Правова і соціальна держава

Мета: формування знань про правову і соціальну державу

Знати: поняття, сутність, призначення та основні ознаки правової і соціальної держави та тенденції розвитку в Україні

Вміти: надати характеристику правової і соціальної держави, формування державних інститутів влади правової і соціальної держави та особливості виникнення у різних на родів.

Завдання 1.Ідея правової держави як загальнолюдська цінність.

Правова держава. Відверто кажучи, це словосполучення не можна визнати юридично точним. Справа в тому, що державу не можна уявити без права. Право і держава виникають майже одночасно, розвиваються у тісному взаємозв'язку. Властиво, правоце одна з ознак існування держави. Право народжується державою, як система певних узаконених у державі правил, воно закріплює відповідні державні структури, наділяє їх повноваженнями, встановлює механізм реалізації цих повноважень, регламентує зміст і порядок вирішення різноманітних відносин (між державними органами і громадянами, останніх між собою тощо), які виникають і розвиваються в державі. Тому держава може бути або правовою, або не існувати взагалі.

Термін „правова держава", який набув широкого розповсюдження в юридичній і публіцистичній літературі, слід використовувати розуміючи його умовність. У ньому втілена мрія прогресивних мислителів різних епох про державу, в якій вищим регулятором суспільних відносин, доленосним фактором був би закон, а не воля окремих осіб, які займають керівні посади: він покликаний гарантувати й оберігати права і свободи громадян, держави і громадянина в рівній мірі, забезпечувати відповідальність одного перед одним за нехтування закріплених у праві норм поведінки.

Основні філософські ідеї правової держави І. Канта такі:

· панування закону в житті суспільства;

· зв'язаність держави правом;

· обмеження втручання держави у сфери приватного життя;

· свобода кожного члена суспільства як людини;

· рівність між собою підданих держави;

· самостійність кожного члена суспільства як громадянина;

· наявність принципу розподілу влад як гаранта проти встановлення деспотії.

Завдання 2. Основні ознаки правової держави.

Основні ознаки правової держави:

1. Здійснення державної влади відповідно до принципу її поділу на законодавчу, виконавчу, судову з метою не допустити зосередження всієї повноти державної влади в або одних руках, виключити її монополізацію, узурпацію однією особою, органом, соціальною верствою, що закономірно веде до "жахаючого деспотизму" (Ш. Монтеск'є).

2. Наявність Конституційного Суду - гаранта стабільності конституційного ладу - органа, що забезпечує конституційну законність і верховенство Конституції, відповідність їй законів і інших актів законодавчої й виконавчої влади.

3. Верховенство закону й права, що означає: жоден орган, крім вищого представницького (законодавчого), не вправі скасовувати або змінювати прийнятий закон.

4. Зв'язаність законом рівною мірою як держави в особі його органів, посадових осіб, так і громадян, їхніх об'єднань. Держава, що видала закон, не може саме його й порушити, що протистоїть можливим проявам сваволі, свавілля, уседозволеності з боку бюрократії всіх рівнів.

5. Взаємна відповідальність держави й особистості:

особистість відповідальна перед державою, але й держава не вільно від відповідальності перед особистістю за невиконання взятих на себе зобов'язань, за порушення норм, що надають особистостей права.

6. Реальність закріплених у законодавстві основних прав людини, прав і свобод особи, що забезпечується наявністю відповідного правового механізму їхньої реалізації, можливістю їхнього захисту найбільш ефективним способом - у судовому порядку.

7. Реальність, дієвість контролю й нагляду за здійсненням законів, інших нормативно-правових актів, слідством чого є довіра людей державним структурам, обіг для дозволу сугубо юридичних суперечок до них, а не, наприклад, у газети, на радіо й телебачення.

8. Правова культура громадян - знання ними своїх обов'язків і прав, уміння ними користуватися; поважне відношення до права, що протистоїть "правовому нігілізму" (віра в право чинності й невір'я в чинність права).

Завдання 3.Співвідношення правової держави і громадянського суспільства.

