Радянизація західно-українських земель

З відновленням радянської влади відновилося і форсоване інтегрування західноукраїнських земель у тоталітарну систему, що панувала в СРСР. Радикальні перетворення в західних областях вимагали значної кількості партійно-радянських, інженерно-технічних працівників, учителів, лікарів, кваліфікованих робітників тощо. У повоєнні роки переважно зі східних областей України на Західну Україну було направлено на постійну роботу десятки тисяч спеціалістів, сотні керівних партійно-радянських працівників. За 1944-1950 рр. тільки інженерів, техніків та кваліфікованих робітників направили 22 тис., вчителів 44 тис. тощо. Сталінський режим нехтував місцевими особливостями, усталеними звичаями, традиціями. Повсюдно спостерігалося прагнення до уніфікування управління економікою, соціально-політичною і культурною сферами. Всюди безцеремонно запроваджувалася російська мова: на виробництві, в установах, у торгівлі, на транспорті, в школі, у вузах. Усі більш-менш відповідальні посади обіймали русифіковані вихідці зі східних областей або росіяни. Так, у 1946 р. із 15120 номенклатурних посад в обкомах партії західного регіону республіки місцевими кадрами було заміщено лише 1939 посад або 12,1%. У жовтні 1946 р. ЦК КП(б)У прийняв спеціальне рішення "Про захо­ди щодо посилення масово-політичної та ідеологічної роботи в захід­них областях України". Усе доросле населення було поставлене під невсипущий контроль. Злочинні методи колективізації, що їх у свій час застосували більшовики у східних областях України, у другій поло­вині 40~х - на початку 50-х років повністю повторили у західному регіоні: адміністративний і податковий тиск, так зване "розкуркулення", арешти і депортація селян на Сибір. За офіційними даними за 1944-1951 рр. із західних областей УРСР було вивезено 66 тис. родин, або 204 тис. чол. Одним із елементів радянізації західноукраїнського регіону і встановлення тотального ідеологічного контролю над його населенням була заборона греко-католицької (уніатської) церкви і возз'єднання її з Руською православною церквою. У листопаді 1944 р., відразу після смерті митрополита А.Шептицького, на спеціальну вимогу до Москви їздила делегація греко-католицької церкви на чолі з ігуменом К. Шептицьким. Делегації було поставлено у Москві вимогу - довести дійсну співпрацю греко-католицької церкви з радянським урядом шляхом активної участі у ліквідації ОУН-УПА. Таке домагання Москви перевищувало практичні можливості і суперечило ідейним основам церкви. А раз так, то її вирішили лікві­дувати. У квітні 1945 р. у київській „Радянській Україні” та львівській „Вільній Україні” з’явилася велика стаття за підписом В. Росовича (а насправді Я.Галана) під заголовком „З хрестом чи ножем” з гострими нападками на уніатів, зокрема і на покійного А. Шептицького. Греко-католицьку церкву звинуватили у співробітництві з німецько-фашистськими окупан­тами і українськими буржуазними націоналістами. 12 квітня того ж року органи НКВД заарештували у Львові митрополита Й. Сліпого, єпископів М. Будку, С. Чарнецького. Згодом були заарештовані й інші єпископи-уніати. Усі вони були засуджені до багаторічного ув'язнення. У травні 1945 р. з" явилася у пресі відозва "Ініціативної групи по возз'єднанню греко-католицької церкви з православною". Греко-католицький священик, професор Львівської духовної академії Г. Костельник став головою ініціативної групи. Група була створена під егідою партійно-радянського апарату і при всебічній підтримці органів НКВД. Ця група розгорнула дуже активну роботу. 8-10 березня 1946 р. у Львові провели церковний Собор. З погляду канонічного права Собор був не правомочний, оскільки на ньому не було жодного єпископа-уніата. Але він прийняв таку постанову: "Собор греко-католицького духовенства, скликаний ініціативною групою по возз’єднанню греко-католицької церкви з православною, вирішив ліквідувати Берестейську унію 1596 р., відірватися від Риму і возз’єднатися з нашою православною церквою". Слідом за рішенням Собору до кожного священослужителя-уніата була надіслана повістка, щоб дав письмову згоду на перехід до право­славної церкви. Ті з них, хто не підкорився, були негайно заарештовані органами МВС-МВД і депортовані до Сибіру. Загалом було вислано до 1 тис. таких осіб із загальної кількості 3470 священиків греко-католицького віросповідання в Галичині. Ліквідувавши унію в Галичині, більшовики взялися за Закарпаття, Ужгородська унія 1646 р. була анульована, а місцева єпархія навернена у православну віру рішенням Мукачівського Собору 1949 р. Грубий і безцеремонний натиск на греко-католицьку церкву без згоди переважної більшості віруючих викликав протест. Греко-католицька церква на західноукраїнських землях не зникла – вона пішла у підпілля, почався "катакомбний" період її існування (1946 –1989 рр.). Г. Костельника було вбито у 1948 р. у Львові членом ОУН.