Отже, ознакою держави є організація населення за територіаль­ним принципом, наявність чітко визначеної території, обме­женої кордонами. 4 страница

Законодавством держави можуть бути визначені питання, рішення в яких може прийматися тільки через референдум. У бага­тьох країнах така процедура передбачена для внесення змін до кон­ституції. Лише шляхом затвердження на референдумі можуть бути внесені зміни до конституцій Швейцарії, Японії, обов’язковим є затвердження референдумом змін до розділів 1, З, 13 Конституції України. Якщо без референдуму неможливе прийняття остаточно­го рішення, його називають обов’язковим. В інших випадках, коли рішення може прийматися як через референдум, так і без нього, референдум є факультативним.

Можливі й інші способи класифікації референдумів. Так, за­лежно від предмета референдуму — тобто питання щодо якого приймаються рішення — референдуми поділяють на конституційні (коли йдеться про прийняття або внесення змін до основного зако­ну) та законодавчі (коли вирішується питання про прийняття, скасування, внесення змін до інших законодавчих актів). Часом ви­окремлюють референдуми дозаконодавчі (коли референдум висловлює думку щодо прийняття закону, який ще не розглядався парламентом, рішення референдуму в цьому випадку має бути запроваджено — як кажуть юристи, імплементовано — парламен­том) та післязаконодавчі (коли референдум підтверджує рішення, прийняте законодавчим органом, підсилює його, збільшує юридич­ну силу акта).

Особливе місце серед референдумів займає плебісцит (від ла­тин. рІеЬіясНит — рішення народу). У сучасній правовій науці це референдум, на якому вирішують питання щодо зміни території, переходу певних територій до складу інших держав. Напевно, од­ним із найвідоміших випадків плебісциту було голосування щодо приєднання Австрії до Третього рейху в 1938 р. Також за допомо­гою плебісцитів приймалося рішення про незалежність Іслан дії (1944) та Алжиру (1962).

6. Порядок призначення та проведення референдумів в Україні.

Конституція України передбачає можливість проведення рефе­рендумів в Україні.

Ознайомтеся з положеннями Конституції України щодо поряд­ку призначення Всеукраїнського референдуму, а також із питання­ми, які можуть бути винесені на референдум.

З Конституції України

Стаття 72. Всеукраїнський референдум призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їхніх повноважень, встановлених цією Консти­туцією.

Всеукраїнський референдум проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.

Стаття 73. Виключно Всеукраїнським референдумом вирі­шуються питання про зміну території України.

Стаття 74. Референдум не допускається щодо законопро­ектів з питань податків, бюджету та амністії.

Проведення референдуму в Україні

Призначення референдуму
Проголошення референдуму

Президентом України

Верховною Радою України

Президентом України за народною ініціативою

З питання внесення змін до Конституції України
З питань зміни території України

Конституція України передбачає декілька шляхів призначення або проголошення референдуму — залежно від того, хто є його іні­ціатором, а також від питань, винесених на референдум.

Для призначення референдуму Верховною Радою України не­обхідно, щоб за це рішення проголосувала більшість народних депутатів (не менше 226 депутатів).

Можливе проведення й місцевих референдумів. Такий рефе­рендум призначається відповідним органом місцевого самовряду­вання більшістю голосів депутатів. Для призначення місцевого ре­ферендуму за народною ініціативою потрібно зібрати підписи не менше ніж 10 % виборців, які проживають на відповідній території.

У разі призначення референдуму створюються комісії з прове­дення референдуму, проводяться відповідна агітація й голосуван­ня. Рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більше половини тих, хто взяв участь у референдумі. Рішення ре­ферендуму може бути змінено лише новим референдумом.

Однією з найважливіших загальнолюдських цінностей є наро­довладдя. Воно здійснюється народом як безпосередньо, так і че­рез представників народу в органах державної влади й місцевого самоврядування. Пряма демократія здійснюється через вибори, референдуми та інші форми, представницька — через діяльність органів влади, обраних народом.

Однією з найважливіших форм прямого народовладдя є рефе­рендум. Референдуми вирішують найважливіші питання життя суспільства, вони є досить поширеними в багатьох країнах світу.