Громадянське суспільство — це сукупність поза-державних, позаполітичних відносин (економічних, соціальних, культурних, моральних, духовних, корпоративних сімейних, релігійних), які утворюють особливу сферу специфічних інтересів вільних індивідів — власників та об'єднань.

Співвідношення громадянського суспільства і правової держави характеризується тим, що їх не можна ні ототожнювати, ні протиставляти, тим більше відривати одне від одного. Вирішення проблеми їх співвідношення пов'язане з розумінням держави як невід'ємної підсистеми громадянського суспільства, в якому вона має власний сектор діяльності.

Державу не можна уявити без права, тому залежно від ролі права вона може бути або правовою, або не існувати взагалі. Однак реально забезпечити здійснення всіма суб'єктами основних прав людини може лише та держава, для якої це є основною функцією, тобто правова держава. Така держава може бути розбудованою лише там, де існують інститути громадянського суспільства.

Правова держава — політична організація суспільства, в якій право обмежує і підпорядковує собі державну владу, а основні права особи, її соціальна безпека закріплені в законі, і тільки існування розвиненого, стабільного громадянського суспільства надає можливість створити правову державу.

Зміст напрямків взаємодії правової держави і громадянського суспільства в цілому може характеризуватися наявністю у суспільства права на невтручання держави у певну сферу життєдіяльності особи, права на участь у формуванні окремих органів держави, в управлінні деякими її справами, права на певні послуги держави.

Завдання 4.Шляхи формування правової держави в Україні.

Охарактеризувавши ознаки правової держави, потрібно виявити, якою мірою відповідає їм наша держава.

В останні роки в Україні прийнято чимало законів, які регулюють суспільні відносини в різних сферах життя.

Розвиток конституційних положень щодо прав людини і громадянина здійснюється в законах України, зокрема, про власність, підприємництво, свободу совісті та релігійних організацій, про статус суддів, прокуратуру, адвокатуру та інших.

Крім прав і свобод людини, в законах повинні бути визначені також права нації, національностей, народу.

В Україні прийнято низку законів, згідно з якими держава несе відповідальність перед громадянином у разі порушення його прав

Побудова правової держави неможлива і без чіткого розмежування повноважень між різними гілками державної влади. В Україні законодавча влада належить парламенту - Верховній Раді України. Виконавчу здійснюють Президент, Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Республіки Крим, органи державної виконавчої влади (центральні, місцеві та Республіки Крим), судову владу доручено здійснювати судовим органам - Конституційному Суду України, загальним, військовим, арбітражним судам.

Важливим у плані побудови правової держави є також створення ефективного механізму охорони прав особи. На сьогодні в Україні діють Кримінально-процесуальний, Цивільний процесуальний та Арбітражний процесуальний кодекси, які передбачають процедуру звернення до суду за захистом порушених прав.

На сьогодні значно розширено коло питань, з яких можна звернутися до суду. Доступність суду для кожного громадянина - це своєрідний показник того, як близько суспільство підійшло до правової держави.

Правова держава може функціонувати лише в режимі законності, тобто такого стану відповідності суспільних відносин Конституції та іншим законам держави, який утворюється в результаті виконання законів усіма суб'єктами права (учасниками суспільного життя). Забезпечити відповідність законів та інших нормативних актів Конституції України покликаний Конституційний Суд України.

Аналіз ознак правової держави та напрямів її формування засвідчує, що, хоч у чинній Конституції Україна проголошена правовою державою, насправді це положення є дещо декларативним. Тому, незважаючи на певні здобутки в справі побудови правової держави, нам необхідно ще докласти чимало зусиль для вирішення цієї проблеми.

Самостійна робота №5

Форма держави

Мета: формування знань про поняття та критерії оцінки форми держави

Знати: поняття, сутність, призначення форми правління та його види, форми держав ного устрою та його види, форми державно-правового режиму та його види.

Вміти: надати характеристику формам держави: форми правління, форми державного устрою, форми державно-правового режиму.

Завдання 1.Форма держави: поняття та критерії оцінки.

