Соціально-еконономічний розвиток УРСР у другій пол. 1950-х – першій пол. 1960-х
Суспільно-економічний лад (друга половина 1950-х - перша половина 1960-х pp.)
Сталін був стрижнем тоталітарної системи. Тому його смерть 5 березня 1953 p. поклала початок визволенню народів Союзу РСР, у тому числі й України, від жорстокого режиму культу особи Сталіна. Це явище одержало назву десталінізації. Воно було головним змістом розвитку держави і права України, як і інших республік СРСР, приблизно протягом десятиріччя.
Перші ознаки десталінізації позначилися незабаром після смерті Сталіна. Вже червневий пленум ЦК КПРС у 1953 p. проголосив курс на відбудову внутріпартійної демократії, усунення зловживань законністю. Пленум ЦК Компартії України, що проходив 29- ЗО липня 1953 p., цілком погодився з рішеннями червневого пленуму ЦК КПРС.
Процес десталінізації набрав силу після XX з'їзду КПРС (лютий 1956 p.), на якому за доповіддю першого секретаря ЦК партії М.Хрущова було прийнято постанову про культ особи і подолання його наслідків. Становище країни та народу вимагало радикальних змін. На XX з'їзді вперше на весь голос було сказано правду про лихо народу і партії. Сподівання на щасливе майбутнє, в якому не буде беззаконня, сваволі, сталінських концтаборів, сподівання на те, що повага до людини, праці і до прав особистості стане не лише гучним гаслом, а й повсякденною реальністю, - є основними штрихами до зображення тієї об'єктивної реальності, в якій здійснювались поступове звільнення від тоталітарного минулого, утвердження нових цінностей і нового типу соціальної організації.
Через чотири місяці після з'їзду - 30 червня 1956 р.- ЦК КПРС прийняв постанову "Про подолання культу особи та його наслідків", де висловлювалася рішучість держави і партії продовжувати боротьбу проти культу особи, тобто викривати і усувати негативні наслідки цього режиму. Викриття культу особи Сталіна - найбільш грандіозна подія в житті радянського суспільства в період, що вивчається, яка за своїм значенням далеко виходить за межі цього періоду. Вона вплинула на весь наступний розвиток радянського суспільства і держави, а також на подальший хід світової історії.
Тут слід віддати належне М.Хрущову. Він виявив велику мужність, коли переконав або примусив членів ЦК партії, а згодом і делегатів XX з'їзду зрозуміти необхідність викриття культу особи, відмови від нього. Однак зараз, коли минуло сорок років з часу роботи з'їзду, не можна не бачити, що дії партії та уряду по розвінчуванню культу особи були половинчасті, непослідовні, суперечливі, чому було немало причин. Одна з них - очевидний страх людей з оточення Сталіна, що у ході боротьби з культом його особи буде виявлена й їхня причетність до злочинів Сталіна; друга - відсутність у той час необхідних наукових і фактичних даних про режим культу взагалі, тоталітарний режим в СРСР - особливо. Внаслідок цього на XX з'їзді культ особи пояснили як явище, пов'язане з характерологічними особливостями Сталіна, а також з тяжкими умовами становища Радянської держави (з капіталістичним оточенням, наприклад), і справа обмежилася засудженням зловживань владою, одіозних крайностей режиму, таких, як масові незаконні репресії, девальвація моральних цінностей, ідеологічний тиск, самоізолювання в зовнішній політиці.
Відповідно до цього намічалися заходи боротьби з культом, але вони не могли бути ефективними, бо не пов'язувалися з дійсними причинами прояву культу особи, його природою. Культ особи е об'єктивним соціально-політичним явищем, неминучим в умовах позаринкової економіки, будівництва казарменого соціалізму, явищем, яке всемірно підтримує командно- адміністративна система. А на з'їзді модель соціалізму, що будувалася, стратегія і тактика її будівництва сумніву не піддавалися, проголошувалися єдино вірними. Звичайно, що при такому підході до культу особи питання про відповідальність осіб і організацій, винних у створенні і підтримці режиму культу, не ставилося.
Непослідовна позиція XX з'їзду виявилася і в тому, що матеріали з'їзду щодо культу особи приховувалися від громадськості. Повний текст таємної доповіді М.Хрущова був оприлюднений лише у 1989 p., тобто через 33 роки після з'їзду. Членів партії знайомили з ним спеціальним закритим листом. Проте і країна, і світ дізналися про доповідь тоді ж. Повідомлення про засудження культу особи усюди розцінювалися неоднозначно, і в Україні також. Між тим у постановах вищих партійних органів, які приймалися після XX з'їзду, відсутня будь-яка значна реакція на засудження культу особи. Однак слід визнати, що XX з'їзд дав радянському суспільству могутній імпульс, який породив процес руйнування тоталітарного режиму.
