Соціально-економічний розвиток України під владою Росії в першій половині ХІХ ст

Криза феодально-кріпосницької системи обумовила зростання суспільно-політичного руху за ліквідацію самодержавства і кріпацтва. Яскравим прикладом організації, що мала на меті виконання саме цих завдань, було Південне товариство, утворене у 1821 р. Програмним документом товариства була «Руська правда», складена П. Пестелем. Одночасно з Південним товариством, але незалежно від нього в Україні діяло Малоросійське товариство на чолі з В.Лукашевичем, а також Товариство об’єднаних слов’ян, засноване 1823 р. в Новгород-Волинському офіцерами П. і О.Борисовими і польським революціонером Ю.Люблінським. Метою товариства було звільнення слов’янських народів від деспотизму та іноземного панування, об’єднання слов’янських країн у федеративну республіку, ліквідація самодержавства, скасування кріпацтва та станової нерівності. Восени 1825 р. Південне Товариство і Товариство об’єднаннях слов’ян злились.
Після поразки повстання декабристів 14 грудня 1825 р. у Петербурзі, члени Південного товариства 29 грудня 1825 р. підняли повстання Чернігівського піхотного полку. Але в перших числах січня 1826 р. повстанці зазнали поразки.
Цілий етап у політичному русі України склало Кирило-Мефодіївське товариство, серед організаторів якого були М. Костомаров, М. Гулак, В. Бєлозерський, Т. Шевченко та ін. Головними завданнями товариства було: повалення самодержавства, ліквідація кріпацтва, визволення слов’янських народів, у тому числі й українців, та утворення з них слов’янської федерації. Кожний слов’янський народ мав утворити окрему демократичну республіку (річ посполиту), а спільними справами повинен був завідувати спільний Собор. Доля товариства склалася трагічно: царський уряд розкрив і розгромив його, члени організації потрапили у заслання, Т. Шевченка було віддано в солдати.
В пореформений період значно активізувався суспільно-політичний рух. Зрозуміти суспільно-політичне життя в Росії і Україні неможливо без розуміння феномену російської інтелігенції, виникнення якої було результатом процесів модернізації, західних впливів і водночас являло собою суто російське явище. Саме поняття інтелігенція виникає в 1860-ті рр. в Росії та вже звідси розповсюджується по всьому світові. Більшість сучасних дослідників оцінюють визвольний рух у Росії як однорідний у соціальному відношенні, процес, розпочатий і завершений опозиційною інтелігенцією.

48. Столипінська аграрна реформа та її вплив на економічний розвиток українських земель.
1) перед столипінською аграрною реформою Правобережна Україна була регіоном інтенсивного розвитку капіталістичних відносин у сі.?іьському господарстві, про що свідчать розвиток торговельного землеробства (переважно цукробурякових господарств та хмелю), збільшення приватного землеволодіння селян, перебудова поміщицьких господарств та створення ними власних заводів по переробці сільгосппродукції;
2) успіху нової аграрної політики тут сприяли: перевага подвірного землеволодіння, яке психологічно підготувало селян до закріплення землі в особисту власність та було прикладом для общинників; наявність значного прошарку заможних та середняків на Волині та Київщині перед реформою; ускладнювали хід реформи: малоземелля значної частини селянства; несправедливі дії землевпорядних органів в ряді місцевостей, що викликало незадоволення селян; інертність та старі звички селянського населення;
3) у землеробстві відбулося збільшення загальної площі засівів, зростання значення селянських цукробурякових плантацій, поступове зменшення поміщицьких засівів, зростання урожайності, переважно в заможних селянських господарствах, внаслідок впровадження агрономічних заходів (які поступово охоплювали різні прошарки селянства); у тваринництві
- переважно якісні зміни — поступове скорочення екстенсивних галузей та переорієнтація селян на потреби ринку, заведення нових, промислових порід худоби (молочних), птахівництва; збільшення уваги земств до проблем галузі (організація спарувальних пунктів тощо);
4) поширенню нововведень в селянських господарствах сприяли посередницькі операції земських кас дрібного кредиту в розглядуваних губерніях, які допомагали придбати кооперативам, різним верствам селян необхідний сільгоспінвентар та інше на пільгових умовах;
5) у галузях промисловості, пов'язаних із сільськогосподарським виробництвом, відбувається поступове збільшення випуску продукції, зростання значення селянських господарств у процесі виробництва сировини для переробних підприємств; збільшення випуску будівельних матеріалів внаслідок переходу селян до хутірсько-відрубної системи і їх намаганням поліпшити умови побуту;
6) у розвитку торгівлі - зростання обсягів продажу, експорту селянської сільгосппродукції селянських господарств через включення селянських кооперативів у процеси збуту продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках;
7) у розвитку транспорту - збільшення вантажообігу перевезень, прибутків, зокрема, залізниць по комісійно-позичкових операціях; звернення більшої уваги на будівництво під'їзних рейкових шляхів для посилення товарообміну, на дорожно-будівельні потреби. На основі вищесказаного можна зробити висновок про посилення взаємозалежності між різними галузями народного господарства внаслідок перетворень в аграрній сфері, більш чіткому визначенню кожною з них свого місця, ваги в економіці в умовах значного збільшення ємкості внутрішнього ринку

