Лібералізація суспільно-політичного життя

Лібералізація суспільно-політичного життя

Реформування економіки СРСР

Роки «застою» (1964-1985).

Дисидентський рух.

Лібералізація суспільно-політичного життя

Термін "відлига" означає потепління у політичному житті країни, свіжий вітер перемін після лютих морозів сталінської доби. Він почав' уживатися в політичному лексиконі з легкої руки відомого письменника Іллі Еренбурга, який цим словом назвав своіо повість, опубліковану в 1955 р. Згодом "відлигою" почали називати епоху, пов'язану з перебуванням при владі М. Хрущова.

Після XX з'їзду КПРС в СРСР сталися значні зміни в суспільно-політичному житті, цей процес іще називають"процесом десталінізації.

У широкому розумінні десталІнізація — це відхід від крайніх проявів "класичного" сталінізму в усіх сферах життя — політичній, економічній, духовній.

У вузькому розумінні десталінізація — це критика культу особи. Більшість дослідників уважає, що процес десталінізації можна переділити на три етапи.


1-й етап: весна 1953 р. — початок 1956 р.

Через три місяці після смерті Сталіна було оголошено перші амністії ув'язненим до 5 років, яких було засуджено за посадові та господарські злочини, неповнолітнім (до 18 років), жінкам, котрі мали дітей віком до 10 років. Було скорочено строк ув'язнення за контрреволюційну діяльність.

Рідше згадувалось ім'я Сталіна у пресі, офіційних документах. А у вересні 1953 р. було ліквідовано інструмент масових чисток і терору — військові трибунали військ МВС і Особливу нараду МВС, яка мала право застосовувати в адміністративному порядку висилку, заслання, ув'язнення.

У 1955 р. засуджено керівників МДБ СРСР, які сфабрикували "ленінградську справу", а її учасників реабілітовано. Каральні органи було поставлено під жорсткіший контроль вищих органів влади.

У цілому ж перший етап десталінізації проходив обережно, негласно, елементи сталінської політики ще домінували в політичній практиці.


2-й етап десталінізації проходив під знаком XX з'їзду КПРС (1956—1961 рр.).

Повну реабілітацію одержали керівники партії й держави, воєначальники, письменники, драматурги, режисери. Поступово з місць ув'язнення було випущено й реабілітовано сотні тисяч простих громадян — жертв масових репресій 30—50-х рр. А втім, їхні психологічні страждання поглиблювалися соціально-побутовими: виникали труднощі з житлом, пропискою, роботою, грошова допомога була мізерною.

У 1957 р. було поновлено Чечено-Інгуську, Кабардино-Бал-карську, Калмицьку, Карачаєво-Черкеську АСРР, проте не було офіційно реабілітовано німців Поволжя, кримських татар, виселених вірмен, греків, болгар і представників інших народів, які зазнали сталінської опали.

3-й етап десталінізації — осінь 1961 р. — осінь 1964 р., пов'язаний із XXII з'їздом КПРС, на якому з новою силою прозвучала критика культу особи. На ньому йшлося про активних помічників Сталіна: Молотова, Кагвновича, Маленкова, Ворошилова. На думку Хрущова, вони несли особисту відповідальність за численні масові репресії та за інші зловживання владою.

Наприкінці жовтня 1961 р. делегати XXII з'їзду партії одностайно погодилися на винесення саркофагу з труною Сталіна з мавзолею на Красній площі. Наступним кроком стало зняття пам'ятників Сталіну, закривались і перейменовувались музеї, фабрики, заводи, колгоспи, які були названі ім'ям Сталіна; Сталінську область було перейменовано в Донецьку, а місто Сталіне — в Донецьк. Перелік законів СРСР та указів президії Верховної Ради СРСР, що стосувались присвоєння імені Сталіна, втратили свою силу.

Але процес десталінізації провадився непослідовно і мав дещо обмежений характер. Непослідовність процесу полягала в тому, що поряд із критикою особи Сталіна — крок уперед, робився крок назад — Хрущов в офіційних виступах розпатякував про загалом позитивну роль Сталіна в історії партії та держави, а постанови часів "ждановщини" було розцінено як "вірні у принципі".

Поряд із амністією засуджених, боячись посилення анти-партійного руху на західноукраїнських землях, 600 осіб із амністованих було повернено для відбуття покарання, переслідувалися колишні учасники підпілля (388 учасників колишнього підпілля було притягнуто до кримінальної відповідальності). Критиці було піддано лише саму особу Сталіна, а не режим влади, що його він створив. Тому процес десталінізації, не дійшовши до свого успішного завершення, поступово згортався.

Лібералізація торкнулася й інших аспектів життя СРСР.

У Москві в 1957 р. відбувся VI Всесвітній фестиваль молоді і студентів, розпочали свою роботу міжнародні московські кінофестивалі, було відновлено іноземний туризм, країна стала більш відкритою світові.

Поновилося видання журналу "Иностранная литература", радянські читачі дістали можливість ширше знайомитись із світовим літературним процесом. У Москві відкрито театр "Сучасник", вийшли у світ перші номери журналів "Молодая гвардия", "Юность", "Москва", "Наш современник". Почастішали публікації молодих поетів, прозаїків, критиків, "шестидесятників". Засновано Ленінські премії "за найбільш визначні праці у сфері науки, техніки, літератури й мистецтва". На екрани країни вийшли художні фільми "Весна на Зарічній вулиці", "Справа Рум'янцева", "Висота", "Летять журавлі", які здобули всенародну любов.

Вражаючими були досягнення СРСР у науці й техніці. 4 жовтня 1957 р. було запущено перший штучний супутник Землі, 5 грудня спущено на воду перший у світі атомний криголам "Ленін", створено найпотужніший у світі синхрофазотрон. 12 квітня 1961 р. космонавт Ю. Гагарін на космічному кораблі "Восток-1" уперше в світі облетів земну кулю.

Незважаючи на протиріччя та обмеженість, лібералізація суспільно-політичного життя стала помітним явищем у розвитку Радянського Союзу і торкнулася більшості країн світу.


2. Реформування економіки СРСР

Внаслідок зростання цін на продовольчі товари, загального дефіциту як продовольчих, так і непродовольчих товарів,збільшення непрямих податків, обмеження присадибних ділянок та поголів'я худоби у підсобних господарствах колгоспників ширилося цілком обґрунтоване невдоволення соціально-економічною політикою комуністичної партії.

Замість підвищення життєвого рівня народу, що б відповідало положенням нової програми, відбувалося зниження й так не високих життєвих стандартів. Правляча верхівка пов'язувала погіршення макроекономічної ситуації в країні, і відповідне загострення соціального питання з втратою загальносоюзним центром монополії на одноосібне керівництво народним господарством.

Із 1957 р. почали здійснюватися реформи в економіці СРСР.

Реформи в СРСР (кінець 1950-х — 1960-ті рр.)

  Реформи
Для порівняння М. Хрущова О. Косигіна
Промисло-вість · Утворення раднаргоспів. · Стимулювання впровадження нових методів управління. · Зміна нормативів в оплаті праці • Удосконалення системи планування і підвищення самостійності підприємств. • Посилення економічного стимулювання і підвищення матеріальної зацікавленості трудових колективів
Сільське господарство · Зменшення планових показників. · Запровадження авансування праці колгоспників. · Засудження практики існування слабких господарств за рахунок міцних. · Допомога міста селу. · Освоєння цілинних і перелогових земель. · Стимулювання розвитку тваринництва. Створення відгодівельних комплексів. · Масове запровадження посівів кукурудзи. · Укрупнення колгоспів. Ліквідація «неперспективних» сіл. · Паспортизація селян ·Зменшення планів обов’язкових поставок зерна. ·Встановлення твердих планів закупівлі продукції на п’ять років. ·Підвищення закупівельних цін. ·Запровадження надбавок за надпланову продукцію. ·Запровадження гарантованої оплати праці колгоспників. ·Скасування обмежень щодо особистих підсобних господарств. ·Зміцнення матеріально-технічної бази колгоспів і радгоспів. ·Дотації і капіталовкладення у сільське господарство
Управління · Колективні принципи керівництва. · Децентралізація управління економікою. Ліквідація галузевого принципу управління економікою. · Скорочення державного і партійного апарату. · Зміцнення ролі партії. · Надання більших прав місцевим органам влади і союзним республікам · Перехід від територіального принципу управління до галузевого. · Відновлення системи міністерств

Починаючи з 1964 р. колгоспники отримали право на щорічну відпустку та пенсійне забезпечення;

Наслідки реформ. У промисловості реформи дещо сприяли підвищенню ефективності виробництва, поглибленню спеціаі лізації та кооперації виробництва певних регіонів і територій, але їхня непослідовність призвела до різкого зростання капіталовкладень і кредитів, які перевищували можливості державного бюджету, до розриву економічних зв'язків між підприємствами однієї галузі, зростання дефіцитів. У сільському господарстві реформи мали вислідом зростання валового виробництва на 35%, покращення матеріального рівня життя колгоспників.

