П'ятикнижжя Мойсея. Книга "Числа". 3 страница

- Ми вишукуємо і їх, і тих, що їм помагали. Бо кожна кривда жидам мусить бути помщена!

- Раббі, мені страшно слухати це. Для мене це звучить як крик якоїсь страхітливої недуги. Це саме вона породжує і ширить антисемітизм. Маючи нагоду, ви мститесь дуже безоглядно й жорстоко і цим викликуєте нову ненависть до вас. Помста родить помсту. І доки так буде? Чи не час все те забути? Ваша напасливість і хвороблива жажда помсти робить ваших же приятелів вашими ворогами, а вам конечно приятелів, а не нових ворогів. Чи ви справді не усвідомлюєте, що ви не маєте ніде приятелів у світі?

- Ми це знаємо. Ми всі знаємо це дуже добре. Ми знаємо, що нас усі ненавидять.

- А чому, раббі, чому? Ось кілька днів тому ваш премієр Бегін назвав уже й президента Америки Регена антисемітом, і Гейга, і Вайнберга. Кожний, хто не хоче бути лялькою у ваших руках - антисеміт. В ЗСА трапилась уже була й така чудасія, що коли голови сорока американсько-жидівських організацій засудили неуступчивість Бегіна в переговорах з Єгиптом як шкідливу для жидівських інтересів, то жидівські газети назвали і їх, жидівських провідників, антисемітами.

- Бо ми тут, в Ізраїлю знаємо краще, що добре для жидівства, аніж деякі надто замериканізовані жиди в Америці.

- Але ж, раббі, Ви не опам'яталися з одного страшного голокосту, німецько-нацистського, а вже над вами висить другий голокост, арабський, а ви ставите основи для третього голокосту, перетворюючи ваших приятелів в Америці силоміць на антисемітів. Чи ви справді не бачите грізної тучі, що насувається на вас?

- Ми вже всяке пережили, Єгова нас врятував. Три тисячі літ пережили. Переживемо й тепер.

- А що, коли у випадку нової ізраїльсько-арабської війни американці, нарід і уряд скажуть, що то "не наш бізнес". То війна Єгови з Аллахом і нам, християнській Америці, до того мішатися не слід. І тоді Ізраїлеві ані зброї, ані танки, ані літаків, ані амуніції, ані не то більйонів, а просто десятка долярів допомоги не дадуть? Що тоді?

- Такого ніколи не буде, ніколи! Такого ще не було й ніколи не буде!

- Не знаю, це не моя справа. На закінчення я хочу ще раз вам підкреслити, що я не був і не є антисемітом, і український нарід не був і не є "традиційним антисемітом". Не робіть його антисемітом ви самі жиди.

Рабін задумався.

- То які ваші конкретні поради й суггестії? - відізвався він.

- Перш за все - те, що я згадував уже кілька разів. Я переконаний, що основною причиною того, що жидів ніхто у світі не любить, а багато й ненавидить, є жидівський нацизм, тобто ідея вищости жидівського народу з виразною погордою до всіх не-жидів як "гоїв", сотворених для того, щоб служити жидам. Ідея "вибраного" народу, "іберменів", єдиних правдивих "дітей Божих".

- Та що ви таке говорите! - здригнувся рабін. - Як ви можете звати нацизмом нашу віру в те, що ми вибраний Богом нарід? Це ж наша релігія. Так вірили жиди від Авраама, Ісака, Мойсея і так мусять вірити жиди до кінця світу!

- Раббі! Я знаю, що це надзвичайно делікатна тема. Але й про неї конечно говорити й думати спокійно й відважно. Так, треба мати відвагу усвідомити собі наслідки такої постанови. Це не важно, чи це вислід релігії, віри, чи холодно викалькуваного, політичного, чи морального або неморального наставлення. Фактом є, що кожне проголошення одного народу вищим від усіх інших викликає завжди ворожість до того народу, а понижування "вищим", "вибраним" народом інших викликає непоборне бажання помсти за неспровоковане понижування. Зберігаючи гордість і віру у свій нарід, ви мусите проголосити жидів не вищим, але рівним з усіми іншими народами світу.

