Структура навчальної дисципліни

(за темами лекцій)

№ з/п	Назва теми	Кількість годин
	Основи сучасної концепції прав людини 1.Поняття прав людини. Генезис концепції прав людини: до і після Другої світової війни. 2.Універсальна концепція прав людину і культурний релятивізм. 3.Права людини і природне право. 4.Співвідношення міжнародно-правових стандартів прав людини і національного права. 5.Поняття і періодизація поколінь прав людини. Типологізація прав-зобов'язань держав: негативні права і позитивні зобов'язання. 6.Поняття і класифікація міжнародно-правових стандартів прав людини. Універсальні і регіональні міжнародно-правові стандарти прав людини: загальна характеристика.
	Універсальні міжнародно-правові стандарти і механізми забезпечення прав людини в сфері кримінального правосуддя 1.Роль Організації Об'єднаних Націй у формуванні міжнародно-правових стандартів прав людини. 2.Загальна Декларація прав людини (Загальна Декларація прав людини 1948 р.) як джерело універсальних міжнародно-правових стандартів прав людини в сфері кримінального правосуддя. 3.Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (Міжнародний Пакт про громадянські і політичні права) 1966 р. про стандарти прав людини в галузі кримінального правосуддя. 4.Комітет ООН з прав людини (ООН КПЛ). Перший факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права: порядок розгляду індивідуальних повідомлень. Міждержавні повідомлення. 5.Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання. Комітет ООН проти катувань. Стандарти прав людини в сфері кримінального правосуддя, прийняті в системі ООН.
	Європейська система захисту прав людини в сфері кримінальної юстиції 1.Захист прав людини в рамках Ради Європи: загальна характеристика і порівняльний аналіз з іншими регіональними механізмами. 2.Європейська конвенція захисту прав людини і основних свобод як джерело формування європейських стандартів прав людини в сфері кримінального правосуддя. 3.Прецедентне право Ради Європи: поняття і проблеми імплементації в Україні. Поняття і структура прецеденту (stare decisis) та його видів. Характер і значення рішень Європейського Суду з прав людини в його правозастосовчій діяльності та діяльності національних органів кримінального правосуддя. 4.Закон України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Протоколів 1, 2, 4, 7 і 11 до Конвенції». 5.Європейський Суд з прав людини: порядок зверенення і функції. Предметна, темпоральна, персональна і просторова юрисдикція Конвенції та Суду. Міждержавні та індивідуальні скарги ( Inter-State and individual petition) до Суду. Суб'єкти, які мають право на звернення до Суду. Поняття жертви (Victim), потенційні і непрямі жертви. Процедура розгляду скарги в Суді. 6.Європейська конвенція про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (1987), організація і діяльність Комітету з попередження катувань чи нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, створеного на її основі. 7.Європейська Хартія основних прав Європейського Союзу 25 січня 2000 р. і проблема конкуренції двох європейських систем захисту.
	Право на життя 1.Визначення поняття «життя» і «право на життя». До питання про початок і закінчення життя. Проблемні питання евтаназії. 2.Поняття і види страт. Заборона позазаконних, свавільних і сумарних (масових) страт. Практика зникнення людей. 3.Захист індивіда від будь-якого довільного позбавлення життя державою, у тому числі силами безпеки і поліцією. 4.Заборона будь-якого застосування владою необов'язкової сили, що приводить до позбавлення життя. Застосування сили, що приводить до позбавлення життя, для здійснення законного арешту або запобігання втечі особи, затриманої на законних підставах. 5.Поняття «абсолютно необхідного» застосування сили. 6.Поняття «суворої відповідності» застосовуваної сили досягненню цілей (характер поставленого завдання, загроза життю й здоров'ю, що виникла в конкретній ситуації і ступінь ризику втрати життя у випадку застосування сили). Рішення в справі McCann v. UK (1995). 7.Стаття 6 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. 8.Стаття 2 Європейської конвенції про права людини. Система винятків із загальної заборони позбавлення життя. 9.Протокол № 6 до Європейської конвенції про права людини. Скасування страти. 10.Протокол № 13 до Європейської конвенції про права людини. Скасування страти. 11.Законодавство України, що регламентує застосування зброї силами правопорядку. 12.Страта в контексті права на життя. Права осіб, засуджених до страти. Заходи, що гарантують захист прав тих, хто засуджений до страти 1984 року. 13.Кодекс поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку 1979 року.
	Право на фізичну недоторканність: заборона катувань і нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання 1.Катування та інші жорстокі, нелюдські або такі, що принижують гідність, види поводження та покарання: визначення поняття і питання ступеня поводження. Критерії розмежування катувань, нелюдського поводження і принижуючого гідність поводження, у зв'язку із чим необхідно з'ясувати зміст понять «гідність», «жорстокість» і ін. 2.Неприпустимість катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження як засоби одержання доказів на стадії досудового слідства і дізнання. 3.Неприпустимість застосування під час досудового розслідування, у процесі оперативно-розшукової і адміністративної діяльності правоохоронних органів так званих методів сенсорної депрівації («дезорієнтації» або «втрати чутливості»: стояння біля стіни, покриття голови, вплив звуку, заборона сну, утримування без їжі і пиття). 4.Визначення психологічного катування. 5.Безпідставна жорстокість і принизливе поводження з боку поліції, заподіювані під час арешту і утримання під вартою, а також при особистому обшуку. 6.Право осіб, позбавлених волі, на гуманне поводження і повагу гідності, властивої людській особистості. 7.Страта в контексті права на захист від катувань і інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання. Затримка виконання смертного вироку. 8.Європейська конвенція по попередженню катувань і нелюдського або принижуюче достоїнство обігу або покарання (Страсбург, 4 листопада 1993 р.). 9.Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання, затверджена резолюцією 39/46 Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1984 року.
