Суб'єкти міжнародно-правової свідомості

П

оняття «суб'єкт міжнарод­ної правосвідомості» не то­тожне поняттю «суб'єкт міжнародного права». По-перше, вони не збігаються за кількісним критерієм суб'єктів. Кіль­кість носіїв міжнародно-правової свідомості значно пере­вищує кількість носіїв міжнародних прав та обов'язків.

По-друге, навіть коли йдеться про один і той самий суб'єкт міжнародного права і суб'єкт міжнародної право­свідомості, сфери прояву його правосуб'єктності не збіга­ються. Так, коли йдеться про міжнародну правосуб'єкт-ність фізичної особи, то мається на увазі обмежена сфера прояву такої правосуб'єктності, насамперед галузь міжна­родного гуманітарного права.

Коли йдеться про фізичну особу як суб'єкт міжнарод­ної правосвідомості, то мається на увазі її універсальний,

¹ Пацация М. Ш. Международно-правовое сознание: понятия, струк­тура, проблемы воспитания. М., 1986. С. 12.

Глава XI Міжнародна правосвідомість

Суб'єкти міжнародно-правово! свідомості

всебічний характер. Практично неможливо уявити таку сферу функціонування міжнародної правосвідомості, з якої цілковито було б вилучено людину.

Численність суб'єктів міжнародної правосвідомості вплинула на проведення відповідних класифікацій. Серед них найбільш прийнятним є поділ суб'єктів міжнародної правосвідомості на: а) безпосередніх носіїв правосвідо­мості і б) виразників правової свідомості.

Безпосередні носії правової свідомості поділяються на: а) окремих індивідів і б) їх соціально-економічні спільноти.

Міжнародну правосвідомість окремих індивідів, у свою чергу, поділяють на правосвідомість державних і політич­них діячів, учених, особливо діячів науки міжнародного права, пересічних людей тощо.

За своїм значенням для становлення, розвитку та про­яву міжнародної правосвідомості, як правило, найвище оцінюється правосвідомість і відповідна діяльність вчених, а особливо діячів науки міжнародного права. З цього при­воду колишній Генеральний секретар ООН Перес де Ку-ельяр говорив про Статут ООН: «На якомусь етапі історії ідеї, втілені у Статуті ООН, були фантастичними і навіть дивними. Ці ідеї зародилися в умах не державних діячів, а таких мислителів, як Гуго Гроцій під час його діяльності першопрохідця у справі розробки норм війни і миру та Іммануїл Кант у своєму есе про вічний мир. Правлячі кола навряд чи звернули на них увагу»¹.

Як не дивно, надто низько оцінювалася та оцінюється міжнародна правосвідомість державних та політичних ді­ячів. Втім, дивуватися тут, мабуть, не варто. По-перше, вони самі досить часто й з відвертим цинізмом висловлю­валися на адресу міжнародного права. Свого часу вислов­лена Бісмарком, а потім майже слово в слово повторена Бетвін-Гольвегом цинічна фраза «Я дію, і я переконаний, що я завжди знайду професора міжнародного права, який виправдає мої дії», у XX ст. приписувалася Й. Сталіну, А. Гітлеру і багатьом іншим творцям нігілістичної міжна­родної правосвідомості.

На жаль, стосовно міжнародної правосвідомості цієї категорії суб'єктів ситуація не змінилася навіть після

прийняття Статуту ООН, інших міжнародно-правових ак­тів, які суттєво піднесли загальний рівень міжнародної правосвідомості.

І. І. Лукашук зазначає, що правосвідомість не тільки керівників держав, а й бюрократії різних рівнів — досить суттєвий фактор у функціонуванні міжнародного права. Значення цього фактора зростає в міру ускладнення між­народно-правового регулювання.

На жаль, учений констатував, що «правлячі кола дер­жав не тільки не приділяють належної уваги розвитку міжнародно-правової свідомості населення, а й власної». Посилаючись на американського колегу (Дж. Нафциге-ра), він робить висновок, що рівень міжнародно-правової свідомості не тільки керівників держав, а й численних дипломатів далекий від оптимального, що міжнародне право є таємницею для більшості політичних лідерів, ди­пломатів, інших осіб, які приймають рішення. Так було й раніше, коли, як визнавав шведський канцлер А. Оксен-шерн, «розум невігласів керував світом». Але з того часу мало що змінилося. «Відомо чимало випадків, — прихо­дить до висновку І. І. Лукашук, — коли на чолі відомств закордонних справ стояли кваліфіковані юристи, які ви­користовували професійні знання на шкоду міжнарод­ному праву. В СРСР таким був А. Я. Вишинський, автор радянської концепції примату національного права над міжнародним, у США — Д. Ачесон і Дж. Ф. Даллес. Пра­восвідомість не зводиться до знання права, вона повинна включати переконаність у необхідності її поважати»¹.

Показово, що в передвиборних програмах президентів провідних країн світу (США і Росії) Б. Клінтона, Дж. Буша і Б. М. Єльцина майже не фігурувало міжнародне право.

Вважається, що рівень міжнародно-правової свідомо­сті населення, пересічних людей — низький. Іноді цим пояснюють і те, що політичні лідери вилучають міжна­родно-правові питання зі своїх передвиборних програм. Якщо це й можна визнати, то, в будь-якому разі, не як тенденцію. Масова міжнародно-правова свідомість, хоч і не так швидко, як хотілося б, але росте і міцніє у свідо­мості людей. У відповідальні періоди історії вона відігра­вала чи не головну роль (варто згадати рух за заборону

' Куэльяр X. П. де. Послания и заявления, посвященные Междуна­родному году мира. 1986. Нью-Йорк, 1987. С. 33—34.