Народовладдя, референдум, плебісцит.

у 1. Поясніть поняття народовладдя, референдум, плебісцит.

[ ф'] 2. Які існують шляхи здійснення народовладдя?

3. Які існують види референдумів?

4. У яких випадках і ким призначається референдум в Україні?

5*. Запропонуйте питання, які, на вашу думку, доцільно винести на Всеукраїнський або місцевий референдум.

6*. Висловіть думку щодо позитивних і негативних рис референдуму.

7*. Що, на вашу думку, потрібно зробити, щоб забезпечити свідому участь громадян у референдумі?

8. У яких із наведених випадків порушено законодавство про рефе­рендум? Свою думку обґрунтуйте

А Верховна Рада на пропозицію більшості депутатів прийняла рішення про проведення референдуму щодо амністії у зв’язку з ювілеєм проголошення незалежності України Б Львівська міськрада призначила референдум про затвер­дження герба міста В рада міста Енська прийняла рішення про проведення рефе­рендуму щодо проголошення суверенітету міста та виходу його зі складу України Г на вимогу 3,5 млн громадян Верховна Рада України призна­чила референдум про скасування приватної власності на промислові підприємства

9*. Знайдіть інформацію про референдуми, які відбулися в нашій державі наприкінці XX — на початку XXI ст.

Пригадайте, які посадові особи, державні органи формуються, отримують свої повноваження шляхом виборів.

§11. Вибори

1. Поняття «вибори».

Серед форм прямої демократії чільне місце посідають вибори. На сучасному етапі саме вони є найпоширенішою її формою — від­буваються майже в усіх державах і досить регулярно.Вибори — це форма прямого народовладдя, яка передбачає формування скла­ду представницьких органів державної влади, органів місцевого самоврядування, обрання та наділення повноваженнями певних посадових осіб шляхом загального голосування.

Для демократичної держави вибори є однією з головних засад державної влади й політичного режиму. Саме завдяки проведенню регулярних вільних виборів та на їх підставі влада отримує легі- тимність — законні підстави представляти суспільство. Вибори визначають своєрідну політичну «палітру» держави, через них здійснюється відбір керівників, оновлення політичної еліти. Регу­лярна виборність примушує кожного представника політичної елі­ти пам’ятати про необхідність через певний проміжок часу пройти через вибори й отримати підтвердження свого права представляти суспільство.

2. Види виборів.

Сучасна правова наука передбачає декілька способів класифі­кації виборів.

Напевно, найзрозуміліша класифікація — за суб’єктом обрання, тобто залежно від того, кого обирають. Майже в усіх країнах світу (окрім небагатьох абсолютних монархій, у яких не існує вищого представницького органу) нині парламенти формуються шляхом виборів (незалежно від їх назви, прийнятої в конкретній державі). Ці вибори мають назву парламентські. Там, де існує посада прези­дента, проводяться президентські вибори. Обирати потрібно не лише вищі органи влади та вищих посадових осіб — на загальнона­ціональному рівні, а й представницькі органи на низовому рівні — області, штату, землі, департаменту, району, міста, села, селища. Отже, необхідним елементом демократичної системи є муніци­пальні вибори — вибори представницьких органів на регіонально­му й місцевому рівні. У більшості держав, окрім представницьких


Отже, ознакою держави є організація населення за територіаль­ним принципом, наявність чітко визначеної території, обме­женої кордонами. 4 страница - student2.ru

органів, обирають керівників територіальних громад, в Україні — міських, сільських, селищних голів, у СІЛА та багатьох інших дер­жавах — мерів, губернаторів тощо. У багатьох державах світу пе­редбачено обрання суддів. Уважається, що саме такий механізм формування суддівського корпусу, що передбачає відповідальність перед населенням, яке регулярно має підтвердити свою довіру до судді, сприяє підвищенню відповідальності суддів. У деяких державах передбачено обрання й інших представників державної влади. Наприклад, у СШ А обирають шерифів та їхніх заступників, шкільну раду міста, округу тощо.

