Соціальні пріоритети й соціальна відповідальність суспільства
Потужний розвиток інформаційних технологій спричиняється до систематичного та повного інформування суспільства про елементи соціальної нерівності. Якщо тоталітарні суспільства досягали соціальної рівності внаслідок жорстких політико-економічних заходів, ігноруючи соціальну справедливість, то відкриті демократичні суспільства орієнтуються на такі основні принципи, як справедливість і свобода. А це накладає на них значні обов’язки й обмеження.
Принципи соціальної рівності, свободи та справедливості залежно від конкретного суспільного контексту можуть істотно впливати на рівень та якість життя суспільства, на здійснювану соціальну політику, розподіл матеріальних ресурсів, а інколи можуть навіть призводити до суспільних суперечностей.
Зокрема, американський політичний філософ Д. Ролз із цього приводу зазначає: «Суспільство – це більш чи менш самодостатня сукупність людей, які у своїх взаємовідносинах усвідомлюють певні зобов’язуючі їх правила поведінки і значною мірою діють згідно із цими правилами. І хоча суспільство і представляє суспільне підприємство задля взаємної вигоди, для нього характерні конфлікти інтересів, як, втім, і їх збіги. Конфлікт інтересів виражається в тому, що людям не все одно, як більші вигоди, отримані із співпраці, розподіляються між ними, оскільки, відстоюючи власні цілі, вони намагаються отримати більше самі і зменшити частку, яку можна розділити з іншими. Потрібна певна множина принципів для того, щоб зробити вибір серед різних соціальних устроїв, які визначають розподіл благ, і прийти до згоди щодо розподілу часток».
На думку Д. Ролза, однин з таких принципів соціальної справедливості (він називає його принципом різниці) полягає в тому, що більш високі очікування краще влаштованих справедливі, якщо вони працюють як частина схеми, яка покращує очікування найменш успішних членів суспільства. Тож цілком виправданим є зростання різниці в доходах двох індивідів, якщо це покращить становище обох.
Ф. Хаєк вважає, що справедливим є не державне регулювання, а самокерований еволюційних процес. Тож саме вільна ринкова економіка, що не зазнає істотного впливу державних структур найкраще забезпечує суспільний розвиток та сприяє суспільному добробуту.
Намагаються поєднати принципи соціальної справедливості та свободи ідеологи соціального лібералізму та соціал-демократії. Для цього вони вводять два аспекти свободи – негативну та позитивну свободу, або «свободу від» та «свободу для».
Формально-правовий аспект свободи виражається в захисті від зловживань з боку інших. Однак цього недостатньо для свободи. Матеріально-соціальний аспект свободи вимагає, щоб кожна людина справді володіла матеріальними засобами – економічними, соціальними й культурними – для життя на основі особистої відповідальності.
Свобода має поширюватись на всі сфери життя. Вона передбачає також рівні можливості для кожного в галузі освіти та підвищення кваліфікації. Справедливість тяжіє до рівної свободи для всіх. Це означає передусім рівність прав для всіх. Якщо дійсна свобода можлива лише за умов реалізації не тільки формально-правового, а й матеріально-соціального її аспекту, то справедливість потребує однакових для всіх можливостей для самореалізації.
Суспільство в особі державних органів управління змушене постійно враховувати особливості й інтереси різних соціальних груп, визначаючи пріоритети соціального (суспільного) розвитку. Основним з них є збереження соціальної стабільності, тобто можливості реалізації ухвалених у встановленому законодавством порядку рішень без руйнування і самого суспільства, і керуючих ним систем.
Політика владних структур суспільства, спрямована на збереження соціальної стабільності, – це політика, основана на постійних компромісах між інтересами різних груп суспільства.
Таблиця 1.2