Історична схема грушевського

За формою суспільного ладу: 1) первіснообщинний (1 млн років тому — IV ст. до н. е. (IV ст. н. е.); 2) рабовласницький (IV ст. до н. е. — IV ст. н. е.)1; 3) феодальний (IX — середина XIX ст.); 4) капіталістичний (друга пол. XIX ст. — 1918–1920)2; 5) соціалістичний (1920–1991); 6) постсоціалістичний лад (після 1991 р.).

За археологічною періодизацією: 1) палеоліт, або давній кам’яний вік (1 млн 10 тис. років тому); 2) мезоліт, або середнійкам’яний вік (VIII–VI тис. до н. е.); 3) неоліт, або новий кам’яний вік (VI–IV тис. до н. е.); 4) енеоліт, або мідно кам’яний вік (IV–III тис. до н. е.); 5) доба мідібронзи (друга по

ловина III — початок I тис. до н. е.), 6) залізний вік (з XII–VIII ст. до н. е.).

Формаційна періодизація:1) первісна історія, або епоха варварства (1 млн років тому — IX ст. н. е.); 2) епоха цивілізації, яку поділяють на: а) середньовічну історію (VIII–IX — середина XVII ст.); б) нову історію (середина XVII ст. — 1917–1918 рр.); в) новітню історію (з 1917–1918 рр.).

Першим, хто спробував логічно та обгрунтовано здійснити загальну наукову періодизацію українського історичного процесу був Михайло Грушевський. Його концепція про наукову періодизацію історії України була викладена у статті "Звичайна схема "русскої" історії і справа раціонального укладу історії Східного Слов'янства" (1904 р). Категорично заперечуючи домагання Московської Русі на частину давньоруської спадщини, дослідник називає єдиним спадкоємцем Києва "українсько-руську народність", яка, на думку дослідника, і створила Київську державу, а тому необхідно вивчати історію "кожної народності окремо, в її генетичнім преємстві від початків аж до нині". Схема розвитку українського історичного процесу знайшла своє втілення на сторінках багатотомної "Історії України-Руси". Порогом історичних часів для українського народу Грушевський називає IV вік по Христу, а перед тим "про наш нарід можемо говорити тільки як про частину слов'янської групи".

Головним змістом першого періоду історичного життя нашого народу була організація Руської держави, об'єднання її в одне "політичне тіло" та прийняття християнства.

Другий - перехідний період - відкривається серединою XIV століття, коли землі України увійшли до складу Великого Князівства Литовського та Польші. У цей час форми суспільно-політичного життя і побуту під впливом інших держав змінюються. Як результат - загострення протиріч між урядовою і привілейованою меншістю і масами.

Третій період - це період народної боротьби з ворожим суспільно-економічним устроєм. Поєднання цієї боротьби з релігійною та національною - своєрідна риса змісту нової доби української історії. В цей час національне почуття "доходить до небувалого напруження", та боротьба не може бути виграна, бо на перешкоді стає сильна організація - Московщина, з одного боку, і Річ Посполита з іншого.

Отже, М.Грушевський виділяє декілька періодів історії України, поєднуючи їх у дві доби - стару (старі часи, княжий та литовсько-польський періоди) та нову (козацький період), які називає тезою і антитезою, що доходять до синтези українського відродження початку XIX століття.

Трипільська культура

— археологічна культура часів енеоліту, назва якої походить від назви тоді села Трипілля на Київщині. Біля Трипілля Вікентій Хвойка в 1897 році виявив і дослідив пам'ятки цієї культури.

Творцями трипільської культури були племена, що просунулися з Балкан та Подунав'я у Прикарпаття. Пам'ятки її дослідники поділяють на етапи (Ранній, середній, пізній).

У другій половині VI тисячоліття та у першій половині V тисячоліття до н. е. племена трипільської культури розселювалися в басейні Дністра і Південного Бугу. За цього періоду вони розташувалися здебільшого по низьких місцях біля річок. Житла будували у вигляді заглиблених землянок. План розміщення жител наближався до форми кола чи овалу.