- Це абсурд! Це було б грізніше самогубство, аніж гітлерівський голокост! Незламна віра в те, що ми, жиди, вибраний нарід, прадиві діти Божі, якими особливо опікується наш Єгова, є основою жидівства. Знищите це і жидівство знищене в корені. Скажіть: Чому жид у будь-якій країні світу мав би вперто триматися жидівства, будучи за те переслідуваним, якби він перестав вірити, що він член вибраного народу, з предками якого сам Єгова говорив і укладав договори. Таж навіть ваш апостол Павло завжди писав: "Насамперед до євреїв, а далі й до греків і всіх інших" Євреї - перед усіми!

- Якщо так, то ви мусите бути завжди бути свідомими, що причина того, що вас усі не люблять, не в них, а в вас, в жидах.

- Ми це знаємо. І так воно мусить залишитися. А що далі? Ще в чомусь ми, жиди винні?

- Так. У політичній ділянці. Ваша батьківщина - Ізраїль. В усіх інших країнах світу ви - гості, то й повинні вести себе, як гості. А ви всюди хочете верховодити. Всюди хочете бути таємною керівною силою. Насамперед в ділянці економії, а далі в пресі, радіо, телевізії і навіть у політиці. Це обурює кожного господаря. Особливо дразливе воно тоді, коли йдеться про країну поневолену, в якій ви, жиди, стаєте на службу окупанта проти місцевого населення. Це стосується не тільки поведінки жидів в Україні, про яку ми оце говорили.

- А де ще?

- Скрізь. Ось вам приклад. Учора проф. Суслевський дав мені переглянути видану вами брошурку: World Zionist Organization. JEWISH HEROIZM IN MODERN TIMES. Jerusalem, Hanuka, 5726. В ній на стор. 122-123 я знайшов дуже характеристичну інформацію. Прочитаймо. (Подаю у моїм перекладі).

"Погром у Кельцах"

- це був погром у Кельцах 4 липня 1946 р., що став зворотним пунктом у організації Бріга. Виглядало, що й після того, як мільйони польських жидів загинули в часі нацистівської окупації, масакруванню жидів таки не прийшов кінець. Погром у Кельцах (Польща) забрав життя 42 жидам після того, як у листопаді 1945 р. в погромах (у Польщі) загинуло 351 жидів. Цю масакру плянували й перевели елементи, які боряться проти нового (комуністичного) уряду і їхня пропаганда мала типово антисемітський характер з обвинуваченням в ритуальнім вживанні християнської крови та в "жидо-комунізмі". Застрашуючою новістю було те, що й організоване робітництво взяло участь у тім пролитті жидівської крови. Постава польської церкви виявилася скандальною, так в часі погрому (як це здемонстрував епископ Кельц), як і опісля (як це показав примас Польщі кардинал Гльонд). Заяви тих достойників польської церкви говорять ясно, що - мяко кажучи - польська Церква й пальцем не кивне, щоб запобігти тому, щоб погроми жидів не повторилися. Те, що сказав кардинал Гльонд, капітальне: "Жиди намагаються грати критичну ролю в політичному житті країни і тим граються з вогнем".

- По-перше, хочу показати вам, що жиди безупинно обвинувачують у погромах українців, а тут ось бачимо, що і в найновіші часи криваві погроми жидів проводили поляки. По-друге: Чи не повинні ті нові вияви "антисемітизму" заставити вас, жидів, призадуматися, чому отаке повторяється в тій Польщі, де тільки-що німці знищили мільйони жидів. Заяву кардинала Гльонда ви берете, як яскравий вияв антисемітизму найвищого достойника католицької Польщі. Може воно й так. Але чи не показує він вам причини погромів - провокативне вмішування жидів у місцеву політику на службі окупантів? Більшовицька Москва заводила у "звільненій" Польщі своє, большевицько-московське панування і горстка жидів, що спаслася від німецького погрому, відразу стає на службу Москви проти поляків і то на верхах державної адміністрації. Точно так, як це було в 1917-23 роках і пізніше в Україні.