Економіка. Значною мірою залікувавши рани війни, відновивши народне господарство, радянські люди створили необхідні умови для подальшого руху вперед у масштабах, які перевершували довоєнні. Підтвердивши правильність розвитку радянської економіки на шляху соціалізму, XX з'їзд КПРС намітив програму створення єдиного народно-господарського комплексу, який би охоплював усі ланки суспільного виробництва, розподілу і обміну на території усієї країни. Умовами успішного виконання цієї програми були безперервний технічний прогрес, швидке зростання продуктивності праці, подальший розвиток усіх галузей промисловості, підвищення матеріального і культурного рівня радянського народу. Передбачалося, що виконання цієї програми стане великим кроком уперед на шляху розв'язання головного економічного завдання СРСР - в історично стислий строк наздогнати і перегнати най-більш розвинуті країни по виробництву продукції на душу населення. 50-ті роки, особливо період після 1956 p., виявилися найрезультативнішими в розвитку народного господарства за весь час існування радянської влади. Проявилося прагнення змінити пріоритети економічного розвитку. Більше уваги звертається на галузі, пов'язані зі сферою споживання, задоволенням насущних потреб людини. Щоб збільшити хлібні запаси у країні, майже 1 млн. її громадян працювали на освоєнні цілинних земель. Тільки у 1954-1955 pp., українці створили у Казахстані 54 зернових радгоспи. Не зайвим буде додати, що участь України в піднятті цілини завдала їй чимало витрат.
Україна разом з усім Союзом РСР вступила в епоху науково-технічної революції. Були забезпечені достатньо гармонійний розвиток галузей економіки, кредитно-грошова збалансованість. Темпи зростання перевершили усі попередні. Уперше, і це найголовніше, виникла можливість переходу з екстенсивного шляху на інтенсивний, і за рахунок не збільшення ресурсів, а кращого, розумного їх використання. Наприкінці 50-х років у народному господарстві була одержана найбільша сума прибутків. Уперше національний доход перевершив рівень 1928 p. Успіхи науки і техніки дали змогу досягти стратегічного паритету, приступити до освоєння космічного простору. У 1957 р. в СРСР виведений на орбіту перший штучний супутник Землі, у створенні якого брала участь й Україна.
XXI з'їзд КПРС (1959 p.) констатував, що соціалізм одержав у нашій країні повну і остаточну перемогу, став реальністю. Цей висновок сприйнятийновою, третьою програмою партії, затвердженою на XXII з'їзді КПРС (1961 p.).
Проте не слід забувати, що у другій половині 50-х - першій половині 60-х років соціалізм в СРСР, як і раніш, будувався за сталінською моделлю. І ні М.Хрущов, ні інші керівники партії та держави не мали сумніву в її правильності. Завдання розробки теорії соціалізму, створення нових економічних структур
не ставилося. Досить сказати, що при обговоренні проекту програми партії в Україні було висловлено 48 000 пропозицій та зауважень, але серед них не було жодної пропозиції замінити командну економіку ринковою. Отже, соціалізм дійсно було побудовано, але то був державний (або казармений чи воєнно-комуністичний) соціалізм, який може бути лише в екстремальних умовах.
У промисловості, як завжди, панувала група А, а в ній - воєнні галузі. Сільське господарство хронічно відставало, займало підлегле щодо промисловості становище. Економіка була розбала-нсована, розвивалася переважно екстенсивним шляхом, носила мілітаристський та затратний характер. Соціальна сфера була запущена. Безпосередній виробник так і не став господарем виробництва. Перебуваючи у полоні сталінської моделі соціалізму, продовжуючи лінію XVIII та XIX з'їздів партії, не піддаючи серйозному науковому аналізу економічні показники, М.Хрущов всіляко підгримував утопічне завдання безпосереднього переходу, "стрибка" в комунізм. Це нереальне завдання було закладено в третю програму партії. М. Хрущов навіть пообіцяв, що у 1980 p. усі радянські люди житимуть при комунізмі. Такі волюнтаристські настанови створювали хибне уявлення про простий і легкий рух до нього.
XX з'їзд КПРС у боротьбі з наслідками культу особи заклав нові - демократичні - підвалини під зовнішню політику Союзу РСР. Саме з'їзд визначив як довгострокову стратегічну зовнішньо-політичну лінію настанову на мирне співіснування держав з різними соціальне- політичними режимами. Звідси витікає животворна ідея запобігання війнам у сучасну епоху. З'їзд відкинув надії Сталіна на світову революцію і обгрунтував рух компартій до влади мирним шляхом. Подібні установки і заснована на них зовнішня політика ослаблювали напруженість, створену "холодною війною".
Урізноманітнились контакти СРСР та його суб'єктів із світовим співтовариством. Це відобразилось й на зовнішньополітичній діяльності України. Досить сказати, що вже в 1957 p. Україна заснувала своє постійне представництво при ООН і вступила до МАГАТЕ.