Кожна держава характеризується певною формою, тобто зовні­шнім вираженням процесу організації та здійснення державної влади. Форма держави є складним соціальним явищем, що дає можливість визначити характер існування і напрямки розвитку держави, власти­вості її устрою, правління та режиму.Форма держави визначається національним складом населення, територіальними розмірами країни, історичними і культурними тра­диціями народу та іншими факторами.

Форма держави не є раз і назавжди встановленою, вона постійно змінюється і розвивається. Також постійно змінюється і розвивається і уявлення про неї. У юридичній літературі не існує єдиного підходу щодо визначення поняття та змісту форми держави. Згідно з одними, зміст форми держави зводиться лише до характеристики форми прав­ління. Інші під формою держави розуміють тільки сукупність форми правління та територіальної організації влади без урахування держав­ного режиму, оскільки він характеризує не стільки форму, скільки суть держави.

Отже, форма держави є складним соціальним явищем, що дає змогу визначити, як і в яких напрямах існує та розвивається держава. При цьому вирішальне значення на неї здійснює як сутність так і істо­ричний тип держави.

Традиційно під формою держави розуміють порядок (спосіб) організації і здійснення державної влади в країні, взяту в єдності взає­мозалежних трьох елементів: форми державного правління, форми державного устрою, форми державного режиму.Таке розуміння форми держави найбільшою мірою дозволяє до­слідити ту або іншу державу, виявити її змістовні сторони і сутнісні аспекти.

Завдання 2. Форма правління та її види

Форма правління - це організація верховної державної влади, порядок її утворення й діяльності, компетенція і взаємозв'язок її органів, а також взаємовідносини з населенням країни.
Відомі дві форми правління: монархія і республіка.
Монархія - така форма правління, за якої верховну владу в державі повністю або частково здійснює одна особа, що належить до правлячої династії (фараон, король, шах, цар, імператор і т. ін.).
Монархія буває абсолютною та обмеженою. Абсолютна монархія- це форма правління, за якої верховна влада зосереджена в руках одноособового глави держави (монарха). За обмеженої (конституційної, парламентської) монархії законодавча влада належить парламентові, виконавча - монархові (чи кабінету міністрів), судова - судам, які обираються чи призначаються.
Республіка - форма правління, де верховна влада в державі належить колегіальним виборним органам і здійснюється ними. У теорії права розглядають аристократичні та демократичні республіки. В аристократичній республіці формальне право обирати та бути обраним належить лише вищим верствам (наприклад, рабовласницькі республіки у Стародавніх Афінах, Стародавньому Римі).
У демократичних республіках формальне право брати участь у виборах органів влади належить усьому населенню країни, тобто всім громадянам, які досягли певного віку, не визнані судом недієздатними чи їхнє право не обмежене на підставах, передбачених законом.
Відомі три види демократичних республік: парламентські, президентські та змішані.
У парламентських республіках:
- президент обирається парламентом;
- уряд формується з представників партій, що мають більшість у парламенті;
- уряд підзвітний парламентові;
- парламент може висловити урядові недовіру, що тягне за собою його відставку.
У президентській республіці:
- президент обирається всенародне або за особливою процедурою;
- президент є главою держави і здійснює виконавчу владу;
- законодавча влада належить представницькому органові (парламентові);
- президент має право відкладного вето та інші права (скажімо, право розпустити парламент). У змішаній республіці є елементи як президентської, так і парламентської форм правління (скажімо, в Україні).

Завдання 3. Форма державного устрою та його види.

Форми державного устрою — це територіальна організація держави, характер взаємодії між її складовими частинами та державою в цілому.Теорія права розрізняє просту та складну форми державного устрою.

Проста (унітарна) держава — єдина держава, що не має всередині відокремлених утворень, які користуються певною самостійністю. Інакше кажучи, унітарними вважаються держави, окремі складові яких не мають свого суверенітету, всіх ознак державності (наприклад, області в Україні, графства в Англії).

