Сімейно-шлюбні відносини в сучасних умовах
Типи і структура сім'ї
Сім'я об'єднує людей, зв'язаних морально-правовою (шлюбною) чи родинною спільністю. Тому склад (кількість членів, поколінь, шлюбних пар, дітей) і структура сім'ї (спосіб і організація зв'язків між її членами — батьки, діти, чоловік, жінка, родичі) залежать передусім від характеру цих взаємин.
В етнографії існує поділ сім'ї на два типи: малу і велику.
Мала сім'я складається з однієї шлюбної пари (проста, нуклеарна) з дітьми чи без них, рідше — з двох чи кількох подружніх пар родинної близькості по вертикалі, наприклад, у складі (з погляду дітей): дідо, баба, тато, мама, діти. Господарство мала сім'я веде спільно і, як правило, його поділ не передбачається.
Велика сім'я (складна, нерозділена) має у своєму складі дві або більше подружні пари горизонтальної родинної близькості. У такій сім'ї так само можуть бути шлюбні пари старшого покоління, неодружені діти, а також члени сім'ї іншої родинної спорідненості. Автор "Опису Харківського намісництва" 1788 р. про такі сім'ї писав: "на Слобожанщине находятся и такие доможилы, которые живут семьянисто... например, родоначальник, при нём три или четыре сына не в разделе, у сыновьёв также довольно детей, и все под порядочным управлением в согласии".
Залежно від спорідненості великі сім'ї розрізняються на батьківські (спільно живуть батьки та їх одружені сини) і братські (спільно живуть два чи більше одружені брати).
Велика сім'я може становити певну структурну цілісність лише в тому випадку, коли вона об'єднана спільним проживанням, спільністю виробництва і споживання під єдиним началом (батька, матері чи старшого брата). Отже, основною ознакою великої сім'ї є господарська єдність її членів, спільна власність на засоби виробництва і спільне споживання.
Як засвідчують археологічні та пізніші писемні дані, на території України здавна була поширеною мала (проста) сім'я. У цьому зв'язку мали місце навіть спроби певних дослідників вбачати вираз начебто споконвічного "індивідуалізму" українського народу, що відрізняє його від властивого росіянам тяжіння до колективізму. М. Костомаров стверджував: "Плем'я південноруське мало відмінним своїм характером перевагу особистої свободи, великоруське — перевагу общинності". Але цей погляд спростовується багатьма працями істориків і етнографів. Конкретні матеріали переконують, що і серед українців мав місце великосімейний уклад — і не тільки в далекому минулому, а й у XIX та XX ст. Так, у документах першої половини, середини, кінця XIX ст. зустрічаємо чимало відомостей про спільне проживання, господарювання кількапоколінних сімей, наприклад: господаря з дружиною, чотирьох одружених синів з невістками, дочки з зятем, восьми онуків — всього 20 осіб. Мали такі сім'ї по 30 і більше осіб.
Існування, функціонування великих сімей зумовлювалося не стільки традицією, законсервованістю в окремих місцевостях пережиткових явищ, скільки економічними причинами: більшими спільними силами легше було вести господарство, справлятися з феодальними повинностями, сплачувати податки від одного, а не від кількох дворів ("димів") тощо.
Внутрішні негаразди призводили до розпаду великої сім'ї, виділення з неї окремих малих сімей. Проте основною причиною цього процесу був розвиток товарно-грошових відносин і проникнення капіталізму на село, посилення його соціальної диференціації, чим зумовлювалися, в свою чергу, послаблення патріархальних колективістських традицій і наростання індивідуалістичних тенденцій. Найдовше (фактично до колективізації в радянський час) збереглися залишки великої сім'ї у Карпатах, Закарпатті, на Поліссі.
Мала сім'я як історична форма шлюбно-сімейної організації вважається результатом із давнини триваючого процесу розпаду патріархальної сімейної общини і далі — великої сім'ї. Статистичні й етнографічні дані переконують, що вже з кінця XVIII ст. мала сім'я була основною на всій етнічній території України, їй властиві певні регіональні особливості, зокрема стосовно звичаєво-правових установок, традицій внутрішньосімейного побуту. Але основні визначальні її риси — спільні. Вона виступає як самостійна і неподільна господарська одиниця, є переважно двопоколінною — складається з подружжя і їх неодружених дітей, веде окреме господарство, володіє певними власними виробничими засобами (землею, реманентом), має власне житло, господарські приміщення тощо.
Середній чисельний склад малої сім'ї в минулому — сім-вісім осіб. Однак її еволюції властива тенденція до зменшення складу. Так, за матеріалами Чернігівської губернії, кількість членів селянських сімей становила в середньому 1879 р. п'ять-шість осіб. За даними Всеросійського перепису населення 1897 p., середні показники кількості осіб сімей такі: Харківська губернія — 6,2; Таврійська і Катеринославська — 6,1; Полтавська, Чернігівська, Волинська і Київська — 5,7; Подільська — 5,2; Бесарабська — 5,1. Приблизно такі ж показники наприкінці XIX ст. були на західноукраїнських землях, а в Карпатах вони ще менші.
Мала сім'я поділялася на: повну (подружжя і неодружені діти), неповну (лише один зі членів подружжя та неодружені діти) та елементарну (лише подружжя). Найпоширенішою в Україні в ХІХ — початку XX ст. була повна мала сім'я. Неповні сім'ї виникали здебільшого через смерть одного з батьків і дуже рідко — через подружню невірність та розлучення. Бездітне подружжя найчастіше усиновлювало дитину з сім'ї родичів, де було багато дітей.
У внутрішньому житті малих сімей збереглися пережитки великої патріархальної сім'ї. Зокрема, це стосується виняткового розпорядного права господаря, санкціонованого традицією його главенства, окрім випадків, коли цієї функції він просто не міг виконувати. Однак сама організація життя малої сім'ї в Україні значно більшою мірою, ніж у великій сім'ї, вимагала спільних зусиль чоловіка і жінки.
Сімейно-шлюбні відносини в сучасних умовах
Сім’я – це:
а) Фундаментальний соціальний інститут;
б) Мала соціальна група;
в) Природна вихідна спільність людей.
Розкриваючи соціальну сутність сім’ї, студенти повинні підкреслити:
- як соціальний інститут сім’я вивчається на макрорівні, коли аналізуються її соціальні функції з точки зору потреб суспільства;
- як мала соціальна група сім’я вивчається на мікрорівні, коли аналізуються міжособисті відносини, організація сімейного життя , те, що ми називаємо системою соціальних ролей.
Усім відомо, що сім’я як мала соціальна група, соціальний інститут тісно пов’язана з економічними, політичними, соціальними і культурними умовами життя. На неї впливають інші соціальні інститути: політика, система моралі, релігія тощо. Таким чином, можна зробити висновок, що сім’я носить конкретно історичний характер.