Вибори поділяють також і за територією, на якій їх проводять. Вибори парламенту, президента проводять на всій території держа­ви. Ці вибори мають назву загальнодержавні (загальнонаціо­нальні). Коли йдеться про вибори районної чи сільської ради, мера міста чи шкільної ради округу (у США) — це місцеві вибори. А ко­ли обирають органи, влада яких поширюється на штат, землю, об­ласть, тобто велику територіальну складову держави, — вибори ма­ють назву регіональні.

Важливе значення має поділ виборів за способом вираження своєї волі — на прямі та непрямі.

Прямі вибори (див. схему на с. 73, складену на прикладі Украї­ни) передбачають, що виборці безпосередньо (прямо) (звідси й назва) роблять свій вибір щодо органів влади всіх рівнів. Так, в Україні виборець сам, безпосередньо, голосує на виборах депута­тів усіх рівнів — від сільської до Верховної Ради України, обирає посадових осіб від сільського голови до Президента України.

Прямі вибори Отже, ознакою держави є організація населення за територіаль­ним принципом, наявність чітко визначеної території, обме­женої кордонами. 4 страница - student2.ru

На відміну від прямих виборів при застосуванні системи не­прямих виборів виборець безпосередньо голосує лише на виборах депутатів, посадовців найнижчого рівня. Саме такі вибори засто­совують у Китайській Народній Республіці. Виборці в цій державі безпосередньо обирають лише депутатів селищних, повітових, міських (якщо місто не має районного поділу) зборів народних представників. Депутатів наступного рівня — зборів народних представників провінції, міста, що має районний поділ, — обира­ють депутати нижчого рівня (від імені своїх виборців), депутати зборів народних представників провінцій, міст, автономних райо­нів обирають депутатів Всекитайських зборів народних представ­ників (парламенту КНР). Таку систему (див. схему) називають непрямими багатоступеневими виборами. Аналогічно відбува­лися вибори рад депутатів і делегатів з’їздів рад (функції яких були подібні до функцій нинішньої Верховної Ради) на території Радянського Союзу (до складу якого входила й Україна) у період

1918- 1936 рр.


Отже, ознакою держави є організація населення за територіаль­ним принципом, наявність чітко визначеної території, обме­женої кордонами. 4 страница - student2.ru

Інша система непрямих виборів має назву опосередкованих. Яск­равим прикладом такої системи є обрання Президента Сполучених Штатів Америки. Відповідно до конституції США у день виборів ви­борці формально віддають свої голоси не безпосередньо кандидатам, а так званим виборникам, які отримують від виборців доручення представляти їх на подальших виборах. Унаслідок виборів формуєть­ся колегія виборників, котрі потім і здійснюють голосування за кан­дидатів у президенти США. Нині ця система в США є значною мірою формальною, швидше даниною історичній традиції, аніж реальним механізмом, — виборники ще до дня виборів визначають свій вибір і не можуть його потім змінити. Отже, голосування колегії виборників стає значною мірою формальністю, вітання щодо свого обрання Пре­зидент США отримує вже наступного дня за днем обрашія виборни­ків — задовго до їхнього формального зібрання й голосування.

Важливу роль відіграє поділ виборів за часом їх проведення. Для кожної виборної особи чи органу визначено певний строк їх повно­важень. У демократичній державі саме цей строк визначає періодич­ність проведення чергових виборів. Так, вибори Президента Франції відбуваються кожні сім років, Президента України та Верховної Ра­ди України — кожні п’ять років, Президента США — кожні чотири роки. Отже, чергові вибори — це вибори, які відбуваються після за­кінчення встановленого законодавством строку повноважень вибор­ного органу чи посадової особи. Законодавством більшості держав передбачена можливість проведення позачергових (дострокових) виборів. Причиною проведення позачергових виборів є, як правило, дос трокове припинення повноважень обраного органу чи посадової особи. Для президента й мера такими причинами може бути добровільна відставка (саме так припинив свої повноваження 31.12.1999 р. Президент Росії Б. Єльцин), смерть (так, у 1974 р., бу­дучи Президентом Франції, помер Ж. Помпіду), неможливість вико­нання своїх обов’язків за станом здоров’я, а також імпічмент (ви­словлення недовіри у зв’язку зі скоєнням злочину, зрадою тощо, наприклад, унаслідок імпічменту в 1995 р. за допущені правопору­шення було припинено повноваження Президента Бразилії Фернан- до Коллора де Мелло). Для колегіального органу позачергові вибори відбуваються здебільшого внаслідок дострокового припинення його повноважень главою держави чи власного рішення органу. Так, у 2007 р. Президент України достроково припинив повноваження Верховної Ради України. Тричі достроково припинялися повнова­ження парламенту Великої Британії за час перебування на посаді прем’єр-міністра М. Тетчер. У 2009 р. було достроково припинено повноваження невдовзі перед тим обраного парламенту Молдови, депутати якого не змогли обрати президента держави.