Ознаки унітарної держави:

• наявність єдиного центру та єдиної системи органів влади та управління;

• наявність єдиної системи права, єдиної конституції, єдиної грошової системи, єдиного громадянства;

Сьогодні унітарна форма держави є найбільш поширеною. Близько 150 з майже 200 держав за своїм устроєм залишаються унітарними (Італія, Франція, Японія, Болгарія, Угорщина, Греція, Польща). При цьому деякі унітарні держави (Іспанія, Україна, Фінляндія, Португалія) включають автономні утворення. Щодо України, то з точки зору існування в її складі АРК, її можна вважати унітарною державою з елементами федералізму.

Складна держава формується з відокремлених державних утворень, що мають суверенітет і всі ознаки державності. До такої форми держави належать: федерація, конфедерація, а за твердженням деяких авторів ще й імперія. 1) федерація — союзна держава, що складається з держав-членів або державо подібних утворень (суб'єктів федерації). Федерація створюється на добровільних засадах, здебільшого згідно з укладеними відповідними угодами. Наприклад, Російська федерація, США, Канада, Мексика, Нігерія.

Ознаки федерації:

• наявність декількох правових систем, з яких одна система (система федерального права) володіє верховенством по відношенню до права суб'єкта федерації;

• наявність двох рівнів державної влади. Федеральна влада (влада держави в цілому) володіє всією повнотою зовнішнього суверенітету і значною частиною внутрішнього суверенітету. Влада суб'єкту федерації володіє внутрішнім суверенітетом.

Федерації можуть бути:

• територіальними — США, Німеччина, Бразилія;

• національними — Індія;

• змішаними — Росія.

Сьогодні в світі існує 24 федеративних держави, більшість з яких — великі та середні за територією та численністю населення.

2) конфедерація — це тимчасове об'єднання самостійних держав для досягнення конкретної мети, переважно зовнішньополітичної або військової (наприклад, завоювання незалежності). В конфедерації немає єдиної (або подвійної) системи органів, законодавства, території, суверенітету, громадянства, єдиної грошової системи (фінансова система конфедерації формується з внесків її членів). Це нестійка форма об'єднання, яка з часом або розпадається, або перетворюється на федерацію. Наприклад, США як конфедерація була затверджена законодавчо в 1781 р., а в 1787 р. на її підставі було утворено федерацію (закріплена Конституцією США, що діє й досі). Наприклад, Германський союз в 1815-1866 pp. В наш час конфедерацією є Швейцарія, яка при цьому фактично схиляється до федеративної форми державного устрою. Риси конфедерації має також Європейський Союз. 3) Імперія — це примусово утворена, зазвичай через завоювання одного народу іншим, складна держава, частини якої повністю залежать від верховної влади.

Завдання 4. Державно-правовий режим та його види

Державно-правовий режим — це сукупність засобів і способів реалізації державної влади. Розрізняють демократичний і недемократичний режими.

Ознаками демократичного режиму є:

• реальність прав і свобод громадян. Можливість захисту прав особи через судову систему;

• формування органів влади шляхом вільних і всезагальних виборів. Безпосередня участь населення в управлінні державою (вибори, референдуми);

• існування різноманітних політичних партій і громадських об'єднань, що представляють інтереси різних частин населення;

• поділ державної влади;

• врахування інтересів як більшості, так і меншості (наприклад, вирішення питань національних меншин).

Різновидами демократичного режиму є:

• ліберальний (представники надто поблажливі);

• радикальний (представники за рішучі зміни);

• консервативний (захисники старого).

Такий різновид державного режиму типовий для держав Західної, Північної та Центральної Європи, Південної Америки. Окремі параметри демократичного режиму були досягнуті пострадянськими країнами.

Недемократичні режими поділяють на;

• тоталітарні;

• авторитарні.

Тоталітарний режим — сукупність таких засобів і способів реалізації державної влади, за яких уся життєдіяльність суспільства й кожної окремої особи абсолютно регламентована:

• влада на всіх рівнях формується закрито однією особою чи кількома людьми з правлячої верхівки, не контролюється населенням;

• відсутня будь-яка можливість для вільного виявлення та врахування інтересів усіх груп населення. Найменші вільності негайно придушуються всіма засобами, аж до прямого насильства;

• існує однопартійна система, заборона на існування опозиції;

• грубе втручання в особисте життя людини і громадянина;

• примат держави над правом;

• наявність загальнообов'язкової державної ідеології, вождізм;

• формальний характер виборів;

• принципове відкидання поділу влади; Різновидами тоталітарного режиму є:

• автократія (необмежена і безконтрольна влада однієї особи);

• расизм (нерівноправність громадян за расовою ознакою, наприклад, Південно-Американська республіка до 1987 p.);

• фашизм (відкрита терористична диктатура найбільших реакційних сил).

