Функціональні стилі української мови та сфера їх застосування. Основні ознаки функціональних стилів.
Література
1. Волох О.Т., Чемерисов М.Т., Чернов Є.І. Сучасна українська літературна мова. - К.: Вища школа, 1989. - 350 с.
2. Ганич Д.І., Олійник С.І. Словник лінгвістичних термінів. - К.:Вища школа, 1985.
3. Доленко М.Т., Дацюк 1.1., Кващук А.Г. Сучасна українська мова. -К.: Вища школа, 1987. — 350 с.
4. Жовтобрюх М.А., Кулик Б.М. Курс сучасної української мови.Ч.І - К: Вища школа, 1972.
5. Сучасна українська літературна мова / За ред. Плющ М.Я. — К.: Вища школа, 1994. -414с.
6. Сучасна українська мова: Підручник / О.Д. Пономарів, В.В. Різун, Л.Ю. Шевченко та ін.; За ред. О.Д. Пономарева. – 2-ге вид., перероб. — К.: Либідь, 2001
7. М. Я. Плющ та ін.; За ред. А.П.Грищенка. – 2-ге вид., перероб, і допов. — К.: Вища шк., 1997.
8. Ющук І.П. Українська мова. – К.: Либідь, 2003.
Функціональні стилі української мови та сфера їх застосування. Основні ознаки функціональних стилів.
Стиль (від латин. Stilus – паличка для письма). Сталь літературної мови – різновид мови (її функціонувальна підсистема), що характеризується відбором таких засобів із багатоманітних мовних ресурсів, які найліпше відповідають завданням спілкування між людьми в даних умовах. Це своєрідне мистецтво добору й ефективного використання системи мовних засобів із певною метою в конкретних умовах й обставинах. Д. Свіфт влучно зауважив, що стиль – це власне слова на власному місці.
Кожний стиль має:
Ø сферу поширення і вживання (коло мовців);
Ø функціональне призначення (регулювання стосунків, повідомлення, вплив, спілкування тощо);
Ø характерні ознаки (форма та спосіб викладу);
Ø система мовних засобів і стилістичних норм (лексику, фразеологію, граматичні форми, типи речень тощо).
Ці складові конкретизують, оберігають, певною, мірою обмежують, унормовують кожний стиль і роблять його досить стійким різновидом літературної мови. Оскільки стилістична норма є частиною літературної, вони не забезпечує останню, а лише використовує слова чи форми в певному стилі чи з певним стилістичним значенням.
Наприклад, слова акт, договір, наказ, протокол, угода є нормативними для офіційно-ділового стилю, хоча в інших стилях вони також можуть нести забарвлення офіційності, якщо їх використання буде стилістично виправдане.
Досконале знання специфіка кожного стилю, його різновидів, особливостей – надійна запорука успіхів у будь-якій сфері спілкування.
Термін “стиль мовлення” слід розглядати як спосіб функціонування певних мовних явищ. Розрізнення стилів залежить безпосередньо від основних функцій мови – спілкування, повідомлення і діяння. впливу.
Високорозвинута сучасна літературна українська мова має розгалужену системі стилів, серед яких:
q розмовний,
q художній,
q науковий,
q публіцистичний,
q епістолярний,
q офіційно-діловий,
q конфесійний.
Для виділення стилів мовлення важливе значення мають форми мови – усна й писемна, розмовна і книжна. Усі стилі мають усну й писемну форми, хоча усна форма більш притаманні розмовному стилю, а інша – переважно писемна. Оскільки останні сформувалися н книжній основі їх називають книжними.
Структура текстів різних стилів неоднакова, якщо для розмовного стилю характерний діалог (полілог) то для інших – переважно монолог.
