Із запобігання або розкриття злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації

1.
Відповідно до ст. 43 не є злочинним вимушене заподіян­ня певної шкоди правоохорошованим інтересам особою, яка виконувала спеціальне завдання в складі організованої групи або злочинної організації з метою запобігання або розкриття їх злочинної діяльності.

2.
Підставоюзаподіяння шкоди правоохоронним інтересам є його вимушеність. Вона має місце, коли у особи, що входить до складу злочинної групи, виникнула необхідність брати участь у вчиненні злочину (наприклад, у силу примусу з боку ватажка злочинної організації), і при цьому не було реальної можливості (без ризику розкрити свій зв'язок із правоохорон­ними органами і тим самим піддати себе небезпеці) відмови­тися від участі в підготовці або вчиненні злочину в складі такої групи.

3.
^ Заподіяння шкоди на підставі ст. 43 має ознаки, що ха­рактеризують: 1) суб'єкта заподіяння шкоди; 2) його об'єкт; 3) характер дії (бездіяльності); 4) ії мету межі заподіяння шкоди.

4.
^ Суб'єкт заподіяння шкоди- це лише особи, що відповід­но до чинного законодавства виконують спеціальне завдання в складі організованої групи або злочинної організації. До них належать: 1) негласні співробітники оперативних підрозділів і особи, що співробітничають із ними, які проникнули до зло­чинної групи (п. 8 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»); 2) штатні та позаштатні негласні співробітники спеціальних підрозділів по боротьбі з організо­ваною злочинністю, введені під легендою прикриття в органі­зоване злочинне угрупування (ст. 13 Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою зло­чинністю»); 3) учасники організованих злочинних угруповань, притягнуті до співробітництва спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю (ст. 14 Закону) .

5.
^ Об'єкт заподіяння шкоди- інтереси особи, суспільства держави, поставлені під охорону закону (наприклад, недотор­канність громадянина, його власність, громадська безпека, по­рядок управління, державна таємниця тощо).

6.
^ За своїм характером дія (бездіяльність) особи, яка запо­діює шкоду в складі організованої групи або злочинної органі­зації, повинна збігатися з ознаками якогось злочину, за винят­ком тих, що передбачені в ч. 2 ст. 43 (наприклад, особа може вчи­нити крадіжку, вимагання, завдати потерпілому побоїв тощо).

7.
^ Метою участі особи в організованій групі чи злочинній організації, якщо ця особа вимушена заподіювати шкоду правоохоронюваним інтересам, є запобігання чи розкриття їх зло­чинної діяльності. Наявність іншої мети не може бути виправ­данням заподіяння зазначеної шкоди згідно з вимогами ст. 43.

8.
Межі заподіяння шкоди визначають, виходячи зі змісту ч. 2 ст. 43. Особа, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації, вправі заподіяти будь-яку шкоду правоохоронюваним інтересам (наприклад, заподіяти потерпілому се­редньої тяжкості тілесні ушкодження, або брати участь у кон­трабанді, у розкраданні чужого майна тощо), за винятком вчи­нення трьох видів злочинів, вчинення яких свідчить про перевищення допустимих меж, які передбачені у ч. 2 ст. 43.

9. ^ Перевищення меж заподіяння шкоди - це вчинення особою в складі організованої групи або злочинної організації одного з трьох видів злочинів: 1) умисного особливо тяжкого зло­
чину, пов'язаного з насильством над потерпілим (наприклад умисне убивство); 2) умисного тяжкого злочину, пов'язаного із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому
(наприклад умисне завдання тяжкого тілесного ушкодження);
3) умисного особливо тяжкого і тяжкого злочину, пов'язаного з настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків (йдеться про наслідки, які законодавець ставить в один ряд із
заподіянням тяжких тілесних ушкоджень потерпілому).

