішенням суду, не є підставою для виникнення
у осіб, між якими він був зареєстрований, прав та обов'язків
подружжя, а також прав та обов'язків, які встановлені для подружжя
іншими законами України.
2. Якщо протягом недійсного шлюбу особи набули майно, воно
вважається таким, що належить їм на праві спільної часткової
власності.
Розмір часток кожного з них визначається відповідно до їхньої
участі у придбанні цього майна своєю працею та коштами.
3. Якщо особа одержувала аліменти від того, з ким була в
недійсному шлюбі, сума сплачених аліментів вважається такою, що
одержана без достатньої правової підстави, і підлягає поверненню
відповідно до Цивільного кодексу України ( 435-15 ), але не більш
як за останні три роки.
4. Особа, яка поселилася у житлове приміщення іншої особи у
зв'язку з реєстрацією з нею недійсного шлюбу, не набула права на
проживання у ньому і може бути виселена.

5. Особа, яка у зв'язку з реєстрацією недійсного шлюбу
змінила своє прізвище, вважається такою, що іменується цим
прізвищем без достатньої правової підстави.
6. Правові наслідки, встановлені частинами другою - п'ятою
цієї статті, застосовуються до особи, яка знала про перешкоди до
реєстрації шлюбу і приховала їх від другої сторони і (або) від
органу державної реєстрації актів цивільного стану.

Стаття 46. Особливі правові наслідки недійсності шлюбу
1. Якщо особа не знала і не могла знати про перешкоди до
реєстрації шлюбу, вона має право:
1) на поділ майна, набутого у недійсному шлюбі, як спільної
сумісної власності подружжя;
2) на проживання у житловому приміщенні, в яке вона
поселилася у зв'язку з недійсним шлюбом;
3) на аліменти відповідно до статей 75, 84, 86 і 88 цього
Кодексу;
4) на прізвище, яке вона обрала при реєстрації шлюбу.

Стаття 47. Права та обов'язки батьків і дитини, яка
народилася у недійсному шлюбі
1. Недійсність шлюбу не впливає на обсяг взаємних прав та
обов'язків батьків і дитини, яка народилася у цьому шлюбі.

Стаття 48. Визнання шлюбу неукладеним
1. Шлюб, зареєстрований у відсутності нареченої і (або)
нареченого, вважається неукладеним. Запис про такий шлюб у органі
державної реєстрації актів цивільного стану анулюється за рішенням
суду за заявою заінтересованої особи, а також за заявою прокурора.

Наши рекомендации