Б'єктивна сторона вимагання.
Об'єктивна сторона злочину – це зовнішній акт суспільно небезпечного і протиправного посягання на охоронювані кримінальним законом суспільні відносини, що протікають в певних умовах місця, часу, обставини, що починається з суспільно небезпечного діяння та закінчується заподіянням суспільно небезпечних наслідків. Значення об'єктивної сторони злочину, насамперед, полягає в тому, що вона є об'єктивною підставою кримінальної відповідальності.
Об'єктивна сторона вимагання виражається у вимозі передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці.
Таким чином, діяння виражається в активній поведінці та може виявлятися в незаконній вимозі:
а) майна;
б) права на майно;
в) вчинення будь-яких дій майнового характеру.
Потерпілими можуть бути: власник, особа, якій майно ввірене на законній підставі, близькі родичі цих осіб (батьки, діти, бабуся, дідусь, рідні сестри, брати) [12].
Спосіб вимагання — це погроза заподіяння шкоди потерпілому або його близьким родичам, зміст якої може бути різним. Це не тільки погроза насильством, хоч вона зустрічається найчастіше, а й обмеженням прав, свобод або законних інтересів вказаних осіб, пошкодженням чи знищенням їхнього майна, або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошенням відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці (наприклад, оповістити дані про усиновлення потерпілим дитини, про наявність захворювання, про інтимне життя, про злочинну діяльність тощо). Ці відомості можуть бути дійсними або вигаданими, ганебними або не такими. Погроза може бути виражена усно, письмово, жестами, демонстрацією зброї тощо. У будь-якому разі важливо встановити, що винний, застосовуючи погрозу, прагне до того, щоб у потерпілого склалося переконання про реальність, дійсність реалізації цієї погрози, якщо він не виконає пред'явленої вимоги. Тому, навіть у тому випадку, якщо винний і не думав розголошувати відомості або погрожував непридатною зброєю або її макетом, а потерпілий сприймав таку погрозу як реальну — вчинене є вимаганням.
При вимаганні суб'єкт злочину вимагає передати майно в майбутньому (завтра, через тиждень). При цьому сама погроза також звернена в майбутнє: вона буде реалізована лише після того, як не буде виконана вимога. У потерпілого є час прийняти певне рішення — виконувати чи не виконувати цю вимогу [13].
Вимагання є закінченим злочином з моменту пред'явлення вимоги, поєднаної з вказаними погрозами, насильством, пошкодженням чи знищенням майна незалежно від досягнення поставленої винною особою мети [7].
уб'єкт вимагання.
Суб'єктом злочину з кримінального права визнається фізична осудна особа, яка досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність.
Кримінальний кодекс України 2001 року чітко визначив поняття суб'єкта: «Суб'єктом визнається фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність».
Визначення юридичних ознак суб'єкта вимагання не викликає особливих труднощів. Згідно з чинним законодавством суб’єктом цього злочину може бути фізична осудна особа, що досягла 14-річного віку.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кримінального кодексу України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду» [2].
Вина – це психічне ставлення особи до вчинюваного нею діяння, що може виявлятися у формі умислу або необережності до здійснюваного особою суспільно небезпечного діяння, обумовлене шкідливими спотвореннями ціннісних орієнтацій суб'єкта і виражає його антисоціальну, або недостатньо виражену соціальну установку по відношенню до основних цінностей суспільства.
У ст. 23 Кримінального кодексу України дається поняття вини: «Виною визнається психічне ставлення особи до здійснюваної дії або бездіяльності, передбачених цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності».
У диспозиції ст. 189 КК форма вини не вказана. Однак способи вчинення вимагання – вимога передачі майна, дозволяє зробити висновок про навмисний характер цього злочину.
Відповідно до ст. 24 КК злочин визнається вчиненим умисно, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльність), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (прямий умисел), або якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльність), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і, хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання (непрямий умисел)».
Таким чином, в теорії кримінального права виділяють умисел прямий і непрямий.
Спільним для них є інтелектуальний момент – усвідомлення суспільної небезпеки вчинюваного діяння і передбачення настання суспільно небезпечних наслідків.
Відмінності між ними пов'язані з вольовим моментом, зокрема, у тому, чи бажав винний настання тих чи інших наслідків, або не бажав, але свідомо допускав їх настання.
Вимагання може бути здійснено тільки з прямим умислом. Доказом цього служить наступне міркування. За своєю конструкцією склад вимагання чужого майна є формальним. (У даному випадку мова йде про простий (ч.1 ст. 189 КК) склад вимагання. Однак і для кваліфікованих видів цього злочину також характерний прямий умисел. При скоєнні злочину з формальним складом зміст наміру завжди полягає в усвідомленні суспільно небезпечного характеру вчинюваного діяння і в бажанні зробити це діяння. Такий умисел завжди є прямим. Вольова ознака умислу у вигляді свідомого допущення настання суспільно небезпечних наслідків зв'язується в законі тільки з матеріальними складами злочинів.
Зміст інтелектуальної складової умислу при вимаганні полягає в усвідомленні особою фактичної сторони вчиненого, його соціальних властивостей, тобто суспільної небезпеки. Усвідомлення фактичних ознак дії при вимаганні полягає в тому, що винний розуміє, що вимоги щодо передачі йому майна, відносно якого у нього немає правомочностей, незаконні, також винна особа усвідомлює, що домогтися такої передачі вона може тільки висловлюючи погрози про розправу, знищення або пошкодження майна чи розголошення ганебних відомостей про потерпілу особу.
Усвідомлюючи фактичну сторону вчиненого, вимагач усвідомлює і соціальне значення своїх дій, характер і ступінь їх суспільної небезпеки. З усвідомленням винним суспільної небезпеки діяння тісно пов'язано і усвідомлення ним протизаконності (протиправності) своїх дій.
Важливими ознаками суб'єктивної сторони вимагання є мотив і мета злочину. Мотив – це те усвідомлене спонукання, яким керувалася особа, здійснюючи суспільно небезпечне діяння, мета – це той злочинний результат, до досягнення якого прагнув винний. І хоча законодавець не пов'язує закінчений склад злочину «вимагання» з реалізацією мети, остання є найважливішою складовою частиною суб'єктивної сторони аналізованого злочину. Іншими словами, корислива мета найбільш повно характеризує сутність суб'єктивної сторони вимагання [8].