Культура словацького народу

Особливості етнонаціонального розвитку

Словаки становлять основне населення Словацької держави. Самоназва - словаці. Загальна кількість у Словаччині -5,4 млн., у США -1,9 млн. (1990 р.), колишній Югославії - 80 тис, Польщі та Румунії - по 22 тис, Канаді - 20 тис.

Належать до альпійського типу середньоєвропейської гілки великої європеоїдної раси. Словацька мова відноситься до західної підгрупи слов'янської групи індоєвропейської сім'ї, поділяється на три основні діалекти: західнословацький, середньословацький і східнословацький. Писемність - на основі латинської абетки. Більшість віруючих - католики, є протестанти (лютерани) та греко-католики (уніати).

Словаки на території Словаччини з'я­вилися у 6 ст. Просуваючись з Південного Сходу і Півночі вони частково асимілювали кельтське, давнє германське, а згодом і аварське населення. Вірогідно, південні райони Словаччини входили в першу західнослов'янську державу Само в 7 ст. Пер­ше племінне князівство пращурів словаків - Нітранське або князівство Прибини, виникло на початку 9 ст. у долині річок Ваг і Нітра. Близько 833 р. воно приєдна­лось до Моравського князівства - ядра майбутньої Великоморавської держави. У 863 р. з'являється глаголічне письмо. Під тиском угорців, які з'явилися в Подунав'ї наприкінці 9 ст., Великоморавська держа­ва розпалася. її східні області поступово (до 12 ст.) увійшли до складу Угорської держави, потім (після 1526 р.) - Габсбургської монархії. Термін "Словаччина" з'явився з середини 15 ст., зокрема у найдавніших джерелах зустрічалися етноніми "словени", "словенка" та територія "Словенско".

Словацькі області на півночі Угорщини не складали окремої адміністративної одиниці. Тільки з 16 ст., за часів османської окупації угорських областей, з'являється етнотериторіальне поняття Словаччини (Зіауопіа, 51о\уакеі). Розвиток капіталізму сприяв зростанню національної консолідації словаків. Формування словацької нації відбувалося за умов національного гноблення і насильницької, меншою мірою, природної мад'яризації. Словацьке "національне відродження" розпочалось у 80-х рр. 18 ст., велику роль відіграла сільська інтелігенція (священики, вчителі) і міські жителі. Літературною мовою словаків з часів гуситського руху (15 ст.) та Реформації стала чеська. Поява словацької літературної мови в кінці 18 ст. сприяла зростанню самосвідомості й національної консолідації людності Словаччини. В1863 р. у м. Мартині було створено національне культурницьке товариство Матиця Словацька.

З утворенням Чехословацької буржуазної республіки, після розпаду Австро-Угорщини у 1918 р., словаки отримали можливості для національного розвитку, хоча й не домоглися рівноправ'я. Гальмуючий вплив щодо цього мала концепція "чехословакізму", яка заперечувала національну самобутність словаків. У 1969 р. в­никла федеративна країна чехів та словаків, у 1992 р. - дві самостійні держави -Чехія і Словаччина.

Культура традиційна і сучасна

Словаччина охоплює південні схили Карпатських гір та долини лівих аритоків Дунаю. Промисловість у Словаччині менше розвинута, ніж у Чехії. Традиційне заняття словацьких селян - землеробство. Найбільш розповсюджені сільськогосподарські культури пшениця і ячмінь. Жито поширене менше, овес - у гірських областях, кукурудза - у теплих рівнинних областях півдня. Багато кар­топлі вирощується з кінця XVIII ст. Куль­тивувались цукрові буряки, коноплі, льон, тютюн.

Найстарішим орним знаряддям було безполозове рало, пізніше - з полозом. Обидва ці знаряддя існували поряд з плу­гом до поч. XX ст. Найбільш розповсюджені асиметричні плуги. У другій половині XIX ст. плуг отримав залізну полицю. Зерно сіяли вручну, тільки з 30-х рр. XX ст. повсюдно поширились сівалки. Найдавнішим знаряддям боронування був шук -верхів'я дерева з гілками, його заступили дерев'яні, а згодом залізні борони.

