Валіфікуючі ознаки вимагання.

До кваліфікуючих ознак вимагання відносяться :

1. за ч. 2 ст.189 Кримінального кодексу України (кваліфікований склад золчину):

• вчинення вимагання повторно;

• вимагання, вчинене за попередньою змовою групою осіб;

• вчинене службовою особою з використанням свого службового становища;

• загроза вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень;

• пошкодження або знищення майна;

• заподіяння значної матеріальної шкоди потерпілому;

2. за ч. 3 ст. 189 Кримінального кодексу України (особливо кваліфікований склад злочину):

• вимагання, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого;

• таке, що заподіяло майнову шкоду у великих розмірах;

3. за ч. 4 ст. 189 Кримінального кодексу України (особливо кваліфікований склад злочину):

• заподіяло майнову шкоду в особливо великих розмірах;

• вчинене організованою групою;

• поєднане із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження.

Відповідно до п. 1 примітки до ст. 185 Кримінального кодексу у статті 189 Кримінального кодексу повторним визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь із злочинів, передбачених цими статтями або статтями 187 (розбій), 262 (викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем) [2].

Відповідно до ч. 4 ст. 32 Кримінального кодексу повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності з підстав, встановлених законом, мулі якщо судимість за цей злочин була погашена або знята.

У разі вчинення особою кількох злочинів, передбачених однією із зазначених статей (за відсутності інших кваліфікуючих ознак) його дії слід кваліфікувати за тією частиною статті, яка передбачає вчинення злочину повторно. При цьому додаткової кваліфікації за ч. 1 даної статті не потрібно. У разі вчинення декількох таких злочинів, передбачених різними статтями КК, перший злочин слід кваліфікувати за ч.1 відповідної статті КК, а наступні по тих частинах статті КК, які передбачають вчинення злочину повторно (наприклад, вчинення крадіжки за відсутності кваліфікуючих ознак з подальшим вчиненням шахрайства слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 185 і ч. 2 ст. 190 КК).

Неодноразове вилучення майна у одного і того ж власника, якщо воно складалося з ряду тотожних дій, охоплювалося з самого початку єдиним умислом на заволодіння конкретним майном і вчинено одним способом, слід розглядати як один продовжуваний злочин, що виключає наявність повторності.

Злочин визначається вчиненим за попередньою змовою групою осіб у разі його вчинення декількома (двома і більше) суб'єктами цього злочину, які заздалегідь домовилися про його спільне вчинення. Учасники вчинення злочину групою осіб діють узгоджено, зі спільним умислом, і кожен із них безпосередньо виконує діяння, що повністю чи частково утворює об'єктивну сторону складу злочину. При цьому можливий розподіл функцій, за якого кожен співучасник виконує певну роль у вчиненні злочину [7].

Відповідно до Кримінального кодексу України, а саме прим. 1, 2 до ст. 364 службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово обіймають посади представників влади чи місцевого самоврядування, а також обіймають постійно чи тимчасово в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на державних чи комунальних підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною особою підприємства, установи, організації, судом або законом.

Службовими особами також визнаються посадові особи іноземних держав (особи, які обіймають посади в законодавчому, виконавчому або судовому органі іноземної держави, у тому числі присяжні засідателі, інші особи, які здійснюють функції держави для іноземної держави, зокрема для державного органу або державного підприємства), а також іноземні третейські судді, особи, уповноважені вирішувати цивільні, комерційні або трудові спори в іноземних державах у порядку, альтернативному судовому, посадові особи міжнародних організацій (працівники міжнародної організації чи будь-які інші особи, уповноважені такою організацією діяти від її імені), члени міжнародних парламентських асамблей, учасником яких є Україна, та судді і посадові особи міжнародних судів [2].

Погроза при вимаганні має місце тоді, коли винна особа, висловлюючи її в будь-якій формі (словами, жестами, демонстрацією зброї тощо), бажає, щоб у потерпілого склалося враження, що якщо він протидіятиме винній особі або не виконає її вимог, то ця погроза буде реалізована. Це стосується і випадків, коли винна особа погрожує застосуванням предметів, які завідомо для неї не можуть бути використані для реалізації погроз (зіпсована зброя, макет зброї тощо), але потерпілий сприймає ці предмети як такі, що являють собою небезпеку для життя чи здоров'я. Така погроза може стосуватись як потерпілого, так і його близьких родичів і завжди містить у собі вимогу майнового характеру щодо передачі майна в майбутньому.

Якщо винна особа при вимаганні погрожувала потерпілому позбавленням життя або заподіянням тяжкого тілесного ушкодження, то її дії за відсутності інших кваліфікуючих ознак належить кваліфікувати за частиною другою статті 189 Кримінального кодексу.

