Тема 12. Аграрні відносини в умовах капіталістичної економіки

І заняття

1. Аграрні відносини:

а) аграрні відносини у докапіталістичних формах виробництва і докапіталістичні форми земельної ренти;

б) основні риси капіталістичних аграрних відносин.

2. Сутність капіталістичної земельної ренти. Рента і орендна плата.

3. Приватна власність на землю та рентні відносини.

ІІ заняття

1. Монополія на землю як об’єкт господарювання і диференційний додатковий прибуток орендатора:

а) механізм утворення диференційного додаткового прибутку і перетворення його у диференційну ренту. Диференційна рента І;

б) інтенсифікація сільськогосподарського виробництва і диференційний додатковий прибуток. Диференційна рента ІІ.

2. Абсолютна земельна рента. Монопольна рента.

3. Ціна землі та її динаміка.

4. Шляхи розвитку капіталізму у сільському господарстві

Розвинені ринкові відносини охоплюють всі галузі і сфери суспільного виробництва, у тому числі і сільське господарство. Економічні відносини, що складаються в сільському господарстві, називаються аграрними. Пізнання аграрних відносин є складною проблемою через низку обставин.

По-перше, в сільському господарстві виготовляються продукти харчування, які не можуть бути створені ніякою іншою галуззю суспільного виробництва. Це обставина, тобто відсутність товарів-замінників, ставить сільське господарство у виняткове положення по відношенню до інших галузей економіки, що виявляється в специфіці ціноутворення на сільськогосподарську продукцію. По-друге, в сільському господарстві економічні процеси тісно переплетені з біологічними, результат виробництва виявляється не тільки як зростання вартості, але і як зростання матерії, що створює передумови для особливих фетишизованих форм, коли в суспільній свідомості, зростання вартості ототожнюється із зростанням матерії. Таке фетишизоване уявлення про економічні процеси, що протікають в сільському господарстві, сформоване в період юності політичної економії, виявилося живучим, воно періодично реанімується аж до наших днів. До теперішнього часу всі знову і знову виникають теорії, які ототожнюють зростання вартості із зростанням матерії.

Сільське господарство є найважливішою сферою суспільного виробництва, що забезпечує життя людей впродовж всієї історії існування суспільства. Через це економічні відносини в сільському господарстві сформувалися задовго до виникнення і розвитку капіталізму і елементи докапіталістичних відносин, обумовлених, перш за все, крупною земельною власністю, зберігаються до теперішнього часу. Тому, перш ніж перейти до вивчення аграрних відносин в розвиненій ринковій економіці, необхідно розглянути їх особливості в докапіталістичних суспільствах. У даному питанні необхідно уяснити, що задовго до капіталізму сформувалася власність на землю як найважливіший фактор суспільного виробництва і сформувалася особлива форма доходу землевласників – земельна рента.

Далі необхідно зрозуміти основні риси капіталістичних аграрних відносин. Найрозвиненішою формою капіталістичної організації сільськогосподарського виробництва є така форма, при якій землевласники здають свою землю в оренду орендарям-капіталістам, що ведуть господарство на основі найманої праці. Таких підприємців в сільському господарстві називають фермерами.

Необхідно враховувати, що слово фермер має різний сенс: це і селянин, який самостійно веде господарство на власній землі, не вдаючись до найму робочої сили, і капіталіст, що орендує землю, наймає працівників і веде сільськогосподарське виробництво заради прибутку, і капіталіст, що займається сільськогосподарським виробництвом на власній землі, наймає працівників і веде сільськогосподарське виробництво заради прибутку. В даній темі, кажучи про фермера, матимемо на увазі орендаря, що здійснює капіталістичне сільськогосподарське виробництво за допомогою найманої праці, який сплачує орендну платню власнику землі.