З оранкою і сівбою пов'язані деякі магічні дії, які мали за мету зберегти врожай, зокрема заорювання кісток і залишків їжі з різдвяних свят у першу весняну борозну.

Врожаї до 1880-х років збирали серпами, згодом косами. Зернозбиральні машини з'явились на початку XX ст. До появи молотарок - молотили ціпами, або ж використовували худобу на токах. Траву прибирали косою, як і конюшину. Розви­валось городництво, вирощували капусту, моркву, огірки. Садівництво поширене в усіх районах, крім холодних гірських. Із слив готують сливовицю - сливову горілку. В теплих районах важливу роль мало виноградарство.

У гірських районах основним заняттям населення було тваринництво. Розводили велику рогату худобу, овець, свиней або, як тяглову силу, волів. Випас корів відбувався на гірських пасовиськах, куди влітку переселялась вся родина. Давні традиції мало вівчарство. Три способи випасу овець: 1) випас індивідуально або колективно на полях, що знаходилися під паром або на луках. Щоденно овець приганяли в село. 2) весною й восени - на луках біля села, а влітку на високогірних луках, де чередники будували хату, а для овець - кошари. 3) у Західній Словаччині овець випасали на пасовиськах і луках.

Домашня птиця - кури, гуси, качки, індики,цесарки.

За часів середньовіччя у Словаччині набувають розвитку ремесла та промисли: ковальство, гончарство, чинбарство, стельмаство, теслярство, ткацтво тощо. Дотепер збереглися традиційні засоби виготовлен­ня виробів з лози, соломи, коріння дерев, очерету: кошики, меблі, футляри для пляшок, сумки, миски, бджолині вулики тощо.

Селяни виготовляли посуд з глини -горщики, глечики, миски, тарілки та інше. Найбільш давнім був неполив'яний закопчений посуд. З ХУ-ХУІ ст. у Словаччині з'являється полива. Особливий вплив на розвиток керамічного ремесла мали анабаптисти - переселенці з Швейцарії та Південної Німеччини в Моравію, а згодом у Словаччину. Вони робили гарні глечики з цинково-олов'яним полив'яним і кольоровим розписом, в якому використовували словацькі народні мотиви. Особливий розквіт кераміки - ХІХ-ХХ ст. - використовували орнамент стилізований, рослинний та фігурний, а також геометричний.

Поширене пофарбування домотканого матеріалу рослинними фарбами. Жовто-золотий колір - виварювання у вівсяній соломі. У пофарбуванні застосовувалися кора і шафран. Старовинна техніка ткацтва збереглася при виготовленні окремих видів одягу. Домоткане полотно відбілювалося або використовувалось у натуральному вигляді. Крім того, полотно фарбували рослинними фарбниками. Візерунки наносились особливою речовиною - вапою за допомогою дерев'яної або залізної форми. Пресом придавлювали полотно і фарбували у розчинах гарячої і холодної фарби, після видалення вапи на синьому фоні з'являвся білий візерунок.

Вироби з мережива - чепці, бахрома, серветки, набули значного поширення. Найбільш розповсюджене - плетене мереживо, починаючи з XVI ст. Особливо цінувалися золоті, срібні, шовкові мережива на сукнях.

Багатовікові традиції мало виготов­лення виробів із шкіри: пояси, ремені, об­кладинки для книг та ін.

Міста з'явилися у Словаччині в XII ст. як торгові центри.

Типи сільських поселень:

1. рядові, вуличні, ланцюгоподібні;

2. села з майданом;

3. купчасті.