Іноді можуть проводитися також додаткові вибори (різновид дострокових виборів). Вони відбуваються у випадку, коли в колегіа ­льному органі достроково припиняються повноваження не всього органу, а окремого депутата й виникає потреба замістити цю вакан­сію. У нашій державі нині такі вибори можуть проводитися лише на рівні сільських і селищних рад, вибори до яких відбуваються за мажоритарною системою. Різновидом чергових виборів є часткові вибори, коли законодавство передбачає обрання колегіального орга­ну не одночасно, а по частинах. Так, до сенату США кожні два роки переобирається третина сенаторів, кожні три роки переобирається 1/3 сенату Франції. Така система має на меті забезпечити наступ­ність у роботі колегіального органу, поступову ротацію його членів.

3. Принципи виборчого права.

Нині вважається, що демократичними є лише ті вибори, які від­повідають певним загальновизнаним світовим стандартам, при проведенні яких дотримуються певних принципів. Ці принципи закріплено в більшості конституцій сучасних демократичних дер­жав, зокрема і в Конституції України.

Отже, ознакою держави є організація населення за територіаль­ним принципом, наявність чітко визначеної території, обме­женої кордонами. 4 страница - student2.ru


Загальність виборів означає, що в них можуть брати участь громадяни держави, які досягли певного визначеного законом віку. При цьому загальність виборчого права не виключає встановлення певних обмежень (особливо щодо пасивного виборчого права) — так званих виборчих цензів, однак ці цензи мають бути обґрунтова­ними, не мати дискримінаційного характеру.

Вільність виборів має дві сторони. З одного боку, виборцю має бути надано безумовну можливість самостійно прийняти рішення щодо свого вибору — без тиску морального чи тим паче фізичного. З іншого боку — вільність виборів передбачає право самого вибор­ця вирішувати, чи брати йому участь у виборах.

При цьому треба зазначити, що для багатьох країн нині існує проблема активності виборців на виборах, проблема абсентеїз­му — ухилення від участі у виборах. Ця проблема постійно загос­трюється, кількість тих, хто не бере участі в голосуванні, має тен­денцію до збільшення. З метою вирішення цієї проблеми в окремих державах запроваджено норму щодо обов'язкової участі у виборах і відповідальність за ухилення від участі в них. Так, в Австралії, Люксембурзі, Австрії громадянин, який не взяв участі в голосу­ванні, наказується штрафом, у Бельгії — крім штрафу, у разі повто­рення цього порушення, передбачено позбавлення виборчого права на 10 років і неможливість державної служби, в Італії — списки тих, хто не взяв участі у виборах, публікують у газетах, а в Греції й Туреччині — можливе навіть позбавлення волі на певний строк.