Становлення капіталізму в сільському господарстві пов'язано з руйнуванням феодального виробництва, якому властиві 2 класи – землевласники і залежні від них селяни, а також єдність власності на землю і господарства на землі. Звільнення селян від особистої залежності одночасно руйнує єдність власності на землю і господарювання на ній, оскільки феодальні маєтки позбавляються працівника, прив'язаного до цих маєтків і їх земельних наділів. Тепер, щоб вести сільськогосподарське виробництво необхідно найняти працівника, тобто авансувати певну суму грошей. Необхідно забезпечити і речовинні умови виробництва, що також вимагає авансування грошей. Цілком можливо, що землевласники не мають свій в розпорядженні таких вільних грошових коштів. Проте в суспільстві є соціальний клас, що має вільні гроші і охочий авансувати їх у виробництво з метою отримання прибутку. Це – клас капіталістів. Таким чином, розкладання феодалізму і становлення капіталізму супроводжується формуванням трьох соціальних суб'єктів в системі аграрних відносин – землевласника, капіталіста-орендаря і безпосереднього виробника – найманого сільськогосподарського робітника.

В умовах капіталізму землевласник привласнює лише частину додаткової вартості, іншу її частину привласнює капіталіст-орендар у формі середнього прибутку на капітал. Безпосереднім виробником, зайнятим в сільському господарстві є не селянин, а найманий робітник, якого пов'язують з капіталістом відношення купівлі-продажу робочої сили. Отже, формою доходу найманого сільськогосподарського робітника є заробітна платня, механізм формування якої не відрізняється від механізму формування заробітної платні найманого робітника взагалі. В сільському господарстві, як і в деяких інших галузях, існує не тільки крупне товарне виробництво, тобто виробництво, що ведеться із залученням найманої праці, але і просте товарне виробництво, здійснюване власником засобів виробництва без залучення найманої праці. І в одному, і в іншому випадку виробники не є селянами в економічному значенні слова. Виробники в капіталістичному сільському господарстві – це наймані робітники або фермери. Проте в буденному житті словом селянин позначають не соціально-економічну форму особистого чинника виробництва в умовах феодалізму, а зайнятих в сільському господарстві як галузі економіки. В науці необхідно розрізняти ці поняття.

Розглядаючи сутність капіталістичної земельної ренти, слід враховувати, що рентні відносини формуються за умови відділення права власності на землю від права господарювання на ній. В капіталістичному сільському господарстві рентні відносини складаються між трьома класами: землевласниками, капіталістами-орендарями і найманими сільськогосподарськими робітниками. Об'єктом рентних відносин є право використовування землі і привласнення додаткової вартості, створюваної найманою працею, зайнятою в сільському господарстві. В результаті рентних відносин надлишкову додаткову вартість привласнюють власники землі.

Ренту як платню за землю землевласник одержує у формі орендної платні. Далі слід уяснити складові частини орендної платні.

Для розуміння реального процесу створення і привласнення земельної ренти необхідно зрозуміти, яким чином створюється додатковий прибуток орендатора, а також, яким чином він перетворюється у диференційну ренту

Нерідко при викладі питання про утворення диференційної ренти випускається з уваги та обставина, що диференційний (різницевий) прибуток спочатку одержує орендар, а при переукладенні орендного договору власник землі включає його в загальну суму орендної платні. В результаті, будучи привласненим землевласником, цей додатковий диференційний прибуток приймає форму диференційної ренти. Проте іноді деякі автори вважають, що додатковий диференційний прибуток – це і є диференційна рента. Але таке ототожнення не можна визнати за правомірне, оскільки рента – це платня землевласнику за користування його землею. Тому вона завжди привласнюється власником землі. Якщо ж додатковий прибуток привласнюється орендарем, то він залишається саме прибутком як формою доходу капіталіста і не стає рентою як формою доходу землевласника. Рента характеризує економічні відносини між капіталістом-орендарем і власником землі, тоді як прибуток, у тому числі і додатковий, характеризує економічні відносини між капіталістом-орендарем і найманими робітниками.

Особливу увагу слід приділити з’ясуванню механізму формування диференційної ренти, зрозуміти причини і наслідки формування ринкових цін на сільськогосподарську продукцію на основі витрат на гірших за якістю землях.