49. Східні слов’яни у VI-VIII ст.
В історії Європи друга половина І тисячоліття н. е. була періодом важливих історичних зрушень. Закінчилися переміщення племен та боротьба їх з Римською імперією в межах західної її частини, тоді як на сході, на кордонах Візантійської (Східної Римської) імперії, вони продовжувалися ще у VI—VII ст. Визрівали феодальні відносини, складання яких завершилося наприкінці І тисячоліття н. е., формувалися держави та народи середньовічної Європи.
Цей час був важливим етапом в історії слов'ян. У VI—VII ст. роль слов'янських племен, що виступали вже під своїм іменем «слов'яни», або «склавини», в європейській історії швидко зростала. Разом з іншими племенами вони вели тривалу боротьбу з Візантійською імперією, що в науці дістала назву Балканських війн. Численні воєнні походи слов'ян у межі імперії супроводжувалися переселенням значної їх частини на Балканський півострів, який вони заселили майже весь.
У другій половині І тисячоліття н. е. завершилося розселення слов'ян. Вони розселилися з своєї прадавньої території між Дніпром і Віслою не тільки в південно-західному напрямку, на Балкани. На заході слов'яни досягли Ельби, на півночі — оз. Ільмень, на північному сході — Волго-Окського межиріччя, на півдні — Північного Причорномор'я.
З широким розселенням слов'янских племен в VI—VII ст. пов'язаний процес диференціації загальнослов'янської мови, утворення східних, західних і південних слов'ян. Східні слов'яни розміщувались на землях від оз. Ільмень до Північного Причорномор'я, західні — на території від Повіслення до р. Ельби, її притоки Заале та Середнього Дунаю, південні — на Балканському півострові.

На основі розвитку феодальних відносин у слов'янських племен у VII—IX ст. відбувався процес утворення держави. У південних слов'ян виникла Болгарська держава, у західних — Великоморавська, згодом Чеська та Польська держави. На VI—VIII ст. у східних слов'ян припадає формування ряду союзів племен — державних утворень, відомих в історичній літературі під назвою «літописних племен», або «племінних князівств» (літописна їх назва — «княжения»). На їхній основі у IX ст. утворилася давньоруська держава — Київська Русь.
Починаючи з VI ст. у писемних джерелах з'являються більш докладні порівняно з попереднім періодом відомості про слов'ян. Про них писали візантійські історики VI—VII ст. Прокопій Кесарійський, Менандр, Маврикій, Феофілакт Сімокатта, історик готів Іордан та ін.
Цінні відомості про східних слов'ян цього періоду, зокрема про назви та територію окремих князівств, життя і побут окремих груп слов'ян, деякі політичні аспекти їхньої історії, містять також найдавніші частини давньоруських літописів.

