Інститути і суб'єкти демократії

Система демократії складається з її інститутів. Кожен інсти­тут демократії є юридично оформленим самостійним струк­турним або функціональним елементом організації державної влади для вирішення певних завдань політичного життя. Демо­кратія здійснюється через численні інститути. В одних інститутах превалюють структурні елементи (сесії представницьких органів, їх постійні комітети, депутатські фракції і т. д.), в інших — функ­ціональні (депутатський запит, правотворчий почин, соціально - економічні, політичні, соціально-культурні, особисті права гро­мадян, вибори, громадська думка тощо). Можливе й існування структурно-функціональних інститутів (наприклад, територіаль­ної або національної автономії). У сучасних умовах підвищується значення процедурної регламентації порядку реалізації інсти­тутів демократії, що багато в чому обумовлює ефективність їх дії. Особливо велике значення має процедурна регламентація ви­борів, діяльності органів народного представництва, порядку прийняття законів, проведення референдумів.

Інститути демократії розрізняються за сферами діяльності на економічні (декларування доходів), політичні (президентське ве­то), соціальні (оплачувані відпустки). За формами державної ді­яльності існують інститути, що діють у сфері прийняття держав­них рішень (законодавча ініціатива, читання законопроектів), за­безпечення охорони прав і свобод громадян і виконання ними обов'язків (Уповноважений Верховної Ради України з прав люди­ни); у сфері здійснення правосуддя і контролю за законністю (адвокатура, звернення до Конституційного Суду). Інститути де­мократії можуть мати імперативний (свобода преси, вільне голо­сування під час виборів) і консультативний (всенародне обгово­рення, опитування населення)характер.

Демократія здійснюється щодо конкретних суб'єктів. Ними є всі співучасники суспільних відносин, що складаються під час здійснення всіх форм і інститутів демократії. Суб'єктами демо­кратії можуть бути людина (громадянин), державні органи, політичні партії, їх об'єднання, громадські організації, трудові колективи, виборці виборчого округу, весь виборчий корпус, гру­пи громадян, депутати тощо. Головним суб'єктом демократії є людина (громадянин), задоволенню інтересів якого повинні бути підпорядковані дії всіх інших її суб'єктів.

Принципи демократії

Демократія діє на основі розвиненої системи принципів. Коли говорять про принцип демократії, мають на увазі безумовну ви­могу, яка випливає з самої суті демократії і пред'являється до всіх суб'єктів і інститутів демократії. До фундаментальних принципів демократії можна віднести принципи гласності, різно­манітності (плюралізм), залучення населення до вирішення питань державного значення, поділу влади; єдності, рівності і гарантованості демократичних прав і обов'язків. Вони є запорукою успішного застосування багатьох інших принципів — урахування гро­мадської думки, співробітництва різних політичних сил, узгод­ження їх інтересів, урахування і охорони прав меншості, взаємо­контролю органів, що належать до різних гілок державної влади, підзвітності і підконтрольності посадових осіб і управлінських ор­ганів перед представницькими органами і населенням тощо.

Зупинимось на фундаментальних принципах.

Принцип гласності вимагає забезпечення відкритості дер­жавного і громадського життя, усіх джерел інформації, можли­вості її вільного пошуку, отримання і поширення всіма суб'єкта­ми суспільних відносин відповідно до їх потреб. Гласність покла­дає на компетентні державні органи обов'язок систематичного інформування населення щодо подій державного і громадського життя, прийнятих цими органами рішень, ходу їх обговорення і виконання. Необхідною передумовою дії принципу гласності є заборона цензури, розвиток свободи слова і друку, урахування і використання в інтересах прийняття державних рішень гро­мадської думки.