10. ^ Відповідальність за перевищення меж заподіяння шкоди визначено в ч. З ст. 43. Насамперед, особі за жодних умовне може бути призначено покарання у вигляді довічного позбавлення волі. Якщо такій особі призначається позбавлення волі на певний строк, то його розмір не може перевищувати
половини максимальної санкції, передбаченої за вчинення злочину (наприклад, якщо санкція за навмисне убивство за ч. 2 ст. 115 передбачає позбавлення волі на термін від 8 до 15 років, то суд не може призначити позбавлення волі на термін понад 7 років і 6 місяців). Але навіть у цьому випадку виконання спеціального завдання розглядається як обставина, що пом'якшує покарання (п. 9 ч. 1 ст. 66).

3). Перевищення меж необхідної оборони.

Право на необхідну оборону надає лише суспільно небезпечне посягання, що виявляється в активних діях особи. Необхідна оборона не допускається проти правомірних дій інших осіб, навіть якщо ними заподіюється шкода інтересам, що охороняються законом (напр., знищення майна його власником). Правомірність дій, якими об‘єктивно заподіюється шкода, проти яких не допускається необхідна оборона, може зумовлюватися: 1) реалізацією особою прав, які належать їй чи надані законом, у тому числі, і вчинення дій за наявності обставин, що виключають їх суспільну небезпечність чи протиправність, зокрема, не допускається необхідна оборона проти дій особи, які вчиняються нею в стані необхідної оборони, крайньої необхідності, при затриманні злочинця; 2) виконання особою професійних чи службових функцій із дотриманням умов їх правомірності, напр. , проти дій працівників міліції, якими проводиться обшук, вилучаються знаряддя вчинення злочину, затримання правопорушників тощо. На практиці може мати місце вчинення захисних дій за наявності помилки особи щодо наявності, дійсності і реальності самого суспільно небезпечного посягання: 1) особою правомірна поведінка іншої особи у певних конкретних умовах розцінюється як суспільно небезпечне посягання (уявна оборона); 2) при фактичному припиненні суспільно небезпечного посягання особа вважає, що посягання триває (запізніла). Пленум ВС в своїй постанові від 29.06.91 №4 “Про практику застосування судами законодавства, яке забезпечує право на необхідну оборону від суспільно небезпечних посягань” роз‘яснив, що дії, вчинені в стані мнимої оборони, тобто коли особа, яка захищається, щиро помиляється щодо реальності посягання, повинні розглядатися як вчинені в стані необхідної оборони, а якщо при цьому були перевищені межі захисту, допустимого в умовах відповідного реального посягання, особа має нести відповідальність за перевищення меж необхідної оборони або , залежно від обставин справи, - за необережний злочин. Під перевищення меж необхідної оборони, згідно з ч.4 ст.15 розуміється завдання тому, хто посягає, шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання чи обстановці захисту. Ознаками перевищення між необхідної оборони є: 1) наявність стану необхідної оборони; 2) явна, очевидна невідповідність захисних дій характеру і ступеню суспільної небезпеки посягання; 3) явна, очевидна невідповідність захисних дій обстановці вчинення посягання і захисних дій. Відповідальність за заподіяння шкоди при перевищенні меж необхідної оборони, відповідно до ч.4 ст.15, настає лише у випадках, спеціально передбачених кримінальним законом. Чинний КК передбачає два таких випадках – заподіяння тяжких тілесних ушкоджень при перевищенні меж необхідної оборони (ст.104) та вбивство при перевищенні меж необхідної оборони (ст.97). Заподіяння при перевищенні меж необхідної оборони меншої за розміром шкоди здоров‘ю (середньої тяжкості чи легких тілесних ушкоджень) кримінальної відповідальності не тягне, але не звільняє від обов‘язку відшкодувати заподіяної шкоди на підставі ст.444 ЦК. На практиці може мати місце так звана провокація необхідної оборони, точніше, провокація суспільно небезпечного посягання для надання зовнішньої правомірності заподіяння начебто в стані необхідної оборони шкоди особі, спровокованої на таке посягання. Дії особи, яка завдала шкоду іншій особі, спровокованій нею на суспільно небезпечне посягання, мають кваліфікуватися як умисний злочин у залежності від наслідків та спрямованості її умислу.