Тема: Основи сімейного права.
План:
1. Трудовий договір; зміст, строки, форми.
2. Порядок укладення трудового договору. Трудова книжка.
3. Підстави припинення трудового договору.
4. Робочий час і час відпочинку.
5. Заробітна плата, гарантії та компенсації.
6. Матеріальна відповідальність працівників за шкоду, заподіяну підприємству.
7. Трудові спори.
Трудовий договір – це угода між найманим працівником і власником підприємства, установи, організації, або уповноваженим ними органом чи фізичною особою, згідно з якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства зобов’язується працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці необхідні для виконання роботи, що передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Трудовий договір має свій зміст, тобто сукупність умов, якими визнаються права та обов’язки сторін договору. Ці умови можуть бути обов’язковими та додатковими (ст. 21 – 35 КЗпП).
Трудовий договір укладається як правило у письмовій формі відповідно до вимог ст.. 24 КЗпП. При укладенні договору забороняється вимагати від осіб, які поступають на роботу, відомості про їх партійну, національну приналежність, походження та документи, подання яких не передбачено законодавством. Укладення трудового договором оформляється наказом чи розпорядженням роботодавця про зарахування працівника на роботу.
Ст.. 48 КЗпП визначає, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Вона ведеться у порядку, встановленому законом та постановою Кабінету Міністрів України від 27.04. 1993 року №301 „Про трудові книжки працівників” та інструкцією «Про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженою наказом Міністерства праці, юстиції, соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58.
Всі підстави припинення трудового договору визначені в ст.. 36 – 45 КЗпП, вони класифікуються на групи:
· за домовленістю сторін договору;
· за ініціативою працівника;
· за ініціативою роботодавця;
· за ініціативою третіх осіб, які не є стороною трудового договору.
Робочий час - це частина календарного часу протягом якого найманий працівник зобов’язаний знаходитися на своєму робочому місці і виконувати обумовлену трудову функцію. Законодавство встановлює різні види робочого часу:
· робочий час нормальної тривалості;
· скорочений робочий час;
· неповний робочий час;
· ненормований робочий час;
· надурочний робочий час (ст.. 50 – 65 КЗпП).
Час відпочинку – це визначений законом, колективним та трудовим договором календарний період, протягом якого працівник вільний від виконання своїх трудових обов’язків і який працівник використовує на власний розсуд (ст.. 66 – 84 КЗпП).
Заробітна плата – це винагорода, яку отримує найманий працівник відповідно до норм виробітку часу роботи, обслуговування чи чисельності. Оплата праці може бути за відрядними розцінками, тарифними ставками та окладами, а також може провадитися за індивідуальними чи колективними результатами роботи. Закон встановлює мінімальний розмір заробітної плати, її індексацію, форми і системи оплати праці (ст.. 94 – 117 КЗпП).
Гарантії та компенсації визначенні ст.. 118 – 129 КЗпП.
Матеріальна відповідальність працівників за шкоду, заподіяну підприємству - це вид юридичної відповідальності, що може бути:
· у обмеженому розмірі – у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше середнього місячного заробітку працівника;
· у повному розмірі;
· у підвищеному розмірі;
· колективною (бригадною) див. ст.. 130 – 138 КЗпП.
Трудові спори – це певні розбіжності між найманим працівником і роботодавцем з приводу застосування норм трудового законодавства, а також зміни чи встановлення нових умов праці, що не врегульовані шляхом переговорів між ними. Трудові спори розглядаються комісіями по трудовим спорам чи місцевими судами. Підвідомчість спорів та порядок їх розгляду визначено в ст.. 221 – 2411 КЗпП.