Отже, ознакою держави є організація населення за територіальним принципом, наявність чітко визначеної території, обмеженої кордонами. 7 страница
Білий дім — будинок уряду Росії, м. Москва |
Міністерство оборони СІПА Пентагон, м. Вашингтон |
Крім того, органи виконавчої влади поділяють на органи загальної та спеціальної компетенції. Органи загальної компетенції — це насамперед уряд, а також органи місцевої виконавчої влади, які працюють у всіх сферах суспільного життя, усіх сферах економіки, зокрема обласні, районні, державні адміністрації. Інші
Види органів виконавчої влади
За територією діяльності |
За характером компетенції |
Центральні |
компетенції
Спеціальної компетенції |
Місцеві (регіональні) |
органи виконавчої влади мають повноваження лише в окремих сферах — освіти, культури, юстиції, оборони тощо. Це міністерства, державні комітети, місцеві органи виконавчої влади, що працюють в окремих сферах, — міське управління освіти, районний відділ охорони здоров’я тощо — органи спеціальної компетенції.
2. Глава держави.
Глава держави — посадова особа або спеціальний державний орган, що здійснює верховне представництво держави у внутрішньополітичному житті та зовнішніх відносинах з іншими державами. У більшості країн глава держави символізує єдність держави, є її представником у відносинах з іншими державами. Традиційно саме глава держави є верховним головнокомандувачем збройних сил. У деяких конституціях глава держави проголошується символом нації, гарантом конституції й незалежності держави.
Білий дім — резиденція Президента США. м. Вашингтон |
Серед них — Канада, Австралія,
Ямайка тощо, формальним главою яких є британський монарх. Від його імені діють призначені генерал- губернатори в кожній із цих держав за рекомендацією місцевого уряду.
Палац короля Іспанії. м. Мадрид |
В історії відомі випадки нелегітимного глави держави. Саме такими є ті, хто захопили владу внаслідок військового перевороту, заколоту тощо. Іноді такий глава держави намагається легітимізувати своє становище, свій статус — організовуються вибори, референдуми, що мають зробити владу глави держави легітимною.
Для глави держави, крім монархів, законодавчо визначається строк його повноважень. У різних державах він може суттєво відрізнятися. У США строк повноважень президента — 4 роки, ФРН — 5 років, Франції та Італії — 7 років. В Україні встановлено п'ятирічний строк повноважень глави держави. Крім того, у більшості демократичних держав визначено обмеження строку безперервного перебування однієї людини на посаді глави держави. У більшості випадків — це два строки. Уважається, що таке обмеження дає можливість запобігти надмірній зосередженості влади в руках однієї людини. У той же час відомі випадки тривалого перебування однієї людини на посаді президента. Чотири рази (1932,1936, 1940 та 1944 pp.) Президентом США обирався Ф. Д. Рузвельт — саме після цього в США було запроваджено згадане обмеження. 32 роки беззмінно займав посаду Президента Республіки Заїр Мобуту Сесе Се- ко, у 1976 р. довічним Президентом Тунісу оголошений Бургіба, такий самий титул мав Президент Туркменістану Сапармурат Ніязов.
У сучасних демократичних державах існує процедура дострокового припинення повноважень обраного глави держави. Як правило, передбачається можливість відставки глави держави за власним бажанням, припинення їх у зв’язку з неможливістю виконувати повноваження за станом здоров’я. Крім цього, у багатьох країнах існує можливість примусового припинення повноважень глави держави — імпічмент. Імпічмент (від англ. impeachment — осуд, обвинувачення) — особлива процедура притягнення парламентом до конституційно- правової відповідальності вищих посадових осіб держави.
