Незадоволення окремих країн післявоєнним поділом територій

Версальсько-Вашингтонська система мала в собі великі суперечності, нехтування інтересів багатьох держав. Країни-переможниці Антанти підписали мирні договори і тепер пред'являли жорсткі вимоги уже до інших держав, які вже повалили режими, винні у розв'язанні світового побоїща (Німеччина, Австрія та інші). А на молоді демократії покладалася провина за їхніх монархічних попередників.

Умови миру були несправедливими. Розміри репарацій набагато перевищували можливості переможених країн. Населення відчувало національне приниження, що створювало грунт для крайнощів націоналізму.

Представники нової Радянської Росії не були запрошені на конференції ні до Парижа, ні до Вашингтона. Більшовики захопили владу в найбільшій у світі країні і нарощували свою міць. Російські комуністи негативно оцінювали новостворену Версальську систему міжнародних відносин.

Аргументи прихильників нової системи

- Новий міжнародний порядок поклав край Першій світовій війні

- Розрядив повоєнну міжнародну напруженість

- Заклав основи міжнародної стабільності

- Встановив цивілізовані засади нового міжнародного права:

- право народів на самовизначення;

- відмову від війни як засобу вирішення міждержавних проблем

- Було створено Лігу Націй - першу всесвітню організацію

- Гарантовано цілісність Китаю

- Ряд країн здобули незалежність (Польща, Чехословаччина, Угорщина та ін.)

- Розпалися багаторічні колоніальні імперії

Аргументи критиків

- За помилки і злочини своїх попередників тепер відповідають демократичні уряди і народи Німеччини, Австрії, Угорщини, Болгарії

- Статті Версальського договору породили в Німеччині реваншизм

- Репарації є несправедливими і нереальними

- Визначення кордонів у Європі, як і довоєнне, було несправедливим

- Новий міжнародний порядок ігнорував Росію

- Традиційна система економічних зв'язків виявилася зруйнованою, країни боролись за ринки збуту товарів і ринки сировини

- Нестабільність у Європі зовсім не була усунута

Головні постанови Генуезької конференції.

(м. Генуя, Італія. Квітень-травень 1922р.)

29 країн-учасниць (з британськими домініонами - 34).

Мета: пошук шляхів для економічного відновлення Центральної і Східної Європи

У 20-ті роки було здійснено ряд кроків подолання найбільш вразливих місць Версальсько-Вашингтонської системи. Однією з слабостей Версальсько-Вашингтонської системи було виключення з неї Росії. Спроба ізолювати Росію із-за прихильності її лідерів до ідеї світової революції не мала успіху, а тільки вносила деструктивний елемент у міжнародні відносини.

На початку 20-х років, коли стало зрозумілим, що більшовики утвердились при владі, а плани світової революції нездійсненні, делегація Росії була запрошена на Генуезьку конференцію у 1922 р. На ній була зроблена спроба виробити спільні умови для нормалізації відносин з Радянською Росією та іншими радянськими республіками. Але протиріччя з питань виплати боргів подолати не вдалося. Країни Антанти виставили рахунок у розмірі 18 млрд. крб. У відповідь Радянська Росія пред'явила рахунок на 39 млрд. крб. за збитки від інтервенції країн Антанти. Делегація Росії категорично відмовлялася сплачувати борги Тимчасового уряду.

Конференція не змогла прийняти вагомого документа; було вирішено продовжити її роботу в Гаазі

1.2 Рапалльський договір (1922)

Опинившись на конференції у критичному становищі, Росія і Німеччина у містечку Рапалло уклали договір про відновлення дипломатичних відносин.

У драматичні за напруженістю дні роботи Генуезької конференції, у містечку Рапалло, що поблизу Генуї, дві країни - Німеччина і Росія на таємній нічній нараді (звідси назва - «піжамна нарада») 16 квітня 1922 р. уклали сепаратний договір. Документ підписали російський народний комісар закордонних справ Георгій Чичерін і міністр закордонних справ Німеччини Вальтер Ратенау.

Цей договір поклав початок тривалому і плідному співробітництву між Росією і Німеччиною у 20-ті роки в економічній, політичній і військовій сферах Також він став своєрідним проривом на дипломатичному фронті, який вивів Росію із міжнародної ізоляції. У 1925 р. цей договір було доповнено торговельною угодою між двома країнами, а в 1926 р. - пактом про ненапад.