	Право на свободу і особисту недоторканність у контексті кримінального правосуддя 1. Поняття права на свободу і особисту недоторканність. Історичний екскурс у проблему. Загальна Декларація прав людини (статті 3, 9). 2. Поняття арешту і затримання. Зміст терміна «позбавлення волі». Поняття довільного арешту, незаконного арешту і затримання. Міжнародний Пакт про громадянські і політичні права (стаття 9 (1). 3. Право на свободу від необґрунтованих арештів. Межа між свободою і несвободою, примусове утримання. 4. Стаття 5 Європейської конвенції прав людини: загальна характеристика. Поняття арешту в контексті Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод. 5. Припустимі випадки позбавлення волі в порядку кримінального судочинства: a) законне утримування особи під вартою на підставі визнання його винним компетентним судом; b) законний арешт або затримання особи за невиконання законного рішення суду або з метою забезпечення виконання будь-якого зобов'язання, передбаченого законом; c) законний арешт або затримання особи, здійснене для того щоб вона стала перед компетентним судовим органом за обґрунтованою підозрою у вчиненні правопорушення або у випадку, коли є підстави думати, що необхідно запобігти вчиненню нею правопорушення або перешкодити їй зникнути після його здійснення; d) затримання неповнолітньої особи на підставі законної постанови для виховного нагляду або його законне затримання, здійснене для того, щоб вона стало перед компетентним органом; e) законне затримання осіб з метою запобігання поширення інфекційних захворювань, а також душевнохворих, алкоголіків, наркоманів або бродяг; f) законний арешт або затримання особи з метою запобігання її незаконного в'їзду в країну або особи, проти якої вживають заходи для його висилки або видачі. 6. Право бути обізнаним про причини арешту і будь-які пред’явлені обвинувачення. Тлумачення «негайно». 7. Процесуальні заходи захисту, що стосуються попередньо затриманих індивідів. 8. Негайне доставляння затриманого (арештованого) до судді або іншій посадовій особі. Визначення поняття судді (іншої посадової особи): незалежність від виконавчої влади і сторін, право прийняти рішення; судовий характер процедури. 9. Право на судовий розгляд протягом розумного строку або на звільнення до суду. Тлумачення «... або...». 10. Поняття «розумного строку». Початок і закінчення строку (позиції Комісії й Судна). Обґрунтованість тривалості строку: складність справи, ведення справи владою, поведінка затриманого (арештованого). 11. Принцип «рівності рук» при розгляді справи в порядку «habeas corpus». 12. «Habeas corpus» відносно психічно хворих осіб. 13. «Habeas corpus» при арешті з метою екстрадиції. 14. «Habeas corpus» в умовах надзвичайного стану.
	Право на повагу приватного життя, недоторканності житла і таємниці кореспонденції 1. Визначення поняття «приватне життя». Межі, у яких автономність певної особи користується захистом. 2. Диференціація термінів «право на приватне життя» і «право на повагу приватного життя» 3. Право не піддаватися свавільному або незаконному втручанню в приватне життя, свавільним або незаконним зазіханням на недоторканність житла або таємницю кореспонденції. 4. Невтручання в приватне життя і повага приватного життя: диференціація понять. Обмеження права на приватне життя в порядку кримінально-процесуальної і оперативно-розшукової діяльності правоохоронних органів. 5. Умови допустимості втручання в приватне життя: на підставі закону (доступність, передбачуваність і якість закону), необхідність втручання в демократичному суспільстві (легітимність мети втручання, дотримання балансу інтересу захисту національної безпеки серйозності втручання). 6. Право на повагу житла і право на недоторканність житла від необґрунтованих обшуків. Поняття і межі житла. Поняття «необґрунтованого обшуку». 7. Право на повагу таємниці кореспонденції. Поняття кореспонденції. 8. Спостереження і збір даних. Прослуховування телефонних переговорів. Якість закону з прослуховування (визначення категорій злочинів, вказівка на строки прослуховування, правила передачі та знищення даних, отриманих у результаті прослуховування). 9. Оцінка доказів, отриманих у результаті необґрунтованого обшуку, прослуховування телефонних переговорів. 10. Контроль над кореспонденцією ув'язнених: цензура і перлюстрація кореспонденції. 11. Захист особистих даних у кримінальному судочинстві. Діяльність приватних детективів. Заборона збору, зберігання, використання і поширення інформації про приватне життя особи без її згоди (рішення Z. проти Фінляндії).
	Право на справедливий судовий розгляд 1. Стаття 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, про право на справедливий судовий розгляд. Застосування положень ст. 6 ЄКПЛ до процедур оскарження (апеляційного й касаційного проваджень). 2. Доступ до суду (формальна і реальна можливість звернення до суду). 3. Справедливість: загальні положення. Концепція справедливого судового розгляду. Допустимість доказів у контексті ЄКПЛ. 4. Незалежний і неупереджений суд, створений на підставі закону: об'єктивні й суб'єктивні елементи. Поняття і зміст правосуддя. Принцип поділу влади і незалежність функціонування судової системи. Виключення повторної участі судді при розгляді справи. Інститут відводу суддів у кримінальному процесі. 5. Визначення обвинувачення по кримінальних справах. Критерії визначення кримінального обвинувачення (обвинувачення по кримінальних правопорушеннях) у матеріально-правовому і формальному аспекті. 6. Тривалість процедури: поняття розумного строку (тривалості) судового розгляду і його критерії: складність справи; оперативність роботи відповідних органів; власна поведінка сторони (заявника); наслідок недотримання розумного строку для сторони (заявника). Період, яким охоплюється поняття тривалість процедури по кримінальних справах. 7. Публічний (гласний) судовий розгляд справи. Підстави для закритого судового розгляду. Усність судового розгляду. 8. Презумпція невинуватості: право обвинувачуваного вважатися невинним, поки його винність не буде доведена відповідно до закону. In dubio pro reo. Стан підозри у вчиненні злочину при ухваленні рішення про припинення провадження в справі. 9. Особливі умови ювенальної кримінальної юстиції. 10. Право на перегляд судових рішень. Перегляд питань права й факту. 11. Принцип Ne bis in idem. Перегляд справи по нововиявленим обставинам.
	Міжнародно-правові стандарти поводження з особами, позбавленими волі 1.Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини. 2.Мінімальні стандартні правила поводження з ув’язненими (ООН) і 3.Європейські пенітенціарні правила як джерело міжнародно-правових стандартів у сфері поводження із правопорушниками. 4.Рекомендації Комітету Ради Міністрів Європи в контексті Європейських пенітенціарних правил. 5. Міжнародні стандарти управління пенітенціарними установами. 6.Права ув'язнених у контексті міжнародно-правових стандартів: утримання, порівняльна характеристика, припустимі обмеження. 7.Проблема зменшення тюремного населення. 8. Міжнародні принципи поводження з ув’язненими (Резолюція 45/111 Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1990 р.). 9.Недопущення дискримінації у всіх її формах. 10.Вимоги до умов утримання ув'язнених: матеріально-побутове і медико-санітарне забезпечення. 11. Дисциплінарна практика в місцях позбавлення волі. Жорстоке поводження; необґрунтовані заборони; необґрунтовані стягнення; бездіяльність адміністрації; бездіяльність наглядових інстанцій.
	Права ув'язнених 1.Права ув'язнених у контексті міжнародно-правових стандартів: утримання, порівняльна характеристика, припустимі обмеження. 2.Проблема зменшення тюремного населення. 3.Міжнародні принципи поводження з ув’язненими (Резолюція 45/111 Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1990 р.). 4.Недопущення дискримінації у всіх її формах. 5.Вимоги до умов утримання ув'язнених: матеріально-побутове і медико-санітарне забезпечення. 6.Праця ув'язнених. Безробіття і виробничі проблеми. 7.Забезпечення прав підслідних ув'язнених.