Ціноутворення на сільськогосподарську продукцію за умов виробництва на гірших землях призводить до того, що сума ринкових цін виробництва сільськогосподарських продуктів перевищує суму їх індивідуальних цін виробництва.

Різницю між сумою ринкових вартостей сільськогосподарських продуктів і сумою їх індивідуальних вартостей К. Маркс назвав перебільшеною соціальною вартістю. Особливість перебільшеної соціальної вартості полягає в тому, що в ній в очевидній формі виявляється неспівпадіння суми індивідуального робочого часу, що затрачується на виробництво сільськогосподарських продуктів, і суми індивідуального, робочого часу, утіленого в продуктах оброблювальної промисловості, на які можуть бути обмінені ці сільськогосподарські продукти. Створюється враження, ніби між сільським господарством і іншими галузями виробництва постійно відбувається нееквівалентний обмін на користь сільського господарства і що джерело диференціальної ренти укладено якраз в цьому нееквівалентному обміні.

Проте насправді еквівалентність в обміні товарами не припускає обов'язково рівності фактичних витрат праці.

Вартість, що лежить в основі обміну, є застиглий суспільно необхідний робочий час. Що ж до індивідуального робочого часу, що фактично затрачено, то всі однорідні товари, випущені різними підприємствами, містять в собі різну кількість дійсно затраченого робочого часу. Еквівалентність обміну припускає рівність вартостей, а не рівність величин фактично затраченого індивідуального робочого часу. Отже, якщо продукти середніх і кращих земель продаються за суспільною вартістю, визначеною гіршими ділянками, то це не означає нееквівалентності обміну. Навпаки, в цьому випадку принцип еквівалентності точно дотримується, оскільки продукти землеробства реалізуються за їх вартістю, визначеною суспільно необхідними витратами праці на їх виробництво, але сам механізм формування суспільно необхідних витрат праці модифікується монополією. Значить, перебільшена соціальна вартість не суперечить закону вартості, не заперечує його, а лише відображає його дію в умовах існування монополії на один з чинників виробництва. Отже, і диференціальна земельна рента виникає відповідно до закону вартості, а не як слідство його порушення.

Характеризуючи абсолютну ренту, необхідно враховувати наступне. Гірші землі звичайно не приносять диференціального доходу. Отже, орендарі гірших ділянок, не можуть виплачувати землевласникам диференціальну ренту. Але неможливо припустити, що одержують вони землю в оренду безкоштовно. Всі ділянки землі, у тому числі і гірші, здаються в оренду за певну платню. Отже, і гірші землі повинні приносити землевласникам дохід у вигляді ренти. Ренту з гірших за якістю ділянок землі називають абсолютною рентою. З якого ж джерела орендар гіршої ділянки може сплачувати землевласнику орендну платню? Рішення цієї проблеми стосовно умов Х1Х століття запропонував К.Маркс. Його теорія абсолютної ренти ґрунтується на визначенні більш низької органічної будови капіталу в сільському господарстві, внаслідок чого вартість сільгосппродукції вище, ніж її ціна виробництва. А враховуючи те, що приватна власність на землю перешкоджає міжгалузевому переливу капіталу, вироблена в сільському господарстві додаткова вартість не бере участь в утворенні середньої норми прибутку. В результаті надлишок вартості над ціною виробництва залишається в сільському господарстві і служить джерелом абсолютної ренти.

У ХХ столітті здійснюється інтенсифікація сільськогосподарського виробництва, органічна будова капіталу в сільському господарстві виросла, зрівнялася з промисловістю і демонструє тенденцію до подальшого зростання.

