Культурно-просвітницький етап національного руху XVI століття.

Політика Данила Галицького.

Дани́ло I Рома́нович (рус. Данило Романовичъ; 1201–1264) — руський князь з династії Романовичів, правитель Галицько-Волинського князівства. Князь волинський (1211–1264), галицький (1211–1264), київський (1240). Син князя Романа II Великого та візантійської принцеси, доньки імператора Ісаака ІІ Ангела — Єфросинії-Анни. Данило Галицький відноситься до старшої на Русі гілки роду Мономаховичів, династія Романовичів (Рюриковичів).

Після тривалої та напруженої боротьби відновив і розбудував Галицько-Волинську державу, створену його батьком. З перемінним успіхом чинив впертий опір монгольскій експансії, одночасно нейтралізуючи мілітарні спроби західних сусідів втручатися у внутрішні справи його держави.

Сприяв розвитку міст, залучаючи туди ремісників і купців. За його правління були побудовані Холм, Львів, Кременець, Данилів, Стіжок, відновлений Дорогочин. Переніс столицю Галицько-Волинського князівства з Галича до Холму.

Час його князювання був добою найбільшого економічно-культурного піднесення та політичного посилення Галицько-Волинської держави. Маючи кордони по Карпатах, Дніпру та Дунаю, за його правління вона зробилася найбільшою державою в Європі, стала праобразом першої української національної держави.

Внутрішня політика

Вів боротьбу з феодальними уособицями, викликаними прагненнями галицької боярської верхівки та чернігово-сіверського і київського князів не допустити зміцнення влади Данила і його брата Василька в Галицько-Волинському князівстві. Опирався на підтримку дрібних і середніх служивих феодалів та міщан, зацікавлених у зміцненні княжої влади.

Винятково здібний правитель, Данило Галицький об'єднав на певний час західноукраїнські землі. Реформував військо, створивши важко озброєну піхоту з селян, приборкав боярство.

Проводив активну прозахідну політику. Під його владою поширювалися західноєвропейські культурні впливи, прищеплювалися відповідні державні адміністративні форми, зокрема в житті міст. Побудував ряд нових міст (Холм, Львів тощо), переніс столицю з Галича — міста боярських заколотів — до Холму.

Для зміцнення міжнародного авторитету держави 1246 року заснував у Галичі церковну митрополію, що перебрала на себе функції загальноруської. Митрополитом було призначено одного з подвижників князя — печатника Кирила.

1264 — Данило Галицький занедужав і помер у Холмі, де й похований у церкві святої Богородиці, яку сам і збудував. Літописець, оплакуючи його смерть, назвав його «другим по Соломоні».

Зміцнення великокняжої влади у Волинсько-Галицкому князівстві за часів Данила було тимчасовим явищем. За правління його наступників відновилися тенденції до феодальної роздрібленості, які провокувала боярська верхівка.

Галицько-Волинська держава, проіснувавши понад століття, поширила свою владу на більшість земель нинішньої України. Грушевський вважав це державне утворення найбезпосереднішим спадкоємцем Київської Русі. Своїм успіхам і життєздатності воно завдячувало видатній особистості князя Данила Галицького. Після падіння ГВК правонаступниками Київської Русі заявили себе Велике князівство Литовське, а потім і Московська держава.

Зовнішня політика

Державу Данила добре знали в Європі: вона репрезентувала Україну-Русь. В англійській енциклопедії XIII ст. Бартоломея написано: «Галіція - розлога й багата країна, quae nunc Rhutenia a pi ribus nominatur», себто Галичину ототожнювали з Руссю.

Данилом зійшов з історичного кону один з найвидатніших володарів України, талановитий, самовідданий, освічений. Загальні обставини не дали йому довести до кінця справу піднесення України, але, не зважаючи на всі перешкоди, він багато зробив у цьому напрямку. Він зібрав ycі землі, що ними володів Роман, створив iз них з допомогою Василька могутню державу, з якого рахувалися сусіди, яку визнавав за поважну папа. Своїм коронуванням він затвердив її становище як королівства, як гідної спадкоємниці традицій Київської держави, i уможливив майже на сто років її існування. Данило, не зважаючи на тяжкі умови постійної війни, зумів зламати боярську опозицію i творити державу на нових началах. Галицько-Волинська держава зайняла почесне місце серед європейських держав; її міста викликали здивування, її армія доходила до Каліша та Оломунця, її військова тактика здобула славу. Не зважаючи на тісні зв'язки з Західною Європою, культура, закони, література, релігія Галицько-Волинського князівства залишалися українськими.

Культурно-просвітницький етап національного руху XVI століття.

З XVI століття в Галичині виникають братства, які мали не тільки релігійний, а й культурно-просвітницький характер. Найвідомішим було Львівське Успенське Ставропігійське братство (1586). На рубежі XVI-XVII ст. в Галичині тривав процес національно-культурного відродження. Розквітає українське шкільництво, книгодрукування, література та мистецтво. Вихідцями з Галичини були гетьман П.Сагайдачний, Й.Борецький, Є.Плетенецький, 3.Копистенський, К.Сакович, П.Беринда, Стефан і Лаврентій Зизанії.

У Галичині було започатковано справу унії між Католицькою і Православною Церквами. Однак перемишльський та львівський православні єпископи вже на завершальному етапі цього процесу відмовились прийняти церковну унію. Перемишльська єпархія прийняла унію лише у 1692 р., Львівська - у 1700 р., а Львівське братство аж у 1708 р.