1. Села розташовані уздовж шляхів та річок. Вуличні - будинки розташовані близько один біля одного. В рядових -менш щільна забудова - вони частіше зустрічаються у гірських районах, ланцюгоподібні - у передгір'ях та гірських долинах. Головна вулиця уздовж долини, будинки розташовані у два ряди або складають групи, ніби ланки ланцюга, вздовж дороги або ріки.

2. Села з майданом та веретеноподібні - перехідний тип від вуличних поселень до поселень з майданом. Вулиця розширюється в центрі й утворює площу у формі трикутника. Кругові поселення для Словаччини не характерні.

3. Безсистемна забудова села, тобто без чіткого плану, вулиці розташовані під різним кутами.

Для більшості сел характерне правильне планування садиби: фронтоном й пер­пендикулярно до вулиці розташована хата, за нею був хлів для худоби, а у глибині подвір'я - стодола, нерідко об'єднана з повіткою.

У Західній Словаччині частіше зустрічаються закриті подвір'я, де вхід утворює велика брама. В гірських районах зустрічаються чотирикутні, забудовані з усіх боків садиби з маленьким подвір'ям всередині, типу гуцульської ґражди.

Житло - зрубне, глинобитне, саманне, кам'яне або цегляне. Укладка першого вінця зрубу в Словаччині, як і у більшості слов'янських народів, супроводжувалася магічними обрядами, що збереглися з дохристиянських часів. Під кути хати клали гроші, всякого роду "ладунки" на щастя, пшеницю або шматок хліба.

Внутрішнє планування традиційного словацького житла формувалося у період феодалізму: воно було трикамерним і складалося з хати, сіней та комори. Хата і комора були розташовані по обидва боки від сіней. У північних районах житло також трикамерне, але розташування складових частин було іншим: житло з боковою коморою, а сіни розташовані не в середині будинків.

Існували "подвійні" будинки. Це були великі хати, які складались з поставлених поряд двох кімнат у передній частині будинку, двох сіней, нерідко і двох комор. По суті це два трикамерних або двокамерних житла, розділених стіною під одним дахом.

Матеріалом для одягу були шкіра, хутро, вовна, а також лляні та конопляні тка­нини.

Традиційний костюм ще на початку XX ст. побутував у південних та східних районах Словаччини.

Чоловічий костюм складався з:

Сорочки (кошеля) - тунікоподібного крою; поясного одягу - штани (гатє) - широкі, полотняні нижні; верхні - суконні штани - ногавиці: з грубого домотканого сукна білого кольору: короткі, заправлені у взут­тя або ногавиці з кольорового сукна (сині, чорні), прикрашені шнуром, візерунками. Атрибутом одягу був також пояс - зав­ширшки 3О см, шкіряний, прикрашений мідними платівками, чоловіки носили і жилет з сукна або атласу, а також овчинний кожушок з рукавами або без рукавів. Верхній одяг складався з чуги - одяг типу свити, з чор­ного, білого або коричневого сукна і довгої свити до п'ят з капюшоном.

У Східній Словаччині була поширена довга свита, зшита з сук­на, тканого особливим способом: в осно­ву вкладали пучечки овечої вовни. Взимку носили овчинні шуби, криті сукном.

Жіночий одяг складався з:

Сорочки тунікоподібного крою або короткі до пояса чи довгі з рясованими спинками і передом. Різновидом перших двох були плісіровані, нижче пояса, сорочки. Крім того носили рубашки, вид сарафану (спідниця з лифом), з бретелями або без них. У деяких місцях був поширений незшитий поясний одяг - два фартуха і спідниці, зшиті або незшиті. Верхнім одягом слугували кожушки з овчини, подібні до чоловічих. У ХVШ-ХІХ ст. носили ліф з дорогих тканин, багато прикрашений. Обов'язковим атрибутом був пояс і рушникоподібне головне вбрання - обрус, полка - накидка, в яку загортались і перекидали через плече. Тепер цей вид покриття голови в основному має обрядове значення. Верхнім одягом слугували вироби з овчини або сукна - кожухи з хутром - білі або коричневі.