¹ Лукашук И. И. Международное право. Общая часть. С. 83.

Глава XI Міжнародна правосвідомість

Суб'єкти міжнародно-правової свідомості

випробувань ядерної, хімічної і бактеріологічної зброї, протести проти війни у В'єтнамі й Афганістані, проти введення військ у Чехословаччину 1968 р. та ін.). Визнан­ням ролі носіїв масової міжнародно-правової свідомості можна вважати Підсумковий документ Віденської зустрічі НБСЄ 1989 р. Його вже назвали Кодексом народної ди­пломатії. Документ особливо наголошує на необхідності міжнародних контактів таких представників широкої гро­мадськості, які суттєво впливають на розвиток масової міжнародно-правової свідомості: викладачів, науковців, журналістів та ін.

До безпосередніх носіїв міжнародно-правової свідо­мості належать також соціально-історичні спільноти: малі соціальні групи, корінні народи, національні меншини, нації, народи в цілому, міжнародна співдружність тощо.

У радянській науці міжнародного права тривалий час стверджувалося, що активним носієм міжнародної право­свідомості є робітничий клас, який знаходиться в центрі сучасного демократичного руху і навколо якого «об'єд­нуються інші носії прогресивної міжнародної правосві­домості». Але науці міжнародного права не відомий жод­ний внесок робітничого класу (як класу) у становлення і розвиток міжнародної правосвідомості. Навіть із гаслом «Пролетарі всіх країн, єднайтесь!» йому не вдалося ство­рити більш-менш тривалої міжнародної організації. Без відповідного інституційного механізму нічого й говорити про його відчутний вплив на міжнародну правосвідомість.

Значно більшого в цьому плані результату досягли не­великі об'єднання в різних країнах колишніх в'язнів гітле­рівських концтаборів. Об'єднавшись з іншими організа­ціями, вони виступили за європейську інтеграцію, за єв­ропейську Хартію прав людини, за власний суд із відпо­відними санкціями. Зіткнувшись із різким неприйняттям цього з боку правлячих кіл Європи, вони домоглися пе­релому в правосвідомості насамперед широкої громадсь­кості європейських країн. Під тиском масових організацій своїх країн правлячі кола європейських держав були зму­шені піти на укладення Європейської конвенції про за­хист прав людини та основних свобод, створити Євро­пейський суд з прав людини, інші відповідні інституційні механізми. І сьогодні можна говорити про корінну зміну міжнародної правосвідомості в цій сфері.

Незаперечний внесок у розвиток і реалізацію міжна­родної правосвідомості слід визнати з боку національних меншин корінних народів та інших соціальних об'єднань. Варто зазначити, що, наприклад, вироблення проекту Де­кларації прав корінних народів у Підкомісії з попереджен­ня дискримінації і захисту меншин відбулося завдяки зу­силлям представників корінних народів, втіленню в по­ложеннях Декларації їхнього бачення і розуміння відпо­відних міжнародно-правових положень.

Важливою для розвитку міжнародно-правової свідо­мості є діяльність різного роду організацій та об'єднань, організовані міжнародні рухи тощо. їх іще називають ви­разниками міжнародної правосвідомості. Слід зазначи­ти, що такі соціальні інститути здатні самостійно здій­снювати функції суб'єкта міжнародної правосвідомості. Очевидно, що з цього виходили автори Статуту ООН, коли уповноважували у ст. 71 Статуту ЕКОСОР «прово­дити належні заходи для консультації з неурядовими ор­ганізаціями, зацікавленими в питаннях, які входили в його компетенцію».

Саме такі організації змінили в міжнародній право­свідомості переконання, що політика й міжнародне пра­во — сфера діяльності керівників держав, політиків, про­фесійних дипломатів. 1 вже усі підстави мав американ­ський науковець Д. Нанда, щоб заявити наприкінці 80-х років на XII Всесвітньому конгресі Міжнародної академії порівняльного правознавства, що «в наш час вийшли на міжнародну арену громадські сили. їх участь у створенні й застосуванні міжнародного права дає змогу внести в нього ідеї, які поділяються не тільки панівними класами держав, а дійсно цілими націями». Саме міжнародна пра­восвідомість таких громадських об'єднань дедалі частіше втілюється у відповідні міжнародно-правові документи. Наприклад, висновки Міжнародної комісії щодо розслі­дування злочинів США в Індокитаї були відображені в проекті додаткового протоколу до міжнародних конфлік­тів до Женевських конвенцій 1949 p., а згодом деякі з них були закріплені вже в додаткових протоколах до Женев­ських конвенцій.

Безперечно, що суб'єктами міжнародної правосвідо­мості є суб'єкти міжнародного права: держави, міждер­жавні об'єднання та ін. Залежно від того, в якій іпостасі

Глава XI

Міжнародна правосвідомість

Структура міжнародно-правово! свідомості

вони виступають, можна говорити про загальну міжнарод­но-правову свідомість (носій — співдружність держав), індивідуальну міжнародно-правову свідомість (носій — окрема держава), асоціативну міжнародно-правову сві­домість (носій — міждержавна організація, зокрема НАТО). На сучасному етапі розвитку міжнародної правосвідо­мості одним із найвагоміших факторів її формування є ре­золюції міжнародних організацій, насамперед Генераль­ної Асамблеї ООН.