Рівність виборів передбачає, що всі громадяни, які мають пра­во брати участь у виборах, мають рівні права й обов’язки щодо участі у виборах, права обирати й бути обраними. Ця рівність має бути забезпечена як виборцям, так і кандидатам на виборні поса­ди. І знову ж таки рівність не виключає надання певних переваг соціальним групам, які з об’єктивних причин є більш слабкими, соціально вразливими, або на знак особливої довіри, шанування. Так, в азіатській країні Бангладеш установлена обов’язкова квота представництва в парламенті жінок (ЗО місць із 330 парламент-

Отже, ознакою держави є організація населення за територіаль­ним принципом, наявність чітко визначеної території, обме­женої кордонами. 4 страница - student2.ru Прилад для голосування в Стародавній Греції Машина для голосування в СІНА

ських мандатів), у Бутані — 10 депутатських місць автоматично надається представникам буддистських монастирів, у верхній па­латі парламенту Індії — 1/12 частина депутатів обирається вчите­лями. Рівність виборів повинна виявлятися і в приблизній рівнос­ті виборчих округів за кількістю населення (якщо від округів обирається однакова кількість депутатів).

Отже, ознакою держави є організація населення за територіаль­ним принципом, наявність чітко визначеної території, обме­женої кордонами. 4 страница - student2.ru Вибори в Україні
Нині таємність голосування — аб­солютно природний принцип, без яко­го важко уявити сучасні вибори. Од­нак, як свідчать історики, таємне голосування було запроваджено в кра­їнах Західної Європи лише наприкінці XIX ст. Для забезпечення таємниці го­лосування на виборчих дільницях створюються спеціальні місця, захи­щені від спостереження, — кабіни для таємного голосування, в окремих державах, зокрема США, вико­ристовуються спеціальні машини для таємного голосування.

Другою важливою формою прямого народовладдя є вибори, за допомогою яких формуються представницькі органи державної влади та місцевого самоврядування. Вибори класифікують за суб’єктом обрання, за способом вираження волі виборців, за часом проведення, за територією проведення виборів. Вони можуть бути визнані демократичними й такими, що відповідають загальнови­знаним стандартам, якщо їх проведено з врахуванням принципів проведення виборів. Вибори мають бути загальними, рівними, вільними, з таємним голосуванням.

«у

Рівні, вільні, загальні вибори з таємним голосуванням, аб­сентеїзм.

1. Поясніть поняття вибори, виборче право, абсентеїзм.

2. Які види виборів вам відомі?

3. За допомогою додаткової літератури та мережі Інтернет назвіть держави, у яких застосовуються різні види виборів.

4. Поясніть відомі вам принципи проведення виборів.

5*. Які переваги та недоліки, на вашу думку, є в прямих і непрямих ви­борах? Свою думку обґрунтуйте.

6*. Висловіть свою думку, чи всі названі принципи виборів є необхід­ними для визнання виборів демократичними.

7*. Знайдіть у засобах масової інформації та мережі Інтернет пові­домлення про порушення принципів проведення виборів у різних державах.

§12. Виборче право. Виборчий процес

1. Виборче право.

Одним із найважливіших понять законодавства, яке регулює проведення виборів, є виборче право, яке має два значення. З одно­го боку,виборче право — це система правових норм, які регулю­ють суспільні відносини, пов’язані з формуванням органів дер­жавної влади місцевого самоврядування шляхом голосування. З іншого —виборче право — це суб’єктивне політичне право осо- би брати участь у виборах, обирати та бути обраним. Залежно від сутності прав особи, її дій виборче право може бути активним або пасивним.

Отже, ознакою держави є організація населення за територіаль­ним принципом, наявність чітко визначеної території, обме­женої кордонами. 4 страница - student2.ru


J
Пасивне виборче право
j
Активне виборче право

Активне виборче право передбачає право громадянина обирати, здійснювати власний вибір. Для отримання цього права людина має досягти певного віку, крім того, для участі у виборах, як правило, обов’язковою умовою є належність до громадянства відповідної дер­жави. Сукупність усіх виборців держави іноді називають електора- том (від фр. electorate латин, elector — той, хто обирає, виборець).

Пасивне виборче право — це право бути обраним, тобто брати участь у виборах як кандидат на певну посаду. Вимоги до тих, хто бажає скористатися пасивним виборчим правом, переважно вищі, аніж для використання активного виборчого права, при цьому рівень цих вимог суттєво відрізняється залежно від того, на яку посаду проводяться вибори.

2. Виборчі цензи.