- То ви виправдовуєте оті польські погроми, хвалите їх і робите відповідальними за них самих жидів?

- Нічого подібного! Я хочу вам лише звернути увагу на слова остороги кардинала Гльонда, що жиди, стаючи на службу окупантів проти місцевого населення граються з вогнем. У Польщі, в Україні, скрізь. А як викличуть пожар, що попече їх, тоді кричать, розпучливо на весь світ, що жиди ніколи нікому ніякої кривди не зробили, а кровожадні антисеміти даної країни чинять бестіяльські погроми жидів.

- То по-вашому - жиди не повинні мати ніяких політичних прав у тій країні, де живуть?

- Одна справа, раббі, рівні права для жидів у даній вільній країні, а зовсім інша служба жидів окупантам проти поневоленого народу. Ми ж говорили вже про те, що уряд Української Народної Республіки дав був у своїй конституції такі самі права жидам в Україні, як українцям. Отож, як громадяни України всі жиди мали стати в ряди української армії проти московських наїзників, бо ж маючи однакові права, жиди мусіли мати й однакові обов'язки супроти України. А вони - масово стали на службу червоної Москви проти українського народу.

- Я вже це чув. Давайте далі ваші поради. На майбутнє.

- На майбутнє - хай жиди перестануть в Україні вислуговуватися більшовицькій Москві, головне в КГБ, проти українців, а поза Україною, починаючи в Ізраїлю, хай спинять україножерну кампанію проти українців з брудними обвинуваченнями українців в погромах жидів за Хмельницького, в період Гайдамаччини за Петлюри, в другій світовій війні. Чесно покажіть жидам, що вина була повністю таки по стороні самих жидів. Станьте в обороні правди.

- Що-о-о?! - здригнувся нервово рабін. - Ви вимагаєте, щоб ми міняли й виправляли наші підручники історії жидівського народу, нашу національну настанову?

- Раббі, a чи ви, жиди, не вимагаєте від Папи Римського й цілої католицької Церкви, щоб вони виправляли християнську традицію і викидали з усіх писань Нового Завіту все те, що не подобається жидам, про вину жидів у розпняттю Христа? Чи не домагалися ви, жиди, щоб навіть німці в Оберамергав викинули зі своєї славної драми Мук Христових все те що вам не подобається. Ну то й ми домагаємося подібного від вас, бо то україножерство. В додатку, ви домагалися, щоб не говорити немилої вам правди, а ми домагаємся, щоб жиди нас не обклевечували.

Наступила хвиля довшої мовчанки. Врешті він озвався:

- То ви хотіли б, щоб ми, жиди, ревідували й виправляли всі наші шкільні підручники в Ізраїлю, та й не тільки в Ізраїлю, щоб виправляли наші всі наукові праці про історію жидівського народу в Україні від найдавніших часів по сьогодні і навіть наші релігійні писання?

- Так, раббі. І навіть ваші молитви, в яких ви проклинаєте наших національних героїв гетьмана Хмельницького і Симона Петлюру. В ім'я історичної правди. В ім'я наукової об'єктивности. І в ім'я доюрих взаємин між нашими народами, між жидами й українцями.

- Та це щось таке, як би ви хотіли обернути гору Синай верхом на долину, а дном на верх! То ж сотнями літ писано й записано в нашій історії, в наших книгах про кривди жидів, вчинені їм українцями так, а ви хочете все те обернути, що це жиди українцям все кривду робили?