Основою господарства за цього періоду було хліборобство і скотарство, полювання, рибальство і збиральництво. Сіяли пшеницю, ячмінь, горох. Землю обробляли з допомогою мотик, зроблених з рогу оленя, каменю або з кістки та з палиць-копалок з загостреними кінцями. Урожай збирали з допомогою серпів з кремінними вкладнями. Жінка ліпила посуд, виробляла пряжу, одяг. Чоловіки полювали, стерегли худобу, виробляли знаряддя з кременю, кісток та каменю. У тваринництві перше місце належало великій рогатій худобі. Для цієї доби мало велике значення полювання. Значного розвитку досягли гончарні вироби. Глиняний посуд різноманітної форми ліпили руками. З глини ліпили жіночі статуетки, модельки житла, намисто, амулети. Орнаментом вкривали статуеток. Також виявлено різні вироби з міді, переважно прикраси.

Асиміляція - добровільний або вимушений процес призначення (втрата традицій ,мови тощо.) раніше самостійного народу (етносу) чи якість його частини в середовиші іншого , як правило, численнішого народу (етносу), засіб досягнення етнічної однорідності;засвоєння етнічною меншістю взірців і норм домінуючої культури з втратою своїх власних. Відома примусова і відносно м'яка асиміляція.

Встановлення суверенітету

Кризові явища в соціальноекономічній та екологічній сферах стимулювали наростання опозиційного руху серед населення України. Цей процес був посилений згортанням репресивної політики радянської влади. Широкому загалу стали доступні матеріали, що свідчили про злочинну політику комуністичного керівництва 1930–1940х років щодо власного народу. Все це сприяло різкому падінню авторитету Комуністичної партії. Так, лише протягом 1990 р. з КПУ вийшло понад 220 тис. її членів. Натомість наприкінці 1980х років почали виникати опозиційні об’єднання громадян. Так, у 1988 р. було відновлено Українську Гельсінську Спілку на чолі з Л. Лук’яненком, на базі якої у1990 р. було створено Українську республіканську партію (УРП). У 1989 р. створено Народний Рух України (НРУ), який невдовзі перетворився на наймасовішу опозиційну силу, а його лідер В. Чорновіл став головним опозиційним лідером. У 1989 р. виникли також громадські організації “Зелений світ”, історикопатріотичне товариство “Меморіал”, Товариство української мови ім. Т. Шевченка, Спілка незалежної української молоді. В березні 1990 р. скасовано ст. 6 Конституції СРСР про керівну роль Компартії, що остаточно відкрило шлях до легальної роботи всіхполітичних партій і прискорило процес їх створення. До кінця 1990 р. в Україні діяло 15 політичних партій та ще 10 відділеньзагальносоюзних партій. І на цьому процес створення партій тагромадських організацій не припинився. Із другої половини 1980х років радянська влада також булазмушена припинити репресивну політику щодо Церкви. Відновили свою легальну роботу переслідувані до цього конфесії — протестанти, УГКЦ та УАПЦ. Наприкінці 1989 р. Рада у справах релігій дозволила реєстрацію УГКЦ, а у 1990 р. відбувся Львівський Собор УГКЦ, на якому було визнано нелегітимним рішення Собору 1946 р. про приєднання УГКЦ до РПЦ. На червневому Соборі в Києві проголошено про відновлення УАПЦ, керівником якої обрано патріарха Мстислава. Щоб хоч якось зберегти свій вплив над віруючими в Україні, РПЦ надала своїй організації в Україні автономію та перейменувалаїї в УПЦ Московського патріархату. Нарешті, 26 квітня 1991 р. ВР УРСР затвердила Закон “Про свободу совісті та релігійні переконання”, за яким релігійні конфесії отримували статус юри дичної особи і мали законні підстави для своєї діяльності. У 1989 р. в Україні відбулись перші страйки, посилилась ді яльність опозиції. У вересні 1989 р. змушений був піти у від ставку з посади першого секретаря ЦК КПУ В. Щербицький. Його змінив на цій посаді В. Івашко, а з липня 1990 р. — С. Гуренко. 18 березня 1990 р. відбулись перші демократичні виборидо ВР УРСР та місцевих рад, в яких взяло участь понад 31 млносіб, або 84,5 % виборців. Головою ВР УРСР став перший секре тар ЦК КПУ В. Івашко (з липня 1990 р. — Л. Кравчук). І хоча більшість депутатських місць здобули комуністи (які сформували парламентську фракцію — “група 239”), однак у Верховну Раду пройшли також і представники опозиції, які об’єдналисьу парламентську групу “Народна рада”. А в трьох західних об ластях (Львівській, Івано-Франківській і Тернопільській) у новому складі обласних рад більшість місць отримала опозиція, а в меншості опинилися комуністи. У 1990 р. відбулись перші широкомасштабні акції опозиції: 1) 22 січня “живий ланцюг” між Києвом та Львовом на знак соборності українських земель; 2) 2–17 жовтня — голодуваннястудентів на площі Жовтневої революції (нині — майдан Незалежності) у Києві. Перша подія засвідчила єдність українців, а друга — привела до відставки голови Ради Міністрів УРСРВ. Масола і сприяла подальшій радикалізації суспільнополітичного життя у республіці. Населення вперше переконалосьу можливості відкритої боротьби з владою і у слабкості останньої. З цим змушена була рахуватись і республіканська верхів ка, аби не бути усунутою від влади. Саме тому ВР УРСР, незважаючи на те, що більшість у ній становили комуністи, 16 липня1990 р. прийняла “Декларацію про державний суверенітет України”, яка започаткувала процес відродження державотворчої традиції в Україні. Цей документ проголошував: право української нації на самовизначення і створення в існуючих кордонахвласної держави; самостійність України у вирішенні будь яких державних питань; недоторканність території УРСР в існуючихкордонах; захист і рівність усіх форм власності; нейтральність, позаблоковість, принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову; пріоритет норм міжнародного права і загальнолюдських цінностей у законодавстві. Після цього, розвиваючи ідеї “Декларації про державнийсуверенітет”, ВР УРСР 2 серпня 1990 р. прийняла Закон “Проекономічну самостійність УРСР”.

