Загострення суспільно- політичного становища

Весною і влітку 1919 р. воєнно-комуністична політика більшовиків в Україні викликала незадоволення в широких масах населення. Надмірна й прискорена на­ціоналізація підприємств промисловості, транспорту та зв'язку і невміння організувати їх правильне функціонування призвели до припинення діяльності багатьох з них, а, отже, до масового безро­біття і втрати засобів до існування значних лав робітників. Народне господарство руйнувалось. Найголовнішим завданням земельної політики більшовики, спираючись на комуністичну доктрину, проголосили перехід від одноосібного господарства до колективного і стали нав'язувати селянам ідею створення комун і артілей, і тому зали­шили значні площі поміщицьких земель у віданні держави. Селяни стали виступати проти комун. "За більшовиків, але проти комуністів", – часто заявляли вони. Сутеречило інтересам селянства політика воєн­ного комунізму у продовольчій справі і, передусім, продрозверстка і заборона вільної торгівлі, намагання перейти на безгрошовий обмін. Ця політика повніс­тю підривала економічний інтерес селянина у розвитку господарства. До того ж замість вилученого хліба держа­ва не могла дати селянинові необхідних знарядь праці і товарів першої необхідності, що викликало величезне незадоволення села. "Із села, – писав 25 травня 1919 р. голова Раднаркому УСРР Х.Раковський народному комісару продовольчих справ О.Шліхтеру, – чується суцільний зойк: дайте нам солі, сірників, мила, гвіздків…”. Багато зла на селі чинили продзагони, до того ж більшість їх було із Росії, і вони не зважали на місцеві умови, звичаї і характер українських селян. Налаштовували селян проти радянською влади і численні реквізиції, а то й просто грабежі, що їх чинили частини Червоної Армії. Негативно впливала на настрої селянства справляла не­дооцінка КП(б)У національного питання й розвитку української культури. Серед керівних кадрів було надто мало українців або, при­наймні, людей, які володіли українською мовою і могли нею спілку­ватися з селянами. Через це радянська влада в багатьох випадках була національно чужою для селянина. Велике незадоволення селян викликало переслідування право­славної церкви, виступи керівних працівників проти релігії. "Відокремлення церкви від держави розуміється як знущання над вірою", – писали у своєму звіті співробітники військово-агітаційного відділу про настрої селян у Київській і Чернігівській губерніях. Створивши систему органів влади й управління, – а в Україні на червень 1919 р. було близько 25 тис. виконкомів рад (губернських, міських, повітових, районних, волосних, сільських та ін.) і понад 100 тис. членів у них, – більшовики не змогли створити дійового, чітко працюючого апарату. Хоч для оздоровлення державних установ проводилися різні заходи - розпуск і перевибори ревкомів, рад, комбідів, чистки їх складу, ревізії їх діяльності та ін., але в них було багато некомпетентних і нечесних керівни­ків та службовців, поширеними були бюрократизм, тяганина, хабарництво, пияцтво та інші зловживання. Найбільше незадоволення й відверту ненависть населення викликала діяльність надзвичайних комісій (за російським зразком ЧК). Всеукраїнська, фронтові і місцеві надзвичайні комісії були створені за рішенням Тимчасового робітничо-селянського уряду України від 27 грудня 1918 р. для боротьби з контрреволюцією, саботажем, спекуляцією і службовими злочинами. Спочатку Всеукраїнську надзвичайну комісію (ВУНК) очолив І.Шварц, а з квітня 1919 р. – М.Лацис. Були створені губернські, повітові і в багатьох волостях також волосні надзвичайні комісії, переважно не з українців. Але головне полягало в тому, що надзвичайні комісії буквально тероризували населення. Їхні співробітни­ки часто арештовували ні в чому не винних людей, знущалися над ними і розстрілювали. У Києві весною-влітку 1919 р. було розстріляно не менше 12 тис. чол., в Одесі, Миколаєві й Херсоні принаймні 13-14 тис. Розстрілю­вали не тільки винних за скоєні злочини, а й заложників з числа "буржуаз­них верств населення", інтелігентів, священиків, службовців, робітників і селян. При цьому співробітники надзвичайних комісій пиячили, брали хаба­рі, привласнювали цінні речі. Усе це викликало ненависть більшості населення. Сам Лацис 6 травня 1919 р. у своїй інструкції писав: “Замість широкої підтримки населення ми зустрічаємо одну лише ненависть”. Навіть Ленін у телеграмі Лацису 4 червня 1919 р. визнавав: “...На Україні Чека завдали величезної шко­ди...”. Отже, прогресуючий розвал економіки, неспроможність владних структур налагодити елементарний порядок, різке погіршення життя широких народних мас, викликані війною і воєнно-комуністичною політикою більшовиків, зумовили загальне незадоволення населення, загострення суспільно-політичного становища в Україні. При цьому незадоволені були не тільки заможні верстви, а й звичайні робітники і особливо селяни. У таємному звіті політвідділу Вищої військової інспекції Червоної Армії так характеризувалось станови­ще в Катеринославській губернії в березні 1919 р.: "Загальне становище Катеринославської губернії сумне у всіх відношеннях. Гостра продовольча криза. Безробіття і велика смертність голодних робітників. Заводи стоять. Робітники, які чекали, що радянська влада запустить заводи, дуже незадоволені". Подібне становище і настрої робітників були і в інших губерніях.