У кожній державі визначають певні вимоги до учасників вибо­рів. Вони, як правило, суттєво відрізняються для активного та па­сивного виборчого права. Вимоги, обмеження, які визначають можливість участі громадянина у виборах, називають виборчими цензами. Усі цензи прийнято поділяти на природні та штучні.

Загальноприйнятим природним цензом є віковий. Адже для то­го, щоб приймати обґрунтовані та свідомі рішення під час виборів, а тим паче працювати на відповідальних виборних посадах, особа повинна мати достатній життєвий досвід і рівень свідомості, які приходять лише з віком. Саме тому як для активного, так і для пасив­ного виборчого права встановлюється мінімальний вік. Віковий
виборчий ценз у більшості держав має тенденцію до зниження. Як­що до середини 60-х років XX ст. в більшості країн Західної Європи й Америки право брати участь у виборах надавалося з 21 року, то ни­ні загальноприйнятим є віковий ценз 18 років. В Україні право голо­сувати на виборах і референдумах також надається особам, які досяг- ли 18 років. Водночас потрібно зазначити, що в деяких державах установлено й інші вікові цензи. Так, на Кубі активне виборче право надається з 16 років, у Японії та Швейцарії — лише з 20 років.

Отже, ознакою держави є організація населення за територіаль­ним принципом, наявність чітко визначеної території, обме­женої кордонами. 4 страница - student2.ru

Віковий ценз для пасивного виборчого права, як правило, вищий і залежить від посади, на яку претендує особа. Так, в Україні грома­дянин має право бути обраним до органів місцевого самоврядування, сільським, селищним, міським головою з 18 років, народним депу­татом України — з 21, а Президентом України — з 35 років. На Кубі пасивне виборче право набувається у 18 років, депутатом нижньої палати парламенту в Росії можна бути обраним з 21 року, у Фран­ції — з 23, у США та Італії — з 25 років. Для обрання до верхньої палати парламенту віковий ценз набагато вищий. Так, в Італії сена­тором може стати лише особа, яка досягла 40-річного віку, у Фран­ції — 25 років тощо. Ще вищими є вимоги до кандидата на посаду глави держави. Так, у Росії та США президентом можна стати, лише досягнувши 35 років, у ФРН та Естонії — 40, а в Китайській Народ­ній Республіці головою Всекитайських зборів народних представни­ків може бути обрано лише особу, яка досягла 45~річного віку.

Значного поширення отримав і ценз осілості Він полягає у ви­мозі проживати до часу виборів певний час у країні або місцевості, де

особа голосуватиме. Його встановлюють для того, щоб особа, яка бере участь у виборах, мала час, щоб розібратися в особливостях політич­ного (та й не лише політичного) життя в певній державі, а іноді й міс­цевості, де вона житиме. Такий ценз установлений у деяких державах для активного виборчого права: у СПІА — 1 місяць; ФРН — 3 місяці; Франції — 6 місяців; Канаді та Фінляндії — 20 місяців тощо, але час­тіше застосовується для пасивного виборчого права. Так, в Україні кандидат у народні депутати України повинен прожити на території нашої держави п’ять років перед днем виборів, для кандидата в Пре­зиденти України цей строк установлений 10 років.

Разом із природними цензами, доцільність установлення яких не викликає сумніву, у багатьох державах існувало (а подекуди іс­нує і донині) чимало штучних цензів. їх установлення в більшості ‘ випадків ставить під сумнів демократичний характер виборів і на­віть демократизм держави в цілому.

Освітній ценз (або ценз письменності) іноді теж відносять до природних, хоча більшість учених уважають його штучним. Пррі- хильники цього цензу, обґрунтовуючи його запровадження, зазна­чають, що він допомагає усунути від голосування осіб, які не мають достатнього рівня загальноосвітньої підготовки, нездатні розібра­тися в програмах, пропозиціях кандидатів. Так, у СПІА ще в се­редині XX ст. в деяких штатах при реєстрації виборця йому пропо­нували прочитати кілька рядків із конституції СІПА й пояснити їх значення. У той же час і нині існує чимало держав, де неписьмен­ними є значна кількість, а іноді навіть абсолютна більшість вибор­ців. Серед них — Перу, Індія, чимало держав Африки. У деяких з них, щоб полегшити вибір особам, які є неписьменними, на вибор­чих бюлетенях біля назви партії (або імені кандидата) ставлять символи, які є для виборця орієнтиром.