Тоталітарний режим можливий як у високо розвинутому, так і в слаборозвинутих суспільствах (нацистська Німеччина, фашистська Італія, Радянський Союз і країни соціалістичного табору, деякі сучасні африканські та азіатські держави).

Авторитарний режим — сукупність таких засобів і способів реалізації державної влади, за яких вона концентрується в руках правлячої верхівки.

Ознаками авторитарного режиму є:

• допускаються деякі розмежування політичних сил, наприклад, існування двох партій;

• фактична відсутність поділу державної влади;

• недемократичний характер виборів (відсутність у виборців реальної можливості вибору).

Авторитарний режим характерний для ряду країн, що розвиваються (Індонезія, Марокко, Перу).

Завдання 5. Особливості елементів форми Української держави.

На сучасному етапі розвитку України питання про форму держави набуває особливого значення, адже воно стосується найважливіших аспектів організації та діяльності молодої суверенної держави. Тому правильне розуміння відповідних теоретичних положень, що виходять з аналізу світового досвіду державно-правового будівництва, застосування їх до конкретних умов і національних традицій може суттєво сприяти створенню життєздатної форми Української держави, яка забезпечить прогресивний розвиток і розквіт усього суспільства. В Україні відбуваються процеси становлення і розвитку демократичного державно-правового режиму, основи якого знайшли своє закріплення в Конституції України 1996 р.

Відповідно до ст. 1 Конституції Україна проголошується суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою.

Конституція характеризує Україну як демократичну державу, яка за формою правління є республікою (ст. 5). Про демократичний характер нашої держави свідчить те, що законодавчий орган, Президент України, місцеві ради обираються громадянами України на принципах періодичних, конкурентних, вільних виборів.

Україна має змішану форму правління. У результаті внесення змін і доповнень до Конституції України законом від 8 грудня 2004 р. Україна є парламентсько-президентською республікою.

Частина 2 ст. 2 Конституції закріплює положення про те, що за своїм державним устроєм Україна є унітарною державою. Автономна Республіка Крим має статус адміністративно-територіальної одиниці, є невід'ємною складовою частиною України. Унітарна форма державного устрою для України є найбільш виправданою, оскільки відповідає її етнічному складу, історичному минулому, економічним та культурним реаліям.

Самостійна робота №6

Функції держави

Мета: формування знань про функції держави

Знати: поняття, сутність, призначення функцій держави

Вміти: надати характеристику окремих функціям держави

Завдання 1. Поняття, ознаки та класифікація функцій держави.

Функції держави - це основні напрями діяльності держави , в яких виражаються і конкретизуються його сутність , роль і соціальне призначення в суспільному житті.

Елементи функцій держави :

Ø Об'єкт - сфера суспільних відносин;

Ø Зміст - конкретні дії , прийняті державою для досягнення поставлених перед ним соціально корисних цілей ;

У кожній державі державні функції різні , так як їх перелік і зміст визначаються сукупністю факторів зовнішнього і внутрішнього характеру , серед яких особливо виділяють своєрідність сутності конкретної держави , особливості та актуальність на даний момент часу економічних , політичних , національних , екологічних та інших проблем.

Функції держави показують напрями діяльності держави у певний історичний період .