Теми семінарських занять

№ з/п	Назва теми	Кількість годин
	Основи сучасної концепції прав людини 1.Генезис концепції прав людини: до і після Другої світової війни. 2.Універсальна концепція прав людині і культурний релятивізм. 3.Права людині і природне право. 4.Співвідношення міжнародно-правових стандартів прав людини і національного права. 4.Покоління прав людини. 5.Негативні права і позитивні зобов'язання. 6.Поняття й класифікація міжнародно-правових стандартів прав людини. 7.Універсальні і регіональні міжнародно-правові стандарти прав людини: загальна характеристика.
	Універсальні міжнародно-правові стандарти і механізми забезпечення прав людини в сфері кримінального правосуддя 1.Роль Організації Об'єднаних Націй у формуванні міжнародно-правових стандартів прав людини. 2.Загальна декларація прав людини як джерело універсальних міжнародно-правових стандартів прав людини в сфері кримінального правосуддя. 3.Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (1966) про стандарти прав людини в галузі кримінального правосуддя про права людини в сфері кримінального правосуддя. 4.Комітет ООН з прав людини. Перший факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права: порядок розгляду індивідуальних повідомлень. 5.Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання. Комітет проти катувань. 6.Стандарти прав людини в сфері кримінального правосуддя, прийняті в системі ООН.
	Європейська система захисту прав людини в сфері кримінальної юстиції 1.Захист прав людини в рамках Ради Європи: загальна характеристика. 2.Європейська конвенція захисту прав людини і основних свобод як джерело 3.формування. європейських стандартів прав людини в сфері кримінального правосуддя. 4.Європейський суд з прав людини: порядок звернення і функції. 5.Прецедентне право Ради Європи: поняття і проблеми імплементації в Україні. 6.Європейська конвенція про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (1987), організація і діяльність Комітету з попередження катувань і нелюдського або принижуючого гідність поводження і покарання, створеного на її основі.
	Право на життя 1.Поняття права на життя. Заборона позазаконних, свавільних і сумарних страт. Зникнення. 2.Захист індивіда від будь-якого свавільного позбавлення життя державою, у тому числі силами безпеки і поліцією. 3.Заборона будь-якого застосування владою необов'язкової сили, що приводить до позбавлення життя. Застосування сили, що приводить до позбавлення життя, для здійснення законного арешту або запобігання втечі особи, затриманої на законних підставах. 4.Поняття «абсолютно необхідного» застосування сили, суворо співрозмірної досягненню цілей. McCann v UK (1995). 5.Стаття 6 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (1966) і Другий Факультативний протокол. Стаття 2 Європейської конвенції про права людини.
	Право на фізичну недоторканність: заборона катувань і інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання 1.Загальні положення. Катування та інше жорстокі, нелюдські або принижуючі гідність види поводження і покарання: питання ступеня поведінки. 2.Неприпустимість катувань як засобу одержання доказів на стадії досудового розслідування. 3.Жорстокі, нелюдські і принижуючі види поводження і покарання. 4.Безпідставна жорстокість і принизливе поводження з боку поліції, заподіювані під час арешту й утримання під вартою, а також особистому обшуку. 5.Право осіб, позбавлених волі, на гуманне поводження і повагу гідності, властивої людській особистості.
	Право на свободу і особисту недоторканність у контексті кримінального правосуддя 1.Поняття права на свободу і особисту недоторканність. 2.Поняття свавільного і незаконного арешту та затримання. Міжнародний Пакт про громадянські і політичні права, стаття 9 (1). 3.Поняття арешту і позбавлення волі в контексті Європейської конвенції прав людини і національного законодавства України. 4.Припустимі випадки позбавлення волі в порядку кримінального судочинства. 5.Право бути сповіщеним про причини арешту і будь-які обвинувачення. 6.Процесуальні заходи захисту, що стосуються попередньо затриманих індивідів. 7.Право на судовий розгляд протягом розумного строку або на звільнення до суду. 8.Право перевіряти в суді законність арешту або затримання (habeas corpus).
	Право на повагу приватного життя, недоторканності житла і таємниці кореспонденції 1.Право не піддаватися свавільному або незаконному втручанню в приватне життя, свавільним або незаконним зазіханням на недоторканність житла або таємницю кореспонденції. 2.Визначення поняття «приватне життя», «невтручання в приватне життя» і «повага приватного життя». 3.Право на недоторканність житла від необґрунтованих обшуків. Поняття «необґрунтованого обшуку». 4.Право на повагу таємниці кореспонденції. Спостереження і збір даних. Прослуховування телефонних розмов.
	Право на справедливий судовий розгляд 1.Поняття права на правосуддя. 2.Стаття 6 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини. 3.Міжнародний пакт про громадянські і політичні права про право на справедливий судовий розгляд. 4.Незалежний і неупереджений суд, створений на підставі закону. 5.Публічний розгляд справи. Розумний строк. 6.Презумпція невинуватості: право обвинувачуваного вважатися невинним, поки його винність не буде доведена у законному порядку. 7.Право обвинувачуваного «бути негайно і докладно сповіщеним зрозумілою йому мовою про характер і підставу пред'явленого йому обвинувачення». 8.Право обвинувачуваного захищати себе особисто або за допомогою обраного ним захисника. 9.Право мати достатній час і можливість для підготовки свого захисту. 10.Роль захисника в кримінальному судочинстві. 11.Право обвинувачуваного «користуватися безкоштовною допомогою перекладача, якщо він не розуміє мови, яка використовується в суді, або не говорить цією мовою.
	Міжнародно-правові стандарти поводження з особами, позбавленими волі 1.Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини про поводження з особами, позбавленими волі. 2.Мінімальні стандартні правила поводження з ув’язненими (ООН) і Європейські пенітенціарні правила як джерело міжнародно-правових стандартів у сфері поводження із правопорушниками. 3.Міжнародні стандарти управління пенітенціарними установами.