Уперше імпічмент було запроваджено в Англій наприкінці XIV ст. Він передбачав порядок відповідальності вищих посадовців —
Кремль — резиденція Президента Палац короля
Росії, ж Москва Таїланду
до радників короля включно. Характерним для імпічменту у Великій Британії є те, що слідство в цих справах провадить нижня палата — палата громад, а рішення за результатами розслідування приймає верхня палата — палата лордів. Нині процедура імпічменту передбачена конституціями багатьох держав, здебільшого для притягнення до відповідальності за тяжкі злочини глави держави. Конституція України також передбачає можливість застосування процедури імпічменту для дострокового припинення повноважень Президента України в разі скоєння ним зради чи іншого тяжкого злочину (докладно з нею ви ознайомитеся наступного року). Ця процедура в більшості держав є досить складною — вона передбачає неодноразовий розгляд питання в парламенті, проведення розслідування спеціальними слідчими комісіями, отримання при голосуванні в парламенті кваліфікованої більшості голосів депутатів (відповідно до Конституції ^країни при прийнятті остаточного рішення про імпічмент президенту його повинні підтримати не менше 3/4 народних депутатів).
3. Центральні органи виконавчої влади. Міністерство.
Якщо належність глави держави до виконавчої влади викликає суперечки і в різних державах сприймається неоднаково, то уряд, безумовно, є центральним органом у системі виконавчої влади. Навіть ті, хто нічого не знають про право, напевно, чули поняття «уряд». У свідомості більшості людей уряд — це люди, які керують державою. Уряд — це вищий колегіальний орган загальної компетенції виконавчої влади держави. Найчастіше цей орган має назви — «кабінет міністрів» чи «рада міністрів». У більшості демократичних держав формування уряду здійснюється відповідно або з урахуванням результатів парламентських або президентських виборів (залежно від форми правління).
Широкого поширення набула практика формування уряду парламентом. При цьому найчастіше застосовується так звана англосаксонська модель формування уряду. Вона передбачає, що уряд очолює лідер партії, яка виборола перемогу на парламентських виборах, отримала більшість у парламенті. Звичайно, іноді йдеться не про лідера окремої партії, а лідера виборчого блоку або ж коаліції, яка склалася в парламенті вже після виборів і пропонує свою кандидатуру для призначення на посаду керівника уряду. Формально такий глава уряду має бути призначений главою держави — президентом або монархом. Так, на батьківщині цього способу формування уряду — у Великій Британії — лідер парламентської більшості отримує від монарха доручення щодо формування уряду та розробки програми його дій. При цьому призначення глави уряду та його міністрів — справа глави держави. Крім того, для цієї моделі виконавчої влади характерним є те, що до складу уряду входять лише міністри. У багатьох державах передбачається, що міністром
призначається особа, яка є депутатом парламенту, при цьому він зберігає свій депутатський мандат. Саме так створюється уряд у Великій Британії, Індії, Новій Зеландії, Малайзії, Канаді тощо.
В інших державах формування уряду здійснюється безпосередньо парламентом, глава уряду та його члени обираються парламентарями, вони повинні отримати підтримку більшості депутатів. У деяких державах формально пропозицію щодо кандидатури керівника уряду вносить глава держави. Саме така процедура передбачена законодавством ФРН, Японії, Швеції тощо і називається континентальною системою (або моделлю) формування уряду. Для початку роботи, набуття повноважень уряд повинен отримати підтримку парламенту — так званий вотум довіри, тобто підтримку складу та програми уряду. Як правило, для цього встановлюється певний строк, протягом якого має бути прийнято рішення про схвалення запропонованих кандидатур і програми або ж їх відхилення. До складу уряду можуть входити не лише міністри, а й керівники інших центральних органів виконавчої влади. Для континентальної системи характерна вимога несумісності — член уряду не може займати будь-які інші посади, не має права на представницький мандат, бути депутатом парламенту.