- Бо треба ж врешті, раббі, сказати жидам правду. Немилу їм, тому вони й кривитись будуть дуже, але таки правду! А що сотні літ писано неправду. Християни, як знаєте, вже майже дві тисячі літ мають у своїх книгах записано, що жиди в час суду Христового кричали "Розпни, розпни його! Його кров хай впаде на нас і на дітей наших!" І всі християни вірять, що так воно і було. А ви, жиди, таки домагаєтесь тепер, щоб це викинути з християнських книг, з Євангелія, з молитов. То чому не мож викинути й виправити з ваших книг усі наклепи на українців і зневажування їх, коли й усі чесні жиди знають, що то вигадки й умисні перекручування правди. Очевидно, не все нараз. Крок за кроком. Насамперед спинити нові клевети. А тоді висянювати старе.

Рабін глибоко задумався. Врешті відізвався:

- Наша розмова була дуже цікава!

- А я думаю, що й корисна. Багато до передумування я сказав вам, а ви мені. Передумаймо спокійно все те, ще раз, і ще раз. Щоб ми могли бажати один одному добра щиро, а не як ті два сусіди-жиди з вашої жидівської анекдоти.

- Ну? Пригадайте!

- Два сусіди, Іцик і Мошко, завжди сварилися і бажали один одному всего найгіршого. Але на судний день Іцик каже Мошкові: Сусідо, чого ми маємо все сваритися? Ми ж сусіди, забудьмо все і живімо у згоді". "Добре, Іцику". "Ну, то я тепер бажаю тобі, ну - того самого, що ти мені". А Мошко підскочив: "Іцик, ти вже знов зачинаєш?!"

- Як на жарти, то я вам скажу наш жидівський жарт до нашої дискусії. Христос був жид, так? То що вас усіх обходить, що жиди з жидом робили? То наша справа, розумієте?

- Я теологічних справ не хочу торкати, але відповім вам вашим, жидівським дотепом, теж до нашої розмови. Молиться жид: "Єгова, я знаю, що ми Твій вибраний нарід. Але я прошу Тебе, вибери собі хоч на якийсь час вже когось іншого. Щоб, як будуть знову бити вибраний нарід, щоб не били мене й моїх дітей!" Розумієте?

"УКРАЇНСЬКИЙ ГЕНЕРАЛ ВЛАСОВ"

З головою Комісії праведних Яд Вашем, д-ром Мойше Бейски, суддею найвищого суду в Єрусалимі, провели ми двогодинну розмову в його "офісі" в будинку Найвищого суду Ізраїлю. Привітний, але відразу відчувається в нього ворожість до українців. По-англійськи говорить свобідно. Присутніми були теж проф. Сусленський і д-р Клейнер. Про ціль моєї візити вже поінформований, як і про мене. Зміст моєї дискусії з рабіном Кагана вже поінформований самим рабіном.

- Справа Шептицького? І мені, і всім іншим 16 членам Комісії вона знана дуже добре. Вперше вона виринула, мабуть у у 1964 році. Відтоді про цю справу говорили найменше на 7 засіданнях, останньо у жовтні 1981 року, коли Товариство єврейсько-української співпраці інтервеніювало в цій справі, долучуючи до листа багато підписів жидів з Ізраїлю й Америки.

- Вислід?

- Після вашої інтервенції ми вернемося до справи на нашому найближчому засіданні. Але раббі Кагана вияснив вам уже вичерпно. Він, власне, цю справу завжди реферує. Я знаю який буде вислід голосування цим разом, але я особисто погоджуюся з доктором Кагана. За визнання графа Андрея Шептицького праведником, я голосую обома руками, але визнати праведником митрополита Шептицького, голову української католицької церкви - ніколи, ніколи, ніколи! "Невер, невер, невер!" І такого внеску від себе я ніколи не поставлю!

- Чому?

- По-перше, з правничого боку: ми признаємо таке відзначення тільки особам, і ніколи установам чи організаціям. Ми мали випадок, що відділ польських партизан врятував групу жидів і тепер хотіли щоб ми дали наше відзначення цілому відділові партизан. Ми відкинули, а признали лише командантові. В цьому випадку даючи відзначення Шептицькому як митрополитові й голові української церкви, ми признавали б, що ціла українська церква рятувала жидів, а так не було. Навпаки, Українська Церква помагала німцям проти жидів. І навіть сам Шептицький вітав губернатора Франка хлібом-сіллю, коли той приїхав до Львова давати доручення, як винищити жидів.