Самостійна робота

№ з/п	Назва теми	Кількість годин
	Основи сучасної концепції прав людини. 1. Складіть порівняльну таблицю основних положень універсальної концепції прав людини і концепції культурного релятивізму
	Універсальні міжнародно-правові стандарти і механізми забезпечення прав людини в сфері кримінального правосуддя 1. Складіть проект індивідуальної заяви в Комітет ООН з прав людини по факту порушення права.
	Європейська система захисту прав людини в сфері кримінальної юстиції Практичне завдання: 1.Проаналізуйте “право на ефективне відновлення в правах”, викладене в статті 8 Загальної декларації прав людини й у статті 13 Європейської конвенції про права людини. Прецедентні рішення: · Судове рішення в справі Лоізіду (Loizidou) проти Туреччини від 23 березня 1995 р. Series A, No.310, p. 24, para 62 (до питання про юрисдикцію Конвенції і Суду). · Судове рішення в справі Клас та інші (Klass and others) проти Німеччини від 6 вересня 1978 р. (№ 28) // 2 E.H.R.R. 214 (визначення потенційної жертви). Рекомендовані рішення: · Судове рішення в справі Ірландія проти Об'єднаного Королівства від 18 січня 1978 р. Series A, No. 25, p. 91, para 20. (міждержавна скарга).
	Право на життя Прецедентні рішення: · Рішення Комісії зі справи Стюарта (Stuart) проти Великобританії про прийом справи до розгляду від 10.07.1984 р. // ДР 39. - С. 162. · Судове рішення в справі МакКанна(McCann) проти Великобританії від 27.09.1995 р. // серія А, номер 324 // 21 EHRR 97 Application No. 18984/91 · Судове рішення в справі Кайя(Kaya) проти Туреччини від 19.02.1998 // Серія А, No. 65// 28 EHRR 1 Application No. 22729/93 · Судове рішення в справі Осман (Osman) проти З'єднаного Королівства // (1998) 29 EHRR 245 Судове рішення в справі Тимуртас (Timurtas) проти Туреччини // Application No. 23521/94

Індивідуальні завдання

Тематика рефератів

1. Культурний релятивізм у теорії прав людини.

2. Ісламська модель прав людини.

3. Міжнародні стандарти прав людини.

4. Порядок звернення до Комітету з прав людини і розгляду в ньому індивідуальних скарг.

5. Практика Комітету з прав людини по розгляду індивідуальних скарг на порушення прав людини в сфері кримінальної юстиції.

6. Інтереси суспільства і права людини в Європейській конвенції з прав людини.

7. Рішення Європейського Суду з прав людини щодо України по скаргах про порушення прав у сфері кримінальної юстиції.

8. Законодавство України, що регламентує застосування зброї силами правопорядку.

9. Кодекс поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку (прийнятий резолюцією 34/169 Генеральної Асамблеї ООН від 17 грудня 1979 року).

10. Принципи ефективного попередження та розслідування позазаконних, свавільних і сумарних страт (Рекомендовані Резолюцією 1989/65 Економічної й Соціальної Ради ООН від 24 травня 1989 року)

11. Страта в контексті права на життя. Права осіб, засуджених до страти. Заходи, що гарантують захист прав тих, хто засуджений до страти (схвалені резолюцією 1984/50 Економічної й Соціальної Ради ООН від 25 травня 1984 року

12. Страта в контексті права на захист від катувань і інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання. Затримка виконання смертного вироку.