Відрізняються стилі мовлення й багатьма іншими ознаками. Але спільним для них є те, що вони – різновиди однієї мови, представляють усе багатство їх виражальних засобів і виконують важливі функції в житті суспільства – забезпечують спілкування в різних його сферах і галузях.
| Назва стилів | Види творів, у яких стиль реалізується | Основні ознаки стилів і жанрів мовлення | |||
| Мета мовлення | Сфера спілкування | Форма реалізації стилю | Мовні особливості стилю | ||
| Розмовний | обмін інформацією, думками, враженнями, прохання чи подання допомоги, виховний вплив | побутові стосунки з родичами, друзями, знайомими | діалог | широко використовуються побутова лексика, фразеологізми, емоційно забарвлені й просторічні слова, звертання, вставні слова, неповні речення тощо | |
| Науковий | дисертація, монографія, стаття, підручник, лекція, відгук, анотація | повідомлення про результати наукових досліджень | наука, техніка, освіта | монолог | характерні мовні засоби: терміни, спеціальна фразеологія, складні синтаксичні конструкції; повні речення; логічність, точність, обґрунтованість викладу |
| Офіційно-діловий | закон, кодекс, статут, наказ, указ, оголошення, доручення, розписка, протокол, акт, інструкція, лист тощо | регулювання офіційно-ділових стосунків | офіційно-ділові стосунки | монолог (діалог) | переважають стилістично нейтральні мовні засоби: стандартна канцелярська лексика, складні речення, немає емоційно забарвлених слів; виклад гранично точний |
| Публіцистичний | виступ, нарис, публіцистична стаття, памфлет, фейлетон, дискусія | обговорення, відстоювання та пропаганда важливих суспільно-політичних ідей, сприяння суспільному розвитку | громадсько-політичне життя | монолог (діалог) | використовуються суспільно-політична лексика, емоційно забарвлені слова, риторичні запитання, вигуки, повтори; тон мовлення пристрасний, оцінний |
| Художній | трагедія, комедія, драма, водевіль, роман, повість, поема, вірш, байка | різнобічний вплив на думки й почуття людей за допомогою художніх засобів | мистецтво слова | монолог | застосовуються всі мовні засоби, особливо широко — слово в переносному значенні |
У межах кожного функціонального стилю сформувалися свої різновиди – підстилі – для точнішого й доцільнішого відображення певних видів спілкування та вирішення конкретних завдань.
Поряд із функціональними стилями, ураховуючи характер експресивності мовних елементів, виділяються також урочистий, офіційний, фамільярний, інтимно-ласкавий, гумористичний, сатиричний та ін.
Основні ознаки стилів та їх жанрів можна подати у вигляді таблиці (див. вище).
Розмовний стиль
Сфера використання – усне повсякденне спілкування в побутів, у сім’ї, на виробництві.
Основне призначення – бути засобом впливу й невимушеного спілкування, жвавого обміну думками, судженнями, оцінками, почуттями, з’ясування виробничих і побутових стосунків.
Слід відрізняти неформальне й формальне спілкування. Перше – нерегламентоване, його мета й характер значною мірою визначаються особистими (суб’єктивними) стосунками мовців. Друге – обумовлене соціальними функціями мовців, отже, регламентоване за формою і змістом.
Якщо звичайне спілкування попередньо не планується, не визначаються мета його і зміст, то ділові контакти передбачають їх попередню ретельну підготовку, визначення змісту, мети, прогнозування, можливих висновків, результатів.
У повсякденній розмові мовці можуть торкатися різних, часток не пов’язаних між собою тем, отже, їхнє спілкування носить частіше довільний інформативний характер.
Ділова ж мова, як правило, не виходить за межі визначеної теми, має конструктивний характер і підпорядкована розв’язанню конкретних завдань, досягненню заздалегідь визначеної мети.
Основні ознаки:
· безпосередня участь у спілкування;
· усна форма спілкування;
· неофіційність стосунків між мовцями (неформальне);
· невимушеність спілкування;
· непідготовленість до спілкування (неформальне);
· використання несловесних засобів (логічних наголосів, тембру, пауз, інтонації);
· використання позамовних чинників (ситуація, поза, руки, жести, міміка);
· емоційні реакції;
· потенційна можливість відразу уточнити незрозуміле, акцентувати головне.