Основним центральним органом виконавчої влади в більшості держав є міністерства. Міністерства (від латин, тіпізіегіит — служба, посада) — галузеві органи центральної державної виконавчої влади, які формують і реалізують державну політику у відповідній сфері суспільного життя. Кількість міністерств у різних державах може суттєво відрізнятися, питання створення міністерств, їх кількість визначається урядом, парламентом або главою держави. Всі міністерства поділяють на два основні типи — галузеві та функціональні. До галузевих міністерств належать ті, основним призначенням яких є керівництво й координація діяльності в певній галузі суспільного життя. Так, в Україні до таких міністерств можна віднести міністерства освіти і науки, охорони здоров’я, внутрішніх справ, вугільної промисловості. В той же час функціональні міністерства працюють не в окремій галузі, а забезпечують роботу всього господарства держави. Такими є, зокрема, міністерства економіки, фінансів тощо.
Назва «міністерство» є найбільш поширеною, однак в окремих державах аналогічні органи мають інші назви. Так, у СІП А їх називають департаментами, у Великій Британії ряд міністерств мають власні назви — аналогом міністерства фінансів є казначейство, морського міністерства — адміралтейство тощо.
4. Місцеві органи виконавчої влади.
Для забезпечення виконавчих функцій на місцях створюють органи державної виконавчої влади. Місцеві органи державної виконав
чої влади створюють, як правило, на регіональному (область, штат, земля, провінція тощо) та місцевому (район, префектура тощо) рівнях. Ці органи мають забезпечити виконання на відповідній території загальнодержавних програм, вирішення найважливіших проблем відповідних територій, а також у багатьох випадках нагляд за дотриманням законності в діяльності органів місцевого самоврядування.
Функції місцевої державної виконавчої влади в різних державах виконують різні органи. У Франції, наприклад, у колену адміністративно-територіальну одиницю призначають префекта або субпрефекта, який очолює виконавчу владу на відповідній території, при цьому ця посада — не виборна, а саме призначувана центральними органами. Традиційним є створення на місцях органів різних міністерств, які забезпечують і контролюють виконання функцій держави на відповідній території в певній сфері.
В Україні органами державної виконавчої влади на місцях є обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. їх повноваження визначає Закон України «ГІро місцеві державні адміністрації». Голів місцевих державних адміністрацій призначає Президент України за поданням Кабінету Міністрів України.
Виконавча влада забезпечує виконання законів та інших нормативних актів і є необхідною складовою системи поділу державної влади. До органів виконавчої влади належить уряд, міністерства й інші центральні органи виконавчої влади та органи місцевої виконавчої влади.
У більшості держав існує посада глави держави, яка може або входити до складу виконавчої влади, або ж перебувати поза гілками влади. Главою держави найчастіше є монарх або президент.
Порядок обрання (призначення) глави держави, формування органів виконавчої влади визначається конституцією або іншими законами.
терства |
Виконавча влада, уряд, глава держави, імпічмент, мініс- |
9 1. Поясніть поняття виконавча влада, уряд, глава держави, імпіч
мент.
2. Назвіть основні функції виконавчої влади.
3. Які способи формування органів виконавчої влади вам відомі?
4. Наведіть приклади органів, які належать до різних видів органів виконавчої влади.
5. Ознайомтеся з текстом Конституції України та визначте
А порядок формування та припинення повноважень уряду
України
Б вимоги до кандидатів на посаду Президента України, порядок його обрання та дострокового припинення його повноважень
6*. Висловіть свою точку зору щодо доцільності запровадження процедури імпічменту й інших підстав дострокового припинення повноважень глави держави.
7*. Знайдіть інформацію про перелік міністерств в Україні й висловіть свою думку щодо доцільності скорочення чи доповнення цього переліку.
§ 17. Місцеве самоврядування
1. Поняття «місцеве самоврядування».
У повсякденному житті кожному з нас навряд чи доводиться звертатися за допомогою до президента, парламенту чи уряду. Більшість питань, з якими стикається громадянин у своєму житті, стосуються місцевих проблем: припинено подачу води чи відключено опалення, постало питання ремонту будинку або спорудження дитячого майданчика, необхідно відкрити новий маршрут автобуса чи змінити режим роботи магазину — усі ці питання навряд чи мають вирішувати центральні органи влади. Саме тому для кожного з нас надзвичайно важливою є діяльність місцевого самоврядування — політико-правового інституту народовладдя, через який здійснюється управління місцевими справами в адміністративно- територіальних одиницях шляхом самоорганізації жителів за згодою та підтримкою держави.
