Поняття договору страхування.

ВСТУП

Відмова держави від монополії на проведення страхування, прийняття основних нормативних актів, що регламентують страхову діяльність, започаткували розвиток сучасного страхового ринку України.

З поширенням ринкових відносин відбувається освоєння нових видів підприємництва з одночасним зростанням підприємницьких та інших багатоманітних ризиків, що пов’язано з підвищеною ймовірністю матеріальних збитків.

З іншого боку, розвиток ринкових відносин обумовлений подальшим розшаруванням членів суспільства за рівнем добробуту, що створює соціальну напруженість, яка дедалі посилюється.

Страхування взагалі, а договір страхування зокрема є тими універсальними засобами, завдяки яким стає можливим дійове забезпечення майнових інтересів фізичних і юридичних осіб, послаблення соціальної напруженості, акумулювання значних грошових коштів.

Враховуючи ключову роль договору страхування у регулюванні страхових відносин, інтерес науковців до цього правового інституту має перманентний характер.

Кардинальна зміна суспільних відносин вимагає з’ясування юридичної природи договору страхування саме в сучасних умовах з метою подальшого вдосконалення правового регулювання страхових відносин.

Поняття договору страхування.

Законодавче визначення договору страхування міститься у ст. 371 Цивільного кодексу Української РСР (далі — Цивільний кодекс), ст. 16 Закону України «Про страхування» (далі — Закон) та ст. 979 Цивільного кодексу України (далі — ЦКУ).

Ст. 979 ЦКУ (ст. 16 Закону практично ідентична) визначає договір страхування як договір, за яким одна сторона (страховик) зобов’язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Привертає до себе увагу, що на відміну від ст. 371 Цивільного кодексу, яка визначає два види договору страхування, а саме договір майнового страхування і договір особистого страхування, у ст. 16 Закону та ст. 979 ЦКУ наводиться єдине поняття договору страхування.

Такий підхід законодавця до введення єдиного визначення поняття договору страхування видається не зовсім вдалим і виправданим та має певні недоліки.

По-перше. Навіть якщо розглядати тільки майнове і особисте страхування (без урахування страхування відповідальності, страхування підприємницького ризику), то відразу стає очевидною різна юридична природа цих видів страхування (не кажучи вже про різні наслідки настання чи ненестання страхового випадку).

Намагаючись зробити більш змістовною конструкцію договору страхування, законодавець вводить в ЦКУ спеціальну статтю 980 «Предмет договору страхування», за якою предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов’язані:

· з життям, здоров’ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування);

· з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування);

· з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Тобто, коли ідеться про договір страхування, ми, по суті, маємо справу з трьома основними договорами страхування: а) договір страхування особи, б) договір страхування майна і в) договір страхування відповідальності. Кожний з наведених договорів страхування має свої особливості, і, мабуть, об’єктивно важко сформулювати просте і чітке визначення договору, яке враховувало б специфіку всіх договорів страхування.

На мій погляд, різна юридична природа окремих видів страхових відносин і, одночасно, договорів страхування вимагає не тільки повернення до диференціації договорів страхування, а й законодавчого визначення нових видів договорів страхування, що зумовлено економічними потребами суспільства (наприклад, договір страхування відповідальності, договір страхування підприємницького ризику).

По-друге. Зі змісту ст. 979 ЦКУ випливає, що предметом договору страхування є тільки страховий випадок і страхова виплата — страховик зобов’язується у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику. В той же час у ст. 9 Закону зазначено, що страхова виплата — це грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування. У такому випадку з визначення договору страхування зникає уявлення про предмет договору — майнові інтереси страхувальника, адже страхова виплата є наслідком, а причиною її виплати при майновому страхуванні є те, що страхувальник зазнав збитків в результаті обумовленої події або дії (страхового випадку). За аналогією важко уявити визначення договору купівлі-продажу, де предметом договору буде лише ціна. Отже, існуюче визначення договору страхування вимагає, на нашу думку, певного уточнення.

Крім того, певним недоліком у правовому регулюванні страхових відносин взагалі є та обставина, що законодавець ніяким чином імперативно не визначає коло інтересів, які у будь-якому випадку не повинні підлягати страхуванню.

2. Істотні умови договору страхування.

Відповідно до ст. 982 ЦКУ істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов’язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства.