Охарактеризуйте особисті немайнові права фізичної особи.

Введення книги другої - «Особисті немайнові права» - до структури ЦКУ є не лише суттєвою новелою цивільного законодавства, але й розвитком конституційного положення про пріоритетність людини, її життя та здоров’я, честі і гідності, недоторканності і безпеки серед інших соціальних цінностей (ст. 3 КУ).

Розширення обсягу норм та виділення особистих немайнових прав із загальних положень про суб’єкти, де вони традиційно містилися раніше, в окрему структурну одиницю ЦКУ свідчить про важливість даного виду прав в системі інших цивільних прав.

ЦКУ не містить нормативного визначення особистих немайнових прав, а лише вказує на їх загальні ознаки (ст. 269):

а) дані права належать кожній фізичній особі, тобто вони належать всім і кожному незалежно від обсягу його правоздатності і дієздатності;

б) дані права належать фізичній особі від народження (право на життя, здоров’я, свободу або недоторканість) або за законом (право на донорство, зміну імені);

в) дані права не мають економічного змісту, внаслідок чого неможливо визначити їх вартість у грошовому еквіваленті;

г) дані права тісно пов’язані з фізичною особою, вони не можуть бути відчужені або передані іншим особам;

д) дані права належать особі довічно.

Ст. 270 ЦКУ дає орієнтований перелік особистих немайнових прав, насамперед тих, які передбачені в КУ, зокрема: право на життя (ст. 27), на охорону здоров’я (ст. 49), на безпечне для життя і здоров’я довкілля (ст. 50), на свободу і особисту недоторканність (ст. 29), на повагу до гідності (ст. 28) тощо.

Перелік не є вичерпним, ЦКУ передбачає можливість поширеного тлумачення норм ЦКУ щодо особистих немайнових прав, незважаючи на те, чи закріплені вони в законі, чи ні.

Для зручності правозастосування зазначені особисті немайнові права класифікують залежно від їх цільового призначення на:

а) особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи (глава 21);

б) особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи (глава 22).

До першої групи прав відносяться, у першу чергу, право на життя, яке включає наступні положення:

1. Фізична особа має невід’ємне право на життя.

2. Фізична особа не може бути позбавлена життя. Фізична особа має право захищати своє життя та здоров’я, а також життя і здоров’я іншої фізичної особи від злочинних посягань будь-якими засобами, не забороненими законом.

3. Медичні, наукові та інші досліди можуть проводитися лише щодо повнолітньої дієздатної фізичної особи за її вільною згодою.

4. Забороняється задоволення прохання фізичної особи про припинення її життя.

Пов’язана з цією статтею ст. 282, яка закріплює право фізичної особи на усунення небезпеки, створеної внаслідок підприємницької або іншої діяльності, яка загрожує життю та здоров’ю.

Відповідно до Закону України «Про забезпечення санітарного й епідемічного добробуту населення» від 24 лютого 1994 року, фізичні особи мають право на санітарне й епідемічне благополуччя, що являє собою такий стан життєдіяльності людини, при якому існують умови, сприятливі для здоров’я. Підприємницька й інша діяльність, що загрожує життю і здоров’ю населення, не допускається. Тому підприємства, установи, організації, підприємці та громадяни, що порушили санітарне законодавство, якщо це призвело до виникнення захворювань, отруєнь, радіаційних поразок і т. ін., зобов’язані відшкодувати збитки, а також компенсувати додаткові витрати на проведення санітарних і протиепідемічних заходів, витрати лікувальних установ на надання допомоги потерпілим.

Забезпеченню права людини на охорону здоров’я присвячено декілька статей, а саме: право на охорону здоров’я (ст. 283), на медичну допомогу (ст. 284), на інформацію про стан свого здоров’я (ст. 285), на таємницю про стан здоров’я (ст. 280), права фізичної особи, яка перебуває на стаціонарному лікуванні у закладі охорони здоров’я (ст. 287).

