Серед усіх занять в Афінах було найрозвинутішим заняття ремеслом і
торгівлею;
стратеги Афін запроваджували заборону на торгівлю і грошовий обіг;
Статус громадянина в Афінах:
ніколи не надавався чужинцям;
надавався винятково у спадок від батька;
надавався винятково на основі майнового цензу;
міг надаватися рабам;
надавався чужинцям, які прибували займатися ремеслом.
Звичай піддавати людину остракізму в античному полісі – свідчить:
про наявність індивідуальної свободи;
про невід’ємність права на свободу і громадянство;
про непідпорядкованість особи колективному рішенню;
про справедливість колективного рішення стосовно пошанування свободи людини;
про підпорядкування індивіда верховній владі суспільного організму.
На думку Б. Констана, свобода людини Нового часу:
на відміну від свободи в Античності, полягає у її активному залученні до політичного життя;
полягає у її постійній участі у колективному здійсненні влади;
полягає у її спокійному користуванні особистою незалежністю;
полягає у відмові користуватися політичними правами;
носить винятково становий характер і не сягає приватності.
На думку Б. Констана, свобода в Античності визначалася:
розподілом суспільної влади між всіма громадянами одного полісу;
потребами безпеки приватної сфери;
гарантіями особистим інтересам;
потребами домашнього господарства;
потребами ведення військових дій.
На думку Б. Констана, свобода людини Нового Часу визначається:
розподілом суспільної влади між всіма громадянами однієї вітчизни;
національними інтересами держави;
потребами ведення воєн;
потребами безпеки приватної власності;
потребами безпеки державної власності.
На думку Б. Констана, Ж. Ж. Русо, «спонуканий палкою любов’ю до свободи», «дав кілька згубних приводів для тиранії» на підставі пропозиції запровадити:
соціальний договір;
необмежену індивідуальну свободу;
свободу приватної власності;
колективний (соціальний) суверенітет;
національний суверенітет.
Б. Констан вважає такою, що веде до тиранії, ідею своїх сучасників про:
запровадження національного суверенітету;
гарантію права на приватну власність;
визнання недоторканості прав громадянина;
підпорядкування громадян в ім'я суверенності нації;І
визнання верховенства прав людини вищим за верховенство закону.І
Б. Констан вважає помилковою і такою, що веде до тиранії, думку Ж. Ж. Русо
що закон може поширюватися лише на дії;
щоб закон поширювався на думки і мислення;
щоб закони приймалися парламентом;
що може бути сфера життя, не обмежена законами.
Сентенція Б. Констана про те, що «люди можуть стерпіти нестатки там, де є свобода» – стосується характеристики:
античного суспільства;
суспільства Нового Часу;
середньовічного суспільства.
Б. Констан вважає фундаментальною помилкою прагнення Ж.Ж. Русо «звільнити народ від деспотизму» засобами:
подолання монархічної влади;
революційного виступу народу;
гарантії індивідуальної свободи кожного;
законодавчого запровадження рівності кожного перед законами;
зведення тексту закону в аксіому щоденної поведінки людей.
До «найперших потреб сучасності», на відміну від давнини, на думку Б. Констана, належить:
здатність жертвувати індивідуальною свободою громадян заради запровадження політичної свободи;
обмеження особистої свободи заради національного суверенітету;
особиста незалежність як головна передумова громадянства;+
встановлення соціальної влади заради свободи кожного.
Практика остракізму в Афінах є показником того, що
свобода кожного була головною цінністю;
свобода громадянина була незалежною від державної влади;
громадяни могли користуватися особистою свободою;
суспільство має всю повноту влади над своїми громадянами.
Б. Констан показує, що розуміння свободи людини Нового Часу кваліфікує політичне вигнання з країни:
як допустиму дію влади;
як допустиму дію влади, якщо вона опирається на відповідні закони;
як злочинну дію влади супроти громадянства;
як вияв поваги влади до закону і прагнення його дотримуватися.
Згідно з концепцією Б. Констана, правильно вважати, що політична свобода :
є незалежною від особистої свободи;
лежить в основі особистої свободи;
є гарантією особистої свободи;
є в суперечності з особистою свободою.
За Б. Констаном, метою античного полісу було:
безпека приватної сфери;
безпека індивідуального життя;
гарантії соціальної рівності громадян,
розподіл суспільної влади між громадянами,
рівний розподіл майна між громадянами.
За Б. Констаном, мета сучасних людей – це:
розподіл суспільної влади між громадянами однієї держави,
безпека приватної сфери,
гарантії майнової рівності громадян,
усунення приватної власності,
ліквідація державної власності.
Тема 4: Т. Гоббс
Гарантом визначення «природної свободи» людини міського середовища ранньомодерного часу є:
міська влада
центральна політична влада
Самоврядна громада
церковна громада
Міська громада ранньомодерного міста:
повністю підлягала владі політичного центру;
мала автономні права відносно політичного центру влади;
Середньовічні міста в організації життя міщан спиралися на:?
відносну демократію;
політичну волю короля;
релігійно-церковну ієрархію;
Головна функція середньовічного й ранньомодерного європейського міста щодо організації спільного життя міщан визначалася:
через релігійно-церковну ієрархію;
монополізацією права визначати й розподіляти почесті й привілеї;
ремісничо-цеховою організацією;
торгово-комерційними відносинами;
Середньовічне західноєвропейське місто:
було лише центром торгівлі й ремесла;
було лише центром релігійно-культурного життя;
було також спілкою відносно вільних і рівноправних людей, що володіли приватною власністю;
Станом на ХІУ-ХУ століття міста у Західній Європі:
всі міста перебували під опікою центральної влади;
деякі міста перебували під опікою центральної влади;
всі міста були поза опікою центральної влади;
Томас Гоббс в своєму тлумаченні свободи людини:
зберіг вірність платонівській філософській традиції;
зберіг відданість аристотелізму;
розірвав з обома філософськими підходами;
Суспільне життя людей Т. Гоббс виводив з:
визнання доброзичливості як природного стану;