Головні положення Рапалльського договору:

- Між Німеччиною й Росією відновлювалися дипломатичні відносини

- Країни зобов'язувалися врегульовувати усі спірні питання шляхом взаємної відмови від претензій

- Німеччина визнавала націоналізацію німецької власності в Росії і не вимагала її повернення чи відшкодування

- Країни встановлювали режим найбільшого сприяння у торговельно-економічних відносинах між собою

- Країни взаємно відмовлялися від відшкодування будь-яких збитків, заподіяних одна одній у попередній період

- Припиняли виплати за утримання військовополонених

Співробітництво велося між країнами-паріями: Німеччиною, яку оголосили головним винуватцем розв'язування Першої світової війни, та Радянською Росією, що зневажала устої буржуазного суспільства та ліквідувала самі його основи в Росії. Національне приниження Німеччини та несправедливий міжнародний порядок щодо неї; економічна та політична блокада Радянської Росії викликали шалене прагнення реваншу - у Німеччини, і уперте прагнення до «експорту соціалістичної революції» та роздування «світової революції» - у Росії.

І ось виник союз двох країн-ізгоїв, які об'єднали свої сили для зростання економічної могутності та, всупереч усім міжнародним договорам, нарощування воєнних мускулів двох держав... Через 11 років, коли в СРСР утверджувався сталінський тоталітарний режим, а в Німеччині до влади прийшли нацисти, німецько-радянське співробітництво продовжувалося. Л через 19 років після Рапалло радянські міста бомбили «юнкерси», керовані навченими в Росії німецькими пілотами.

Гаазька конференція

(м. Гаага, Голландія. Червень-липень 1922 р.)

Працювала у двох комісіях: російській і неросійській Питання, що обговорювалися:

- Про іноземну приватну власність

- Про зовнішні борги

- Про надання кредитів

Через те, що учасники конференції не дійшли спільної думки з російською делегацією, конференція зайшла в глухий кут і не спромоглася прийняти заключний документ

Лозаннська конференція

(м. Лозанна, Швейцарія. Листопад 1922-липень 1923р.)

Країни-учасниці: Англія, Франція, Італія, Росія, Греція, Румунія, Королівство сербів, хорватів і словенців (КСХС), Японія, США

Мета: підготувати мирний договір з Туреччиною та встановити режим чорноморських проток Босфор і Дарданелли

Положення Лозаннського договору (24 липня 1923 р.):

- Між Туреччиною і державами Антанти встановлювався мир

- Узаконювалися нові кордони Туреччини

- Встановлювався режим вільного проходу військових і торгових суден через протоки Босфор і Дарданелли

- Жодна країна не мала права тримати війська й зброю в протоках

- Скасовувався міжнародний фінансовий контроль над Туреччиною

- Туреччина зобов'язувалася виплатити частину боргу Османської імперії

У жовтні 1925 р. відбулася Локарнська конференція, яка встановила нову систему європейської безпеки. її основою став рейнський гарантійний пакт, згідно з яким Франція, Німеччина і Бельгія брали на себе зобов'язання поважати існуючі кордони і не нападати один на одного. Це було перше визнання Німеччини як рівноправного партнера. Суперечливі питання передбачалося вирішувати у відповідності з арбітражною угодою, укладеною між Німеччиною, Францією і Бельгією.

Франція підписала також договір з Польщею і Чехословаччиною, в якому містилося зобов'язання, що Франція надасть їм допомогу у випадку агресії Німеччини. Але дії Франції ставились у залежність від рішення Ліги націй. До того ж жоден документ не гарантував, що східні кордони Німеччини мають бути незмінними. У 1926 р. Німеччина була прийнята до Ліги націй як постійний член Ради. Тим самим їй надали статус великої держави. А Великобританія ставала головним арбітром.

У 20-ті роки був зроблений великий крок у розвитку міжнародного права. Вперше широко і на міжнародному рівні обговорювалась проблема роззброєння. Правда, вона була приречена на невдачу, тому що Версальсько-Вашингтонська система встановила нерівність в озброєнні і всі переговори фактично велись з метою закріплення такого становища.

