Право гідності та/або правосуддя.

3. Держава загального добробуту – реальна рівність, добробут, захист громади (найширша концепція).

Проблемними питаннями зазначених теорій є баланс індивідуальних прав та демократії, абстрактність та конкретна невизначеність змістовних критеріїв оцінки закону, визначення конкретного розуміння змісту індивідуальних прав тощо.^[7]

Доповідь Венеціанської комісії «Про верховенство права»[ред. • ред. код]

Доповідь Венеціанської комісії «Про верховенство права»^[8] (Venice Commission: the Rule of Law) — звіт щодо верховенства права, що був прийнятий Венеціанською Комісією на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 р. на основі зауважень її членів П'єтера Ван Дзіка (Нідерланди), Грет Халлер (Швейцарія), Джефрі Джоуела (Сполучене Королівство), Каарло Туорі (Фінляндія). Звіт побудований на аналізі підходів до розуміння верховенства права в міжнародно-правових документах, конституціях та законодавстві низки країн, а також у науковій літературі.

Метою цієї доповіді є виявлення консенсусного визначення поняття верховенства права, а також викладення його основних елементів. Це має сприяти практичному застосуванню цього важливого принципу.

Основний зміст

У п. 41 документа зазначено, що наразі можливий консенсус щодо обов'язкових елементів (як формальних, так і матеріальних або субстантивних) поняття «верховенство права», зокрема, таких, як:

1. законність, в тому числі прозорий, підзвітний і демократичний порядок введення законів у дію;
2. правова певність;
3. заборона свавілля;
4. доступ до правосуддя у незалежних і неупереджених судах, в тому числі судовий контроль за адміністративними актами;
5. дотримання прав людини;
6. недискримінація та рівність перед законом.

Перелічені елементи лежать в основі конституційних і законодавчих положень та судової практики і на національному, і на міжнародному рівнях.

Відповідно до підходів Венеціанської комісії виділяють такі складові верховенства права:

1. доступ до закону (положення закону повинні бути зрозумілими, ясними та передбачуваними);
2. вирішення питань про юридичні права повинно, як правило, здійснюватися на підставі закону, а не за розсудом;
3. рівність перед законом;
4. влада повинна реалізовуватися відповідно до закону, справедливо та розумно;
5. права людини повинні бути захищені;
6. повинні бути наявні засоби для врегулювання спорів без невиправданих витрат та відстрочок;
7. наявність справедливого суду;
8. держава повинна дотримуватися своїх зобов'язань у рамках як міжнародного, так і національного права.

У контексті реалізації прав особи верховенство права є необхідним для відповідності певного державного утворення наявним демократичним стандартам. Дія принципу верховенства права має на меті встановлення певних меж діяльності держави в ім'я захисту прав людини, викорінення будь-якого свавілля. Власне, основоположні права та свободи людини визначають зміст і спрямованість розуміння верховенства права як доктрини, принципу та ідеалу.

2.пит.Ст. 4 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» визначає, що оперативно-розшукова діяльність ґрунтується на принципах законності, дотримання прав і свобод людини, взаємодії з органами управління і населення.

Ці принципи є загальноправовими, вони витікають із основного закону - Конституції України, тому їх називають ще конституційними. Головним серед них є принцип законності, який полягає в тому, що посадові особи органів внутрішніх справ, які займаються оперативно-розшуковою діяльністю, а також особи, які сприяють її здійсненню, або контролюють і наглядають за нею, зобов'язані виконувати вимоги законодавства у точній відповідності до їх змісту. Законність при здійсненні оперативно-розшукової діяльності означає, що посадові особи оперативних підрозділів керуються в своїй діяльності нормами оперативно-розшукового законодавства і інших правових актів, які складають правову основу ОРД.

Будучи принципом і методом суспільних відносин, режимом соціального життя, законність являється основою діяльності держави і всіх її органів. Вона є складовою частиною механізму регулювання суспільних відносин, представляє собою обов'язкову умову правопорядку, державної і громадської дисципліни, важливий елемент демократії і культури. Принцип законності вимагає від органів внутрішніх справ повного забезпечення гарантій прав і свобод людини, консолідації, гуманізму, міжнаціональної згоди, рівності всіх перед Законом.

Проблема забезпечення законності полягає у двох площинах: по-перше: сама професійна діяльність органів, здійснюючих оперативно-розшукову діяльність по попередженню, розкриттю і розслідуванню злочинів направлена на забезпечення суворого і неухильного дотримання, виконання громадянами, посадовими особами, організаціями і установами норм права, охороняючих суспільство від злочинних посягань, що представляє собою головну ціль їх функціонування;

по-друге: забезпечення законності в діяльності самих правоохоронних органів внутрішніх справ, що фактично є засобом досягнення цілей їх функціонування.

Без дотримання законності діяльність правоохоронних органів буде незаконною, недійсною, її результати не будуть визнаватись ні суспільством, ні державою. Окремі вчені на підставі цього розподілу говорять про «законність зовнішню» і «законність внутрішню» в діяльності правоохоронних органів. Такий поділ забезпечення законності є умовним, хоч, певне, його можна використовувати при деталізації заходів по забезпеченню законності в різних сферах діяльності органів, забезпечуючих оперативно-розшукову діяльність.

Слід розрізняти поняття законності і дотримання службової дисципліни, що має і теоретичне і практичне значення. Порушення законності мають місце там і тоді, коли порушуються (не дотримуються) норми законодавчих актів. Наприклад, затримання громадянина з порушенням норм кримінально-процесуального законодавства - це порушення законності, а запізнення працівника на роботу без поважних причин буде порушенням службової дисципліни, оскільки внутрішній розпорядок роботи відділу міліції регламентується відомчими нормативними актами. Стан законності і дисципліни тісно між собою пов'язані.

Пит. ажливим засобом захисту прав та свобод людини є гарантії. Вони є системою норм, принципів та вимог, які забезпечують процес дотримання прав та законних інтересів людини. Призначенням гарантій є забезпечення найсприятливіших умов для реалізації конституційно закріпленого статусу людини. Таким чином, гарантії є засобом, що забезпечує перехід від передбачених конституцією можливостей до реальної дійсності. Ефективність гарантій залежить від рівня розвитку загальноправових принципів, стану економіки, рівня розвитку демократичних інститутів, реальності політичної системи суспільства, наявності системи досконалих законів у державі, ефективності механізмів реалізації законоположень, ступеня правової свідомості, правової культури населення, узгодженості інтересів населення та суспільства в цілому і наявності високоефективного органу конституційного контролю.