· Основні мовні засоби:
· емоційно-експресивна лексика (метафори, порівняння, синоніми та ін.);
· суфікси суб’єктивної оцінки (зменшено-пестливого забарвлення, зниженості);
· прості, переважно короткі речення (неповні, обірвані, односкладові);
· часте використовування різних займенників, дієслів із двома префіксами (поп-, пона-, поза-);
· фразеологізми, фальклоризми, діалектизми, просторічна лексика, скорочені слова, вигуки й т.д.);
· заміна термінів розмовними словами (електропоїзд – електричка, бетонна дорога – бетонка.
· Типові форми мовлення – усні діалоги та полілоги.
Норми розмовного стилю встановлюються не граматиками, як у книжних стилях, а звичаєм, національною традицією – їх відчуває і спонтанно обирає кожен мовець.
Жанри реалізації – бесіда, лист.
Художній стиль
Цей найбільший і найпотужніший стиль української мови можна розглядати як узагальнення й поєднання всіх стилів, оскільки письменники органічно вплітають ті чи інші стилі до своїх творів для надання їм більшої переконливості та достовірності в зображенні подій.
Художній стиль широко використовується у творчій діяльності, різних видах мистецтва, у культурі й освіті.
Як у всіх зазначених сферах, так і в белетристиці (красному письменстві – художній літературі) це стиль покликаний крім інформаційної функції найсуттєвішу – естетичну: впливати засобами художнього слова через систему образів на розум, почуття та волю читачів, формувати ідейні переконання, моральні якості й естетичні смаки.
Основні ознаки:
· найхарактерніша ознака художнього відтворення дійсності – образність (образ – персонаж, образ колектив, образ – символ, словесний образ, зоровий образ);
· поетичний живопис словом навіть прозових і драматичних творів;
· естетика мовлення, призначення якої – викликати в читача почуття прекрасного;
· експресія як інтенсивність вираження (урочисте, піднесене, увічливе, пестливе, лагідне, схвальне, фамільярне, жартівливе, іронічне, зневажливе, грубе та ін.);
· зображуваність (тропи, епітети порівняння, метафори, алегорії, гіперболи, перифрази, тощо; віршова форма, поетичні фігури); конкретно-чуттєве живописання дійсності;
· відсутня певна регламентація використання засобів, про які йтиметься далі, та способів їх поєднання, відсутні будь-які приписи;
· визначальним є суб’єктивізм розуміння та відображення (індивідуальне світобачення, світовідчуття і, відповідно, світовідтворення автора спрямоване на індивідуальне світосприйняття та інтелект читача).
· Основні мовні засоби:
· наявність усього багатства найрізноманітнішої лексики, переважно конкретно-чуттєвої (назви осіб, рече, дій, явищ, ознак);
· використання емоційно-експресивної лексики (синонімів, антонімів, анонімів, фразеологізмів);
· запровадження авторських новаторів (слів, значень, виразів, формування індивідуального стилю митця);
· уведення до творів, зі стилістичною метою, історизмів, архаїзмів, діалектизмів, просторічних елементів., навіть жаргонізмів;
· поширене вживання дієслівних форм: родових (у минулому часі й умовному способі): Якби ми знали, то б вас не питали (Н. тв.); особових (у теперішньому й майбутньому часі дійсного способу): Все на вітрах дзвенітиме, як дзбан (Л.Костенко); у наказовому способі: В квітах всі вулиці кричать: нехай, нехай живе свобода! (П. Тичина);
· широке використання різноманітних типів речень, синтаксичних зв’язків, особливості інтонування та ритмомелодики;
· повною мірою представлені всі стилістичні фігури (еліпс, періоди, риторичні питання, звертання, багатосполучниковість, безсполучниковість та ін.).
За родами й жанрами літератури художній стиль поділяється на підстилі, які мають свої особливості мовної організації тексту:
1. епічні (прозові: епопея, казка, роман, повість, байка, оповідання, новела, художні мемуари, нарис);
2. ліричні (поезія, поема, балада, пісня, гімн, елегія. епіграма);
3. драматичні (драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль);
4. комбіновані (ліро-епічний твір, ода, художня публіцистика, драма-феєрія, усмішка).
