Розвиток національної культури на рубежі ХХ та ХХІ століть

Розвиток національної культури тісно пов'язаний з розбудовою державності незалежної України. Культура держави відійшла від ідеології радянських часів і стала орієнтуватися на загальнолюдські цінності, духовна сфера стала функціонувати як плюралістична.

В 1992 р. Верховна Рада України прийняла "Основи законодавства про культуру". Фактично це була програма розвитку культури в Україні. Основними напрямками розвитку було визначено:

? демократизація культурного процесу;

? припинення денаціоналізації (яка проходила у формі русифікації);

? наявність відповідної матеріальної бази.

За роки незалежності в Україні:

1. Створено Комітет з Національної премії їм. Т. Шевченка. До його складу увійшли відомі діячі української культури. Серед перших лауреатів Шевченківської премії незалежної України стали в'язень сталінських концтаборів Б. Антоненко-Давидович (посмертно), дисиденти І. Калинець, Т. Мельничук, художники М. Максименко, Г. Синиця, капела бандуристів ім. Т. Шевченка з Детройта (США) та хор ім. О. Кошиця з Канади. Серед лауреатів Державної премії — письменник І. Чандей, співак В. Зінкевич, мистецтвознавець В. Овсійчук, художник А. Антонюк, науковець Р. Конквест (США). Національні премії 2000 р. присуджено письменнику І. Гнатюку, композитору І. Караманову, художниці М. Тимченко, скульптору В. Чепелюку, хореографу А. Шекері тощо.

2. В Україні не тільки зберігаються раніше створені осередки культурного життя, а й виникають нові. Створено Одеський філармонічний симфонічний оркестр, Державний ансамбль солістів "Київська камерата" та ін. Національне відродження стимулювало зростання музейної мережі — в областях відкрито 29 нових державних музеїв. Започатковано нові історико-культурні заповідники у Батурині, Глухові, Дубно, Збаражі, Корсуні-Шевченківському тощо.

3. Створено урядову комісію, що займається поверненням в Україну творів, книгозібрань, архівів та інші культурних й духовних цінностей, які з різних причин були вивезені за кордон. В лютому 1992 р. Україна підписала відповідну угоду з країнами СНД. Для нашої держави ця угода має особливе значення: за межі України в різний час були вивезені скіфське золото, ікони, картини, мистецькі вироби, рукописи тощо.

Тільки за останні роки в Україну повернуто особисті архіви О. Олеся та О. Ольжича. Громадськість України отримала можливість ознайомитися з архівом незмінного протягом багатьох років голови Наукового товариства ім. Т. Шевченка академіка А. Жуковського. Українська культура поповнилася творчою спадщиною Л. Морозової, яка була серед ризикуючи життям, захищав Михайлівський Золотоверхий собор від руйнації.

Велику зацікавленість науковців викликають передані в Україну копії документів Державного архіву Швеції, що висвітлюють зв'язки України і XVIII ст. До України повернулися із США архівні матеріали уряду УНР в екзилі (за кордоном). Започатковано роботу з повернення в Україну спадщини професора І. Огієнка, праці якого нараховують майже 2000 назв із різних галузей знань. Росія передала фрески та мозаїки з Михайлівського Золотоверхого собору.

4. Побачили світ раніше недоступні українському читачеві видання літератури української еміграції — твори І. Багряного, В. Барки, О. Теліги, С.Городинського, Л. Мосендза та багатьох інших. Відновлено випуск журналу "Київська старовина", "Літературно-науковий вісник". З 1992 р. в виходять видання щомісячного часопису незалежної думки "Сучасність". На книжкових полицях з'явилися забуті твори письменників "розстріляного відродження": М. Зерова, М. Хвильового, С. Плужника та інших. Вийшли друком твори українських дисидентів — І.Світличного, Є. Сверстюка, В. Рубана, М. Руденка та інших.

5. З 1993 р. виникла загрозлива тенденція скорочення видання книжок українською мовою. Зменшилися тиражі видань періодики. Натомість ми ринок України буквально заповнений книгами з Росії, які внаслідок кращих умов, створених там для книговидавничої справи, мають нижчу ціну, а тому й витісняють українські видання.

6. Великої популярності набув Всеукраїнський фестиваль сучасної пісні і популярної музики "Червона рута", "Таврійські ігри". Увійшли в практику народні свята - конкурси "Лесини джерела", пісенний конкурс ім. В.Івасюка, конкурс піаністів ім. В.Горовиця, артистів балету ім. С.Лифаря та ін., "Сорочинський ярмарок", міжнародні фестивалі українського фольклору "Берегиня", авторської пісні "Золоті ворота".

7. Після проголошення Україною незалежності найвизначніші пам'ятки держави були включені до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Це - ансамблі Софійського собору та Києво-Печерської лаври у Києві, забудова і пам'ятки історичного центру Львова.

8. В 1996 р. Указом Президента утворено Всеукраїнський фонд відродження відомих пам'яток історико-архітектурної спадщини ім. О.Гончара. Вже відновлено Михайлівський Золотоверхий собор, Успенський собор Києво-Печерської лаври, церква Богородиці Пирогощі на Подолі та Різдва Христового на Поштовій площі в Києві.

Економічна криза уповільнила процес культурного розвитку, створила для держави складну проблему не тільки в плані розвитку, а й утримання культурної інфраструктури. Комерціалізація культури за відсутності потужного приватного сектора та стійких традицій меценатства відкинула за межу виживання значну кількість творчих колективів, талановитих особистостей, призвела до майже абсолютного домінування грошей над естетичними цінностями й орієнтаціями.