Одним з найбільш узагальнюючих у системі демократії є принцип різноманітності. Він поширюється на всі сфери життя суспільства. В економічній сфері він проявляє себе в існуванні і рівноправності різних форм власності, в політиці — в існуванні багатьох політичних центрів, діяльність яких пов'язана з їх бо­ротьбою і взаємодією на базі підтримання контактів між ними і державою. Ці контакти проводяться заради вирішення певних політичних питань, передусім формування і функціонування вла­ди. Плюралізм повинен бути заснований на рівному ставленні держави до всіх центрів політичного життя, створенні для них рівних можливостей у політичному житті, в користуванні заступ­ництвом держави. Водночас свобода політичних утворень не ви­ключає негативного ставлення держави і відмови в державній реєстрації відверто антиконституційних і фашистських та інших екстремістських партій та об'єднань. Щодо ідеологічного плю­ралізму, то він є безпосереднім продовженням плюралізму полі­тичного. Категорично відкидаючи будь-яку ідеологічну моно­полію, ідеологічний плюралізм передбачає можливість різних ідей, думок, ідеологічних підходів і вільного їх висловлення, різного трактування окремих явищ суспільного життя. Відкрите проголошення певної інформації, що відбиває ту чи іншу ідео­логію, може бути обмежене лише в разі, коли про заборону її про­голошення зазначено в законі в інтересах охорони прав громадян і суспільної моралі та безпеки. Ідеологічний плюралізм водночас не виключає можливості існування в демократичному суспільстві державницької ідеології, яка, проте, має певні особливості.

Політичний плюралізм передбачає однакове ставлення дер­жави до проявів волі як більшості, так і меншості. Він виклю­чає будь-яку дискримінацію меншин етнічних, релігійних, політичних. Державні рішення в умовах розвиненої демократії не повинні прийматися механічною більшістю голосів, без поперед­нього вивчення і врахування інтересів меншості, проведення відкритих дискусій.

Більшість не повинна тиснути на меншість. За меншістю зберігається право висувати власні ініціативи, бути репрезентова­ною в різних державних органах (наприклад, у комітетах парламен­ту), виставляти в процесі дебатів своїх співдоповідачів, критикувати хід виконання прийнятих рішень і т. ін. Права меншості — етнічної, релігійної, політичної, не можуть бути скасовані голосами більшості. В інтересах меншості прийняття найважливіших рішень згідно з законом відбувається кваліфікованою більшістю голосів. Принцип урахування прав меншості є важливим засобом посилен­ня відповідальності більшості при підготовці, прийнятті і виконанні тих чи інших рішень. В умовах демократії більшість зобов'язана ра­хуватися з точкою зору меншості, консультуватися з нею, прагнути до компромісів, а краще, до консенсусу, уважно розглядати і обґрунтовано відповідати на критичні зауваження меншості.

Залучення населення до участі в роботі державних органів може відбуватися різними способами. Це може мати місце в рам­ках як безпосередньої, так і представницької форм здійснення народовладдя (через депутатів, участь у зборах виборців і трудо­вих колективів, громадських обговореннях, через радіо, пресу, телебачення, участь у роботі робочих груп при вищих державних органах, постійних комітетів парламенту і т. ін.). Залучення гро­мадян до участі в роботі виконавчих органів є дійовим засобом боротьби з бюрократизмом і корупцією. Розширення участі насе­лення в діяльності всіх державних органів є однією з форм підви­щення ефективності демократії.

До фундаментальних принципів належить і принцип побудови влади в демократичній державі на засадах її поділу на різні гілки (законодавчу, виконавчу та судову). Влада здійснюється спеціаль­но уповноваженими державними органами за умови невтручання кожної з гілок влади у сферу діяльності іншої. За цієї умови, вра­ховуючи існування системи стримувань і противаг між різними гілками влади, виключається можливість узурпації влади якимось органом чи особою. Таким чином, створюються сприятливі умови для забезпечення реальних прав людини, в тому числі її за­лучення до вирішення державних справ.