Найпоширенішим взуттям були: папуче - плетене з грубої вовни або постоли, зроблені з одного шматка шкіри. Крім того носили суконне взуття, валянки і чоботи чишми (б'іту). Головним вбрання слугували конусоподібні шапки, шкіряні, підбиті овечим хутром і повстяні капелюхи з широкими полями. Дівчата не покривали голову. Наречені одягали вінки. Після весілля жінки одягали очіпок і обгортали голову рушникоподібним вбранням голови, про яке йшлося вище.

У Словаччині люблять борошняні страви. Найдавніша з них - шматочки тіста, які варять у киплячій воді. До цього ж типу відносяться їжу з сирої тертої картоплі й борошна, яку їдять із шкварками, підсмаженими цибулею, сиром, капустою. Овочеві страви - з капусти, ріпи, цибулі, часнику, моркви. Грибні страви - тушковані в маслі, супи, підливи. Картоплю їдять печену, варену, з молоком.

Напої-медовий, вино, горілка зі слив. Чай, кава.

У календарні свята готували особливі страви. На "Щедрий вечір" - мед, коржі, часник, гриби, рибу, квасолю, ячмінну кашу, горіхи, яблука, калач і горілку. На Великдень готували баранину, пекли калачі, фарбували яйця, коптили окороки й несли святити в костьол. У родинні свята -хрещення - вживали курячий суп, кашу, сушені сливи, калачі, булочки.

Довго зберігалася велика патріархальна родина, яка об'єднувала батьків, їхніх дітей з сім'ями і онуками. Господарство, поле, подвір'я належали всій сім'ї. На чолі патріархальної сім'ї стояв батько дорослих синів - дід. Сімейні справи з ним розділяла ґаздиня - мати й бабуся. Зараз переважають в основному малі моногамні сім'ї.

Родини передбачають багато обрядів, пов'язаних, зокрема, з першим ку­панням дитини. У ванну клали предмети, які мали принести дитині гарну долю. Вода виливалась під щось живе, наприклад, під дерево, що мало сприяти здоров'ю дитини. У деяких регіонах Словаччини, одразу після народження, хлопчика пригортали до плуга, дівчинку - до гребеня. Хрещення відбувалось через тиждень після народження, у неділю. На хрещення скликали всіх родичів. Хлопчик або дівчинка у католиків вважались дорослими після миропомазання, у протестантів - після конфірмації (приблизно в 12 років). Однак у народі перехід від дитячого до юнацького віку знаменував-ся юнацьким хрещенням, після чого хлопчик приймався до гурту юнаків, символічно отримував у хрещені батьки юна­ка старшого віку, а під час масляної староста серед юнаків здійснював обряд прийому, що передбачав змагання у силі, міцності, швидкості тощо. Хлопцю після цього дозволялось гуляти з іншими юнаками, носити перо на капелюсі, танцюва­ти коло, отримувати самостійну роботу. Дівчаток приймали до кола дорослих дівчат. Тут також була хрещена мати, що мала опікуватись новенькою, ввести її в танок. Це відбувалось у день Святого Андрія (30 листопада).

Весільні звичаї та обряди у словаків поділялись на два етапи: розлучення нареченої з рідною домівкою та перехід її у будинок молодого. Найбільш багата на обряди була перша частина весілля, друга - пов'язана з великою кількістю магічних дій.

Похорон і тепер супроводжується церковним обрядом. Збереглася сусідська взаємодопомога сім'ї, де помер хто-небудь, відвідування могили, богослужіння у річницю смерті, запалювання свічок у поминальний день, носіння жалоби.

Народна проза - казки про: Попелюшку, Дванадцять місяців та інші. Побутові та сатиричні казки про тварин ("Козенята", "Ведмідь, комар і лиса" тощо).

Перекази - про короля Матвія, про турків, розбійників та Яношика.

Легенди - біблейні сюжети (про мудрого Соломона, про першу зустріч Адама з чортом). Легенди про Христа, його мандри у супроводі Святого Петра.