50.Україна вроки Першої Світової війни.
Напередодні 1 Світової війни українські землі продовжували залишатися в складі 2-х імперій - Російської та Австро-Угорської.Перша Світова війна мала загарбницький характер з боку обох ворогуючих блоків.Об’єктом їх експансії були й українські землі.На них претендувала Росія,Австро-Угорщина,Німеччина і Румунія,не проти була щось отримати і Османська імперія.
Відразу після початку 1 Світової війни українські землі перетворилися на театр воєнних дій між російською армією та військами австро-німецького блоку або прифронтоау зону.На цій території діяв російський Південно_Західний фронт,до якого у 1916 р додався ще й Румунський.у серпні-вересні 1914р.російські війська,відбивши наступ австро-угорської армій,спрямували свій удар на Галичину.Ця операція отримала назву Галицька битва,у результаті якої російська армія оволоділа Східною Галичиною,Півничною Буковиною та вийшла до Карпатських перевалів.Російські війська вступили до Львова,Чернівців.Наступним успіхом рос.військ стала облога фортеці Перемишль,яка капітулювала 22 березня 1915р.У Галичині закривалися українські школи,навчальні заклади,культурні рганізації,запроваджується рос.мова і російське законодавство.Почалося повернення греко-католиків у праврслав’я.Відбулись єврейські погроми.Відступ рос.армії супроводжувався новим погромом українства,депортацією укр.населення.навесні 1916р війська Пд-Зх фронту під командуванням Брусилова завдали несподіваного удару,який увійшов в історію як Брусилівський прорив.Унаслідок цього прориву австро- угорські війська зазнали значних втрат осіб та мали військополонених.Рос війська втратили близько 500 тис.осіб
Легіон укр. січових стрільців в основу формування яких були покладені такі організіції як "Січ","Пласт" та "Сокіл",відзначились у боях за гору Маківка(берез 1915р),у звільненні Галичини від рос.окупації.Але бій на Тернопільщині ставостаннім для полку УСС.
Січові стрільці,узявши активну участь у Першій Світовій війні,стали основою майб.укр.армії,як на західноукр.землях ,так і в Наддніпрянщині,яка до 1921р вела непосильну боротьбу,відстоюючи завоювання укр.революції.

Причини війни:
1.Бажання загарбати нові території.Встановити контроль над ринкаи збуту.
2.Наявність двух ворогуючих блоків:Троїстого(Четверного )союзу(Німеч.,Австро-Угорщ.,Італії)
Привід:
В Сараєво був вбитий наслідний принц Австро -Угорщини Франц Фердинанд.
Кровопроливна війна тривала з 1 серпня 1914р по 11 листопада 1918р.Загинуло 10 млн.чоловік,Перемогу здобули країни Антанти(Франція,Англія,Росія...).

51.«Українське питання» в роки Першої світовой війни.

51.«Українське питання» в роки Першої світовой війни.

Географічне положення України в перетворило її в політичний театр Світової війни.
По-перше, через Україну проходив російсько-австрійський кордон, який з початком війни став фронтом; по-друге, через її територію пролягав найближчий шлях з Німеччини і Австро-Угорщини на Кавказ, в Іран та Індію; по-третє, Україна була вигідним плацдармом для наступу Росії на Балкани і Туреччину.
Особливістю України, як майбутнього театру воєнних дій, була політична невлаштованість і внутрішня нестабільність, викликані бездержавним становищем. Серед населення і політиків України не зникло бажання створити власну національну державу, об'єднати в межах цієї держави Схід і Захід. Але ці прагнення суперечили інтересам європейських держав, які бачили Україну у своєму складі. Таким чином, навколо України накопичилося багато міжнародних суперечностей, які в комплексі з нерозв'язаними проблемами українського суспільства становили «українське питання».

Загалом, суть «українського питання» полягала у відсутності незалежної української держави, незадовільному матеріальному і національно-культурному становищі її населення, територіальній розчленованості українських земель, прагненні української еліти до національно-державного відродження. «Українське питання» було однією з важливих причин дестабілізації міжнародних відносин у Європі, що підштовхувало два воєнно-політичних блоки до конфлікту. У стратегічних планах Росії, з одного боку, і Австро-Угорщини та Німеччини, з іншого, завоюванню України надавалося першочергове значення. Доки у складі Російської імперії перебувала Наддніпрянська Україна, царський уряд прагнув захопити й Західну Україну. З іншого боку, доки Австро-Угорщина володіла Західною Україною, її правителів не полишала спокуса захопити Наддніпрянську Україну. Про це свідчив досвід XIX ст., так було й напередодні Першої світової війни.

