Гендерна асиметрія влади як проблема інтеграції україни у світове співтовариство
Сьогодні в умовах інтеграції українського суспільства у світове співтовариство особливої актуальності набуває питання дотримання принципів паритетної демократії як показника цивілізованості держави, а зокрема принципу гендерної рівності. Принцип ґендерної рівності - рівності чоловіків та жінок в усіх сферах життя закріплено як у вітчизняному законодавстві, так і в міжнародних нормативно-правових актах, ратифікованих Україною, і є одним із пріоритетів державної політики згідно з Цілями Розвитку Тисячоліття, підписаними у вересні 2000 року Україною разом з 189 країнами на Саміті Тисячоліття ООН. Проте правове закріплення ґендерної рівності не завжди знаходить своє відображення в реаліях життя.
21 січня 2010 року у Женеві на 45-ій сесії Комітету Організації Об'єднаних Націй з ліквідації всіх форм дискримінації жінок було розглянуто об'єднану періодичну доповідь України про виконання нашою державою положень Конвенції про ліквідацію дискримінації щодо жінок. Одним із результатів даних слухань було занепокоєння Комітету ООН щодо недостатнього представництва українських жінок у вищих ешелонах влади.[3] Так, незважаючи на збільшення числа жінок на виборних посадах в органах місцевого самоврядування і на дипломатичній службі, за статистикою станом на березень 2010 року лише 7,5% жінок є народними депутатами Верховної Ради України, серед державних службовців 1-2 категорій - 18%, серед депутатів обласних рад - 12%, районних - 23%, міських - 28%, селищних рад - 46% налічують жінки, проте немає ні однієї жінки серед Радників Президента України, Міністрів України, керівників обласних державних адміністрацій та АР Крим, заступників Голови ВР України.[1] Таким чином, ми бачимо, що представництво жінок у владних структурах зменшується із зростанням вертикалі державної влади, хоча у більшості держав Європи жінки займають мінімум третину посад, наприклад, 36% парламентаріїв Данії та 38% Норвегії є саме представниками жіночої статі. Причинами такої гендерної асиметрії влади в Україні є певні історичні особливості розвитку держави, соціальні установки, стереотипи, політична культура, соціально-економічні фактори, менталітет і традиції українського народу, тощо. Крім того, в сучасних умовах глобалізації, суспільна свідомість перебуває в стані трансформацій: з одного боку вона прагне прийняти інноваційні світові цінності й орієнтири, бути відкритою, з іншого - зберегти свою національну ідентичність й усталені погляди на роль і місце жінки й чоловіка в суспільстві.
Історичний світовий досвід засвідчує, що країни з високим показником гендерної рівності та забезпечення збалансованого представництва обох статей у владі досягають високих рівнів розвитку. Це, зокрема, Австрія, Бельгія, Данія, Іспанія, Нідерланди, Німеччина, Нова Зеландія, Норвегія, Фінляндія та Швеція. Аналіз міжнародної законодавчої бази та гендерної політики розвинених держав дає змогу зробити висновок, що зміст світової політики сьогодення полягає в політиці розвитку суспільства гендерної рівності. Очевидно, що сьогодні гендерна асиметрія влади гальмує інтеграцію України у світ, оскільки реалізація гендерної рівності є фундаментальним принципом європейського та світового законодавства, і відповідно не лише умовою й критерієм розвитку демократії та громадянського суспільства, а й зобов'язанням України перед світовим співтовариством.
Покращення стану представництва жінок у владних структурах є запорукою соціально-політичного розвитку країни, і дасть змогу покращити процеси прийняття й ухвалення рішень на всіх рівнях влади, розглядати соціальні, економічні, політичні, культурні проблеми під іншим кутом зору, уникати суто патріархальних форм управління. Так, у країнах із високим рівнем жіночого представництва у структурах влади краще вирішуються проблеми, освіти, охорони здоров'я, соціального захисту, екології, тощо.
Звісно, розбудова "гендерно збалансованого" суспільства в Україні є довготривалим процесом, проте, якщо Україна взяла курс на інтеграцію у світове співтовариство, вона має здійснювати інтенсивну гендерну політику в напрямі забезпечення паритетного представництва жінок у владі. Одним з таких механізмів може бути гендерне квотування - політико-правовий спосіб забезпечення представництва жінок у владних структурах, відповідно до якого законодавчо встановлюється певна частина депутатських місць у парламенті для обрання жінок депутатами. [2] У світі та у вітчизняних наукових колах існує різне ставлення до квотування місць в органах влади, однак завдяки квотуванню кількість жінок в органах влади світових держав зростає, про що свідчить досвід Швеції, Франції з їх пропорційними виборчими системами. Подолання гендерної нерівності у владі потребує як введення гендерних реформ у законодавство, у механізми гендерної політики з дотриманням світових стандартів, так і розвитку політичної активності жінок, усвідомлення значущості жінок в політичному житті країни не лише жінками, а й чоловіками.
Отже, сьогодні в органах влади України існує значна перевага чоловіків над жінками в представництві на владних посадах, і це питання є важливою проблемою інтеграції України у світове співтовариство, тому воно має усвідомлюватись і потребує нагального вирішення збоку як громадськості, політичних кіл, так і збоку кожної особистості.