Витоки місцевого самоврядування можна знайти в епосі Середньовіччя. Класичним прикладом його в той час можна вважати Київське та Новгородське віче, які вирішували найважливіші питання життя цих давньоруських міст. У подальшому місцеве самоврядування набуло в Європі форми магдебурзького права.
І. Білібін. Суд за часів «Руської правди»
Сучасна теорія місцевого самоврядування сформувалася в Європі у ХУІІІ-ХІХ ст. Воно є природним правом громади й місцевого населення.
Місцеве самоврядування є правом кожного громадянина, воно закріплюється в конституції та інших законах держави, є формою реалізації народного суверенітету, формою народовладдя. Для багатьох держав, серед них і Україна, місцеве самоврядування можна вважати також однією із засад конституційного ладу.
Пам’ятник магдебурзькому праву. м. Київ |
Порівняйте норми Європейської хартії місцевого самоврядування й Конституції України та визначте, якою мірою норми Основного Закону України відповідають міжнародним нормам.
З Європейської хартії місцевого самоврядування Стаття З
1. Місцеве самоврядування означає право і спроможність органів місцевого самоврядування в межах закону здійснювати регулювання і управління суттєвою часткою суспільних справ, які належать до їхньої компетенції, в інтересах місцевого населення.
2. Це право здійснюється радами або зборами, члени яких вільно обираються таємним голосуванням на основі прямого, рівного, загального виборчого права і які можуть мати підзвітні їм виконавчі органи. Це положення ніяким чином не заважає використанню зборів громадян, референдумів або будь-якої іншої форми прямої участі громадян, якщо це дозволяється законом.
З Конституції України
Стаття 140. Місцеве самоврядування є правом територіальної громади — жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста — самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України...
Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо,
так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.
2. Принципи побудови місцевого самоврядування.
Основні вимоги до побудови місцевого самоврядування містяться в Європейській хартії місцевого самоврядування. Передбачено, що права місцевого самоврядування повинні бути закріплені в конституції та законах. Обов’язковою умовою є формування органів місцевого самоврядування шляхом проведення прямих виборів, у яких беруть участь мешканці відповідної громади.
Органи місцевого самоврядування повинні мати чітко визначені повноваження. При цьому передбачається, що вони можуть мати як власні, закріплені за ними права, так і делеговані органами державної влади.
Міжнародно-правові стандарти не виключають можливості адміністративного контролю та нагляду за органами місцевого самоврядування з боку представників або органів, створених центральною владою (представників глави держави, префектів, глав адміністрацій тощо). Однак цей нагляд і контроль повинні бути врегульовані законом і не зачіпати власні повноваження органу місцевого самоврядування.
Обов’язковою умовою діяльності органів місцевого самоврядування є забезпечення для неї відповідної матеріальної й фінансової основи. Для цього законодавчо визначають джерела фінансування місцевого самоврядування — певні податки, які повністю або частково надходять до місцевих бюджетів. Так, наприклад, в Україні саме до місцевого бюджету надходить податок на доходи фізичних осіб, існують також місцеві податки. Крім того, органи місцевого самоврядування, як правило, наділяють правом розпоряджатися комунальною власністю — землею, нерухомістю, іншим майном, яке належить територіальній громаді.
Іноді органи державної влади делегують (передають) органам місцевого самоврядування свої окремі повноваження. Так, наприклад, облік військовозобов’язаних (функція органів державного військового управління) у сільській місцевості виконують сільські ради — це делегована їм функція. Принципи місцевого самоврядування передбачають, що в цьому випадку державні органи мають не лише делегувати ці функції (закріпивши делегування в законодавстві), а й компенсувати витрати органу місцевого самоврядування на здійснення цих функцій.
