Європейські системи приватного права

Європейські системи приватного пра­ва на підґрунті подібності визначальних ознак можуть бути згрупо­вані у певні сукупності, які тут іменуються "родини приватного (цивільного) права". їх є чотири: романська, англосаксонська, центральноєвропей­ська, східноєвропейська.

А) Романська система приватного (цивільного) права (характерна для Бельгії, Нідерландів, Люксембургу, Італії, Іспанії, Гаїті, Аргентини, Колумбії, Венесуели, Канади, Єгипту, окремих штатів США (Луїзіана) і низки інших країн)

Для неї характерний чіткий поділ права на приватне і публіч­не, де приватне право розглядається як таке, що стосується ли­ше інтересів приватних, юридичне рівних осіб, а публічне право слугує передусім інтересам суспільства і держави в цілому. При­ватне право, у свою чергу, розглядається як таке, що складаєть­ся з двох частин: цивільного права (регулює відносини між фі­зичними особами) І торговельного права (регулює відносини між підприємцями). Для цієї системи приватного права характерна наявність кодифі­кованих актів. Найпомітнішими з них є Цивільний кодекс Франції (Кодекс Наполеона 1804 р.) і Торговельний кодекс Франції 1809 р. Для романської системи характерна рецепція ідей, основних принципів, інститутів римського приватного права. Структура ци­вільних кодексів запозичена з того ж римського права і тому з ура­хуванням структури підручників права в Давньому Римі називаєть­ся "Інституційною", включає його основні розділи (інститути): особи, речі, способи придбання речей (зобов"язання).

Ця система.

Б) Англосаксонська система приватного (цивільного) права (поширена у Великій Британії (крім Шотландії, де використовується романська систе­ма), більшості штатів США, в Австралії, Новій Зеландії і деяких ін­ших країнах.) В основі цієї системи права знаходиться загальне право (резуль­тат діяльності королівських судів), право справедливості (склалося внаслідок дій суду канцлера) і статутне право (охоплює акти, що видаються парламентом). Характерною є відсутність кодифікованих актів цивільного за­конодавства. Вони замінені законами зі спеціальних питань і судо­вою практикою, що становить прецедентне право. Концепція англосаксонської системи цивільного права окрес­люється провідним значенням прецедентного права: відсутність стрункої закінченої системи законодавчих актів замінена узагаль­ненням окремих прецедентів, формуванням правових норм на ос­нові конкретних казусів.

В) Центральноєвропейська система приватного (цивільного) права (поширена в Німеччині, Австрії, Швейцарії, Угорщині, Словаччині, Словенії, Польщі, Чехії, Хорватії)

Як і для романської системи, для неї характерне розмежування публічно-правових і приватно-правових інтересів, дуалізм приват­ного права, а також Існування кодифікованих актів, найважливі­шими з яких є Німецький цивільний кодекс 1896 р. і Німецький торговельний кодекс 1900 р., Австрійський цивільний кодекс 1811 р., Швейцарський цивільний кодекс 1907 р. Водночас між ними іс­нують досить істотні відмінності серед яких: значна питома вага публічно-правових елементів у регулюванні відносин між приват­ними особами; принципово інший підхід у визначенні структури цивільного права. На відміну від інституційної системи побудови цивільного права (передусім цивільних кодексів), центральноєвро­пейське цивільне право має за основу так звану "пандектну систе­му", що є продуктом творчості середньовічних німецьких глосато­рів (коментаторів римського права). Наприклад, Німецький ци­вільний кодекс складається з таких п"яти частин (книг): "Загальна частина"; "Зобов"язальне право"; "Речове право"; "Сімейне право"; "Спадкове право". На центральноєвропейську систему приватного права істотно вплинула рецепція римського приватного права, що особливо по­ширилась у середні віки у формі вивчення і коментування рим­ських першоджерел, а також у формі прямого застосування норм римського права судовими органами. Цій системі права притаманна міцна юридична традиція: право розглядається як один з наріжних каменів суспільства. В управлін­ні суспільством, його розвитку істотну роль відіграє традиційно шанований корпус юристів.

Г) Східноєвропейська система приватного (цивільного) права (існувала (і сьогод­ні зберігає значення) в Албанії, Болгарії, Румунії, Сербії, Білорусі, Росії тощо.)

Для цієї системи характерна відсутність чіткого розподілу права на приватне і публічне. Причому зазначене стосується не лише пе­ріоду існування в більшості країн, що належать до цієї родини, так званого соціалістичного права, а й практично всієї історії розвитку права у країнах цієї групи. У зв"язку з цим у цивільному праві дуже сильним є вплив пуб­лічно-правових елементів, традиційно державним установам нада­ються пільги і переваги, обмежується (аж до повної ліквідації) пра­во приватної власності. Джерелами цивільного права, як правило, є кодекси. Однак ос­танні супроводжуються величезною кількістю підзаконних актів, які нерідко фактично змінюють і доповнюють цивільний кодекс та інші кодифіковані акти. Для юриспруденції характерні слабкість юридичних традицій і відчуття права (правосвідомості), що часом призводить до перева­жання в регулюванні цивільного (торговельного) обігу так званих організаційно-правових засобів. Помітно вплинуло на структуру і зміст цієї системи права візан­тійське (греко-римське) право, пряма або завуальована рецепція якого мала місце у країнах цієї групи.