В Україні з'являється народний рух(Драч, Брюховецький) у 1989р. У вересні1989р. перший з’їзд народного руху в Києві. На другому з’їзді у жовтні 1990р. висувається вимога про суверенітет України. Жовтень 1989р. – зявляється багатопартійність. У Львові створюється Українська народна партія(приходько). 4 березня 1990р. вибори в ВР куди повинні обрати 450 чоловік, на ці місця йшло аж 3000 чоловік. На цих виборах більшість комуністів(КПУ). Вперше в ВР створюється опозиція. очолив ВР Івашко, потім Кравчук.

Декларація про державний суверенітет України - документ про проголошення державного суверенітету України. Прийнята Верховною Радою Української PCP 16 липня 1990 року.

Акт проголошення незалежності України — документ, прийнятий позачерговою сесією Верховної Ради УРСР 24 серпня 1991 року, яким проголошено незалежність України та створення самостійної держави — України. Тим самим було покладено край юридичному існуванню Української Радянської Соціалістичної Республіки.

Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року, продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом OOH та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про Державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної Української держави — України.

Територія України є неподільною і недоторканою.

Віднині на території України мають чинність винятково Конституція і закони України.

Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення.

1 грудня 1991 референдум за акт незалежності України, проголосували 91%, першим президентом було обрано Леоніда Кравчука.

8.12.1991р. – в Білорусії підписали угоду про союз незалежних держав(СНД).

21.12.1991р. – в Казахстані в Алматі 11 республік проголосували за СНД.

Атрибутами держави стали герб, прапор та гімн.