Науковий стиль
Сфера використання – наукова діяльність, науково-технічний прогрес, освіта.
Основне призначення – викладення наслідків дослідження про людину, суспільство, явище природи, обґрунтування гіпотез, доведення істинності теорій, класифікація й систематизації знань, роз’яснення явищ, збудження інтелекту читача для їх осмислення.
Основні ознаки:
· ясність (понятійність) і предметність тлумачень;
· логічна послідовність і доказовість викладу;
· узагальненість понять і явищ;
· об’єктивний аналіз;
· точність і лаконічність висловлювань;
· аргументація та переконливість тверджень;
· однозначне пояснення причино-наслідкових відношень;
· докладні висновки.
· Основні мовні засоби спрямовані на інформування, пізнання, вплив і характеризуються:
· великою кількістю наукової термінології (транскрипція, турбуленція, дистиляція, реорганізація, атомна маса й т. ін.);
· наявність схем, таблиць, графіків, діаграм, карт, систем математичних, фізичних, хімічних та ін. знаків і значків;
· оперування абстрактними, переважно іншомовними словами (теорема, вакуум, синус, параграф, ценз, шлак та ін.);
· використовуванням суто наукової фразеології, стійких термінологічних словосполучень;
· залучення цитат і посилань на першоджерела;
· як правило, відсутністю авторської індивідуальної манери та емоційно-експресивної лексики;
· наявністю чіткої композиційної структури тексту (послідовний поділ н розділи, частини, пункти, підпункти, параграфи, абзаци із застосування цифрової або літерної нумерації);
· окрім переважного вживання іменників та відносних прикметників наявні дієслівні форми, частіше безособові, узагальнені чи неозначені, як правило, теперішнього часу; що констатують певні явища й факти; значну роль відіграють дієприслівникові та дієприкметникові звороти, які додатково характеризують дії, предмети та явища;
· монологічним характером текстів;
· переважанням різнотипних складних речень стандартних виразів (кліше).
Науковий стиль унаслідок різнорідності галузей науки та освіти складається з таких підстилів:
1. власне науковий із жанрами текстів: монографія, рецензія, стаття, наукова доповідь повідомлення, курсова й дипломна роботи, реферат, тези) який, у свою чергу, поділяється на науково-технічні та науково-гуманітарні тексти;
2. науково-популярний – застосовується для дохідливого, доступного викладу інформації про наслідки складних досліджень для нефахівців, із використанням у неспеціальних часописах і книгах навіть засобів художнього та публіцистичного стилів;
3. науково-навчальний – наявний у підручниках, лекціях, бесідах для доступного, логічного й образного викладу й н включає використання елементів емоційності.
Публіцистичний стиль
Сфера використання – громадсько-політична, суспільно-виробнича, культурно-освітня діяльність, навчання.
Основне призначення:
¨ інформаційно-пропагандистськими методами вирішувати важливі актуальні, злободенні суспільно-політичні проблеми;
¨ активний вплив на читача (слухача), спонукання його до діяльності, до необхідності зайняти певну громадську позицію, змінити погляди чи сформувати нові;
¨ пропаганда певних думок, переконань, ідей, теорій та активна агітація за втілення їх у повсякдення.
Основні ознаки:
· доступність мови й формування (орієнтація на широкий загал);
· поєднання логічності доказів і полемічності викладу;
· сплав точних найменувань, дат, подій, місцевості, учасників;
· висловлення наукових положень і фактів емоційно-експресивною образністю;
· наявність низки яскравих засобів позитивного чи негативного авторського тлумачення, яке має здебільшого тенденційний характер;
· широке використання художніх засобів (епітетів, порівнянь, метафор, гіпербол і т. ін.).
