Взаємодія норм міжнародного права

З нормами інших систем регулювання

Міжнародних відносин

найдавніших часів норми міжнародного права взаємодіють із нормами міжнародної моралі та міжнародної ввічливості. На відміну від міжнародного права, міжнародна мораль являє собою систему моральних норм, які суб'єкти міжнародного права зобов'язані виконувати, щоб уникнути осуду світового співтовариства. Прикладами норм між-

Глава V Норми міжнародного права

народної моралі є норми, що зобов'язують надавати допомогу іншим державам під час стихійного лиха, виявляти сумлінність у вирішенні суперечок тощо. Норми міжнародної моралі є неписаними, юридично необов'язковими і дуже загальними, недотримання їх не спричиняє міжнародно-правової відповідальності й виключає застосування міжнародно-правових санкцій.

Норми міжнародного права тісно взаємодіють із нормами міжнародної моралі, проте розвиток моральних норм завжди випереджає появу норм міжнародного права. Норми моралі немовби відіграють роль моделей, при сприйманні яких держави створюють норми права. «Міжнародне право, — зазначає Г. К. Дмитрієва, — сприяючи зміцненню позицій моралі, посилює її регулюючий вплив на міжнародні відносини. З іншого боку, від ступеня відповідності міжнародного права нормам моралі залежить ефективність самого права. Чим вищим є моральний авторитет міжнародного права, тим більшою є сила його впливу на народи і держави, тим ефективніше його функціонування»¹. Норми міжнародної моралі відіграють допоміжну роль у регулюванні міжнародних відносин, позаяк не мають юридичної сили, а мають моральний, політичний характер.

Існують приклади як історичного, так і сучасного посилання на норми міжнародної ввічливості. Міжнародна ввічливість (comitas gentium) являє собою сукупність нормативних положень, які застосовуються в регулюванні міждержавних відносин і посідають проміжне місце між нормами міжнародної моралі та міжнародно-правовими звичаями. Як і норми моралі, ці норми не є юридично обов'язковими. Проте, на відміну від моралі, вони містять конкретніші правила поведінки і мають форму звичаю, тобто правила, яке фактично регулює міждержавні відносини, але за яким держави не визнають юридично обов'язкової сили. Прикладом норм міжнародної ввічливості в дипломатичній сфері можуть служити різного роду протокольні і церемоніальні норми: віддання шани прапору держави перебування, покладання вінків до святих місць тощо.

Правило міжнародної ввічливості може стати нормою міжнародного права за допомогою перетворення його на

¹ Дмитриева Г. К. Взаимодействие международной морали и международного права //СЕМП. 1977. М., 1979. С. 150-151.

звичаєвість, а звичаєвості — на міжнародно-правовий звичай або ж шляхом його договірного закріплення¹. Тобто тривале застосування кількома суб'єктами правил ввічливості перетворює його на звичаєвість.

Звичаєвість — це міжнародне правило поведінки, що не має юридичної сили та укладається безпосередньо у відносинах між державами в результаті підтвердження його тривалою практикою. Таким чином, тривале застосування в практиці ненормативного правила міждержавного спілкування перетворює його на звичаєвість або традицію. Традиції являють собою правила більш широкого і загального характеру, ніж звичаєвість. Прикладом цьому є традиція державної гостинності, що містить специфічні для окремих регіонів звичаї.

До суспільних явищ, які тісно взаємозалежать і взаємодіють із нормами міжнародного права, належать політика, зовнішні відносини та дипломатія держав. Міжнародне право завжди нерозривно пов'язане з політичною взаємодією держав, що здійснюється за допомогою дипломатії. Для врегулювання або вирішення будь-якої міжнародної проблеми завжди є необхідним політичне рішення зацікавлених у ньому суб'єктів міжнародного права. Використовуючи сучасний інструментарій міжнародного права, дипломатія здійснює цілі і завдання зовнішньої політики держави та політичне врегулювання її відносин з іншими державами у процесі міжнародного спілкування. Популярною є теза про примат міжнародного права у політиці, який полягає в тому, що держави, визнавши обов'язковими ті чи інші міжнародні норми, повинні співвідносити свої політичні дії з вимогами настанов цих норм.

Суттєвий історичний вплив як на міжнародне право в цілому, так і на формування його сучасних норм має релігія. Вона сприяє духовному і моральному вихованню суспільства. Релігійна свідомість, виступаючи важливою частиною суспільної свідомості, не може не робити впливу на формування та зміст як внутрішньодержавного, так і міжнародного права. Світові релігії (християнство, іслам, індуїзм) справляють різний вплив на міжнародне право, але міжнародне право не містить норм, які були б неприйнятні для будь-якої світової релігії.

¹ Див.: Василенко В. А. Основы теории международного права. С. 200—203.

Глава V Норми міжнародного права

РЕКОМЕНДОВАНА

ЛІТЕРАТУРА ^^^„^^«^^«^^.„^^

Алексидзе Л. А.

Некоторые вопросы теории международного права:

императивные нормы права (jus cogens). Тбилиси, 1982.

Василенко В. А. Основы теории международного права. К., 1988. С. 228—264.

Гавердовский А. С. Специфика норм международного права и их классификация // Имплементация норм международною права. К., 1980. С. 11—47.

Колодкин Р. А.

Критика концепций «мягкого права» //Сов. государство

и право. 1985. № 12. С. 95-100.