Погроза вчинити вбивство, висловлена під час розбою чи вимагання, повністю охоплюється диспозиціями статті 187 та частини другої статті 189 Кримінального кодексу і додаткової кваліфікації за статтею 129 кримінального кодексу не потребує [7].

Погроза пошкодити чи знищити майно має місце лише тоді, коли вона стосується майна, що належить потерпілому чи його близьким родичам, або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною.

Умисне знищення або пошкодження такого майна під час вимагання повністю охоплюється частиною другою, третьою або четвертою статті 189 Кримінального кодексу, крім випадків його знищення чи пошкодження шляхом підпалу, вибуху чи іншим загально небезпечним способом, яке за наявності до того підстав додатково кваліфікується за частиною другою статті 194 кримінального кодексу [7].

Згідно с приміткою до ст. 185 Кримінального кодексу України (п. 2-4) у ст. 191 значна шкода визнається із врахуванням матеріального становища потерпілого та якщо йому спричинені збитки на суму від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Шкода у великих розмірахвизнається якщо завдано збитків на суму, яка в двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (на момент вчинення злочину).

Шкода в особливо великих розмірах має перевищувати в шістсот і більше разів неоподатковуваний мінімум доходів громадян [2].

Небезпечне для життя чи здоров'я насильство – це умисне заподіяння потерпілому легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжке тілесне ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров'я в момент їх вчинення. До них слід відносити, зокрема, і насильство, що призвело до втрати свідомості чи мало характер мордування, придушення за шию, скидання з висоти, застосування електроструму, зброї, спеціальних знарядь тощо.

Умисне заподіяння у процесі розбою чи вимагання легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, а також середньої тяжкості тілесного ушкодження, незаконне позбавлення волі, вчинене способом, небезпечним для життя або здоров'я потерпілого, завдання побоїв, що мало характер мордування, охоплюються статтею 189 Кримінального кодексу і додаткової кваліфікації за іншими статтями кодексу, що передбачають відповідальність за злочини проти здоров'я, не потребують.

Умисне або необережне заподіяння у процесі розбою чи вимагання тяжкого тілесного ушкодження охоплюється статтею 187 та частиною четвертою статті 189 Кримінального кодексу і додаткової кваліфікації за статтею 121 чи за статтею 128 Кримінального кодексу не потребує.

Якщо під час розбою чи вимагання було умисно заподіяно тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, або останнього було умисно вбито, дії винної особи належить кваліфікувати за сукупністю злочинів – за частиною четвертою статті 189 Кримінального кодексу і частиною другою статті 121 або пунктом 6 частини другої статті 115.

Заподіяння потерпілому смерті під час розбою чи вимагання з необережності слід кваліфікувати за сукупністю злочинів – за відповідною частиною статті 189 та статтею 119 Кримінального кодексу [7].

Вчинення вимагання організованою групою являє собою, згідно з ч. 3 ст. 28 Кримінального кодексу, таке вчинення злочину, коли в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які заздалегідь зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи [2].

ВИСНОВКИ

Вивчення слідчої та судової практики у справах про вимагання дозволило виявити ряд проблем кваліфікації цього злочину і відмежування його від суміжних складів. Найбільш виразно вимальовуються такі: відмежування вимагання від грабежу з застосуванням насильства і розбою; кваліфікація діяння, що складається у вимозі передачі чужого майна, з'єднаному з насильством чи погрозою його застосування, коли частина майна передана винному негайно, а передача іншій передбачається в майбутньому; кваліфікація вимагання власного майна, переданого раніше потерпілому в кредит (борг); кваліфікація вимагання, поєднаного з захопленням заручників.

У Кримінальному кодексі України стаття про вимагання поміщена в розділі VI «Злочини проти власності». Український законодавець під вимаганням розуміє вимога передачі чужого майна чи права на нього, або вчинення інших дій майнового характеру під погрозою застосування насильства або знищення чи пошкодження чужого майна, а так само під загрозою поширення відомостей ганьблять потерпілого чи його близьких або інших відомостей, які можуть завдати істотної шкоду потерпілому або його близькими (ст. 189 Кримінального кодексу України).

Вимагання за своїми об'єктивними і суб'єктивними ознаками тісно примикає до розкрадання, але не вичерпується їм, оскільки зазіхає не тільки на власність, але і на інші майнові об'єкти, що виступають як самостійні форми майнових інтересів (зобов'язальних, спадкових, житлових та інших). Вимагання, подібно до насильницького грабежу і розбою, є двохоб'ектним складом, чим підкреслюється його підвищена небезпека. З одного боку, злочинці висувають майнові вимоги, а з іншого – даний злочин посягає на особу і її інтереси шляхом погроз. Загроза є найважливішим засобом скоєння вимагання.