3. Основні моделі самоврядування.
У сучасному світі відомі декілька основних моделей самоврядування.
( |
Моделі (системи) місцевого^ самоврядування_______________________ )
—.—і .............................................................................................................................. ................................................................................................................... -1------------------------------------------------------------------------------------------- ^ ~і-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
ґ Англосаксонська Л ( Л ( Радянська Л
(^(англо-американська)у он гинеш альна у (соціалістична) у
Основною відмінністю між цими моделями є взяті за основу принципи взаємовідносин між органами місцевого самоврядування та органами центральної влади.
Англосаксонська (або атло-американська) система (модель) місцевого самоврядування притаманна переважно державам, правова система яких належить відповідно до англосаксонської системи права (системи загального права). Це Велика Британія, США, країни Британської співдружності (Канада, Австралія, Нова Зеландія тощо). Історично місцеве самоврядування у Великій Британії виникло паралельно до державної системи управління, спочатку органи управління окремих громад середньовічної Англії утворювалися незалежно від державних органів управління й лише пізніше виникла певна система взаємодії цих інститутів — державного управління й місцевого самоврядування.
Характерною рисою англосаксонської системи місцевого самоврядування є автономність кожного органу місцевого самоврядування. Існують такі органи місцевого самоврядування: колегіальні — ради, муніципалітети тощо, одноособові — мери, голови громад. Усі вони обираються на виборах. Кожен орган має власну компетенцію й не підпорядкований органам вищого рівня — відсутня ієрархія місцевих органів.
Повноваження органів місцевого самоврядування в країнах англосаксонської системи визначаються згідно з принципом «позитивного регулювання». Це означає, що повноваження органів місцевого самоврядування подані в законодавстві шляхом вичерпного переліку — орган місцевого самоврядування може здійснювати лише ті повноваження, які прямо визначені законом. Фактично діє принцип — «дозволено лише те, що прямо передбачено законом».
Крім того, на місцях відсутні контролюючі органи чи посадові особи, призначені центральним урядом чи главою держави. Єдиним контролюючим органом, який має право зупиняти та скасовувати рішення місцевих органів у разі порушення ними існуючих правових норм, є суд.
Континентальна система (модель) місцевого самоврядування створена на території континентальної Європи — звідки й похо-
Основним завданням судової влади є здійснення правосуддя. Здійснюючи його, судова влада забезпечує розгляд різноманітних судових справ і прийняття правомірних рішень. При цьому важливо звернути увагу на те, що суд, з одного боку, карає за порушення вимог законів, інших нормативних актів, а з іншого — дуже важливою функцією суду є розгляд конфліктів, суперечок між різними особами, у тому числі між державою та громадянином. Іноді суд виступає арбітром і в суперечках між різними державними органами. При цьому правосуддя є виключним повноваженням суду, жоден інший орган не має право здійснювати його. До того ж суд не лише карає винного, а й поновлює, захищає права потерпілого, сторони, яка діяла правомірно.
Верховний Суд США |
2. Юрисдикція судів.
Судам у будь-якій державі доводиться розглядати величезну кількість різноманітних справ. Тому в більшості держав створюють розгалужену систему судів, визначаючи, які справи має розглядати кожен із них. Право, повноваження суду розглядати певні види (категорії) справ називають юрисдикцією суду. При цьому іноді розрізняють предметну, територіальну та суб’єктну юрисдикцію.
Предметна юрисдикція визначає право суду розглядати справи залежно від їх змісту. В більшості держав за цією ознакою виокремлюють загальну та спеціальну юрисдикцію. Як правило, до загальної юрисдикції відносять кримінальні та цивільні справи. Спеціальна юрисдикція в різних державах визначається по- різному. Найчастіше до спеціальної юрисдикції відносять конституційні, господарські, адміністративні справи, однак існують й інші види спеціалізованих судів. Так, у Болгарії існують адміністративні спеціалізовані суди, у ФРН — адміністративні, трудові, фінансові й соціальні суди, у Франції — адміністративні й трибунали в комерційних, трудових, соціальних справах, у США — суди в справах про банкрутство, податкові й митні суди.
