Соціально – економічний розвиток УРСР у другій половині 1950х років першій половині 60 х років
Головним же чинником змін стала спроба М.Хрущова децентралізувати економіку та наблизити її до потреб конкретних республік, областей, районів. Для цього було в 1957 р. ліквідовано ряд міністерств та відомств, чим підрився також вплив московської бюрократії, та запроваджена система Рад Народних Господарств ( Раднаргоспів), які управляли економікою на території декількох областей. На Україні спочаткубуло створено 11 раднаргоспів. Проте виявилося, що раднаргоспі не завжди ефективно можуть налагодити взаємодію в рамках виробництва ( поставки сировини, збут продукції) з іншими областями та республіками.
В період перебування у влади М.Хрущова було прийнято рішення скоротити відставання та в подальшому наздогнати провідні капіталістичні країни світу в галузі науки та техніки. Тим більш, що цього вимагали в першу чергу питання обороноздатності. Адже за рішенням керівництва було значно скорочено чисельність Збройних Сил СРСР, кількість військової техніки, бойових літаків та кораблів.
Значну увагу приділяли розвитку енергетичного комплексу, повстали чергові гідроелектростанції дніпровського каскаду : Дніпродзержинська, Кпховська, Кременчуцька; теплові Ворошиловградська,Миронівська, Придніпровська, Сімферопольська. На розбудову шахт Донбасу було спрямовано мобілізованих комсомолом юнаків та дівчат. Загальна кількість яких перевущувала 50 тисяч. Майже половина з них були українською сільською молоддю. Швидкими темпами йшла розбудова газових родовищ в Полтавській (Радченківське) та Харківський ( Шебелинське) газових родовищ.
В металургії здійснювався перехід від побудови потужних мартенів до киснево-конвекторних цехів, найбільш потужним був такий цех на Криворіжсталі».
Було привернуто увагу до хімізації країни, збільшення потужності підприємств з вироблення хімічного волокна , промислової резини ( заводи та комбінати в Черкасах, Чернігові, Дніпропетровську). Також отримало подальший розвиток приладобудування ( ЕОМ), транспортне машинобудування : тепловози в Харкові та Ворошиловграді, літаки в Києві та Харкові, кораблів Миколаїві.
В аграрній політиці головним стало питання різкого збільшення посівних площин, для цього було вирішено освоїти цілинні землі в Казахстані. Це завдання виконувала вся країна. Відряджаючи на тимчасове на постійне проживання в казахська степи механізаторів, будівельників. Агрономів, інших спеціалістів. Тільки в 1956 р, коли цілинні землі дали перший значний урожай, тут працювало більше 75 тисяч юнаків та дівчат з України.
90. Дисидентський , правозахисний і національно-визвольний рухи в Україні у 1960 – 1980 р 20ст)
Негативні явища в усіх сферах життя суспільства викликали протест та обурення у мислячої частини, проте далеко не усі були готові до рішучих дій . спрямованих на зміни існуючих порядків. Але були люди, які не тільки обговорювали між собою недоліки влади, але й виступали відкрито з критикою її. Першими були « шестидесятники». Виступ яких відбувся в 1965 р у Києві під час прем’єрного показу фільма С.параджанова « Тіні забутих предків» Серед них були І.Дзюба, В Чорновіл, Ю.Бадзьо, В.Стус. проти яких влада застосувала репресії. Натомість представники творчої та технічної інтелігенції ( І.Драч, Л.Костенко, О.Антонов. Г та П.Майбороди, С.Параджанов) стали на захист протестуючих.
Важливою зброєю протестувальників став « самвидав» - друк та розповсюдження забороненої літератури, зокрема статті І.Дзюби « Інтернаціоналізм чи русифікацій» присвяченої питанню звуження сфери застосування української мови.
Наступним кроком опозиційного рузу стало створення Української гельсінської спілки. Підтримуючи виступ вмоскві опозиційного академіка А.Сахарова. в листопаді 1976 р. в Києві була утворена УГГ, яка мала завданням відслідковувати дотримання владою в Україні вимог пунктів гельсінської угоди про свободу та права людини. До складу УГГ увійшли письменники М.Руденко ( він очолив групу), О.Бердник, відставний генерал П.Григоренко, колишні політв’язні Л.Лук’яненко та І.Кандиба. учитель О.Тихий, журналіст Ю.Литвин та інші діячі. Влада . яка і не збиралась виконувати вимоги цієї частини гельсінкської угоди, постіно наражалась на публікації в західній пресі, які з’являлись на підставі інформації, що збирали та передавали за кордон ( в СРСР такі дані вони офіційно опублікувати не могли) учасникі групи. Влада всіляко намагалася перешкоджати діяльності УГГ, переслідуючи її учасників. З 37 членів групи , які працювали в її складі в 1977-1985 рр., 23-х було засуджено та відправлено в табори, 6-х позбавили громадянства. З члени групи В.Стус, О.Тихий та Ю.Литвин загинули в мордовських таборах. П.Григоренка, математика Л.Плюща та лікаря М.Плахотнюкасиломіць направили на лікування до психіатричної лікарні. Проте репресії не зломили цих людей.
Іншим напрямком опозиційного руху була боротьба за відновлення греко-католицької церкви, які навіть в умовах тиску відправляли свої обряди « катакомбно», підпільно. На захист УГКЦ виступила група священників РПЦ н чолі з Василем Романюком, яка осуджувала дії свого церковне керівництво за боротьбу возом з світською владою проти греко-католиків. У 1982 р. за ініціативи політв’язня Й.терелі був створений комітет захисту УГКЦ.
Також виник робітничий опозиційних рух, серед яких виділялась робітнича спвлка яка діяла в 1958-61 роках на Львівщині. В її програмних документах постало питання про не насильницький, конституційний спосіб досягнення незалежності, проте КДБ СССр інкримінувало її учасникам зраду батьківщини та покара лідера Левка Лукяненка та інших членів спілки великими термінами ув’язнення.
Усі ці явища викликали появу дисиденства — руху інакомислячих, які критикували політику уряду. Вони вимагали ширших громадянських, релігійних і національних прав. Власті переслідували їх, організувавши декілька політичних процесів. Обвинуваченими стали В. Чорновіл, В. Стус, І. Дзюба та інші. У 1976 р. група дисидентів створила Українську гельсінську групу (УГГ), яка повинна була сприяти виконанню Гельсінських угод у сфері прав людини. Проте цей рух не набув значного поширення у зв'язку з тим, що більшість людей лякало інакомислення