Створювався також інститут військової прокуратури, яку очолював Генеральний військовий прокурор.
У зв'язку з ускладненням внутрішньої ситуації, обстановки на фронті 30 листопада 1918 р. на території ЗУНР були створені військово-польові суди, які могли постановити навіть смертні вироки. їх, щоправда, затверджував (або не затверджував) Держсекретаріат.
Збройні сили. Для ЗУНР ця проблема стала особливо актуальною, оскільки з перших днів існування української держави їй довелося оборонятися від агресії сусідньої Польщі, потім Румунії.
На початку листопада Українська Національна Рада звернулася до всіх солдатів і офіцерів української національної австро-угорської армії із закликом стати на захист рідного краю, а до цивільного населення — вступати добровольцями в армію. На чолі збройних сил стояли Головна команда (її очолив отаман Г. Косак) і генеральний штаб. Наплив добровольців був великий.
Проте у зв'язку з розширенням військових дій питання про створення постійної, регулярної армії ставало все актуальнішим. У середині листопада розпорядженням секретарства військових справ серед українського населення було оголошено мобілізацію. Було розроблено текст військової присяги, форму одягу, відзнаки, взято на облік усе військове майно, спорядження. Територія держави поділялася на три військові області, ті — на 12 військових округів. Були сформовані регулярні збройні сили — Українська галицька армія (УГА).
У структурі УГА були різного роду війська: піхота, кіннота, артилерія, льотна частина, саперні частини, а також санітарна, ветеринарна, інтендантська служби, судова система, військове духівництво.
На початку 1919 р. в ЗУНР було створено досить численну (близько 120 тисяч осіб) дисципліновану й патріотично налаштовану армію. Очолювали збройні сили Начальний вождь (командувач) і Генеральний штаб.
| У складі УГА було створено три корпуси. Корпус поділявся на чотири піхотні бригади, бригада — на два полки, поліс — на три курені. |
| При кожній бригаді був поліс артилерії, кінні сотні, технічна сотня, сотня зв'язку, саперні підрозділи та ін. Отже, у Зу*НР за короткий час були сформовані основні ланки державного апарату — центральні й місцеві органи державної влади й управління, правоохоронні органи, збройні сили. Соціально-політична, економічна та інша діяльність ЗуНР. Незважаючи на напружену зовнішньополітичну ситуацію, у тому числі на війну з Польщею, що набирала дедалі більшого розмаху і загострення, Українська Національна Рада та уряд ЗУНР розгорнули активну діяльність щодо організації державно-політичного життя країни, створення її правової основи, розв'язання назрілих соціально-економічних та інших проблем. 15 лютого 1919 р. Українська Національна Рада прийняла закон "Про державну мову", якою стала українська мова. Водночас національним меншинам гарантувалося право використовувати в офіційних зносинах з державними і суспільно-політичними органами в усній або письмовій формі свою рідну мову, а на владу покладався обов'язок відповідати громадянам тією самою мовою. їм гарантувалося також право вільно розвивати свою мову, культуру, традиції, мати свої школи, бібліотеки, видавництва. Зберігало силу и рішення Держсекретаріату від 10 листопада 1918 р. про те, що всі закони, інші нормативні акти й документи, що мають загальнодержавне значення, обов'язково публікуються чотирма найпоширенішими у Галичині мовами: українською, польською, єврейською і німецькою. 8 квітня 1919 р. було прийнято закон "Про право громадянства Західної області УНР і правовий статус чужоземців". Кожна людина, яка в день проголошення закону мала право належності до якої-не-будь міської або селянської общини, вважалася громадянином УНР (ЗУНР у той час вже увійшла до складу УНР). В інших випадках рішення про надання громадянства або позбавлення його приймав Держсекретаріат. Важливим напрямом діяльності ЗУНР було розв'язання найгост-ріших соціально-економічних проблем. Найважливішою з них була земельна. Малоземельне і безземельне селянство становило у Галичині 80 відсотків усіх селянських господарств, а поміщики володіли 37 відсотками всіх земель. Над вирішенням цієї проблеми працювали всі політичні партії, спеціальна комісія Української Національної Ради, секретарство земельних справ, багато хто з депутатів. 14 квітня 1919 р. було прийнято закон про земельну реформу. Оприлюднили його 8 травня. |
Закон торкнувся головної проблеми — землі поміщиків, монастирів, церкви та інших великих землевласників понад установлений максимум мали були конфісковані. Вони переходили у так званий "земельний фонд" держави, з якого після війни повинні були наділятися передусім військовослркбовці — інваліди визвольної війни 1918—1919 рр. або їхні сім'ї, інваліди першої світової війни, вдови та сироти загиблих, безземельні та малоземельні селяни.