- І ви вірите, що митрополит Шептицький справді сам, особисто, витав Франка хлібом-сіллю?

- Так, вірю, чому б я мав сумніватися, коли є свідки, які це бачили.

- Хто ті свідки - Франк, українці, німці?

- Ні, жиди.

- Подивляю, пане докторе, ваше довір'я до жидівських свідків. Як же митрополит міг подавати губернаторові тарілку з хлібом-сіллю, коли він був спараліжований і однією рукою взагалі не володів? Не ставили ви такого питання тим "наочним" свідкам? Ви ж суддя найвищого суду Ізраїлю, отже зобов'язані дуже критично перевірювати кожного свідка. Хто були ті "наочні свідки"? Як міг жид бути присутній на прийняттю німецького губернатора? Гестапо кожну дірку провіряло там, де мав бути генерал-губернатор Франк.

- Я не пригадую подробиць. То д-р Кагана просліджував усе.

- І він в розмові зі мною два дні тому казав, що не сам митрополит Шептицький, але з його доручення тодішній ректор Сліпий. Докторе Бейски, я мушу по-жидівськи кричати "гвалт" на таке досліджування правди про українців. Ваш рабін каже, нібито на доручення митрополита Шептицького ректор богословської Академії вітав Франка, а ви, суддя найвищого ізраїльського суду на підставі того подаєте як безсумнівний факт, що це сам митрополит Шептицький вітав. Ось маєте доказ, як твориться ваша правда про українців.

Д-р Бейски дуже змішався.

- Ну, як там не було, але факт, що українці вітали німців квітами і, спеціяльно губернатора Франка...

- Я того не бачив, бо я в тому часі не вітав німців, але німецькі садисти мене і моїх друзів українців вітали в Авшвіці гумовими палками. А щодо вітання, то чи не відомо вам, що коли в вересні 1939 року московсько-большевицька армія окупувала Західну Україну, то в кожнім місті й містечку західної україни їх вітала жидівська делегація? І не тільки вітали. Відразу й голосила команді НКВД готовність активно помагати в вишукуванню й винищуванню українських націоналістів? Та й німців пробували жиди вітати делегаціями, але відразу й перестали, коли побачили, що німці, довідавшись, що це делегація жидівська, саджали ту делегацію на авта, вивозили за місто і розстрілювали.

- Що? Жиди вітали гітлерівських злочинців?!

- Так, докторе Бейски. Точніше буде - пробували вітати, хотіли вітати. Якби про це була мова не сьогодні, а двадцять років раніше, то я б вам дав десятки наочних свідків, які власними очима бачили цю трагікомедію. Шкода, що ті свідки сьогодні, по сорока роках, вже не живуть.

- Ні, це щось дуже неймовірне!

- Сьогодні так. Але тоді, як я сам пригадую з розмов із жидами у Львові, жиди не вірили в можливість того, що скоро потім сталося. Навпаки, вони вірили, що як колись польська шляхта в окупованій ними Україні, так тепер і німці будуть потребувати жидів, бо всі жиди знали українську й німецьку, як теж і польську мови. В перших днях багато жидів голосилося до німців на перекладачів. І в багатьох випадках, коли гестапо арештовувало українців, то й користувалося жидами як перекладачами. Не так давно совєцький журнал подав, начебто на підставі знайдених документів гестапа, що коляборантом гестапа був голосний сьогодні д-р Візенталь. Ви чули про це.

Чув, це большевицька провокація! КГБ фальшує документи! Їм ніхто розумний не може вірити. Вони специ в фальшуванню документів і свідків!