Анекдоти, загадки, прислів'я.

Словацька пісня - історична (про турецьких завойовників), балади про побут сім'ї, історичні події.

Народна музика - старовинні пісні, танці горян.

Народні інструменти - трембіти - 2-3 м довжиною дерев'яні труби, дудки, флейти, волинки тощо. Скрипки, цимбали.

Народний оркестр - класична трійка: 2 скрипки й контрабас або віолончель. "Горальська двійка" - скрипка і волинка.

Народні танці - чоловічі, жіночі та парні.

Народний театр - драма в святочному циклі (ходження із змією, зіркою, колискою, козою, туром, циганом), у масничному циклі (різні забави й карнавальні дії), в пасхальній обрядовості тощо. Вертепи - різдвяні вистави про народження Христа, святу Дороту; ляльковий театр.

1921 р. - на Закарпатті (разом із чехами) налічувалось 19945 словаків, тобто

3,3% від загальної кількості населення області. 1989 р. в Україні було 8744 словака.

Словацьке населення розселене в Свалявському, Великоберезнянському та Уж­городському районах Закарпаття.

Відчутне зменшення населення зумовлене головним чином міграційними і асим­іляційними процесами, які серед словаків виявилися внаслідок низки обставин (близькість батьківщини, родинні зв'язки, спільні з українськими риси побуту, звичаєвості, психології, культури, мови тощо). Нині вони займають п'яте місце серед етнонаціональних меншин краю. Традиційно живуть в Ужанській долині (4,8 тис чол.) і близького до неї селища Середнього з околицями (760 чол.). Понад половину їх (3,8 тис.) становлять мешканці Ужгорода, що знаходиться біля українсько-словацького кордону. Тут же розкинулося мальовниче село Сторожниця, де разом з українцями та угорцями, мешкає 750 словаків.

Словаки значно інтегровані у життя Закарпаття. Відзначаються високим

освітнім і фаховим рівнем - є, як правило, висококваліфікованими спеціалістами, передусім у сільському господарстві, з притаманною їм працьовитістю і вмінням до­сягти досить високого рівня матеріального і культурного життя. Впадають в око добротні, впорядковані садиби у селах. Словацькі сім'ї переважно етнічномішані. Моноетнічних родин серед них близько 23 %. Найбільше сімей словацько-українських (53 %), далі йдуть словацько-угорські і словацько-російські.

У Сторожниці існує чотирикласна школа з словацькою мовою навчання, є відділ на філологічному факультеті Ужгородського університету.

У видавництві "Карпати" створено редакцію словацької літератури. Нині простежується тенденція відновлення традиції спілкування рідною мовою. Вільно володіють нею 92,6 % опитаних словаків, - набагато більше, ніж за часів останнього перепису 1989 року. Проте спілкуються своєю мовою у словацьких сім'ях лише 79 % батьків і 65 % дітей.

Сучасна Словаччина - поліетнічна країна. З 5,4 млн. загальної кількості населен­ня 85,6% становлять словаки, 10,5% -угорці, 1,7% -цигани, 1,1 % -чехи,0,6 % -українці і "русини", 0,1 % - німці та ін. (дані на 31 грудня 1998р.) Загальнонаціональними святами є:

1 січня - Річниця Словацької республіки; 6-7 січня - православне Різдво; березень-травень - Пасха; 1 травня - День трудящих; 8 травня - Річниця свободи; 5 липня - День слов'янських апостолів Кирила та Мефодія; 29 серпня - Національний день словаків, національного повстання; 1 вересня - День Конституції; 15 вересня - День Скорботи; 1 листопада - День всіх святих; 24-26 грудня - Різдво Католицьке.

Система освіти у Словаччині подібна тій, що впроваджена у Чехії (див. розд. "Чехи"). У 1998/99 учбовому році у Словаччині нараховувалося 3327 дитячих садків, 2484 - по­чаткових і 930 середніх шкіл, а також 18 вищих учбових закладів.