13. Стаття 3 Конвенції про захист прав і основних свобод людини і практика Європейського Суду з прав людини.

14. Європейська конвенція про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (Страсбург, 4 листопада 1993 р.)

15. Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання., затверджена резолюцією 39/46 Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1984 року

16. Зміст права на свободу і особисту недоторканність у Загальній декларації прав людини

17. Стаття 5 Європейської конвенції прав і основних свобод людини: загальна характеристика

18. Поняття «розумного строку» у практиці Європейського Суду з прав людини.

19. Компенсація за незаконний арешт або затримання.

20. Прецедентна практика Ради Європи по статті 5 Європейської конвенції (Судове рішення в справі Гудзарди від 6 листопада 1980 р. (ECHR Series A, No. 39); судове рішення в справі Броуган та інші від 29 листопада 1988 р. Series A, No. 45; Судове рішення в справі Ірландія проти Об'єднаного Королівства від 18 січня 1978 р. (ECHR Series A, No. 25);Судове рішення в справі Вінтерверп проти Нідерландів від 24 жовтня 1979 р. (ECHR Series A, No. 33).

21. Обмеження права на приватне життя в порядку кримінально-процесуальної і оперативно-розшукової діяльності правоохоронних органів.

22. Оцінка доказів, отриманих у результаті необґрунтованого обшуку.

23. Контроль над кореспонденцією ув'язнених.

24. Справедливість: загальні положення. Концепція справедливого судового розгляду.

25. Принцип рівності вихідних умов у практиці Європейського Суду з прав людини.

26. Доступ у суд у практиці Європейського Суду з прав людини.

27. Визначення кримінального обвинувачення в практиці Європейського Суду з прав людини.

28. Право на безкоштовне надання захисника.

29. Консульський захист громадян у кримінальному судочинстві за кордоном.

30. Ефективна допомога захисника і заочне судочинство. Конфіденційне спілкування із захисником.

31. Право обвинувачуваного допитувати свідків, що показують проти нього, а також на виклик і допит свідків на його користь (право на конфронтацію).

32. Вимоги до умов утримання ув'язнених.

33. Медичне обслуговування.

34. Дисциплінарні покарання.

35. Праця ув'язнених.

36. Забезпечення прав підслідних ув'язнених.

37. Принципи міжнародного співробітництва відносно виявлення, арешту, видачі і покарання осіб, обвинувачуваних у злочинах проти людства, у здійсненні актів терористичного насильства.

38. Справа Эйхмана.

39. Справа Пиночета.

40. Тероризм і права людини.

Методи навчання

Використані методи навчання:

· за джерелом передачі та сприймання навчальної інформації - словесні, наочні, практичні;

· за характером пізнавальної діяльності - пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, частково-пошуковий, дослідницький;

· залежно від основної дидактичної мети і завдань - методи оволодіння новими знаннями, формування вмінь і навичок, перевірки та оцінювання знань, умінь і навичок; методи усного викладу знань, закріплення навчального матеріалу, самостійної роботи студентів з осмислення й засвоєння нового матеріалу роботи із застосування знань на практиці та вироблення вмінь і навичок, перевірки та оцінювання знань, умінь і навичок;

· класифікація з точки зору цілісного підходу до діяльності у процесі навчання - методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності; стимулювання й мотивація студента, контролю, самоконтролю, взаємоконтролю і корекції, самокорекції, взаємокорекції в навчанні.

Доцільно виділяти чотири великих групи методів навчання.

І група методів: Методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності.

· словесні методи - бесіда, лекція.

· наочні методи- ілюстрація, демонстрація

· практичні методи: аналіз навчальних кримінальних справ, моніторинг ЗМІ, практичні роботи, реферати учнів

· Індуктивні методи. У практичній педагогіці індукція втілюється у принципі: від часткового до загального, від конкретного до абстрактного.

· Дедуктивний метод активніше розвиває абстрактне мислення, сприяє засвоєнню навчального матеріалу на основі узагальнень.

· репродуктивні методи

· творчі, проблемно-пошукові методи

· Проблемний метод

· навчальна робота під керівництвом викладача;

· самостійна робота учнів поза контролем викладача.

ІІ група методів: Методи стимулювання й мотивації навчально-пізнавальної діяльності.

· роз'яснення мети навчального предмета;

· вимоги до вивчення предмета (орфографічні, дисциплінарні, організаційно-педагогічні);

· заохочення та покарання в навчанні: оцінка студента за успіхи, усне схвалення та осуд педагога.

· створення ситуації інтересу при викладанні того чи іншого матеріалу;

· пізнавальні рольові ігри, навчальні дискусії

ІІІ група методів: Методи контролю (самоконтролю, взаємоконтролю), корекції (самокорекції, взаємокорекції) за ефективністю навчально-пізнавальної діяльності.

Основними функціями оцінювання навчальних досягнень є:

· контролююча, що передбачає визначення рівня досягнень окремого студента, виявлення рівня готовності до засвоєння нового матеріалу;

· навчальна - зумовлює таку організацію оцінювання навчальних досягнень, коли його проведення сприяє повторенню, уточненню та систематизації навчального матеріалу, удосконаленню підготовки стента;

· діагностично-коригуюча, що допомагає з'ясувати причини труднощів, які виникають під час навчання, виявити прогалини у знаннях і вміннях та корегувати його діяльність, спрямовану на усунення недоліків;

· стимулюючо-мотиваційна, що визначає тему, таку організацію оцінювання навчальних досягнень, коли його проведення стимулює бажання покращити свої результати, розвиває відповідальність і сприяє змагальності, формує мотиви навчання;

· виховна, що передбачає формування вміння відповідально й зосереджено працювати, застосовувати прийоми контролю та самоконтролю, розвиток якостей особистості: працелюбності, активності, охайності тощо.

