Розвиток природничих наук та освіти.

Гуманістична освіта базувалася на вивченні римських і грецьких літераторів, філософів та істориків; не виключалися, проте, й тілесні покарання. Зі схоластикою було рішуче покінчено. Щоправда, разом зі схоластикою відсувалися й християнські цінності, носієм яких вона була. Згадаймо ще раз флорентійську Платонівську академію з її ідеєю «загальної релігії» та прагненням віднайти «Бога в природі». Виникає тип вченого, якого приваблює тільки природа.

Польський астроном Миколай Коперниквисуває ідею про те, що Земля — куля, яка обертається навколо Сонця. Це — руйнація середньовічного погляду на унікальність земного буття, застосування законів механіки до обчислення руху світил.

Виникає ідея множинності світів: Джордано Бруно навчає про те, що Сонць-зірок та їхніх супутників на зразок Землі безліч, і на інших планетах можуть існувати істоти подібні на людей.

Для вчених Ренесансу характерний універсалізм: Галілео Галілей поєднує в собі фізика, астронома і механіка, який не тільки відкриває закони природи (принцип відносності й принцип постійності прискорення сили ваги, вчення про те, що Земля рухається в космосі за законами механіки тощо), а й прагне до використання знання на практиці (винаходи телескопа, термо­метра, гідростатичної ваги, маятникового годинника).

Освічений церковний діяч Миколай Кузанський підтримував геліоцентричну теорію. Він також створив першу в світі карту Європи (хоча не уникнув поми­лок, бо занадто довіряв античній географії).

Андреас Везалій (XVI ст.) закладає основи наукової анатомії, звертаючись до недавно забо­роненого методу розтинання трупів; першим правильно описав будову та функції кровообігу Вільям Гарвей (XVI-XVII ст.).

Подібні речі здавалися церкві, занепокоє­ній піднесенням вільнодумства, занадто несуміс­ними з традиційним образом світу.

Книгу Ко­перника було внесено до списку заборонених. Галілеєві допікала інквізиція, й він мусив зрек­тися вчення Коперника. Везалієві присудили як покуту паломництво до Єрусалима. А Бруно спалили живцем на вогні. Все це свідчило про серйозний конфлікт між старим, схоластичним знанням і новим науковим світоглядом.

Однак практика свідчила про результатив­ність наукового підходу: перша навколосвітня подорож Фернанда Магеллана та відкриття Аме­рики Христофором Колумбом(XV ст.) довели, що наша планета кулеподібна. Численними були й успіхи у галузі фізики, медицини та природничих наук. Розвивається винахідництво, яке спирається на наукові концепції; вимальову­ються риси майбутньої технічної цивілізації.

Водночас v науці ренесансної пори знання поєднуються з марновірствами. Наприклад, засновник алопатичної медицини Парацельсзапозичив ідею лікування штучно створеними медикаментами з алхімії, був її палким прихильником.

Часом вчені-гуманісти виявляють неабиякий інтерес і до відвертого окуль­тизму. Агрипа Нетесгеймський (Німеччина, XVI ст.) видає тритомне дослід­ження магії, трактованої як однієї з наук. Складається новий тип вченого, зафік­сований суспільною свідомістю ренесансної епохи у німецькій народній книзі про доктора Фауста, що продав душу дияволу за вічну молодість і владу над природою.

Ще й сьогодні знаходять своїх шанувальників «Центурії» М. Нострадамуса — пророцтва, викладені як астрологічний прогноз.

Спостерігається нове ставлення до цінності земного часу, який донедавна був ніщо перед вічністю. У книзі афоризмів XIV ст. — «Книга про гарні звичаї» Паоло Ді Чертальдо — натрапляємо на такі думки: «Хто занадто довго спить — втрачає час», «Тікай від лінощів, як від самого диявола або якого іншого ворога, якщо прагнеш успіху». П'єтро Паоло Варджаріо заснував гуманістичну концеп­цію в галузі виховання і освіти: відтепер гуманісти таврували ледарство як не­припустиме явище.