У вересні 1991р. вводяться купони.

08.10.1991р. – ВР видає закон про громадянство України.

02.09. 1996р. – вводиться національна валюта гривня.

04.11.1998р. закон України про державні кордони.

12.12.1991р. – створення державного митного комітету.

06.12.1991р. – закон про збройні сили України.

У жовтні 1993р. – приймається воєнна доктрина України. Змусили вивести ядерну зброю.

Верховна Рада України ПОСТАНОВЛЯЄ:

1. Підпорядкувати всі військові формування, дислоковані на території республіки, Верховній Раді України.

2. Утворити Міністерство оборони України.

3. Урядові України приступити до створення Збройних Сил України, республіканської гвардії та підрозділу охорони Верховної Ради, Кабінету міністрів і Національного банку України.

Неп

Неп став компромісом, відступом від соціалізму з метою дати країні можливість оправитися від громадянської війни. Основне завдання непу зводилося до того, щоб заспокоїти селянство й забезпечити йому стимули до підвищення виробництва продуктів. Замість реквізицій зерна уряд обклав селянство помірним податком. Сплативши його, селянин міг продавати надлишки зерна за будь-якими ринковими цінами. Бідні селяни взагалі не мали сплачувати податку. Уряд також відступив від політики створення колективних господарств. На Україні більшість земель, націоналізованих Центральною Радою ще у 1918 р., тепер перерозподілялася між бідними селянами. Щоб стимулювати інші сектори економіки, неп скасовував урядовий контроль над внутрішньою торгівлею, знову віддавав в оренду колишнім власникам невеликі виробництва й навіть заохочував чужоземні капіталовкладення. Проте Ленін ішов тільки на тимчасовий компроміс із капіталізмом і не збирався відмовлятися від мрії створити соціалістичну економіку. Тому уряд лишав за собою контроль за такими «командними висотами» в економіці, як важка промисловість, банки, транспорт і зовнішня торгівля. Неп виявився великим досягненням. Маючи гарантовану можливість продавати продукти голодним мешканцям міст, 5 млн українських селянських господарств швидко підвищили свою продуктивність. У 1927 р. оброблялося вже на 10 % більше землі, ніж у 1913 р. Тим часом виробництво предметів споживання, яке стимулювали так звані непмани, або дрібні підприємці, що діяли з дозволу уряду, також сягнуло довоєнного рівня. Відставала лише важка промисловість, що перебувала під контролем уряду. З поверненням достатку й стиранням у пам'яті кошмарних років громадянської війни український селянин став миритися з більшовицьким режимом, на який раніше дивився з великою підозрою

13. Універсали ЦР:

1 УНІВЕРСАЛ(23червня 1917)

Проголошення автономії України.

2 УНІВЕРСАЛ(16липня 1917)

Визнання УЦР тимчасовим Урядом.

3УНІВЕРСАЛ(20листопада 1917)

Проголосив Українську народну республіку

4УНІВЕРСАЛ922січня 1918)

УЦР проголосило УНР самостійною і суверенною державою.

Після цього УЦР ухвалило ряд законів:

· 25 січня –про 8-годинний робочий день.

· 31 січня – про земельну реформу.

· 1 березня – про державаний герб УНР

· 2 березня - про грошову систему

· 2 березня – Громадянство в УНР та територіально-адміністративний поділ України.

Найважливішим законодавчим актом УЦР було схвалення конституції УНР 29 квітня 1918 р, яка стверджувала республіканську форму держави з парламентарно демократичним режимом. Законодавча влада в УНР мала перевагу над виконавчою. Головним законодавчим органом стверджувалось всенародня збори в Україні які обирали голову всенародних зборів.

Проголосивши незалежність, Українська Народна Республіка стала суб'єктом міжнародного права і на запрошення Німеччини, Австро-Угорщини, Болгарії і Туреччини приєдналася до переговорного процесу. Делегація УНР була визнана єдиним репрезентантом України на переговорах.

Наши рекомендации