Визволення України від фашистських загарбників.

З виходом німецько-фашистської армії у межиріччя Дону і Волги почалися велика битва на Волзі (17 липня 1942 р. – 2 лютого 1943 р.) і битва за Кавказ (25 липня 1942 р. – 9 жовтня 1943 р.). У запеклих чотиримісячних оборонних боях радянським військам вдалося знесилити противника, підірвати його моральний дух, зрештою, зупинити наступ. Під Сталінградом 19 листопада Червона Армія почала навальний контрнаступ, який завершився 2 лютого 1943 р. оточенням 330-тисячного угрупування ворожих військ. У полон потрапили 91 тис. вояків, з них 2 500 офіцерів, 24 генерали, в тому числі командуючий генерал-фельд­маршал фон Паулюс.

Успішно розгорталася з вигнання німецько-фашистських військ також наступальна операція Червоної Армії на Північному Кавказі. Перемога радянських військ на Волзі відіграла вирішальну роль у корінному переломі на радянсько-німецькому фронті й загалом у Другій світовій війні. Створились умови для вигнання загарбників з України.

У той час, коли Червона Армія громила ворога на фронтах, трудів­ники тилу, зазначаючи великих нестатків воєнного часу, забезпечували армію першокласним озброєнням і боєприпасами, обмундируванням і продовольством. Уже в першій половині 1942 р. воєнна промисловість СРСР не тільки відновила втрачені потужності, а й значно перевищила їх. У грудні 1942 р. порівняно з груднем 1941 р. обсяги виробництва літаків збільшилися в 3,3 раза, авіадвигунів — у 5,4 раза, танків — майже в двічі.

Високу трудову доблесть і героїзм виявили десятки тисяч еваку­йованих з України машинобудівників, гірників, металургів, які працювали на Уралі, у Сибіру та інших регіонах СРСР. Евакуйовані з України колгоспники також самовіддатно трудились. Серед них — знатна ланкова З. Бідна з Черніговщини, бригада трактористки П. Ангеліної та інші.

Свої сили і знання на розгром ворога віддали вчені України. Так, евакуйований на Урал інститут електрозварювання під керівництвом академіка АН УРСР Є. Патона розробив і впровадив у танкову промис­ловість метод автоматичного електрозварювання.

Отже, трудівники тилу, зокрема й евакуйовані з України, своїм трудовим героїзмом наближали перемогу над ворогом, визволення населення тимчасово окупованих районів.

Початок визволенню України було покладено взимку 1942 – 1943 рр. Перші населені пункти Донбасу були визволені вже у грудні 1942 р. воїнами Першої гвардійської армії під командуванням генерала В. Кузнєцова. Першим із обласних центрів був звільнений Вороши­ловград (тепер Луганськ) — 14 лютого 1943 р., а невдовзі — значна частина території Донецької і Харківської областей.

Намагаючись взяти реванш за поразку під Сталінградом, вермахт у липні 1943 р. почав небувалий за силою наступ на Курському напрямі. Курська битва (5 липня – 23 серпня 1943 р.) була однією з вирішальних у Великій Вітчизняній і загалом у Другій Світовій війні. У ході оборони, а потім і контрнаступу радянські війська розгромили близько 30 дивізій, зокрема сім танкових і моторизованих. І хоча втрати Червоної Армії значно перевищували втрати гітлерівців, перемога під Курськом закріпила корінний перелом у війні. Після неї вермахт уже неспроможний був успішно наступати.

У результаті контрнаступу під Курськом, який перейшов у загальний наступ, радянські війська вигнали ворога з Лівобережної України. Червона Армія 22 вересня завершила очищення від гітлерівців Донбасу. У другій половині вересня того ж року радянські війська широким фронтом форсували Дніпро. 6 листопада війська першого Українського фронту під командуванням М. Ватутіна визволили Київ. За форсування Дніпра звання Героя Радянського Союзу було присвоєно 2 438 бійцям і командирам, серед яких було 483 українця.

У листопаді 1943 р. Червона Армія визволила Житомир. Проте на­прикінці листопада несподівано для радянських військ їх контратакували в районі Бердичів — Фастів німецькі танкові частини. Удар, метою якого було нове захоплення Києва, а отже, і стратегічної ініціативи на фронті, був такий сильний, що довелося залишити Житомир, Коростень і Радомишль. Радянські війська зазнали великих втрат. Однак, відбивши контрнаступ, вони просунулися далі на захід.