Протягом десятиліть і навіть століть у багатьох державах світу існували обмеження для голосування жінок — статевий ценз. На початку XX ст. жінки мали право брати участь у виборах лише в не­багатьох державах, переважно північноєвропейських — Фінляндії, Норвегії, Ісландії, Данії, а також в Австралії та Новій Зеландії. У 1917 р. отримали виборче право жінки Нідерландів, у 1918 р. — Великої Британії, у 1919 р. — Німеччини, у 1920 р. — СІЛА, у 1921 р. — Швеції. Однак у Франції жінки отримали право брати участь у виборах лише в 1944 р., а в Швейцарії — 1971 р.

Протягом тривалого часу в багатьох державах існував майно­вий ценз. До участі у виборах допускалися лише особи, які мали певний рівень матеріального стану, — мали певне майно або спла­чували податки не нижче встановленого рівня. У деяких державах майновий ценз відсторонював від голосування значну кількість виборців. Так, унаслідок запровадження майнового й освітнього

цензів в Італії в 1848 р. право голосу отримали лише три (!) від­сотки всіх громадян країни. Нині майновий ценз у більшості держав не застосовується, хоча вимога щодо обов’язкової сплати певної мінімальної суми податків збереглася в законодавстві Австралії, Колумбії, Мексики, Коста-Рики тощо.

Досить поширеним є професійний ценз. У більшості випадків при цьому йдеться про обмеження права брати участь у виборах представникам окремих професійних груп. Так, у деяких країнах установлено обмеження на участь у виборах (здебільшого як кан­дидатів на виборні посади) для державних службовців, військово­службовців тощо. Запровадження цих норм обґрунтовується нама­ганням відокремити політичну діяльність від державної та військової служби. Значною мірою в цьому випадку йдеться також і про дотримання історичних традицій.

Абсолютно неприйнятним із точки зору сучасних демократич­них норм є расовий ценз — обмеження щодо участі у виборах за­лежно від кольору шкіри. Так, ще не так давно в Південно-Афри­канській Республіці представники корінного населення з чорним кольором шкіри не мали права голосу. Сумнівним, з точки зору су­часних демократичних норм, є і релігійний ценз. Так, в Ірані обов’язковою умовою для кандидата в депутати місцевого парла­менту є сповідування ісламу.

3. Виборчий процес.

Систему заходів, які забезпечують проведення виборів у встановленому законодавством порядку, називають виборчим процесом. Залежно від суб’єкта виборів, виборчої системи, яка за­стосовується в державі, і особливостей законодавства, законодав­чий процес може мати значні відмінності, однак основні етапи ви­борчого процесу в більшості держав збігаються.

Призначення виборів відбувається відповідно до законодав­ства, яке передбачає строки проведення виборів і строки повнова­жень обраних на них органів чи посадових осіб. Немає потреби в цьому етапі в тих державах, де дата виборів чітко визначена кон­ституцією чи іншим законодавчим актом. Класичний приклад такої норми міститься в законодавстві США - воно визначає, що вибори Президента США (точніше — виборників, які в подальшо­му здійснять формальне обрання) проводяться «у перший вівто­рок після першого понеділка листопада кожного високосного ро­ку». В інших державах акт про призначення дати виборів і початок виборчого процесу видається главою держави, законо­давчим або іншим державним органом, якому законодавством на­дано це право.

Етапи виборчого процесу

Призначення виборів

............................................................................ НІ

Складання та/або уточнення списків виборців

Формування виборчих округів і дільниць

Формування виборчих органів (комісія)

Висунення й реєстрація кандидатів

Передвиборча агітація

Отже, ознакою держави є організація населення за територіаль­ним принципом, наявність чітко визначеної території, обме­женої кордонами. 4 страница - student2.ru Голосування

Наши рекомендации