Ця система спирається на загальновживаний дидактичний принцип міцності знань, умінь і навичок, який базується на таких вимогах:

· систематичність обліку та контролю;

· всеохопленість (усебічність, повнота) обліку та контролю;

· диференційованість (за окремим предметом) та індивідуальність (за стилем і формами контролю);

· об'єктивність оцінювання;

· урізноманітнення видів і форм контролю в діяльності викладача;

· єдність вимог до контролю з боку всього педагогічного колективу.

IV група методів: Бінарні, інтегровані (універсальні) методи.

Бінарні - подвійні, коли метод і форма зливаються в єдине ціле або два методи поєднуються в один.

словесні, наочні та практичні, об'єднавши їх за відповідними формами та визначивши чотири рівні їх застосування:

· на інформаційному, або догматичному, рівні словесна форма набуває бінарного характеру словесно-інформаційного методу;

· на проблемному, або аналітичному, рівні словесна форма набуває бінарного характеру словесно-проблемного методу;

· на евристичному, або пошуковому, рівні словесна форма набуває характеру словесно-евристичного методу;

· на дослідному рівні словесна форма набуває характеру словесно-дослідницького методу.

Інтегровані (універсальні) - це поєднання трьох-п'яти методів у єдине ціле під час організації навчання.

Методи контролю

Поточний контрольпроводиться з метою перевірки рівня підготовленості студентів до виконання конкретної роботи, а також отримання оперативної інформації щодо якості засвоєння навчального матеріалу, керування навчальним процесом й вдосконалення методики проведення занять, а також стимулювання самостійної роботи студентів. Він здійснюється під час проведення практичних занять.

Бали за поточний контроль з дисципліни дорівнюють середньо-виведеній оцінці поточної успішності студента (тобто оцінка складається з оцінок, одержаних під час практичних занять, які додаються і діляться на кількісний показник оцінок).

Поточний контроль успішності студента оцінюється за п’ятибальною шкалою. Якщо студент жодного разу не відповідав на практичних заняттях та за відповідний поточний контроль не має ніякої оцінки, то на цій підставі він не може бути допущеним до складання іспитів та заліків.

Підсумковий контрольпотрібен щодо визначення результатів навчання на певному кваліфікаційному рівні або на окремих його завершальних етапах (ступеня досягнення навчальної мети з дисципліни, групи дисциплін, або її розділам). Підсумковий контроль включає семестровий контроль та державну атестацію студентів.

Семестровий контроль проводиться у формах семестрового іспиту, семестрового диференційованого заліку або семестрового заліку з конкретної навчальної дисципліни в обсязі навчального матеріалу, визначеного навчальною програмою. Результати семестрового контролю фіксуються в екзаменаційній відомості та заліковій книжці студента.

Залікиє формою перевірки засвоєння студентами навчального матеріалу, виконання курсових робіт, програм практик. Заліки можуть встановлюватися з дисципліни в цілому, або за її розділами. Заліки проводяться усно або письмово.

Заліки приймаються викладачем, який проводить заняття в групі, або тим, хто читає лекції з даної дисципліни. Викладач, як правило, виставляє заліки студентам, ще до початку заліку за результатами поточного контролю.

Результати заліків оцінюються: «зараховано», «не зараховано». Згідно навчальних планів в НУ «ОЮА» захист курсової роботи й практики оцінюється заліком з диференційованою оцінкою. Задовільні оцінки заліків заносять у залікову відомість й залікові книжки студентів. Оцінки «не зараховано», «незадовільно» відмічають тільки у заліковій відомості.

Студент, який отримав при складанні заліку оцінку «не зараховано» або «незадовільно», має право повторно скласти залік з дозволу декана факультету (директора інституту) у встановленому порядку.

Якщо студент повторно не склав залік, він втретє складає залік перед комісією, до складу якої повинні входити не менш, ніж три викладача з кафедри, на якій викладається дисципліна, які призначуються завідувачем кафедрою.

У разі неявки студента на залік, у заліковій відомості робиться відмітка «не з’явився», яка завіряється підписом викладача.

Студент, який не з’явився на залік без поважної причини , вважається невстигаючим й підлягає відрахуванню з академії або йому дозволяється скласти залік у порядку ліквідації академічної заборгованості.

Семестровий іспит– це форма підсумкового контролю засвоєння студентами теоретичного та практичного матеріалу з окремої навчальної дисципліни за семестр, що проводиться як контрольний захід.

Проведення семестрових іспитівмає мету перевірити й оцінити навчальну роботу студентів, рівень отриманих ними знань та вміння користуватися цими знаннями під час рішення практичних завдань. Іспити проводяться в період екзаменаційних сесій.

Студенти допускаються до семестрових іспитів за умов, що вони склали всі семестрові заліки з дисциплін, передбачених у поточному семестрі й захистили курсову роботу.

На семестровий іспит студент приходить з заліковою книжкою, яку пред’являє викладачу на початку іспиту.

Семестровий іспит приймається, як правило, лектором даного потоку. Форма проведення семестрового іспиту (усна чи письмова) визначається кафедрою й затверджується деканом факультету.

Результати семестрового іспиту оцінюються згідно з чотирибальною системою оцінювання: «відмінно», «добре», «задовільно» та «незадовільно». Задовільна оцінка заноситься у екзаменаційну відомість й в залікову книжку студента, а незадовільна – тільки у відомість. Екзаменаційні відомості складаються в одному екземплярі, підписуються деканом факультету; після складання іспитів остаточно оформлюються, одразу ж здаються до деканату та зберігаються там як документи строгої звітності до закінчення студентами академії, після чого вони здаються на зберігання до архіву як документи постійного зберігання.