52.Українські землі у складі Росії у 2 пол.19ст.
У середині XIX ст. Російська імперія, до складу якої входило 80% українських земель, переживала глибоку кризу, суть якої полягала у невідповідності існуючих феодальних структур та відносин провідним світовим тенденціям розвитку, що утверджували нове буржуазне суспільство. Характерними рисами кризовості у цей час були: занепад поміщицьких маєтків; посилення експлуатації селян; панування екстенсивних методів господарювання; гальмування розвитку капіталістичних процесів стримування формування ринку вільної робочої сили, розвитку підприємництва тощо; наростання соціального напруження у суспільстві; На середину XIX ст. кріпосна система остаточно зжила себе. Вона суттєво
стримувала загальний економічний розвиток. Усі суспільні суперечності
загострила Кримська війна. Соціально-економічне становище України в середині XIX ст.
характеризувалося стрімким розпадом кріпосницьких і формуванням нових
ринкових відносин, посиленням антикріпосницького руху селян.
Наприкінці 50 р Наддніпрянщина була найбільш економічно розвиненою частиною рос.імперії,але кріпосництво гальмувало розвиток товарного виробництва.Ліво і Правобережжя базувалось на кріпосницькій праці.Південь на вільнонайманій. Протягом 60—80 років XIX ст. в Україні завершився промисловий переворот, суть якого полягала в переході від мануфактури до фабрики, від дрібного товарного виробництва — до широкомасштабного, від ручної праці — до застосування парових двигунів та системи машин.
Економічний розвиток України під владою Російської імперії визначали насамперед галузі важкої промисловості — вугільна, залізорудна, металургійна, машинобудівна. Найінтенсивніше розвивався Донецько-Криворізький вугільний басейн — головна вугільно-металургійна база України.
Основним промисловим паливом стає кам'яне вугілля. Великі капіталістичні підприємства для підвищення продуктивності праці почали застосовувати досягнення науки і техніки. Скасування кріпосного права, аграрне перенаселення, демографічний вибух зумовили появу значної кількості робочої сили.
Земська реформа (1864) передбачала створення виборних місцевих органів самоуправління—земств. Земські установи були створені в усіх губерніях України, крім ПравобережжяЛише в 1911 р. земства були запроваджені і на Правобережжі. Земські органи мали повноту влади та опікувалися місцевою промисловістю й торгівлею, школами, лікарнями, статистикою, страхуванням, будівництвом шляхівУ 1870 р. була проведена реформа міського самоврядування, згідно "з якою у містах строком на 4 роки обиралися органи міського самоуправління — міські думи.
Судова реформа (1864) базувалася на впровадженні безстановості судочинства, незалежності суддів від адміністрації, гласності судового процесу, змагальності сторін при розгляді судової справи Було запроваджено суд присяжних у карному судочинстві. Всі ці прогресивні зміни, що сприяли зростанню громадянської самосвідомості, були практичним кроком до створення правової держави.
Військова реформа,що тривала п'ятнадцять років, мала на меті шляхом модернізації армії створити сучасне боєздатне військо. Ця реформа замінила ненависну рекрутчину загальною військовою повинністю, скоротила термін військової служби до 6—7 років, заборонила тілесні покарання.
1863-64р – освітня реформа.Виданий новий устав,який давав широку автономію у вирішенні внутрішніх справ.Започаткована вища освіта для жінок,та 2 вида гімназій:класичні та реальні.
1860-64рр – фінансова реформа.Був створений Державний банк,який отримав право фінансувати торгівлю і підприємництво.Створювалися єдині державні каси,в яких були зосереджені всі прибутки і витрати держави.
1865 – реформа цензури.Були створені соціальні органи цензури
1870р- міська реформа.В усіх містах імперій і в Україні створювались міські думи – органи міського управління,які формувались на виборній основі.Була міська управа на чолі з головою.
Провівши земську, судову, військову, фінансову, освітню та інші реформи, тим самим заклавши основи громадянського суспільства, російський царизм не зробив останнього кроку — не створив відповідної новим реаліям політичної надбудови, не проголосив конституції і не скликав парламенту. Царські реформи багато важили для України. Вони законодавчо закріпили громадянські права населення, розширили його можливості брати активну участь у підприємницькій і торговельній діяльності, сприяли розвиткові народного господарства.Сприяли демократизації суспільства.