Будь-яка загроза має бути реальною і сприйматися потерпілим як цілком здійсненна. Загроза при вимаганні виступає засобом полегшити заволодіння майном або отримати інші майнові вигоди. Здійснення загрози передбачається в майбутньому (відразу після пред'явлення вимоги або пізніше, в порядку помсти за відмову виконати необхідне). Загроза є найважливішим атрибутом вимагання.

Вимагання визнається закінченим злочином з моменту пред'явлення вимоги про передачу чужого майна чи права на майно, або вчинення інших дій майнового характеру. Подальше заволодіння майном охоплюється поняттям вимагання та додаткової кваліфікації не потребує. Законодавець ділить вимагання на 3 види:1) просте вимагання;2) кваліфіковане здирство;3) особливо кваліфіковане здирство.

Вимагання, як і всі корисливо-насильницькі злочини, відноситься до числа багатооб'єктних діянь. Посягаючи на власність як на основний об'єкт кримінально-правового захисту, воно спрямоване і проти особистості.

Предметом даного злочину можуть бути: а) майно, б) право на майно (розписка, договір або інший документ, що підтверджує наявність боргу за вимагачем, чи документ, згідно з яким певні майнові права переходять до вимагача), в) дії майнового характеру (виконання робіт , надання послуги тощо)Об'єктивна сторона вимагання виражається в тому, що вимагач пред'являє особі, яка є власником, або іншому законному власнику майна завідомо незаконну вимогу передати йому чи іншим особам зазначений їм майно (право на нього) або вчинити певні дії щодо розпорядження майном.

Для кваліфікації вимагання не має значення, чи мав намір винний привести свою загрозу у виконання і в якій формі загроза мала місце, а важливо те, що вона сприймається потерпілим як реальна, здійсненна і змушує його погодитися на вимоги вимагача. Загроза може бути усній і письмовій, висловленої особисто або через посередника, сформульованої відверто або в завуальованій формі.

Висловлена ​​злочинцем загроза при скоєнні вимагання звернена в майбутнє. У цьому полягає відмінність вимагання від таких злочинів, як грабіж і розбій, коли злочинець з метою заволодіння майном потерпілого готовий здійснити і здійснює свої погрози негайно. Крім того, при грабежі і розбої предметом безпосереднього посягання є майно, у той час як предмет вимагання значно ширше - їм може бути не тільки майно, але вправо на нього, інше матеріальне благо, наприклад, прийняття на роботу з досить високою оплатою без фактичного її виконання, а також різні дії майнового характеру, які приносять вимагача майнову вигоду (знищення боргової розписки, відмова від частки у спільному майні, заволодіння квартирою або автомашиною потерпілого шляхом примусу видачі довіреності на них і т.д.)

Суб'єктивна сторона вимагання характеризується прямим умислом. Винний усвідомлює, що незаконно вимагає передати йому або вказаним ним особам майно, право на майно або вчинити на їх користь інші дії майнового характеру під загрозою заподіяння насильства, знищення або пошкодження майна, а так само під загрозою поширення відомостей, що ганьблять потерпілого чи його близьких, або інших відомостей, оприлюднення яких може завдати істотної шкоди правам чи законним інтересам потерпілого чи його близьких.

При цьому він керується корисливими мотивами і має на меті незаконно отримати чуже майно, право на таке або забезпечити вчинення необхідних дій майнового характеру. Кримінальна відповідальність за вимагання передбачена ст.189 кримінального кодексу України.

рактичне завдання.

Завдання.

Оперативний інспектор карного розшуку Тимоня, проводячи дізнання за фактом розкрадання запасних частин зі складу графітного комбінату, допустив перевищення влади.

Він не законно, без відповідного оформлення документів, затримав Мусіяку за підозрою в розкраданні запасних частин, а через день при допиті застосував до нього насильство.

Варіант: Мусіяка був затриманий з мотивів помсти та пробув під вартою 2 дні.

Кваліфікуйте дії винного.

Рішення.

Згідно з Положення «Про порядок короткочасного затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину» ст.. 2. «Підстави затримання особи за підозрінням у вчиненні злочину»

Відповідно до статті 32 Основ кримінального судочинства Союзу РСР і союзних республік орган дізнання або слідчий вправі затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, тільки при наявності однієї з таких підстав:

1) коли цю особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення;

2) коли очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вкажуть на дану особу як на таку, що вчинила злочин;

3) коли на підозрюваному або на його одягу, при ньому або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину.