Оцінка оголошуется студенту одразу ж після закінчення відповіді.

Студент, який отримав на семестровому іспиті оцінку «незадовільно», має право повторно скласти іспит з дозволу декана факультету у встановленому порядку.

Якщо студент повторно отримав оцінку «незадовільно» при складанні семестрового іспиту, за його бажанням він може бути допущений деканом факультету до складання семестрового іспиту у третій раз. Втретє студент складає семестровий іспит перед комісією, до складу якої повинні входити не менш, ніж три викладача на чолі з завідувачем кафедрою, на якій викладається дисципліна, які призначуються деканом факультету.

У разі неявки студента на семестровий іспит в екзаменаційній відомості робиться відмітка «не з’явився», яка завіряється підписом викладача.

Викладач має право виставити студенту оцінку до початку семестрового іспиту за результатами його участі у практичних занять, конференціях або інших видах навчальних занять з даної дисципліни, але не нижче «добре». Для цього він на початку екзаменаційної сесії доповідає на засіданні кафедри про результати поточного контролю і на підставі цього виноситься рішення кафедри щодо того, хто з студентів може отримати семестровий іспит за результатами поточного контролю.

Державна атестація студентів проводиться після виконання ними всіх вимог навчальних планів й програм навчання. При проведенні державної атестації перевіряється відповідність рівня та якості підготовки студентів кваліфікаційним вимогам, ступінь засвоєння ними програм навчання. При цьому перевіряються як теоретичні знання, так й практичні навички випускників відповідно до отриманої спеціальності й кваліфікації. Державна атестація випускників складається з двох державних іспитів - з теорії держави та права та зі спеціальності й захисту кваліфікаційної (дипломної або магістерської) роботи.

Підсумковий контроль у формі заліку за наступним списком питань :

1. Генезис концепції прав людини: до й після Другої світової війни

2. Універсальна концепція прав людину й культурний релятивізм

3. Співвідношення міжнародно-правових стандартів прав людини й національного права

4. Покоління прав людини.

5. Негативні права й позитивні зобов'язання

6. Поняття й класифікація міжнародно-правових стандартів прав людини

7. Універсальні й регіональні міжнародно-правові стандарти прав людини: загальна характеристика

8. Роль Організації Об'єднаних Націй у формуванні міжнародно-правових стандартів прав людини.

9. Загальна декларація прав людини як джерело універсальних міжнародно-правових стандартів прав людини в сфері карного правосуддя.

10. Міжнародний пакт про цивільні й політичні права (1966) про стандарти прав людини в області карного правосуддя про права людини в сфері карного правосуддя.

11. Комітет ООН по правах людини. Перший факультативний протокол до Міжнародного пакту про цивільні й політичні права: порядок розгляду індивідуальних повідомлень.

12. Конвенція проти катувань і інших жорстоких, нелюдських, або принижуюче достоїнство видів обігу й покарання. Комітет проти катувань

13. Стандарти прав людини в сфері карного правосуддя, прийняті в системі ООН.

14. Захист прав людини в рамках Ради Європи: загальна характеристика

15. Європейська конвенція захисту прав людини й основних воль як джерело формування європейських стандартів прав людини в сфері кримінального правосуддя

16. Інтереси суспільства й права людини в Європейській конвенції по правах людини

17. Європейський суд по правах людини: порядок обігу й функції

18. Право Ради Європи: поняття й проблеми імплементації в Україні

19. Європейська конвенція по попередженню катувань і нелюдського або принижуюче достоїнство поводження й покарання (1987), організація й діяльність Комітету з попередження катувань і нелюдського або принижуюче достоїнство поводження й покарання, створеного на її основі.

20. Поняття права на життя. Заборона не законних, довільних і сумарних страт. Зникнення.

21. Стаття 6 Міжнародного пакту про цивільні й політичні права (1966) і Другий Факультативний протокол

22. Стаття 2 Європейської конвенції про права людини

23. Захист індивіда від будь-якого довільного позбавлення життя державою, у тому числі органами безпеки й поліцією

24. Заборона будь-якого застосування владою необов'язкової сили, що приводить до позбавлення життя. Застосування сили, що приводить до позбавлення життя, для здійснення законного арешту або запобігання втечі особи, затриманого на законних підставах

25. Поняття «абсолютно необхідного» застосування чинності, строго розмірної досягненню цілей. Справа McCann v UK (1995)

26. Законодавство України, що регламентує застосування зброї органами правопорядку.

27. Страта в контексті права на життя. Права осіб, присуджених до страти. Міри, що гарантують захист прав тих, хто присуджений до страти (схвалені резолюцією 1984/50 Економічної й Соціальної Ради ООН від 25 травня 1984 року

28. Кодекс поводження посадових осіб по підтримці правопорядку (прийнятий резолюцією 34/169 Генеральної Асамблеї ООН від 17 грудня 1979 року)

29. Принципи ефективного попередження й розслідування незаконних, довільних і сумарних страт (Рекомендовані Резолюцією 1989/65 Економічної й Соціальної Ради ООН від 24 травня 1989 року)

30. Поняття права на волю й особисту недоторканність.

31. Поняття довільного й незаконного арешту й затримки. Міжнародний Пакт про цивільні й політичні права, стаття 9 (1)

32. Стаття 5 Європейської конвенції прав і основних воль людини: загальна характеристика

33. Поняття арешту й позбавлення волі в контексті Європейської конвенції прав людини й національного законодавства України

34. Припустимі випадки позбавлення волі в порядку карного судочинства

35. Право бути сповіщеним про причини арешту й будь-яких пропонованих обвинувачень

36. Процесуальні міри захисту, що стосуються індивідів, підданих попередній затримці

37. Право на судовий розгляд протягом розумного строку або на звільнення до суду

38. Поняття «розумного строку».