Проте зовнішня політика СРСР та його суб'єктів також харак-теризувалася непослідовністю. Не дивлячись на урочисте проголошення принципу мирного співіснування, саме в ці роки здійснюється напружена робота по досягненню паритету з капіталістичними державами у створенні та накопиченні найновіших видів смертоносної зброї. Не можна не згадати і про те, що восени 1962 р., не без участі СРСР, виникла реальна загроза ядерної війни. Правда, в останній момент керівники двох наймогутніших держав - СРСР і США - М.Хрущов та Д.Кеннеді виявили витримку і розсудливість та звернулись до політичних методів урегулювання конфлікту.
Суспільний лад. У 1953-1964 pp. збільшується загальна кількість народонаселення України. У 1958 p. була досягнута його довоєнна чисельність - 41 300 000 чоловік. Особливо швидко зростав робітничий клас. Саме за рахунок робітників збільшується населення міст. Зростає й кількість інтелігенції.
Але чисельність селян помітно зменшувалася. У 1961 p. чисельність міського населення України зрівнялась з чисельністю сільського, а потім і перевищила її. У той час це явище вважали позитивним, хоча воно уже тоді погрожувало послабленням виробничих сил села, порушувало нормальне співвідношення селянства і робітничого класу.
Інша риса соціальної структури - зміцнення службовців уп-равлінського апарату (партійних, радянських, господарських керівників різного рангу).
Поряд з кількісними відбувалися також якісні зміни у суспільстві. Було засуджено зневажливе ставлення до потреб трудящих. XX з'їзд партії накреслив масштабну соціальну програму. Усе це вселяло надію на реальне, більш повне задоволення матеріальних та духовних потреб людей, збагачення змісту прав громадян, їх гарантію.
Під час усунення порушень законності було реабілітовано та визволено із в'язниць і таборів багата безвинно засуджених людей, повернуто чесне ім'я тим із них, хто не дожив до волі. Тим самим значно скоротилася кількість ув'язнених, людей, підневільну працю яких використовувала держава.
Після XX з'їзду партії розпочався рух до духовного розкріпачення радянських людей, суспільного прозріння. Уперше вони усвідомили себе не "гвинтиками", а самостійними особистостями, творцями. Люди, які рішуче і безповоротно засудили культ особи, з ентузіазмом включалися у боротьбу з тоталітаризмом, за демократизацію усіх сфер суспільного і державно-правового життя, складали значну частину суспільства. Їх стали називати "шістдесятниками". Вони представляли здорові сили суспільства, які стали основою демократичних перетворень. За своєю національною та соціальною належністю, освітнім рівнем це були вельми різні особи, але їх усіх об'єднували прекрасні людські та громадянські якості - незламний патріотизм, відповідальне ставлення до свого громадянського та професійного обов'язку, почуття нового, взаємодопомога, відданість своїм ідеалам.
На жаль, процес духовного розкріпачення ще тільки намітився. Існувало немало стереотипів, які перешкоджали повному духовному визволенню. Досить сказати, що все ще зберігалось зневажливе ставлення властей до інтелігенції. Періодично учинялися образливі публічні проробки або цькування видних представників інтелігенції, перш за все інтелігенції національної. Значною мірою таке ставлення до інтелігенції мало своїм джерелом "антиінтеліге-нтський комплекс" М.Хрущова. Консервативні сили вміло користувались цим і настроювали його проти найбільш ненависних їм представників інтелігенції. Збереглась також система суспільно-політичних відносин, в якій людина-творець, активна особистість все ще була підпорядкована державі, була предметом застосування державної політики.
Ці та інші причини неминуче призводили до дисидентського руху, розвиток якого прийшовся на роки застою. У період, що досліджується, спостерігається його початок. .
Дисидентами стали називати людей, які у своєму мисленні та діях розходилися з офіційними настановами. Тобто, дисидент - це незгідний, інакомислячий. Дисиденти вийшли з лав людей із загостреним почуттям людської та громадянської гідності, справедливості, моральності. Вони сміливо критикували дії властей і окремих службових осіб, посягання на права людини, демократію. В Україні дисидентський рух розпочався наприкінці 50-х років. Українські дисиденти (серед них такі яскраві особистості, як І.Дзюба, І.Драч, Л.Костенко, Д.Павличко, Є.Сверстюк, В.Симоненко та ін.) сміливо критикували тоталітарну систему, перекручення національної політики.
Уже на початку дисидентського руху намітились його різні форми. Це і страйки робітників(наприклад, відомі виступи у Кривому Розі), і підпільна видавнича діяльність - "самвидав", і симпозіуми, учасники яких науково обґрунтовували, формували свої вимоги (наприклад, конференція з проблем української мови та літератури, яка відбулася у лютому 1963 р. в Києві), і створення груп, які розробляли свої економічні та політичні програми. З них найбільш відома група Л.Лук'яненка (створена у 1958 p.), яка виступала за мирний шлях виходу України зі складу СРСР.
Партійні та державні органи безпідставно перешкоджали поверненню в Україну депортованих з Криму та інших її регіонів громадян, які були визволені із спецпоселень. Депортовані вели стійку боротьбу за свої права.
Одночасно посилюється захист іноземних громадян і осіб без громадянства
.