- В цьому я погоджуюся з вами. Тільки ж чому це так, коли йде про свідчення КГБ проти жидів, про Візенталя, то ніхто з жидів не сумнівається, що це все фальш КГБ, а коли жиди в Америці на підставі таких самих "свідчень" обвинувачують українців у співпраці з нацистами, то жиди-слідчі, а то й судді, приймають це за правду, а пофальшовані КГБ "документи" за оригінальні, правдиві документи? Чому в ЗСА на лаві обвинувачених поруч Федоренка не посаджено д-ра Візенталя?

- Як ви можете таке говорити? Хто не знає, що всі жиди були призначені німцями на фізичне знищення? А українці відомі антисеміти. Вони не тільки в Україні помагали німцям винищувати жидів. У травні 1945 року Гітлер уже не жив, німеччина капітулювала, а український генерал Власов із своїми українськими загонами в Празі вистрілював тих жидів, що врятувалися від німців.

Я остовпів.

- Український генерал Власов? Зі своїми українським загонами?

- Так, чи ж не правда? Що ви на це скажете?

- А що ви, докторе Бейски, скажете, коли я скажу вам як приклад жидівської ненависти до християн "факт", що сьогодні, в мирний час, жидівський генерал Арафат зі своїми жидівськими загонами, яких він називає ПЛО, в Ливані немилосердно винищує християн?

Д-р Бейски здивовано видивився на мене.

- Не розумію, що ви хочете сказати?

- Дуже просто - генерал Власов був такий українець, як Арафат є жид, а загони тен.Власова складалися з таких же українців, як Арафатова ПЛО з жидів. Ген.Власов московський шовініст та імперіяліст, так любив українців, як Арафат любить жидів. Ясно?

- Ну, може я впав жертвою фальшивої інформації. Але ж усі говорили, що ген. Власов українець, що всі його вояки українці і тому навіть у Чехії мордували жидів.

- Дивуюся, що ви ще Айхмана не визнали українцем. Чи, може, зі страху, що у відповідь на таке українці почали б розшукувати документи що батько Адольфа Айхмана був жид-вихрест, як про це говорили в Німеччині?

- Ну, але в ліквідації гетта в Варшаві участь таки українська поліція! Чи й це заперечите?

- Українська поліція під командою полк. Камінського?

- Так.

- Те саме, що з генералом Власовим і його українцями. Полк. Камінскі польський або російський фольксдойч. Але ту поліційну частину справді чомусь називали "українською поліцією". Про неї я згадую у своїх споминах про Авшвіц. Вона була якийсь час у Бабіцах біля Авшвіцу і одного дня їх усіх привели до фотографічної робітні в конц.лагері Авшвіц. Робітня містилася на бльоці, де я тоді працював у відділі дезинфекції. Поляк, що працював зі мною, сказав мені: "Пьйотрусь, дивись, там привели українську поліцію для фотографування". Вони всі стояли в черзі, рядом. Я вдавав, що ходжу з речами й паперами з одного кінця бльоку до другого і йдучи поволі попри них, питався кожного, хто вони. На три сотні тільки 3 сказали, що вони українці. Всі інші були кавказці й росіяни. Всі говорили по-російськи. Це й була ота "українська поліція", що брала участь у ліквідуванню жидівського гетта в Варшаві.

Слова польського в'язня я вмисно сказав по-польськи. Д-р Бейски підхопив:

- О, то ви говорите по-польськи і я волію говорити по-польськи.

Дальшу розмову ми вели вже польською мовою.

- То ви, певно скажете, що української поліції за німців взагалі не було, так?

- Ні, українська поліція в тому часі була. Але не в Празі, чи де там, і не під командою московського генерала Власова, ані не в Варшав під командою польського фольксдойча Камінського, але в Україні. І то не скрізь, бо територію України німецькі окупанти порозривали: Галичину прилучили до польського генералгубернаторства я к "дистрикт Галіцієн", карпатську Україну дали мадярам за коляборацію з гітлерівською Німеччиною, Румунії за те саме дали Буковину, Басарабію і частину території вздовж східного берега Дністра, що його румуни назвали "Транссістрія", а з решти створили "Райхскомісаріят України".