39. Право перевіряти в суді законність арешту або затримки (habeas corpus)

40. Компенсація за незаконний арешт або затримку.

41. Катування й інше жорстоке, нелюдські або принижуюче достоїнство види поводження й покарання: питання ступеня поводження.

42. Неприпустимість катувань як засобу одержання доказів на стадії досудового розслідування.

43. Жорстоке, нелюдське й принижуюче достоїнство види поводження й покарання.

44. Безпідставна жорстокість і принизливий обіг з боку поліції, заподіювані під час арешту й утримання під вартою, а також особистому обшуку

45. Право осіб, позбавлених волі, на гуманний обіг і повагу достоїнства, властивої людської особистості.

46. Страта в контексті права на захист від катувань і інше жорстоке, нелюдських або принижуюче достоїнство видів поводження й покарання. Затримка виконання смертного вироку.

47. Стаття 3 Європейської конвенції про захист прав і основних воль людини: загальна характеристика.

48. Європейська конвенція по попередженню катувань і нелюдського або принижуюче достоїнство обігу або покарання (Страсбург, 4 листопада 1993 р.)

49. Конвенція проти катувань і інше жорстоке, нелюдських або принижуюче достоїнство видів поводження й покарання, затверджена резолюцією 39/46 Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1984 року

50. Право не піддаватися довільному або незаконному втручанню в приватне життя, довільним або незаконним зазіханням на недоторканність житла або таємницю кореспонденції.

51. Визначення поняття «приватне життя», «невтручання в приватне життя» і «повага приватного життя». Обмеження права на приватне життя в порядку ккриминально- процесуальної й оперативно-розшукової діяльності правоохоронних органів.

52. Право на недоторканність житла від необґрунтованих обшуків. Поняття «необґрунтованого обшуку».

53. Оцінка доказів, отриманих у результаті необґрунтованого обшуку.

54. Право на повагу таємниці кореспонденції. Спостереження й збір даних. Прослуховування телефонних розмов.

55. Контроль над кореспонденцією ув'язнених.

56. Поняття права на правосуддя.

57. Стаття 6 Європейської конвенції про захист прав і основних воль людини

58. Міжнародний пакт про цивільні й політичні права про право на справедливий судовий розгляд

59. Незалежний і безсторонній суд, створений на підставі закону.

60. Справедливість: загальні положення. Концепція справедливого судового розгляду.

61. Принцип рівності вихідних умов.

62. Доступ у суд. Визначення кримінального обвинувачення.

63. Публічний розгляд справи. Розумний строк.

64. Презумпція невинності: право обвинувачуваного вважатися невинним, поки його винність не буде доведена відповідно до закону.

65. Право обвинувачуваного «бути негайно й докладно сповіщеним на зрозумілому йому мові про характер і підставу пред'явленого йому обвинувачення».

66. Право обвинувачуваного захищати себе особисто або за допомогою обраного їм самим захисника.

67. Право мати достатній час і можливість для підготовки свого захисту.

68. Роль захисника в кримінальному судочинстві. Право на безкоштовне надання захисника.

69. Ефективна допомога захисника й заочне судочинство. Конфіденційне спілкування із захисником.

70. Право обвинувачуваного допитувати свідків, що показують проти нього, або а також на виклик і допит свідків на його користь.

71. Право обвинувачуваного користуватися безкоштовною допомогою перекладача, якщо він не розуміє мови, використовуваного в суді, або не говорить на цій мові.

72. Європейська конвенція про захист прав і основних воль людини про поводження з особами, позбавленими волі

73. Мінімальні стандартні правила обігу з ув´язненими (ООН) і Європейські пенітенціарні правила як джерело міжнародно-правових стандартів у сфері обігу із правопорушниками

74. Рекомендації Комітету Ради Міністрів Європи в контексті Європейських пенітенціарних правил

75. Міжнародні стандарти керування пенітенціарними установами

76. Права ув'язнених у контексті міжнародно-правових стандартів: утримування, порівняльна характеристика, припустимі обмеження

77. Міжнародні принципи обігу з укладеними (Резолюція 45/111 Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1990 р.)

78. Недопущення дискримінації у всіх її формах

79. Вимоги до умов утримування ув'язнених

80. Медичне обслуговування ув'язнених

81. Дисциплінарні покарання ув'язнених

82. Праця ув'язнених

83. Забезпечення прав підслідних ув'язнених

84. Захист прав людини в процедурі міжнародної екстрадиції.

85. Міжнародно-правовий механізм захисту видаваної особи від переслідувань і неправомірного обігу з боку запитуючої держави.

86. Гарантії дотримання прав людини при здійсненні процедури екстрадиції як міжнародно-правова й внутрішньодержавна проблема.

87. Імперативні й факультативні підстави для відмови у видачі.

88. Принцип невидачі осіб, що зробили політичні правопорушення. Поняття «політичного злочину» у міжнародному екстрадиційному праві.

89. Захист прав людини, підданого арешту з метою видачі.

90. Тероризм і права людини.

91. Принципи міжнародного співробітництва відносно виявлення, арешту, видачі й покарання осіб, обвинувачуваних у злочинах проти людства.

92. Роль міжнародної карної юстиції в міжнародній системі захисту прав людини.

93. Міжнародні карні трибунали аd hос і право на справедливий і безсторонній суд, створений на підставі закону.

94. Питання консульського захисту громадян за рубежем.

Шкала оцінювання