Кількість газет і часописів у Словаччині постійно зростає. У 1996 р. загалом вихо­дило друком 1055 газет і журналів, у 1998 р. - 1269. Крім того, в країні досить плідно працюють різні видавництва - лише 1996 року ними було опубліковано 3800 книг. У країні працюють п'ять державних та дев'ять приватних телеканалів, дві державні та 25 приватних радіостанцій. Найбільшими державними телеканалами є: Словацьке телебачення, Регіональне телебачення Банської Бистриці, Пуховське телебачення: найбільші і найпопулярніші телеканали "Маркіза", "Попрад", "Татри", "Жилін", "Вега", Наше Ко-шіце".

У сучасній Словаччині існує багато приватних видавництв, які продовжують традиції реформаторського напряму суспільної думки, розпочатого наприкінці 1960-х років. Тоді у Чехословаччині, як відомо, друкувалася "саміздатівська" періодика, а за межами країни діяв Світовий конгрес словаків із центром у Канаді, який надавав значну підтримку діячам словацької культури у самій Чехословаччині.

Релігія (див. статтю про чехів).

Туризм, зокрема міжнародний, досить поширений у Словаччині. Увагу зарубіжних туристів привертають історико-культурні пам'ятники, якими багата Словаччина і чудові природні умови, особливо гірських регіонів країни. Зокрема, 1998 року Словаччину відвідало 896,1 тис. зарубіжних туристів, передусім із Чехії - 244,5 тис, Німеччини - 141,4 тис, Польщі - 132 тис, Угорщини - 49,4 тис, України - 37,7 тис. і Австрії - 31,8 тис. чол.

Серед визначних об'єктів на терені Словаччини збереглися пам'ятки первісного суспільства і раннього середньовіччя, зокрема романські будівлі XI - XII ст. З XIII ст. поширюється готична архітектура (собори у Братиславі, Кремниці і Прешові), пам'ятки епохи Відродження і класицизму (Старий град і ратуша у Братиславі, собор Єлізавети у Кошиці), середньовічні замки.

Історико-культурною спадщиною ЮНЕСКО визнані такі пам'ятки Словаччини: середньовічна шахта у Банська-ПІтявниці; Спишські град; фольклорне селище Влкоменец біля Ружемберока; давній центр м. Бардеїв. Крім того спільним надбанням Словаччини і Угорщини, відзначеним ЮНЕСКО, є печери Аггтелек і словацький карст.

Загальну увагу привертають архітектурні споруди останнього часу: аеропорт у Кошіце, пам'ятник Словацькому національному повстанню у місті Банська Бистриця, ком­плекс споруд для чемпіонату світу з зимових видів спорту у словацьких Татрах.

Серед визначних словаків можна назвати В. Гайко (н. 1920р.) - автора праць з фізики низьких температур і таких видатних діячів минулого як один із керівників словацького національного Відродження Я. Коллар (1793-1852), композитор Я. Белл (1843-1936)таін.

Важливими подіями культурного життя сучасної Словаччини є музичні фестивалі, серед яких фольклорний фестиваль народних танців, який щороку відбувається влітку західніше Попрад-Татр, рок-концерти "Братиславська ліра" (травень-червень), Дні джазу (вересень, Братислава).

У столиці Словаччини регулярно відбуваються міжнародні музичні фестивалі: Братиславське свято музики, Зволенські ігри на Замку, фольклорні фестивалі в Детві та Виходній.

У незалежній Словаччині функціонує 70 музеїв та галерей, понад сто постійно діючих виставок. Кожне велике місто має свій драматичний театр, у трьох найбільших містах працюють оперні та балетні трупи, а в деяких містах театри оперети. Діє низка камерних та три симфонічні оркестри.

У сфері кінематографа значного визнання набула словацька кіностудія "Колиба", а у словацькому театрі останніх років - численні студії малих форм.