Класифікація функцій держави - ​​виділення основних напрямків діяльності держави, яка здійснюється з наступних підстав :

За сферою діяльності держави :

v Внутрішні - функції , які держава здійснює на своїй території з метою вирішення внутрішньополітичних завдань:

v Функція охорони прав і свобод людини і громадянина;

v Функція забезпечення правопорядку ;

v Економічна функція ;

v Функція оподаткування;

v Функція соціального захисту ;

v Екологічна функція ;

v Культурна функція ;

v Зовнішні - функції , які держава здійснює за межами своєї території з метою вирішення зовнішньополітичних завдань держави :

v Функція оборони країни ;

v Функція підтримки світового порядку ;

v Функція співробітництва з іншими державами;

v За тривалістю здійснення :

v Постійні - функції , які держава здійснює протягом усього розвитку ;

v Тимчасові - функції , які носять короткостроковий характер і припиняють свою дію з рішенням певного завдання ;

v За значущістю і ступеня спільності :

v Основні - функції , за допомогою яких здійснюються найбільш загальні , найважливіші напрями діяльності держави з виконання основних стратегічних завдань і цілей , поставлених перед державою. Об'єкт - суспільні відносини , що володіють відомим подібністю ;

v

v Неосновні - функції , які представляють собою складові частини основних функцій і спрямовані на виконання державою конкретних завдань. Об'єкт - суспільні відносини , які виникають у суворо визначеній області;

v За сферами суспільного життя , які є об'єктами державного впливу:

v економічні ;

v політичні ;

v соціальні ;

v екологічні ;

v фіскальні ;

v За функціональним призначенням:

v охоронні ;

v регулятивні ;

У класифікації функцій держави не слід виділяти функції державних органів , які представляють собою реалізацію компетенції , прав і обов'язків окремих органів та їх посадових осіб відповідно до займаним ними місцем у державному механізмі і політичній системі суспільства.

До ознак функцій держави відносяться:

ü Стійко склалася предметна діяльність держави у найважливіших сферах суспільного життя;

ü безпосередній зв'язок між сутністю держави та її соціальним призначенням , яка реалізується в діяльності держави;

ü спрямованість діяльності держави на виконання великих завдань і досягнення цілей , що постають на кожному історичному етапі розвитку суспільства;

ü певні форми реалізації функцій держави , пов'язані із застосуванням особливих , в тому числі владно- примусових , методів .

Завдання 2.Форми і методи забезпечення функцій держави.

Функції держави здійснюються у визначених формах і визначених методах.
Форми здійснення функцій характеризують зв'язок держави з правом як одним з основних засобів володарювання. Через право держава проводить у життя свої функції, свої економічні, політичні, ідеологічні задачі. В одних випадках держава видає юридичні норми, в інші - організує їхнє виконання, у третіх - забезпечує, охороняє їх. У залежності від цього і розрізняють три основні форми здійснення функцій:
1. Правотворча - державна діяльність, що виражається в розробці і прийнятті юридичних норм, у яких закріплюються програми діяльності людей. Вона полягає у виданні нормативних актів, тобто актів, що встановлюють нові норми, чи змінюють скасовують старі.
2. Правовиконавча - державна діяльність, що виражається у вживання заходів по виконанню норм права. Вона складається головним чином у виданні владних індивідуальних актів, тобто актів, розрахованих тільки на даний, індивідуальний випадок (наприклад, видання разового планового акта по будівництву, призначення громадянина на посаду.)
3. Правозабезпечувальна (правоохоронна) - державна діяльність, що виражається головним чином у контролі і нагляді за дотриманням і виконанням норм , а також у застосування примусових мір до їхніх порушників. У процесі здійснення даної функції зважуються юридичні справи, зв'язані з застосуванням юридичних санкцій, суперечками між окремими особами і т.д.
Методи здійснення функцій можна розділити на правові і неправові (організаційні).
Правовий метод реалізується за допомогою трьох вищезгаданих форм, а з числа неправових варто виділити: економічні (дотації, держзамовлення, кредитування, регулювання цін і ін.); політичні (узгодження позицій різних політичних плинів, міжнародні переговори й ін.); ідеологічні (звертання до населення, заклики і т.д.); власне організаційні (планування, програмування, контроль і ін.).
Важливо, що неправові методи нерідко реалізуються через правове регулювання (напр., твердження плану наказом, нормативне закріплення цін і т.д.).

Самостійна робота №7