Виникнення і характер національного руху

Національний рух в Україні у ХІХ ст.

Консультант: д.і.н., професор Котляр Ю.В.

Виконав: студент 334 групи Бурянник А.І.

Миколаїв-2017

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………....3

Розділ 1. Національний рух на Наддніпрянщині ……………………………..4

1.1. Виникнення і характер національного руху………………………………..4

1.2. Специфіка руху на Наддніпрянині …………………………………………5

1.3. Опозиційність інтеліґенції. Масонство . Декабристський рух……………………7

1.4.Кирило-Мефодіївське товариство……………………………………………9

1.5. Політизація національного руху в 90-х роках. Братство тарасівців……...11

Розділ 2. Національний рух в Західній Україні……………………...................12

2.1. Особливості руху в Західній Україні………………………………………12

2.2. «Руська трійця» ……………………………………………………………13

2.3. Вплив Революції 1848-1849 рр.……….…………………………………….13

Висновки…………………………………………………………………………..15

Список використаних джерел…………………………………………………....16

Вступ

На кінець XVIII — початок XIX ст. на давньоруській основі часів Київської Русі внаслідок довготривалого історичного розвитку українського етносу і його взаємин з іншими народами та державами склалась етнічна територія українського народу, яка збереглася без істотних змін до революційних подій 1917—1920 pp. Після ліквідації російським царизмом у другій половині XVIII ст. залишків Української козацької держави український народ був позбавлений своєї національної державності, і його землі були роз'єднані в складі Російської та Австрійської монархій. Більша частина української етнічної території сформувалася на основі Лівобережжя, Правобережжя, Слобожанщини та Півдня (Степу), дістала назву Наддніпрянської України і перебувала під владою російських царів, становлячи певну територіальну цілісність. Західноукраїнські землі — Східна Галичина, Північна Буковина і Закарпаття — були включені до складу Австрійської монархії і, отже, відірвані державним кордоном від природного центру українського народу—Наддніпрянської України. Наприкінці XIX ст. українська етнічна територія мала приблизна 850 тис. км , із яких 9 перебувало під владою Російської імперії, a Австро-Угорської [ 1].Тож прерогативою у поглядах українських мудрих світочів, що звались інтеліґенцією, стало спрага за відродженням забутого, пошуками альтернативи для розвитку злободенного та побудова визвольно-культурної перспективи.

Актуальність теми визначається розглядом питань національного становлення українців з суміжніми підвалинами політичної боротьби, культурних звершень та літературних досягнень.

Таким чином, протягом XIX ст. український національно-визвольний рух як у Наддніпрянській, так і в Західній Україні пройшов шлях від культурно-просвітницького до політичного етапу, відбувалося формування національної самосвідомості українців, зростав інтерес до української мови, історії, культури, активізувалися зв’язки між західними і східними українцями.

Розділ 1. Національний рух на Наддніпрянщині

Виникнення і характер національного руху

Втрачені надії на втілення державності ,повна ліквідація паростків для її росту, духовно-церковна трансформація з волі імперії на її шовіністичні форпости – Москву Санкт-Петербург, присікання мілітарного міркування , що активно прищепилось народу з часів Гетьманщини.

Явним негативом було національне гноблення, якого зазнавала Україна з боку російського царизму й австро-угорської правлячої бюрократії, тож культурно-національне відродження й становлення української нації обумовили виникнення українського національного руху. Одним з перших його проявів було створення й діяльність Кирило-Мефодіївського товариства (1846—1847), в програмних документах якого містилися ідеї визволення України від гніту самодержавства, утворення української державності і об'єднання з іншими народами в єдиній всеслов'янській федерації.

В останні передреформені десятиріччя і в перший час після скасування кріпосного права в 1861 р. національний рух в Україні був слабим. У ньому діяли переважно нечисленні кола інтелігенції, які здебільшого працювали на ниві розвитку української культури й мови, освіти народних мас.

З кінця 50-х років і протягом другої половини XIX ст. в національному русі в Україні діяли гуртки інтелігенції, які дістали назву громад. У ході суспільного прогресу й поступового становлення української нації рух набував більшого розмаху, у нього включалися дедалі ширші суспільні верстви. Але міри участі цих верств у національному русі не були однаковими. Насамперед, вище духівництво, найбільші поміщики-землевласники й капіталісти (фабриканти, заводчики, купці та ін.), значна частина верхівки інтелігенції, переважно русифіковані і тісно економічно і політично зв'язані з російським дворянством і буржуазією, значною мірою залежні від казни, повністю підтримували царський уряд та російські панівні класи, а тому в національному русі участі не брали. Рушійними силами національного руху були селяни, частина робітників та інших міських «низів», інтелігенції і національної буржуазії та поміщиків [ 1].Спостерігались тенденції у сері суспільного життя цього періоду так, що в Україні визначали дві тенденції: по-перше, це втрата національної політичної та державної еліти, трансформація її свідомості у малоросійський менталітеті, по-друге, посилення кріпацтва, яке призводило до різних форм протесту селянства.