Допуск громадян до державної таємниці

Допуск до державної таємниці громадян надається на підставі наказу керівника підприємства, установи або організації, де працює, проходить службу чи навчається громадянин.

Якщо потреба громадянина у відомостях, що становлять державну таємницю. Не пов’язана з місцем роботи або навчання, допуск може надаватися за місцем здійснення діяльності, пов’язаною з державною таємницею.

Надання допуску передбачає:

- визначення необхідності роботи особи з інформацією, що становить державну таємницю;

- перевірку особи в зв’язку з допуском до державної таємниці;

- взяття громадянином на себе обов’язків щодо збереження державних таємниць, які будуть йому довірятися;

- одержання у письмовій формі згоди громадянина на передбачені законодавством обмеження прав у зв’язку з допуском до державних таємниць;

- ознайомлення громадянина з нормами про відповідальність за порушення законодавства про державну таємницю.

Форми допуску до необхідної громадянину інформації (“особливої важливості”, “цілком таємної”, “таємної”) встановлюється залежно від ступеня її секретності.. рішення про допуск громадянина до державної таємниці приймається не пізніше 5 днів після закінчення перевірки особи у зв’язку з допуском до державної таємниці..

Державну політику щодо державної таємниці забезпечують Президент України, Кабінет Міністрів України, Рада міністрів АРК, і органи виконавчої влади, а також органи місцевого самоврядування. Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої й у сфері забезпечення охорони державної таємниці є Служба Безпеки України.

ВИСНОВОК

Екстремальні (надзвичайні) ситуації становлять собою сукупність небезпечних для суспільства чинників, які створюють загрозу життєво важливим інтересам особи, суспільства, держави і потребують для свого врегулювання іншого нормативного впливу, іншої керуючої підсистеми, ніж ті, що діють у звичайних умовах.

Правові режими, за допомогою яких відбувається така перебудова юридичного інструментарію, можна визначити як надзвичайні. Вони належать до адміністративно-правових режимів.

Тема: ГАЛУЗЕВІ, МІЖГАЛУЗЕВІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ ЗАСАДИ В УПРАВЛІННІ

П Л А Н

Вступ

1. Галузеве управління і його зміст.

2. Особливості міжгалузевого управління.

3. Особливості регіонального управління.

Висновки

ЛІТЕРАТУРА

1. Конституція України. Офіційне видання Верховної Ради України,1996.

2. Бюджетний Кодекс України від 21.06.2001р. // Відомості Верховної Ради. – 2001 № 37-38.

3. Про державну статистику в Україні: Закон України від 17 вересня 1992р. // Відомості Верховної Ради України, - 1992. - № 43. (із змінами в редакції Закону від 13.07.2000р. // Відомості Верховної Ради. – 2000. - №43.

4. Положення про Державний комітет статистики України: Указ Президента України від 6 листопада 1997р. // Офіційний вісник України. - 1997. - № 46. ; 2000. - № 24.

5. Про Міністерство освіти і науки України: Указ Президента України від 7 червня 2000 р. // Офіційний вісник України. - 2000. - № 23.

6. Про Положення про Міністерство охорони здоров‘я України: Указ Президента України від 24 липня 2000р. // Офіційний вісник України. 2000. № 30.

7. Про Положення про Міністерство культури і мистецтв України: Указ Президента України від 31 серпня 2000р. // Офіційний вісник України. 2000. № 35.

8. Про невідкладні додаткові заходи щодо посилення боротьби з організованою злочинністю і корупцією: Указ Президента України від 6 лютого 2003 року № 84/2003

9. Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян: Указ Президента України від 18 лютого 2002 року

10. Про приблизний перелік управлінь, відділів та інших структурних підрозділів обласної Київської та Севастопольської міських, районних в містах Києві та Севастополі державних адміністрацій: Постанова Кабінету міністрів України від 15 травня 1998р. // Офіційний вісник України. 1998. № 21.

11. Адміністративна реформа в Україні: документи і матеріали // Український правовий часопис. – Вип.4. – 1999.

12. Битяк Ю.П. Адміністративне право України. – Х.: 2001.

13. Гончарук С.Т. Адміністративна право України. - К.: 2000.

Вступ

Галузеве управління передусім належить до компетенції міністерств, а в областях, районах, містах – відповідних регіональних органів виконавчої влади.

На відміну між галузевого управління, яке становить собою сукупність вертикальних правовідносин, при міжгалузевому управлінні мають місце горизонтальні відносини.

Використання регіональних основ управління обумовлено конституційним поділом об’єктів підлеглості і повноважень між центром і територіями.

Метою лекції є розгляд всіх особливостей галузевого, міжгалузевого та регіонального управління, а також з’ясування компетенції суб’єктів, які його здійснюють.