При наявності інших даних, які дають підстави підозрювати особу у вчиненні злочину, її може бути затримано лише в тому разі, якщо ця особа намагалася втекти, або коли вона не має постійного місця проживання, або коли не встановлено особу підозрюваного.

Як мі бачимо з умови задачі у інспектора карного розшуку Тимоні не було підстав для арешту Мусіяна, які зазначені у ст. 2 Положення «Про порядок короткочасного затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину». Тому таке затримання було не законним.

Тому дії винного треба кваліфікувати ч.2 ст. 365 кримінального кодексу України, а саме «перевищення влади або службових повноважень, якщо воно супроводжувалося насильством або погрозою застосування насильства, застосуванням зброї чи спеціальних засобів або болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями, за відсутності ознак катування, - карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та зі штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно зі ст. 70. «Призначення покарання за сукупністю злочинів.»

При сукупності злочинів суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.

Тому що коли оперативний інспектор карного розшуку проводив дізнання перевищив свої повноваження, та при допиті Мусіяка застосував до нього насильства.

Але якщо як ми бачимо з наведеного варіанту, Мусіян був затриманий з мотивів помсти, і якщо очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вкажуть на дану особу як на таку, що вчинила злочин, тоді Тимоня має право затримати Мусіяна згідно з Конституції України ст. 29 на 72 години для вирішення обставин.

Конституції України Ст. 29 Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.

Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.

Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника.

Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання.

Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого.

Список використаної літератури

1. Конституція України від 28.06.1996 року // Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр

2. Кримінальний кодекс України, прийнятий 5 квітня 2001 р.// Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341-14

3. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 № 1001-05// Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1001-05/page5

4. Закон України «Про попереднє ув'язнення» від 30.06.1993 № 3352-XII // Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3352-12/page

5. Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про затвердження Положення про порядок короткочасного затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину» від 13.07.1976 № 4203-IX // Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v4203400-76

6. Постанова Пленум Верховного Суду України від 26.12.2003 N 15 «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень» // Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/v00157-03.

7. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 N 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності» // Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/v0010700-09

8. Погорелая О.С. Квалификация вымогательства чужого имущества в теории уголовного права и судебной практике. Дипломная робота НУОЮА 2012. // Режим доступу: http://vse-znaniya.com/pravo-ugolovnoe/kvalifikatsiya-vyimogatelstva-chujogo.html

римінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, С. Б. Гавриш та ін.; За заг. ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. — К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. — 1196 с.

10. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / За ред. М. І Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. - К. -Х.: Юрінком Інтер-Право, 2002.

римінальне право України: Загальна частина: Підручник / М. І. Бажанов , Ю. В. Баулін, В. І. Борисов та ін.; За ред. проф. М. І. Бажанова , В. В. Сташиса, В. Я. Тація. — 2_е вид., перероб. і допов. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — 480 с.

12. Кримінальне право України. Особлива частина // Режим доступу: http://books.br.com.ua/themes/7/171

13. Кримінальне право України: Особлива частина: Підруч. Для студ. вищ. навч. закл. освіти /|М. і. Бажанов|, В. Я. Тацій, В. В. Сташис, і. О. Зінченко та ін.; За ред. професорів |М. і. Бажановаі, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. - К.: Юрінком інтер; X.: Право, 2001. - 496 с. // Режим доступу: http://www.adhdportal.com/book_1466.html

14. Коржанський М. Кваліфікація злочинів. Навчальний посібник. Видання 2-ге-К.: Атіка, 2002,-640с

15. Н. А. Гуторова Уголовное право Украины. Особенная часть. Конспект лекций. Харьков 2003. – 254 с.

16. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. – 4-те вид., переробл. та доповн. / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка.- К.: Юридична думка, 2007.- 1184 с

17. С. Г. Волкотруб, О М. Омельчук, В. М. Ярін та ін. Кримінальне право України: Навч. посіб. / С. Г. Волкотруб, О М. Омельчук, В. М. Ярін та ін.—За ред О. М. Омельчука. — К.: Наукова думка; Прецедент,2004. — 297 с. // Режим доступу: http://vse-znaniya.com/pravo-ugolovnoe/kriminalne-pravo-ukrajini-navch-posib.html

18. Ємельянов В.П. Кваліфікація злочинів проти власності: Навч. посіб.- Х.,1996. 112 с., 1996 // Режим доступу: http://vse-znaniya.com/pravo-ugolovnoe/kvalifikatsiya-zlochiniv-proti-vlasnosti.html