53. Північна війна
Півні́чна війна́ — війна між Московським царством (згодом — Російська імперія) та Королівством Швецією у 1700—1721 рр.,за вихід до Балтійського моря.
Причини війни
1.Для Росії отримання виходу до Балтійського моря було в цей період часу найважливішим зовнішньополітичним і економічним завданням. У 1617 році за Столбовським мирним договором Росія була вимушена поступитися Швеції територією від Івангорода до Ладозького озера і, тим самим, повністю позбулася балтійського узбережжя.
2. Данію підштовхувало до конфлікту з Швецією давнє суперництво за панування на Балтійському морі.
3. Вступ до союзу Саксонії пояснювався зобов'язанням Августа II Сильного повернути Речі Посполитій Ліфляндію у разі його обрання польським королем.
Інтереси України не були повя’зані з цією війною:козаки постійно приймали участь у військових походах далеко від України.З України вивозили хліб та інші продовольства.все це стало схиляти гетьмана Мазепу на союз зі Швецією,а коли союзник Щвеції Польща стала загрожувати вторгненням в Україну,Мазепа звернувся до Петра за допомогою,а він сказав:"боронися сам,як знаєш».Крім того на нього стає тиснути старшина,і з осені він веде таємні переговори з Польщею,а потім зі Швецією,які закінчилися в жовтні 1708р.,умовами були:
1.Україна має бути незалежною;2.Швеція повинна захищати Україну;3.Мазепа довічний князь.
У жовтні 1708 шведська армія вступила на українські землі. Такий розвиток подій змусив І.Мазепу відкрито перейти на сторону шведських військ і об'єднатися з ними для ведення війни з Московією. Відсутність більшої частини козацьких військ в Україні, жорстокість царських репресій та інші причини не дали можливості гетьману надати шведам суттєвої допомоги. Сувора зима 1708-09, серія військових невдач, відсутність обіцяної допомоги з Криму, Туреччини та Польщі значно погіршили становище армії Карла XII. Лише підтримка кошового отамана Запорізької Січі Гордієнка, який у квітні 1709 приєднався до шведського війська, дещо покращила ситуацію. В таких умовах Карл XII вирішив розпочати наступ на Москву через Харків та Курськ. Суттєвою перешкодою на цьому шляху була Полтава, розташована на перехресті важливих шляхів. Довідавшись про перехід гетьмана на бік шведів, Петро І наказав схопити Мазепу та вислав декілька каральних загонів, для недопущення масових виступів проти московських військ в Україні, а війська під командуванням Шереметьєва взяли в облогу Батурин. У результаті Північної війни Росія отримала вихід до Балтійського моря, вирішивши одну зі своїх головних історичних завдань, тоді як Швеція втратила статус великої держави.
Полтавська битва
Удосвіта 27 червня 1709 р. почалася знаменита Полтавська битва, що на багато десятиліть визначила долі Росії та України. На початку травня 1709 шведські війська здійснили спробу штурмом здобути місто, але невдача змусила їх приступити до довготривалої облоги Полтави. 1 травня почалась повна облога Полтавської фортеці. Шведи не повірили своїм очам - російська армія, яка завжди відступала перед ними, стала шикуватися в бойові порядки, щоб прийняти бій. Почалася наполеглива битва, в ході якої шведи, що не мали артилерії, почали поступово відступати. У 1710 р. емігранти обрали своїм гетьманом Пилипа Орлика, який навіть склав власну конституцію, на випадок повернення до України. На початку 1711 р. Орлик із запорожцями і татарами вступив на територію України, але незабаром був розбитий і втік. Довгі роки українські емігранти поневірялися по європейських країнах, але повернутися на батьківщину їм так і не вдалося.
Україна з 1709 року втрачає свою незалежність, юридичні і міжнародно-правові чинники, а тому перестає існувати як держава.

Наши рекомендации