Разом з тим вдалося підписати у 1925 р. Женевську конвенцію про заборону використання хімічної зброї, від якої у роки Першої світової війни загинуло 40 тис. осіб. Також було підписано конвенції про заборону використання варварських систем зброї (кулі "дум-дум", зі зміщеним центром тяжіння і т.д.) і про права військовополонених.

Поряд із встановленням відносної стабільності в Європі, відбулося загострення відносин з Радянським Союзом.

Локарнська конференція

Першим із необхідних кроків до оздоровлення політичного клімату в Європі вбачалося відновлення німецької економіки. Три людини, які з часом стали близькими друзями, значною мірою були відповідальними за політичні зміни у цьому напрямі: німецький канцлер Ґустав Штреземанн, французький прем'єр Арістід Бріан і британський міністр закордонних справ консерватор Остін Чемберлен.

Г. Штреземанн не бачив іншого шляху для відновлення величі Німеччини, як мирні переговори. Виступаючи у 1924 р. на засіданні німецького райхстаґу, він заявив: «Німеччина повинна грати картою примирення з Францією».

А. Бріан, який, як справжній француз, дбав насамперед про безпеку Франції, також був не проти того, щоб біля її кордонів була миролюбна, а не агресивна Німеччина. О. Чемберлен продовжував політику лейбористського прем'єра Р. Макдональда, який засуджував зайняття французами і бельгійцями Руру і переконував, що єдиний засіб зберегти в Європі мир - замирення з Німеччиною. Ще у 1924 р. Р. Макдональд ініціював прийняття Лігою Націй Женевського протоколу і висунув план, за яким держави повинні були погодитися вирішувати всі суперечки лише через міжнародний арбітраж. Якщо ж якась держава відмовлялася б від арбітражу і вдавалася до війни, то всі інші члени Ліги Націй силою змусили б її до миру.

Але Женевський протокол викликав гостре не сприйняття серед британських домініонів (Канада, Австралія та Нова Зеландія), оскільки, на їхнє переконання, надто міцно «прив'язував» їх до Європи. План Макдональда так і не був втілений у життя, але консервативний уряд Англії продовжив цю політику й наприкінці 1925 р. О. Чемберлен запропонував ефективніший, ніж Женевський протокол, механізм.

Перед Локарно німці й французи не однаково розуміли слово «безпека»: для Франції воно означало бездіяльність Німеччини у кордонах, визначених у Версалі, а для Німеччини - свободу дій. Локарнські договори не були ідеальними угодами. Зокрема, вони не цілком задовольняли поляків і чехів, оскільки у разі нападу на них Німеччини Англія вкупі з Італією могли й не допустити, щоб Франція стала на їх захист, мотивуючи такі дії турботою про недопущення нової світової війни.

Становище Польщі ускладнювалося ще й тим, що у разі її війни з СРСР Франція могла допомогти полякам лише провівши свої війська через територію Німеччини. Природно, німці такого ніколи не допустили б.

Однак саме Локарнські договори підвели остаточну риску під Першою світовою війною, стали тим мазком на загальній картині європейського миру, який не було зроблено у Версалі. Як тільки через 11 років, уже в нацистській Німеччині, А. Гітлер відмовився дотримуватися Локарнського договору, негайно почала назрівати нова світова війна.

Постанови Локарнської конференції

(5-16 жовтня 1925р., м. Локарно, Швейцарія.)

Країни-учасниці: Англія, Франція, Бельгія, Чехословаччина, Польща, Німеччина, Італія)

Було попередньо підписано такі договори:

Рейнський гарантійний пакт:

(між Англією, Францією, Бельгією, Німеччиною, Італією):

- Німеччина, з одного боку, і Франція з Бельгією, з іншого, взаємно визнавали існуючі кордони

- Ці кордони також гарантувалися Англією, Францією й Італією

- Сторони зобов'язались не нападати одна на одну

- Спірні питання мали вирішуватися через міжнародний арбітраж

- У разі порушення попередньої угоди однією з країн, інші повинні були надати допомогу жертві неспровокованої агресії

- Рейнська зона залишається вільною від військ і озброєнь

Франко-польський, франко-чехословацький договори:

- Було заявлено, що угоди Франції з Польщею та Чехословаччиною не спрямовані проти східних кордонів Німеччини.

- Франція, з одного боку, та Польща й Чехословаччина, з іншого, зобов'язувались надати взаємну допомогу у разі нападу на одну з країн Німеччини