Учасники Болонського процесу
2.7 Реформи після підписання Болонського процесу (Напрям ІІ)
2.8 Програма дій Болонської декларації в системі вищої освіти і науки України
Ключові поняття і терміни:
БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС, БОЛОНСЬКА ДЕКЛАРАЦІЯ, СТРУКТУРА ВИЩОЇ ОСВІТИ, ПЕРЕВАГИ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ОСВІТИ, СТРУКТУРНА РЕФОРМА ВИЩОЇ ОСВІТИ, БАКАЛАВР І МАГІСТР, ЯКІСТЬ ОСВІТИ, БЕЗПЕРЕРВНА ОСВІТА, ЄВРОПЕЙСЬКИЙ РИНОК ПРАЦІ, ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПРОСТІР ВИЩОЇ ОСВІТИ, АКРЕДИТАЦІЯ, СИСТЕМА НАУКОВИХ СТУПЕНІВ, ЯКІСТЬ ОСВІТНІХ ПОСЛУГ, ПОРІВНЯННА СИСТЕМА СТУПЕНІВ, ПРИВАБЛИВІСТЬ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ОСВІТИ, ГЛОБАЛІЗАЦІЯ, УНІФІКАЦІЯ І БАГАТОМАНІТНІСТЬ ОСВІТНІХ НАДБАНЬ, ЄВРОПА ЗНАНЬ.
2.1 Документи Болонського процесу як засіб інтеграції вищої освіти країн Європи. Спільна заява європейських міністрів освіти (Болонья, 18-19 червня 1999 р.)
Болонську декларацію було прийнято через рік після Сорбонської декларації. Ці два документи мають декілька важливих рис. По-перше, їх об'єднує одна кінцева мета – поступове створення єдиного Європейського простору вищої освіти. Друга спільна риса – підхід до справи, що передбачає спільні зусилля міністрів і представників вищої освіти. По-третє, обидва документи віддають перевагу структурі перед змістом і більше зосереджуються на "кваліфікаціях", ніж на дипломах вищої школи ("бакалавр", "магістр" та ін.). По-четверте, можливо, уперше ці два документи звертають увагу на міжнародну конкурентоспроможність європейської вищої освіти. Після прийняття Сорбонської декларації відбулися гарячі дискусії з проблем сумісності та гармонізації у вищій освіті. Було багато відгуків з приводу прийняття системи вищої освіти, що передбачає 3-, 5- і 8 річні терміни навчання, хоча формально Декларація цього не рекомендувала. Також висловлювались занепокоєння щодо
намагань нав'язати єдину модель, яка загрожуватиме різноманіттю вищої освіти Європи.
На цьому фоні перед конференцією в Болоньї потрібно було визначитись зі спільними рисами та відмінностями систем освіти в Європі та напрямами їх розвитку.
Висновки: ! ситуація з відмінностями національних систем освіти настільки складна, що може кваліфікуватися як хаос; заплутаність ступенів, інституцій і систем є найбільшою перепоною мобільності європейської вищої освіти;
! немає 3-, 5- і 8-річної моделі вищої освіти; багато країн мають одно-, дворічні програми, перші ступені (традиційні або нововведені), що передбачають навчання протягом 3-4 років;
! деякі країни проводять взаємнопогоджені реформи вищої освіти; вони віддають перевагу коротшим навчальним циклам (скорочення тривалості занять, впровадження перших ступенів у національні системи, двоступеневим структурам (впровадження навчальних циклів на здобуття ступеня "бакалавр" і "магістр" замість довготривалих навчальних циклів, що передбачають здобуття кваліфікації тільки після 5, 6 або навіть 7 років навчання), розвитку системи заліків, зовнішньому оцінюванню, більшій автономії у поєднанні з більшою підзвітністю. Іншою тенденцією є розмивання кордонів між університетом і неуніверситетським сектором (надання деяким інституціям університетських прав, установлення тісніших зв'язків між двома секторами).
Немає стандартного 8-річного навчання для здобуття ступеня "доктор наук"; дуже поширений 5-річний цикл навчання для одержання ступеня "магістр". Зрозуміло, що немає готової для запозичення зовнішньої моделі здобуття вищої освіти (наприклад, у США).
Установлено, що як міністерства, так і вищі навчальні заклади дуже добре усвідомлювали свої внутрішні проблеми, пов'язані з потребою більшої відповідності європейським стандартам, виходом на ринок праці, структурними перешкодами для мобільності, але набагато гірше - зовнішні проблеми та завдання, незважаючи на зростання вагомості транснаціональної освіти; усвідомлення того, що привабливість європейської вищої освіти у світі зменшується.
В багатьох країнах уряди бажають проводити реформи в освіті, але не володіють інформацією про наміри інших країн і в яких напрямах ці реформи треба планувати, щоб досягти більшої відповідності міжнародним нормам і полегшити мобільність освіти.