Хрушовські "надпрограми" зазнали краху, призвівши до порушення структури посівів зернових, скорочення поголів'я у тваринництві, порушення екологічного балансу в ряді регіонів країни; з 1962 р. СРСР розпочав масові закупівлі зерна та інших видів сільськогосподарської продукції за кордоном. Найліпші наслідки мали реформи у соціальній сфері, що привели до реального підвищення життєвого рівня трудящих.

Середньорічні темпи зростання за п'ятирічками (%)

Показники П'ятирічки
  VIII (1966-1970) IX (1971-1975) X (1976-1980) XI (1981-1985)
Валовий суспільний продукт 6,7 5,6 3,4 3,5
Національний дохід 6,7 4,6 3,4 3,7
Капіталовкладення 6,8 6,4 2,1 3,1
Продуктивність праці 6,1 4,1 3,0 3,8
Промислова продукція 8,4 7,2 3,9 3,5
Сільгосппродукція 3,2 3,0 1,6 0,5


Зміни у зовнішній політиці

У роки "відлиги" в міжнародних відносинах проявилися складні, суперечливі тенденції. З одного боку, існував і поглиблювався розкол світу на два ворожі табори, тривала "холодна війна" — посилювалося протистояння НАТО і Варшавського договору, з іншого — почали виявлятися перші ознаки відмови від непримиренної ворожнечі між Заходом і Сходом.

Активністю вирізнялася зовнішня політика СРСР на Сході. У 1956 р. було підписано декларацію з Японією, що передбачала припинення стану війни та відновлення дипломатичних відносин. Значно поліпшилися відносини СРСР з Індією, Єгиптом, Індонезією, Бірмою, Туреччиною, Іраном. СРСР надавав цим країнам довгострокові кредити, брав участь у спорудженні промислових об'єктів, подавав іншу допомогу.

Рішення XX з'їзду КПРС відіграли негативну роль у відносинах із Китаєм. Китайське керівництво вороже поставилося до викриття культу особи Сталіна. Незабаром ідеологічні розбіжності було перенесено на міждержавні відносини.

Отже, зовнішня політика СРСР у роки "відлиги" характеризувалася значними змінами, вона стала більш відкритою й передбаченою. Водночас волюнтаризм у внутрішній політиці мав свої прояви і в зовнішній.

Роки «застою» (1964-1985).

Період застою – період існування СРСР з середини 1970 до середини 1980-х років.

Причини так званого «застою» в розвитку СРСР цього періоду.

По-перше, це нове посилення адміністративно-командних важелів в економіці після десятиліття хрущовських реформ і неосталінізму в ідеології.

По-друге, нездатність нового керівництва відреагувати на виклик часу, коли увесь світ вступав у нову фазу НТР.

По-третє, надприбутки, що потекли до СРСР у вигляді «нафто-доларів» після підвищення світових цін на нафту, дозволяли йому деякий час не тільки «латати дірки» у своїй економіці, а й змагатися з США у військовій промисловості і в боротьбі за «третій світ».

Деякий час після приходу до влади Л.І. Брежнєва здійснюва­лася економічна реформа по переведенню підприємств на госпроз­рахунок, необхідність якої відстоював голова уряду О.М. Косигін. Але поступово реформа втратила поступальність, а після приду­шення реформаторів «празької весни» 1968 р. у Чехословаччині від неї залишилася одна назва.

На всіх рівнях партійно-державного керівництва наростали самозаспокоєність, байдужість, формалізм та парадність. Л.І. Бреж­нєва турбували лише переважно кадрові проблеми, необхідність збереження на посадах вірних режимові сліпих виконавців. В ідеологічному житті, де неподільно відчувався вплив М. А. Суслова, знову велася боротьба з інтелігенцією, що намагалася відстояти право на свободу творчості, ширилося втручання в культурне життя з метою нав´язати старі ідеологічні штампи часів «сталінщини».

Етапи періоду «застою»

Етапи Характеристика
І етап. 1965-1970 рр. Спроба проведення економічних реформ, які мали б упорядкувати економіку СРСР після «реформаторської гарячки» хрущовського періоду (реформи O. Косигіна)
II етап. 1970-1982 рр. Наростання кризи, «консервація» існуючої в СРСР системи
III етап. 1982-1985 рр. Зміни в партійному керівництві. Усвідомлення кризового стану радянського суспільства

Наши рекомендации