Визволення українських земель від німецько-фашистських за­фарбників

Основний зміст. Українське питання у міжнародній політиці напередодні Другої світової війни. Включення західноукраїнських земель до складу УРСР. Неоднозначність і суперечливість процесу радянізації. Напад Німеччини на СРСР. Місце України в планах фашистського керівництва. Фашистський «новий порядок». Рух Опору в Україні. Визволення українських земель від німецько-фашистських загарбників. Наслідки Другої світової війни для Украї­ни.

1.Українське питання у міжнародній політиці напередодні II сві­тової війни

Версальська система, яка повинна була стати основою післявоєнного мирного врегулювання, на­впаки, закладала передумови для відродження нових імпульсів аг­ресії і реваншизму. Різке загострення протиріч як всередині індустріальних держав, так і між ними, підштовхувало їх до вирішення існуючих проблем шляхом війни за перерозподіл світу. Роз'єднаність, перебування ук­раїнських земель в складі СРСР, Чехословаччини, Польщі та Ру­мунії стало значним дестабілізуючим фактором у світовій політиці.

За О.Д. Бойком можна виділити три групи держав, які активно використовували «українську карту» для досягнення власних інте­ресів:

1. Держави, до складу яких входили українські землі, намага­лись втримати вже підвладні землі і приєднати нові.

2. Держави, які своїм втручанням у вирішенні українського пи­тання задовольняли свої геополітичні інтереси (Англія, Франція, США).

3. Держави, які претендували на українські землі (Німеччина, Угорщина).

Зацікавлена сторона в цій справі — український народ — не міг самостійно вирішувати свою долю. Його майбутнє залежало від балансу інтересів і співвідношення сил великих держав.

Найактивнішою стороною вирішення українського питання ви­ступала фашистська Німеччина. Вже в 1933 р. нацисти під час таємних нарад з італійськими та англійськими політичними діячами висували пла­ни поділу Росії шляхом відриву від неї України. В червні 1933 р. на міжнародній економічній і фінансовій конференції вони відкри­то заявляють свої претензії щодо українських земель. В 1936 р. Гітлер на з'їзді нацистської партії виступив з аналогічними заява­ми. У травні 1936 р. Геринг запевняв представни­ка Англії, що в разі захоплення України Німеччина задовольнить свої інтереси і не буде нападати на західні держави. Вміло викори­стовуючи протиріччя між Заходом і Радянським Союзом, постійно підкреслюючи, що сфера інтересів Німеччини орієнтована на схід, німецька дипломатія домоглася від Англії і Франції політики «уми­ротворення». Лідери цих держав пішли на Мюнхенську змову (29-30 вересня 1938 р.), згідно з якою Прагу примусили відмови­тись від Судетської області, населеної переважно німцями, на ко­ристь Німеччини. Чехословаччи­на у 1938 р. перетворюється на феде­рацію трьох народів: чехів, словаків та українців. 11 жовтня 1938 р. було офіційно проголошено автономію Карпатської України і створено уряд на чолі з А. Бродієм.

Існувала ідея про створення «Великої України» за раху­нок українських земель, які входили до складу СРСР, Румунії та Польщі. Центром цього «об'єднавчого» руху повинна була стати Закарпатська Україна. Проте 2 листопада 1938 р. Німеччина разом з Італією приймає рішення про передачу час­тини території Карпатської України Угорщині. Цим кроком Гітлер, з одного боку, частково задовольняв претензії Угорщини на Закарпаття, з іншо­го — зберігаючи Карпатську Україну, залишав в своїх руках зна­ряддя тиску на СРСР і Польщу, за рахунок яких потенційно могла бути створена «Велика Україна

В березні 1939 р. Гітлер вирішив остаточно ліквідувати Чехословаччину. Німецькі війська окупували Богемію і Моравію, а Угорщина отримала дозвіл захопити Карпатську Україну.

Військова операція угорської армії по захопленню всього За­карпаття почалася у ніч з 13 на 14 березня 1939 р. Намагаючись врятувати становище, 15 березня 1939 р. Сейм Карпатської України проголосив її незалежною, самостійною державою під егідою рей­ху. Але Німеччина в черговий раз довела, що інтереси карпатоукраїнців не входять в її плани і порадила їм не чинити опір угорсь­ким військам. Сили були нерівними і, не дивлячись на героїчну бо­ротьбу збройних сил Карпатської України, 18 березня 1939 р. вся територія Закарпаття була окупована Угорщиною.

У переговорах з радянською стороною німці використовували політику «батога та пряника». Враховуючи, що переговори між Ра­дянським Союзом — з одного боку, і Англією і Францією — з іншо­го, про створення системи колективної безпеки закінчились бе­зуспішно, Німеччина починає тиснути на Москву і одночасно обіцяючи значні територіальні поступки (Прибалтика, Західна Україна, Бессарабія) в обмін за не­втручання в її конфлікт з Польщею. Керівництво СРСР вважало, що держава не готова до збройного конфлікту з Німеччиною і тому вирішило піти на зближення з Берліном. 23 серпня 1939 р. в Москві Молотовим і Ріббентропом був підписаний пакт про ненапад між СРСР і Німеччиною на 10 років. Окремо було підписано таємний протокол, в якому оговорювались сфери впливу двох держав. Практично вся Західна Україна мала перейти до Радянського Союзу.