Окрему групу особистих немайнових прав становлять право на свободу (ст. 288) та особисту недоторканість (ст. 288). Законом передбачена карна відповідальність за злочини проти свобод людини, а саме: незаконне позбавлення волі чи викрадення людини, захоплення заручників, підміна дитини, торгівля людьми чи інша незаконна угода про передачу людини, експлуатація дітей, незаконне поміщення в психіатричний заклад. У випадку порушення прав громадянина в цій сфері, він може вимагати захисту порушеного цивільного права на основі норм ЦКУ і Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» від 1 грудня 1994 року.

Надання фізичній особі права на особисту недоторканність не випадково віднесено до прав, що забезпечують природне існування людини. Поняття фізичної недоторканності є частково ідентичним поняттю «здоров’я», але останнє більш широке. Об’єктивною стороною злочинів проти життя і здоров’я є катування, жорстоке чи нелюдське поводження, що принижує честь і гідність людини, за що передбачена кримінальна відповідальність. Окремо зазначається обов’язок батьків поважати дитину, забороняється будь-які види експлуатації батьками своєї дитини, застосування до неї фізичних покарань. Дитина вправі звернутися за захистом своїх прав й інтересів в орган опіки і піклування, інші органи державної влади і місцевого самоврядування, з 14-ти років – звернутися до суду.

Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи, мають неоднакове призначення. Це потребує різноманітних засобів їх регулювання. У зв’язку з тим їх можна поділити на певні інститути:

– права на немайнові блага, втілені у самій особі;

– права на недоторканість особистого життя, захист від протиправного втручання в сферу особистого життя.

До першої групи перш за все відноситься право на ім’я, право на зміну імені та право на використання імені.

Значення цього особистого немайнового права в цивільному обороті полягає в тому, що фізична особа набуває прав та створює для себе цивільні обов’язки, а також здійснює ці права та виконує цивільні обов’язки під своїм іменем. За своєю структурою ім’я складається з прізвища, власного імені та по-батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить.

Право вимагати від інших осіб звертатись до особи у відповідності з її іменем полягає в тому, що ніхто не має права на довільне спотворення в написанні чи вимові імені. Будь-яке спотворення, наприклад, шляхом перекручування імені, є порушенням цього права.

Право на зміну прізвища, імені та по-батькові відповідно до ст. 295 ЦКУ, а також Сімейного кодексу України має фізична особа, якій виповнилося 16 років. Фізична особа, яка досягла 14 років, може реалізувати це право за згодою батьків або піклувальників.

Право на використання імені полягає у наданні фізичній особі можливості використовувати своє ім’я у всіх сферах суспільних відносин, в тому числі при вчиненні правочинів і зазначенні імені у різного роду посвідченнях особи, документах про освіту, вимагати зазначення свого імені як автора тощо. Право використання імені може здійснюватися як безоплатно, так і за плату.

Ст. 297 закріплює за фізичними особами право на повагу до його гідності та честі. Честь та гідність людини, відповідно до ст. 3 КУ, визначені вищими соціальними цінностями.

Комерціалізація суспільних відносин вводить до правової термінології нові категорії, однією з яких є «ділова репутація фізичної особи», під яким слід розуміти усталену оцінку фізичної особи, що ґрунтується на наявній інформації про її позитивні та негативні суспільно значимі діяння (поведінку), як правило, в певній сфері, що відома оточуючим і в силу цього відображена в суспільній свідомості як думка про особу з точки зору моралі даного суспільства чи соціальної групи. Право на захист ділової репутації полягає у можливості у випадку порушення її недоторканності вимагати застосування способів захисту даного права. Захист здійснюється у відповідності до вимог Глави 3 та ст. 275-283, 1166-1168 ЦКУ. Основним способом захисту при цьому ЦКУ визначає судовий.

Недоторканість фізичної особи захищає цілий ряд статей нового ЦК, а саме: право на особисте життя та його таємницю (ст. 301), право на особисті папери (ст. 303), право на таємницю кореспонденції (ст. 306), право на недоторканість житла (ст. 311).

Таким чином, новий ЦК істотно заповнив прогалину у вітчизняному законодавстві, закріпив нові правові норми щодо захисту особистого життя громадян.

Наши рекомендации