· Основні мовні засоби:
· синтез елементів наукового, офіційно-ділового, художнього й розмовного стилів;
· лексика насичена суспільно-політичними та соціально-економічними термінами, закликами, гаслами (електорат, багатопартійність, приватизація та ін.);
· використовується багатозначна образна лексика, емоційно-оцінні слова (політична еліта, епохальний вибір та ін.), експресивні сталі словосполучення (інтелектуальний потенціал, одностайний вибір, рекордний рубіж), перифрази (чорне золото – вугілля, нафта, легені планети – ліси та ін.);
· уживання в переносному значенні наукових, спортивних, музичних, військових та інших термінів (орбіти співробітництва, президентський старт і под.);
· із морфологічних засобів часто використовується іншомовні суфікси і ст. (ист), - атор, - акція та ін. (полеміст, реваншист, провокатор); префікси псевдо; - нео-, сурес-, ін тре- та ін. (псевдотеорія, неоколоніалізм, супердержава, інтернаціональний);
· синтексисові публіцистичного стилю властиві різні типи питальних, окличних та спонукальних речень, зворотний порядок слів, складні речення ускладненого типу з повторюваними сполучниками ті ні.);
· ключове, вирішальне значення мають влучні, афористичні, інтригуючи заголовки;
· ключове, вирішальне значення мають влучні, афористичні, інтригуючі заголовки;
Публіцистичний стиль за жанрами, мовними особливостями т способом подачі інформації поділяється на такі підстилі:
1. стиль ЗМІ – засобів масової інформації (часописи, листівки) радіо, телебачення. тощо);
2. художньо-публіцистичний стиль (памфлети, фейлетони, політичні доповіді, нариси тощо);
3. есе (короткі нариси вишуканої форми);
4. науково-публіцистичний стиль (літературно-критичні статті, огляди, рецензії тощо).
Епістолярний стиль
Сфера використання – приватне листування. Цей стиль може бути складовою частиною інших стилів, наприклад художньої літератури, публіцистики (“Посланія” І. Вишенського, “Листи з хутора” П Куліша та ін.).
Основні ознаки
· наявність певної композиції:
· початок, що містить шанобливе звернення;
· головна частина, у якій розкривається зміст листа;
· кінцівка, де підсумовується написане,
· іноді постскриптум. (Р.S. – приписка до закінченого листа після підпису).
Основні мовні засоби – поєднання елементів художнього, публіцистичного та розмовного стилів.
Сучасний епістолярний стиль став більш лаконічним (телеграфним), скоротився обсяг обов’язкових раніше вступних звертань та заключних формувань увічливості.
Конфесійний стиль
Сфера використання – релігія та церква.
Призначення – обслуговувати релігійні потреби як окремої людини, так і всього суспільства. Конфесійний стиль утілюється в релігійних відправах, проповідях, молитвах (усна форма) й у “Біблії” та інших церковних книгах, молитовниках, требниках тощо (писемна форма).
Основні засоби:
· суто церковна термінологія і слова – символи;
· непрямий порядок слів у реченні та словосполученні;
· значна кількість метафор, алегорій, порівнянь;
· наявність архаїзмів.
Конфесійний стиль від інших стилів відрізняє небуденна урочистість, піднесеність.
Офіційно-діловий стиль
Його функціональні підстилі.
У ст. 11. “Закону про мови” записано: “Мовою роботи, діловодства й документації, а також взаємовідносин державних, партійних, громадських органів підприємств, установ. організацій є українська мова”.
Офіційно-діловий стиль – функціональний різновид мови, який слугує для спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю.
Основне призначення – регулювати ділові стосунки в зазначених вище сферах обслуговувати громадські потреби людей у типових ситуаціях.
Під функціональним різновидом мови слід розуміти систему мовних одиниць, прийомів їх виокремлення та використання, обумовлених соціальними завданнями мовлення.
Мовленню у сфері управління притаманна наука специфічних особливостей. Учасниками ділового спілкування є органи та ланки управління – організації, заклади, підприємства, посадові особи, працівники, Характер і зміст інформаційних зв’язків, у яких вони можуть бути задіяні, залежить від місця установи в ієрархії органів управління, її компетенції, функціонального змісту діяльності.