Напружені бої тривали на півдні республіки. За три місяці війська Другого і Третього Українських фронтів ліквідували запорозький плац­дарм ворога. У жовтні 1943 р. були визволені Запоріжжя і Дніпро­пет­ровськ. Отже, 1943 р. став для українського народу передднем остаточ­ного визволення від загарбників.

Наприкінці грудня 1943 р. на 1400-кілометровій смузі від Полісся до Чорного моря розпочався загальний наступ радянських військ, в якому взяли участь Перший Білоруський та Перший, Другий, Третій і Четвертий Українські фронти. На кінець січня 1944 р. війська Першого та Другого Українських фронтів просунулися далеко на захід і оточили 10 дивізій ворога в районі Корсуня-Шевченківського. Червона Армія почала роз­гром цього угрупування, коли німецьке командування відхилило ульти­матум про капітуляцію. 17 лютого 1944 р. воно перестало існувати. Фашисти втратили 55 тис. солдатів та офіцерів, а понад 18 тис. опи­нилися в полоні. Командуючий німецьким угрупуванням загинув у бою.

Перемога під Корсунем-Шевченківським, яку народ назвав "Сталін­градом на Дніпрі", відкрила шлях Червоній Армії на Правобережжя. У березні 1944 р. були визволені Проскурів, Чернівці, Тернопіль, Вінниця. На півдні у березні були звільнені Херсон, Миколаїв, а 10 квітня штурмом здобуто Одесу. 9 травня фашистів було вибито зі Севастополя.

У середині липня 1944 р. розпочався наступ радянських військ на рава-руському і львівському напрямах проти групи армій "Північна Україна". Розвиваючи його, радянські війська оточили й розгромили в районі Брод 8 дивізій. Львів був визволений 27 липня.

На кінець серпня 1944 р. загарбників було вигнано майже з усієї Західної України. Із заволодінням 8 жовтня 1944 р. населеним пунктом Лавочне Львівської області Україна стала вільною. Днем визволення України від фашистських загарбників вважається 28 жовтня, коли Червона Армія звільнила Закарпатську Україну.

У середині 1944 р. почався великий визвольний похід Радянської армії. Разом з нею з боями йшли на Захід Військо Польське, чехосло­вацький корпус, румунська дивізія, югославська бригада. У червні 1944 р. союзники у війні (держави — члени антигітлерівської коаліції) відкрили другий фронт: висадили війська у Франції, і незабаром був визволений Париж. У січні 1945 р. Радянська армія розпочала могутній наступ на фронті уздовж 1200 км. Над рейхстагом 1 травня 1945 р. замайорів прапор Перемоги. У штур­мі Берліна взяли участь десятки тисяч воїнів-українців. До речі, саме в повіт­ряному бою над містом збив 62-й ворожий літак тричі Герой Радян­ського Союзу І. Кожедуб. 9 травня ввійшло в історію як свято Перемоги.

Не применшуючи заслуг таких визначних полководців Великої Вітчиз­ня­ної війни, як Г. Жуков, О. Василевський, І. Конєв, К. Роко­совський, Л. Гово­ров, К. Мерецков, Ф. Толбухін і Р. Малиновський, можна з повним на те пра­вом сказати: головним героєм Вітчизняної війни були саме прості, звичайні й водночас великі люди, як витримали і винесли на собі надзвичайний тягар.

І народ України зробив у цю перемогу великий внесок. Він дав Збройним силам близько 7 млн. воїнів. Кожен другий з них загинув на фронті, кожен другий з тих, хто залишився живим став інвалідом. Серед Героїв Радянського Союзу, а їх усього 11 633, українців 2 072. Серед них І. Кожедуб тричі Герой, два Герої Радянського Союзу і водночас повні кавалери орденів Слави — українці І. Драченко і П. Дубинда.

Український народ дав Збройним силам понад 300 полководців і воєначальників. Вісім фронтів, що діяли в період війни, очолювали маршали та генерали — українці за походженням: Й. Апанасенко, М. Кирпонос, С. Тимошенко, А. Єременко, І. Черняховський, Р. Малинов­ський та ін. Особливо великим є внесок України у створення матері­ально-технічної бази перемоги над Німеччиною.

На вирішальному етапі війни Україна, яка разом із Російською Федерацією та Білоруською РСР винесла на собі основний тягар боротьби проти нацистської агресії, здобула всесвітній авторитет.