Походження та значення комедії
Давня комедія остаточно сформувалася як жанр в Аттиці, зокрема в Афінах, у 480 - х роках до н. е. Точні дані про її походження відсутні, тому ця проблема, як і походження трагедії, є досить складною. Хоч яким парадоксальним це може видатися на перший погляд,але таких два діаметрально протилежних явища,як,з одного боку,трагедія(театральна вистава вкрай похмурої тональності) і, з другого боку,комедія (весела,смішна театральна вистава) дослідники пов'язують з єдиним джерелом - Діонісійськими святами.Релігієзнавці цей гаданий парадокс можуть легко пояснити.Відповідь на питання знаходиться в самому характері Діонісіїв(свята бога, котрий зникає та повертається).За віруваннями еллінів, коли Діоніс покидав Елладу, наступала зима, земля не плодоносила, починався голод. Отже, закодованим сенсом першої частини Діонісіїв було відтворення печалі еллінів з привду відсутності Діоніса.Цьому настрою відповідає настрій трагедії. Проте тим більшою була радість еллінів, коли бог родючості нарешті повертався до Еллади(тобто наступала весна і природа оживала).Цю радість необхідно було не просто висловити, а й акцентовано підкреслити - а цьому відповідала тональність веселої вистави - комедії.
1)Давньогрецька комедія (грец. Αρχαία κωμωδία) — давньогрецький драматичний жанр, за допомогою якого у гостросатиричній, дотепній формі висміювалися людські пороки.
2)Слово "комедія" походить від двох коренів :'"kommos"' - "ряжені натовпи людей на підпитку" і '"ode"' - "пісня".Елліни,які так сумували в першій частині свят на честь Діоніса, на другій (веселій) частині цього свята бурхливо раділи,співали, жартували,причащалися вином - дарунком Діоніса, котрий був ще й богом виноробства.В такому збудженому стані вони дозволяли собі різні жарти , зокрема й не зовсім пристойні. Саме тут витоки майбутнього ставлення до трагедії як до "високого" жанру,а до комедії як жанру "низького".
Фалічні пісні - ще одне джерело комедії.Вони також виконувалися під час весняних сільських свят родючості, і тональністю нагадували вже згадану пісню комосу . Їх виконувала процесія селян, які вже добре почастувалися Діонісовими дарами. тобто вином. Вони несли кошики з первістками сільськогосподарських плодів, деякі з них тримали в руках великі зображення символів плодючості - фали ( дітородні органи ), які символізували животворні сили природи, що пробуджувалися навесні.
Учасники процесії часто мастили собі обличчя виноградним суслом, одягали шкури тварин ( цапів, баранів ) та, імітуючи їхні рухи, жестами вітали прихід весни й перші теплі промені сонця. Усе це супроводжувалося співом розгульних, часто сороміцьких пісень, непристойність яких була зумовлена традиціями самого обряду.
Ця збуджена й галаслива юрба ряджених йшла по полях, заходила в селища, де її зустрічали натовпи святкуючих, частина яких також приєднувалася до процесії. Під час її руху могли розігруватися примітивні сценки, а якщо зустрічалася інша процесія, то виникали жартівливі суперечки чи сварки. З рядів ряджених лунали іронічні чи сатиричні вигуки, непристойності, когось називали на ім'я і соромили чи висміювали. Фалофори ( "носії зображення фалів" ) мали право вибігати з рядів, лаяти чи сварити когось із присутніх глядачів. Іноді слово "комедія" ще й тлумачать як "сільська пісня".
Ще одне джерело - "викривальні куплети", які виконували зазвичай бідні мешканці сіл і полісів уночі, зміненим голосом(аби уникнути помсти) на відстані чутності біля помешкань тих,хто їх чимось образив.Іноді ці виконавці були талановитими промовцями, а їхні пісні досягали мети - "виховували" людей.Тож згодом урядовці Еллади почали заохочувати таких самородків до сторення комедій, адже драма в Елладі вважалася важливим засобом виховання демосу.
Арістотель визначив комедію як "наслідування поганим людям,проте не в усіх їхніх вадах , а в смішному вигляді" ("Поетика"р.5).Найбільшого розквіту еллінська комедія досягла в Афанах( у Аттиці), тому її називають аттичною.
Зачинателем жанру комедії в Афінах та Аттиці загалом був мегарієць Сусаріон.Основні етапи
Розрізняли три етапи давньогрецької комедії, сприйняті пізнішим європейським літературознавством:
- давній (486—404 до н. е. — від Великих Діонісій до поразки Афін у Пелопоннеській війні);
- середній (404—336 або 323 до н. е., тобто до смерті Александра Македонського та наступного занепаду його імперії);
- новий, розквіт якого припадає на останню чверть IV — перші десятиліття III століття до н. е.
Давньогрецькій комедії давнього етапу притаманна соціальна заангажованість, політична сатира, гротескно-фантастичний сюжет (комедії Аристофана, Кратіна та ін.), середнього — міфологічна травестія, стереотипні маски вояка, гетери, кухаря та ін. Нова давньогрецька комедія зосереджувалася на сімейно-побутових мотивах, зокрема, на темі збезчещеної дівчини та покинутих дітей (Менандр, Філемон та ін.).
Комедії Аристофана
Найвидатнішим представником давньої аттично комедії був афінський драматург Арістофан, якого шанобливо називають "батьком комедії". Комедія — жанр, доведений до досконалості Арістофаном і двома його головними суперниками, Евполідом й Кратіном, очевидно, виникла з об'єднання традиційних народних розваг, таких, як міми, імпровізовані фарси та сільські пісні, зі стародавнім культом родючості на честь Діоніса. У древній комедії панують непристойність, злободенність, надзвичайно грубі особисті і політичні випади. Комедіографи користувалися нічим не обмеженою волею слова, і навіть видатні діячі не були позбавлені гноблень. З іншого боку, поетів все-таки іноді наздоганяла кара: так, повідомляється, що Алківіад відповів на сатиру тим, що зіштовхнув Евполіда в море. Клеон, у той час один з перших осіб у державі, обрав більш помірний спосіб зведення рахунків, подавши на Арістофана скаргу до Ради, коли молодий поет обрушився на нього у «Вавілонянах». Проте твори Арістофана не заборонялися, і він продовжував нападки на Клеона, не припинивши їх і після смерті останнього.