Політичні репресії в Україні в 20-30-х роках.
Починаючи з 1929 р. масові репресії трьома великими хвилями прокотилися по Україні: перша – 1929-1931 рр. (примусова колективізація, розкуркулення, ліквідація УАПЦ, процес СВУ); друга – 1932-1934 рр. (штучний голод, постишевський терор, “кіровська хвиля”) і третя – 1936-1938 рр (так званий Великий Терор). Сталінська “революція згори” спричинилася до приголомшуючих змін в умовах життя українців та інших народів СРСР. Основною складовою економіки стала промисловість. Міста почали швидко зростати, що через кілька десятиліть перетворило їх на головні осередки населення країни. Докорінних змін зазнало сільське господарство, однією з основних тут була ліквідація приватного землеволодіння. Ці зміни й особливо колективізація на Україні проводилися із застосуванням нечуваного я із застосуванням нечуваного насильства і ціною величезних людських жертв. Хоч би які блага принесла Україні радянська модернізація, безперечним є те, що блага ці коштували невиправдано дорого.На додаток до матеріальних змін Сталін справив на політичне і культурне життя України вплив, який важко осягнути. Найтяжчі втрати від сталінських компаній терору зазнали інтелігенція і селянство – дві верстви, що становили соціальну базу українського націоналізму. В результаті рух за самоутвердження українців, що, здавалося, набирав сили у 1920-х роках, утратив незліченну кількість прибічників. Цей удар особливо відчувався у середовищі двох поколінь української інтелігенції – тих, хто активно діяв до революції, й тих, хто вийшов на передній план у 1920-ті роки. Саме ці покоління мали відіграти у процесі будівництва нації вирішальну роль, й саме вони були винищені Сталіним. Знекровлюючі наслідки страшних демографічних утрат 1930-х років допомагають зрозуміти ту відносну кволість політичної волі та культурний занепад, що виявлятимуть у наступні роки радянські українці. Нарешті, Сталін повернув назад розвиток дуже важливої та багатообіцяючої тенденції на Україні. У 1920-х роках модернізація великою мірою перепліталася з українізацією. Але коли в 1930-х роках Сталін знищив українську еліту й поновив політику русифікації, модернізація знову набрала російського вигляду. Водночас українською культурою маніпулювали так, щоб вона знову зосередилася в традиційному для себе ототожненні з консервативним і відсталим селом. Підсумовуючи вищесказане можна дійти до таких загальних висновків: 1.Репресії в Україні були цілеспрямованою політикою винищення соціальної бази українського національного руху. 2.Репресії призвели до страшних наслідків. Один лише голодомор 1932 – 1933 р. забрав близько 9 млн. життів; скільки ж українців загалом було розстріляно, замордовано в застінках НКВС та померло в таборах невідомо й досі. 3.Репресії в Україні були не “викривленням” ленінської політики, а її логічним продовженням, що витікала з самої суті радянської тоталітарної системи, яка, в свою чергу, спиралася на традиційний російський великодержавний шовінізм, що сягає ще часів Російської імперії. Більшовицька ідеологія і практика комуністичного будівництва принесли нашому народу незліченні страждання, висвітлення питання репресій в Україні є тому неспростовним підтвердженням, як підтверджує воно і правильність того шляху, який обрала Україна наприкінці ХХ століття – шляху побудови самостійної, незалежної, соборної Української держави. Репресії сталінського режиму завдали відчутного удару по усьому суспільству. Була понівечена доля мільйонів людей. В атмосфері страху, наклепів, насильства виховувалось ціле покоління людей. Україна зазнала величезних демографічних втрат, був знищений цвіт її інтелігенції, зруйновано генофонд. Засобами репресій в Україні утвердився сталінський тоталітарний режим.