Українська поліція була зорганізована після ліквідації німцями української адміністрації по відновленню самостійности України 30 червня 1941 р., восени 1941. Вона начисляла шість тисяч членів. Центральної команди не було. Її функції були адміністраційні, такі, як американської поліції в ЗСА. Вона працювала серед українського населення.

Поляки мали свою, польську поліцію. А жиди мали свою Раду, Юденрат, і свою, жидівську поліцію. Спитайте рабіна Кагана як наочного свідка, а він як жид жидові потвердить, що все те, що приписують у відношенню до жидів українській поліції, в дійсності робила жидівська поліція. Зрештою, вам і д-р Кагана не треба питати. Ви ж тут, в Ізраїлю, судили багато тих членів Юденрату і, головне, жидівської поліції, і знаєте, якими безоглядними в відношенню до жидів і якими наполегливими в виконуванню наказів гестапа вони були. Чи так?

Д-р Бейски мовчав.

- Чув я теж тут, що багато з них втекли перед відповідальністю за свою коляборацію з нацистами в винищуванні жидів перед судами Ізраїля до Америки. Чи не їх, власне, повинна вишукувати американська Спеціяльна Слідча Комісія в ЗСА як воєнних злочинців і судити замість невинних українців як Осідач, Козій?

Д-р Бейски здригнувся.

- Але в Бабиному Ярі біля Києва українська поліція таки розстрілювала жидів разом з німецькою?

- Ні, в бабиному Ярі німецька поліція стріляла українців разом з жидами. І то українців перших. Ще до захоплення Києва гестапо слідкувало пильно за "бандерівцями", які готувалися проголосити відновлення української держави в Києві. Їх як членів "похідних груп", що входили до Києва, від перших днів переловлювало гестапо і розстрілювало в Бабиному Ярі. А потім прийшла черга на жидів, і на інших українців... Не жиди, але українці, "бандерівці", були першими жертвами німецького терору у Львові і в Києві. Ви - суддя, то й обов'язані бути свідком правди. Як суддя ви вимагаєте від кожного свідка, щоб він говорив щиру правду і тільки правду. То чи не повинні бути вірним такій присязі насамперед ви сам, суддя, в осуджуванню українців?

- Але в нашім архіві я бачив знімку української поліції при скорострілах, якими вони розстрілювали над могилами жидів.

- Не перечу, таку знімку ви могли бачити. Але звідки в вас така знімка? Дало вам услужне КГБ? Коли ми говорили про документи КГБ щодо коляборації д-ра Візенталя з гестапом при винищуванню жидів, то ви рішуче заявили, що КГБ відоме з фальшування будь-яких документів. Чи це значить, що й знімка, на якій нібито українська поліція розстрілює скорострілом жидів під командою німців, є фальшивкою КГБ? Як хочете, КГБ дасть вам "оригінальну" знімку, як жиди Христа розпинають, чи як жиди тримають за ноги християнського хлопця з підрізаним горлом і збирають його кров у горщик на "мацу".

- Як то? Ви виключаєте навіть можливість, що українська поліція сама чи під командою гестапо розстрілювала скорострілом жидів?

- Не тільки я виключаю таку можливість. Кожний, кому відомі тодішні стосунки в окупованій німцями Україні, і хто має здоровий глузд, відкине таке обвинувачення як абсурд. Самій українській поліції невільно було навіть арештувати жидів без дозволу чи наказу німецької поліції, не то що розстрілювати. Для цього були німецькі поліційні частини, а помагала їм жидівська поліція. Якби навіть таке було трапилось, що на наказ німецької поліційної команди українська поліція помагала б транспортувати жидів на розстріл, то німці ніколи б не дали б в руки українцям скоростріли, бо українцям німці не вірили. Бо український поліцист, діставши в руки в руки скоростріл, міг би ним покористуватись і поки німці опам'ятались б, міг би пустити в них скорострільний вогонь так що й одного німця за кілька хвилин не залишилося б в живих? Гестапо знало, що в кожній частині української поліції є вмисно підісланий "бандерівець", а майже вся решта симпатизує з "бандерівцями". Адже чимало частин української поліції перейшло до УПА, захопивши від німців зброю й зліквідувавши при цьому гестапівців. Розстрілювання жидів було строго зберіганим привілеєм німецьких поліційних частин. Українські поліцисти мали один кріс на двох поліцистів і два набої на один кріс.