Яскравим проявом демократії є рівність існуючих у демокра­тичному суспільстві прав і обов'язків людини та їх гарантованість. Права і обов'язки в такому суспільстві встановлюються на основі рівності всіх перед законом. Права кожної особи ор­ганічно доповнюються відповідними обов'язками. При цьому обов'язки щодо прав виступають як гарантії їх реалізації і захис­ту. Демократія не припускає прав без відповідних обов'язків, як і обов'язків без прав. Так, наприклад, права на таємницю листу­вання забезпечуються встановленням для державних органів за­борони перегляду ними поштових відправлень і правом особи звертатися у разі порушення цих обов'язків до компетентних державних органів, включаючи судові.

Рівність прав і свобод особи пов'язана із цілеспрямованою діяльністю держави на забезпечення поєднання свободи однієї людини зі свободою всіх і кожного. Передумовою цього є те, що жодне право особи не може вважатися подарованим їй державою. Усі конституційні права є невідчужуваними, такими, що не мо­жуть бути звужені, скасовані (ст. 22 Конституції України), є рівними і гарантованими, обмежують державну владу. Головними напрямками гарантування прав є можливість звернення людини до компетентних органів для їх поновлення, відшкодувань завда­ної шкоди тощо. Йдеться про звернення до судових органів, вклю­чаючи Конституційний Суд, до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, до органів прокуратури, послуг адвокатів.

Можна назвати і ряд інших принципів демократії, які мають відносно загальний характер. Серед них вищезгадані принципи пріоритету прав людини, підзвітність і підконтрольність посадо­вих осіб перед представницькими органами і народом, співробіт­ництво та узгодження інтересів різних політичних сил, взаємний контроль різних державних органів і гілок влади, колегіальність, поєднання представницьких і прямих форм народовладдя та інші.

Функції демократії

Під функціями демократії розуміють головні напрямки впливу демократії на суспільні відносини.

Демократія спрямована і безпосередньо сприяє здійсненню головних загальнодержавних функцій — економічної, політичної, соціальної тощо. Велика роль в успішному вирішенні і вико­нанні завдань, що випливають з цих функцій, належить форму­ванню громадської думки і тому, як вона враховується державою. Громадська думка формується шляхом демократичного обгово­рення тих чи інших проблем засобами масової інформації, ко­легіальними дорадчими органами при Президентові і в структу­рах виконавчої влади, а також за допомогою проведення ініціативних експериментів. Усі ці фактори спроможні суттєво вплинути на вирішення обговорюваних проблем державними структурами — Президентом, Верховною Радою, Кабінетом Міністрів і т. ін.

Водночас демократії притаманні і власні функції. Так, вона виконує установчу функцію. Це знаходить свій вияв в утворенні народом органів свого первинного представництва безпосеред­ньо шляхом всезагальних виборів. Йдеться про Верховну Раду України і Президента України. Ці органи, у свою чергу, утворю­ють (обирають або призначають) органи вторинного представ­ництва населення. Таким є, наприклад, суддівський корпус, склад якого затверджується Верховною Радою України.

Функція оптимізації державних рішень полягає в тому, що держава при вирішенні того чи іншого питання керується прин­ципами демократії, використовує свої правові інститути, щоб та­ким чином знайти оптимальне державне рішення. Для цього пи­тання обговорюються постійними комітетами парламенту з за­лучанням експертів-науковців, вивченням і урахуванням точки зору всіх політичних течій, виступів у пресі тощо.

Демократія виконує також функцію сприяння виконанню прийнятих рішень. Велику роль у їх виконанні відіграє мобілі­зація через засоби масової інформації громадської думки, сама громадськість.

Контрольна функція демократії щодо роботи різних ланок державного апарату і посадових осіб здійснюється шляхом депу­татських запитів і діяльності парламентських комітетів, спеціальних слідчих комісій, проведення опитувань населення, через діяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Конституційним Судом.

Особливо важливого значення в сучасних умовах набуває функція демократії у сприянні розвитку особи, її духовного розквіту. Саме на виконання цієї функції спрямоване широке ви­користання людиною своїх демократичних прав, участь у прове­денні різних громадських акцій, дискусій, підвищення її політичної і соціальної активності, рівня політичної і правової культури, правове виховання і т. ін.