Іноді створюють суди, завданням яких є розгляд справ щодо певних категорій осіб. У цьому випадку йдеться про суб'єктну юрисдикцію суду. В багатьох державах до спеціалізованих (за суб’єктною ознакою) відносять військові суди, які розглядають справи щодо військовослужбовців. Такі суди є, зокрема, у Великій Британії, Канаді, Німеччині, Іспанії.
Досить поширеним є створення судів для неповнолітніх. Такі суди називають ювенальними (від латин. ]ииепаІІ5 — юнацький). Перший у світі ювенальний суд був створений у Чикаго (США) у 1899 р. Пізніше спеціалізовані ювенальні суди утворені в Ірландії (1904), Англії й Уельсі (1905), Німеччині (1907), Італії (1908), Канаді (1908), Франції (1914), Японії (1923) тощо. Нині такі суди існують в Австралії, Єгипті, Ізраїлі, Італії, Іспанії, США, Сирії тощо.
Територіальна юрисдикція визначає можливість розв’язання судом справ залежно від того, де сталися події. Як правило, справи розглядає той суд, який знаходиться на території, де сталися певні події або проживають учасники процесу. В більшості держав суди створюються в адміністративних одиницях, з яких складається держава. В той же час в окремих державах (зокрема, США) створюються спеціальні судові округи, межі яких не збігаються з межами адміністративно-територіальних одиниць. Метою створення таких судових округів є уникнення чи зменшення можливості впливу на суд з боку виконавчої влади тієї території, де він працює. З цією ж метою в деяких державах існує практика розміщення судів в інших містах, аніж органи виконавчої влади.
Ознайомтеся з витягом із Конституції України й визначте, які види судів існують у нашій державі.
З Конституції України
Стаття 124. Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються....
Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.
Стаття 125. Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації.
Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України.
Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди.
Відповідно до закону діють апеляційні та місцеві суди. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.
я
5. Участь представників народу в судовому розгляді.
У більшості сучасних держав одним із принципів судочинства в різних формах є участь у його здійсненні представників народу. Протягом багатьох років перебування України в складі СРСР розгляд справ здійснювався судом за обов’язкової участі народних засідателів. їхня участь передбачена в розгляді окремих кримінальних справ і діючим українським законодавством.
Водночас багатьом із нас відомі американські кінофільми, у яких судочинство здійснюють присяжні. Нині можна побачити й передачі російського телебачення, де також показують участь присяжних у здійсненні судочинства.
Участь у розгляді справ як народних засідателів, так і присяжних має забезпечити поєднання життєвого досвіду представників народу й професійної юридичної підготовки судді, який також обов’язково бере участь у судовому розгляді.
Народні засідателі | Присяжні |
Беруть участь у розгляді кримінальних справ у судах першої інстанції (якщо може бути призначено покарання у вигляді довічного позбавлення волі) | Беруть участь у розгляді кримінальних справ у судах першої інстанції за клопотанням підсудного |
Працюють у складі колегії суддів (2 судді + 3 засідателі) | Працюють у складі колегії присяжних (6-12 осіб) |
Вік не менше 25 років | Вік не менше ЗО років |
Потрібна згода особи | Не потрібна згода особи |
Список затверджується місцевою радою за поданням голови місцевого суду | Список затверджується на основі списку виборців обласною радою за поданням голови апеляційного суду |
У суді мають усі права професійного судді (участь у процесі, винесення вироку) | Беруть участь у дослідженні доказів |
Беруть участь як у визначенні винності підсудного, так і у винесенні вироку, визначенні виду й міри покарання | Приймають лише вердикт, визначаючи винність підсудного (відповідають на питання винен — не винен), у винесенні вироку участі не беруть |