Цей процес примушує по-новому подивитися на механізм утворення абсолютної ренти. Її існування обумовлено специфічною монополією сільського господарства як галузі суспільного виробництва. Ця специфічна монополія обумовлена, по-перше, тим, що у сільськогосподарських продуктів немає замінників, продовольство замінити нічим, і, по-друге, тим, що розширення масштабів виробництва в сільському господарстві, де виробничий цикл триває рік, здійснюється дуже поволі. У зв'язку з цим зростання попиту на сільськогосподарську продукцію не може викликати своєчасного пропорційного розширення пропозиції. Це позначається на цінах. Ціна сільськогосподарських продуктів носить монопольний характер. Вона перевищує не тільки ціну виробництва, але і вартість і знаходить свою межу тільки в попиті. Відповідно, додатковий прибуток, одержуваний на базі монопольної ціни, є монопольним надприбутком. Саме він і переходить від орендаря до землевласника, стаючи монопольною земельною рентою.

Далі необхідно визначити ціну землі та її динаміку, зрозуміти, що таке капіталізована рента.

Розглядаючи шляхи розвитку капіталізму у сільському господарстві необхідно звернути увагу на те, що становлення капіталізму в сільському господарстві здійснювалося в основному в двох формах: еволюція поміщицького господарства (поміщицький або прусський тип буржуазної аграрної еволюції) і еволюція селянського господарства (селянський або американський тип буржуазної аграрної еволюції).

Література

1.Курс политической экономии / Под ред. Н.А. Цаголова Т.І. – М.: Экономика, 1973.

2. Маркс К. Капітал. Т.ІІІ, р.37-40, р.45 / Маркс К., Енгельс Ф. – Твори – Т.25. Ч.ІІ.

3. Малий І. До питання про теорію земельної ренти та проблеми реформування земельних відносин // Економіка України. – 2000. – №8 .

4. Общая экономическая теория ( вопросы и ответы). – Учебное пособие. – Одесса: ОИНХ, 1992.

5. Онищенко О. Особливості сучасних земельних відносин в Україні // Економіка України. – 2001. – №4.

6. Покрытан А.К., Збарский М.И. Политическая экономия. – Одесса: ОГЭУ, 2002.

7. Політична економія: Навч. посібник / За ред. К.Т. Кривенка – К.: КНЕУ, 2001.

8. Розенберг Д. И. Комментарии к «Капиталу» К. Маркса / Под ред. Н.А.Цаголова. – М.: Экономика, 1983.

9. Свиннен Й., Макурс К. Аграрные преобразования в странах с переходной экономикой // Вопросы экономики. – 2001. – №8.

Поняття та категорії

Аграрні відносини. Земельна рента. Орендна плата. Монополія на землю як на об’єкт господарювання. Монополія приватної власності на землю. Диференційна рента I. Диференційна рента II. Абсолютна рента. Монопольна рента. Ціна землі. Американські ферми. Англійські ферми. Агропромисловий комплекс. Агробізнес.

Питання для самоконтролю

1. У чому полягає різниця між земельною рентою та орендною платою?

2. Які існують види монополії в сільському господарстві?

3. Які причини, умови, джерело формування диференційного доходу I та II і диференційної ренти I та II ?

4. Чому ціна на продукти сільського господарства визначається гіршими умовами виробництва?

5. Чому між землевласником та фермером-орендатором виникає боротьба за термін оренди?

6. Які спільні та відмінні риси диференційної ренти I та II ?

7. Які причини, умови, джерело абсолютної ренти?

8. Що таке ціна землі та чим пояснюється її зростання з розвитком капіталізму?

Реферати

1. Рентні відносини в економіці. Види ренти.

2. Приватна власність на землю та її роль в утворенні цін сільськогосподарчої продукції.

3. Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва. Утворення диференційного додаткового прибутку та диференційної ренти ІІ.

4. Абсолютна земельна рента. Монопольна земельна рента. Їх взаємозв'язок та розбіжності.

5. Земля як товар. Вартість землі.

6. Особливості розвитку сільського господарства в індустріально розвинутих країнах.

7. Типи фермерських господарств: американські та англійські. Перспективи розвитку фермерських господарств в Україні.

8. Агропромисловий комплекс та агробізнес в індустріально розвинутих країнах.