Болонська декларація відображає більшість із зроблених спостережень. Декларація містить конкретний план дій: мета (досягнення Європейського простору вищої освіти), термін виконання (формування європейського простору планується завершити протягом першого десятиріччя нового тисячоліття). Чого планується досягти? Зрозумілі ступеневі параметри, що піддаються порівнянню, програми підготовки спеціалістів різного рівня кваліфікації у всіх країнах - перший ступінь має тривати не менше 3 років і
чітко відповідати потребам ринку праці, системі заліків європейського зразка у всіх державах, якість підготовки європейського рівня та поліпшення вільного переміщення студентів і викладачів завдяки структурним реформам (головним чином, через усунення перешкод, що залишилися). Це - головний зміст Болонської декларації, вільно прийнятої 29 країнами для реформування власних систем освіти з метою їх уніфікації.
По-перше, треба зазначити, що цього часу студентські представники, присутні на Болонській конференції, прийняли ще одну декларацію. Студенти не брали активної участі у підготовці конференції, але під час її проведення прийняли "Болонську декларацію студентів".
Вона підтримує деякі цілі міністерської декларації, але заперечує певні важливі моменти. Зокрема, студенти були незадоволені тим, що до якості європейської вищої освіти так багато претензій у світі. Вони вважають, що вища освіта має щедро фінансуватися та отримувати гранти.
Інший важливий аспект Болонської декларації - вона пропонує закладам вищої освіти сприяти успіхові процесу реформ. Це абсолютно необхідне для всіх нас - працівників сфери вищої освіти.
Чого очікувати протягом найближчих місяців і років?
По-перше, слід очікувати проведення серії національних реформ, що, можливо, будуть відбуватися в тих державах, що вже реформували свої освітні системи згідно з положеннями конференцій у Сорбоні та Болоньї. Проведення національних реформ можливе завдяки сприянню законодавчих і урядових органів влади чи міжвідомчим угодам на національному рівні. Можливий напрям - створення двоступеневої структури "бакалавр/магістр" По-друге, до конференції у Празі вже готують робочу програму на європейському рівні. Це, по суті, міжурядова програма, що цього разу будуть запрошені ті країни, яких не було в Болоньї, і які, як наслідок, не підписали Болонську декларацію. У першу чергу це країни Південно-Східної Європи. Хоча цей процес матиме, переважно, міжурядовий характер, ми очікуємо приєднання до нього ЄС. Приємно, що на традиційних зустрічах міністрів країн ЄС неодноразово обговорювали процес підготовки Болонської конференції.
Чого очікувати від діалогу між міністерствами та вищою освітою на європейському рівні? Слід розробити уніфіковані критерії присвоєння освітніх кваліфікацій. Мається на увазі зведення існуючих критеріїв присвоєння ступенів/кваліфікацій до спільного знаменника. Також очікуємо на зрушення в системі заліків і стандартів якості навчання. Сподіваюсь, що належну увагу буде приділено і міжнародним аспектам, зокрема питанням, пов'язаним із транснаціональною освітою.
Чим можуть допомогти університети та інші заклади вищої освіти? Найголовніше, - це сформулювати власні пропозиції з урахуванням нових реалій після самміту в Болоньї.
Існують два надзвичайно важливі поняття, якими навчальні заклади можуть скористатися, щоб гідно увійти до нової європейської сім'ї вищої освіти.
1. Упровадження повноцінних циклів навчання для здобуття ступенів
"бакалавр" і "магістр" у ті освітні системи, де їх немає. Ці цикли мають бути
коротшими, гнучкішими (завдяки, зокрема, системам заліків), більш
пов'язаними з майбутньою професією, мати більшу кількість предметів, бути
більш європейськими та міжнародними. Вони повинні відкривати доступ як
до подальшого навчання (для здобуття ступеня "доктор наук"), так і на ринок
праці.
2. Можливо, найновішим аспектом у багатьох країнах (і який
стимулюватиме проведення освітніх реформ повсюди в Європі) може стати
впровадження нових термінів навчання для здобуття ступеня "магістр наук".
Мета полягає в тому, щоб не лише механічно поділити довготривалу
програму на дві частини, а продовжити працювати зі студентами в тому
самому вищому навчальному закладі тієї самої країни, де вони здобули
ступінь "бакалавр". Існують реальні переваги пропонування ступеня
"магістр" консорціумом навчальних закладів, а не одним і тим самим
університетом. Головна перевага тут - можливість більш широкого
перерозподілу студентів, що бажають здобути вищий освітній ступінь, ніж
ми маємо зараз. Це також може дати дорогу для нового типу мобільності
студентів. Взагалі теперішні програми ЄС сфокусовано на "горизонтальній
мобільності" (коли студенти навчаються за кордоном, проте могли б
навчатися у своєму вищому навчальному закладі). Нова система вибору з
різноманітних короткотривалих спеціалізованих "магістерських" програм
сприятиме формуванню "вертикальної мобільності", якщо значна пропорція
бакалаврів наук вирішить поміняти університет (і, можливо, предмет і/або
країну) для здобуття наступного ступеня - необов'язково одразу після
здобуття ступеня бакалавра. Наскільки це явище пошириться - гарний
показник успіху процесу реформ.