Однак установлення максимуму земельних ділянок для землевласників, проблема конфіскації земель за викуп або без нього, наділення землею за оплату або безоплатно тощо — все це відкладалося на майбутнє, до скликання сейму і розгляду ним цих питань. Сільська біднота була розчарована і, незважаючи на звернення керівництва ЗУНР не вдаватися до самочинств, розпочала у деяких місцевостях захоплювати й ділити поміщицькі землі. Власті у відповідь застосували репресії, використовуючи жандармів і навіть військові частини.
Нічого істотного не було зроблено і в інтересах робітників, хоч деякі заходи, спрямовані на підвищення заробітної плати, поліпшення житлових і санітарних умов, охорони праці, здійснювалися.
Наприкінці 1918 — на початку 1919 рр. у Галичині виникли комуністичні гуртки, осередки, які в лютому 1919 р. на з'їзді у Станіславі об'єдналися в компартію Східної Галичини (КПСГ). Комуністи розгорнули агітаційну діяльність серед робітників і солдатів проти властей ЗУНР. У деяких містах виникли ради — у Дрогобичі, Стеб-ниці, Станіславі та ін.
У квітні в Дрогобичі комуністи організували збройний виступ проти ЗУНР. У повстанні брало участь кілька сотень робітників, міліціонерів і солдатів місцевого гарнізону. Коли спроби місцевих властей урегулювати конфлікт мирним шляхом виявилися безуспішними, воно було придушене.
Багато зусиль доклало керівництво ЗУНР для розв'язання гострої продовольчої проблеми. У краї, економіка якого була повністю розорена кількома роками світової війни, лютував голод, епідемії, були відсутні товари першої необхідності, процвітала спекуляція. У роки війни тут було майже повністю знищено 650 сіл, 200 тисяч житлових будинків, 233 тисячі господарських будівель.
Власті ЗУНР намагалися знайти вихід з цієї критичної ситуації. При уряді на правах міністерства було утворено продовольчий відділ, а в повітах — місцеві продвідділи. Всі запаси продовольства і товари першої необхідності було взято на облік. Вони розподілялися безкоштовно або за пільговими цінами серед бідноти, а їхнім власникам держава сплачувала компенсацію. Заборонявся вивіз продовольства за межі держави. Продовольчу допомогу Зу"НР надавав уряд УНР.
Вирішувалися питання охорони здоров'я. Відкривалися лікарні, поліклініки, аптеки. Бідноті ліки відпускалися безплатно або за пільговими цінами. Проводилася боротьба з епідеміями, особливо тифу.
Багато було зроблено у сфері освіти. Насамперед розпочалася українізація школи. Існуючі школи національних меншин зберігалися, можна було відкривати й нові, зареєструвавши їх у повітових відділах освіти. У цих школах лише належало ввести як обов'язкові предмети українську мову, історію і географію України.
Провадилися важливі реформи, перебудовувалися багато інших сфер державного та економічного життя. У фінансовій сфері, оскільки не було можливості друкувати власні гроші та цінні папери, вирішено було тимчасово зберегти в обігу австрійську крону. Водночас вводилися в обіг гроші УНР — гривні й карбованці. Грошей постійно не вистачало, навіть нерегулярно виплачувалася заробітна плата робітникам і слркбовцям.
Дипломатична діяльність ЗУНР. Активною була і зовнішньополітична діяльність ЗУНР. Уже в перші дні свого існування Українська Національна Рада направила до Парижу на Мирну конференцію свою делегацію.
Антанта у конфлікті ЗУНР з Польщею підтримувала останню. А польська дипломатія, в свою чергу, всіма доступними засобами намагалася переконати Антанту й інші країни, що ЗУНР — це "дитя Німеччини" і що взагалі Галичина — це споконвічно польська земля. В принципі це їй вдалося.
ЗУНР утворила свої представництва у багатьох країнах світу — в Австрії, Чехословаччині, США, Канаді, Франції, Німеччині, навіть Бразилії та Аргентині, інформуючи власті й населення цих країн про свою країну, народ, його історію, домагаючись офіційного визнання своєї держави, а, можливо, й допомоги. Щоправда, офіційного визнання вони не домоглися, хоча Австрія, Чехословаччина, Румунія фактично вступили із ЗУНР у ділові контакти.
У листопаді—грудні 1918 р. за ініціативою властей ЗУНР відбулися переговори з керівництвом УНР. 1 грудня Директорія і делегація ЗУНР підписали так званий "Вступний (прелімінарний) договір про об'єднання".