- Але якби німці дали були українцям скоростріли й наказали стріляти жидів, то вони з насолодою виконали б наказ?

- Не беруся вгадувати "що би було, якби було". Але я читав у спомині одного німця, що був членом поліційної "Айнзацкомандо", таку історію. Німці привели над яму групу жидів і українську поліційну частину. Німецький командир велів жидам розібратись і стати рядом над ямою, а українцям дав скоростріли із сліпими набоями, чого українці не знали, і дав наказ стріляти в жидів. Всі українські поліцисти відмовилися виконати наказ. Тоді німці наказали жидам одягнутися і дали їм скоростріли, а українським поліцистам наказали розібратися і стати рядом над ямою. Тоді жиди дістали наказ "стріляй", і на українських поліцистів посипалися сліпі набої зі скорострілів. "Чи це вас чогось навчило?" - сказали німці українським поліцистам і відіслали їх на станцію. В ночі всі українські поліцисти втекли в ліс до УПА.

- Неймовірне! Важко повірити. Я стільки наслухався від жидів важких обвинувачень, що українці помагали німцям винищувати жидів! Дуже часто я чув від жидів, що українці були гірші, страшніші, ніж німці! Чому це так?

- Тому, що "в страха великі очі". Жиди в Україні знали дуже добре правду про себе - що вони робили і міряли українців власною жадобою помсти, сподівалися найгіршого від українців. На смерть перелякані, вони представляли як факти те чого вони боялися і що було страшним маривом у їх уяві.

Але дійсність була зовсім інакша. Бо українській душі жадоба помсти чужа. Ви ж самі при розгляді справи митрополита Шептицького наслухалися свідчень самих таки жидів, як то "у відплату" і митрополит Шептицький, і безліч українських священників, монахів і монахинь, і світські люди українці рятували життя жидів рискуючи своїм власним життям і своєї рдини. У ваших архівах напевно є німецькі документи про те, скільки то українців згинуло на шибениці за рятування жидів. Жиди сподівалися тоді від українців жорстокої помсти, а вони заплатили вам рятуванням вас від смерти. А після того - ми сподівалися від вас якоїсь подяки, а ви далі вперто й послідовно тавруєте українців перед світом як якихось кровожадних "традиційних антисемітів". І навіть митрополитові Шептицькому не хочете бути вдячними.

- Ну, після вашої інтервенції ми ваше прохання візьмемо до уваги і справу ще раз на найближчому засіданні комісії розглянемо.

- Вибачте, я ніякого прохання не ставлю. Я вже вияснював докторові Кагані, і вам, що тут про ніяку ласку не йде. Митрополитові Шептицькому вашого визнання "праведником", ні деревця в Яд Вашем не потрібно. На честь нашого великого митрополита ростуть в Україні, в Карпатах дерева скроплені гарячою кров'ю бійців УПА. Тут справа у вашій вдячності. Ніхто не просить, щоб ви йому дякували, і я та й усі українці, не просимо, щоб ви подякували митрополитові Шептицькому за врятування сотень жидів. Таких прохань не ставимо і не поставимо. Ніколи, ніколи. Невер, невер, невер! Але дозвольте вияснити ще одне питання.

- Прошу дуже.

- Чи ви про коляборацію митрополита Шептицького і всіх українських священників довідалися аж тепер, чи вже давніше жиди це знали?

- Ну, жиди вже тоді це знали.

- Всі ті, кільканадцять, рабіни, що їх митрополит врятував з їх родинами також знали це тоді?