Проголошення ЗУНР та організація держави.

Тема 7: ЗУНР та конфлікт з Польщею.

План

1. Проголошення ЗУНР та організація держави.

2. Польсько-український конфлікт. УГА.

3. Доля Буковини, і Хотинщини і Закарпатської України.

4. Причини поразки ЗУНР.

Література:

1.Турченко Ф.Г. Новітня історія України ч.І (підручник ),10кл., - Ґенеза,2006, ﻉ 28-32

2. Середницька Г.В. Історія України,опорні конспекти, 10кл – К.,2009,2012, с. 70-76

Проголошення ЗУНР та організація держави.

В жовт­ні-листопаді 1918 р. під впливом нищівної поразки у І світовій війні Австро-Угорська імперія почала розпада­тися. Цьому передувало посилення національно-визволь­ного руху пригнічених народів, серед яких були і україн­ці. Вони населяли такі етнічні території: Східну Га­личину (з центром у Львові), Буковину (з центром у Чернівцях) та Закарпаття (з центром у Мукачеві), ба­гато українців проживало в Підляшші та на Холмщині.

Імператор виступив з маніфестом, яким обіцяв феде­ративну перебудову держави. Але українські галицькі лідери (Євген Петрушевич, Кость Левицький та ін.), які давно мріяли про злуку Галичини із Східною Україною, твердо стали на позицію створення власної незалежної держави. 18 жовтня у Львові українські парламентарі галицького й буковинського сеймів, представники полі­тичних партій та церковні ієрархи утворили Українську Національну Раду. УНРада, вищий орган майбутньої держави, задекларувала претензії на Східну Галичину, північно-західну частину Буковини й на Закарпаття. Було заявлено, що ці етнічні українські землі тепер пред­ставляють окрему Українську державу і що всі націо­нальні меншості мають вислати до УНРади делегатів. УНРада заявила, що найближчим часом буде прийнята конституція для нової держави, і що віднині австрійська влада не має права виступати від імені незалежної Ук­раїни. Рішення УНРади були схвалені підтримкою трьох галицьких владик: митрополитів зі Львова, Перемишля й Станіслава, при повній підтримці всього духовенства. Народові це рішення було oоголошено 19 жовтня 1918р. Цей день і вважається початком існування Західної Ук­раїнської Народної Республіки (ЗУНР). Її першим президентом став д-р Євген Петрушевич.

Все це суперечило планам поляків, які вели підготов­ку до утворення польської держави, до складу якої пла­нували включити західноукраїнські землі. Щоб попере­дити це, Національна Рада в ніч на 1 листопада зайняла Львів (своїми збройними силами). Над ратушею було піднято синьо-жовтий національний прапор. За декілька днів УНРада розповсюдила свою владу на всю Східну Галичину.

Тим часом, події в Буковині і на Закарпатті розвива­лися теж під гаслом «права нації на самовизначення». В Буковині внаслідок повстання влада перейшла до Крайового комітету (6 листопада). Але протрималася недовго: вже через 5 днів край окупували румунські вій­ська. Українці Закарпаття після скасування угорського королівства створили в Пряшеві Руську Народну Раду й висунули вимогу національної свободи. Мадяри погоди­лися на існування автономного Руського краю в межах Мадярщини, але русини-українці прагнули повної злуки із ЗУНР. Про це було заявлено на з'їзді у Хусті (21 січ­ня 1919 р.), який просив українське військо прибути до Закарпаття. Було обрано Центральну Національну Ра­ду (100 членів) на чолі з М. Бращайко. Але за Версальським договором Закарпаття відійшло до Чехословаччини на правах автономії.

Розбудова державності ЗУНР, її внутрішня політика. 9 листопада 1918 р. був створений перший Державний Секретаріат Республіки (її уряд), головою (прем'єром) уряду став д-р Кость Левицький. На сесії УНРади 13 листопада був прийнятий тимчасовий закон, який визна­чав назву держави — ЗУНР; її територію — всі етногра­фічні українські землі, що знаходилися під управлінням Австрії; суверенний народ обирає представників до Уста­новчих зборів ЗУНР, а поки що владу здійснюватимуть УНРада та Держсекретаріат. Визначалося, що гербом ЗУНРеспубліки є золотий лев на синьому полі, а дер­жавна печатка має навкруги герба напис: «Західноукраїнська Народна Республіка».

УНРада розуміла складність завдань внутрішньої політики, дбала про порядок в краї. Розуміючи неможливість негайного проведення виборів до Установчих збо­рів, вона 16 листопада видала закон про обов'язки і пра­ва тимчасової адміністрації краю, а також про організа­цію судів і судочинства. Були зроблені кроки до ство­рення жандармерії та Української Галицької Армії (УГА) та негайне переведення легіону Українських Січо­вих Стрільців з Чернівців (Буковина) до Львову. Однак сформувати регулярну велику армію уряд ЗУНР не зміг.

Розбудові державності віддавалася перевага перед радикальними соціально-економічними перетвореннями. Уряд розраховував досягти соціальної стабільності через проведення аграрної реформи, 8-годинний робочий день, надання широких прав національним меншинам, пред­ставникам яких у майбутньому парламенті було обіцяно ЗО % депутатських місць.

Проблемою уряду ЗУНР було об'єднання всіх облас­тей Західної України в єдину державу та спроба об'єд­натися з УНР. Переговори з Директорією, які почалися в кінці 1918 р., закінчилися Актом «злуки», проголоше­ним 22 січня 1919 р. на Софіївській площі у Києві.

Після проголошення Акту Соборності Галицька дер­жава отримала назву Західна область УНР (ЗО УНР); їй гарантувалася цілковита автономія; війська ЗУНР та УНР об'єднувалися. Були схвалені закони про громадян­ство, про українську мову, про майбутній Сейм ЗУНР.

Однак, повного об'єднання обох частин України до­сягнути в цей історичний період не вдалося: 1) на захід­ні землі все більше і більше наступали польські війська, витісняючи поступово адміністрацію ЗУНР з території західноукраїнських земель; 2) закарпатські землі, як за­значалося вище, відійшли до Чехословаччини; 3) саме існування УНР ставало проблематичним внаслідок вторг­нення радянських військ. Лише через чверть століття вдалося здійснити ідею соборності українських земель.

Зовнішня політика ЗУНР, як і внутрішня, була над­звичайно складна. З перших днів свого існування Рес­публіка опинилася в стані війни з Польщею. Спроби до­битися міжнародного визнання ЗУНР закінчилися невда­чею. Представники Антанти натомість визнали права Польщі на окупацію Східної Галичини. Під натиском польських військ в кінці травня Галицький уряд спочат­ку переїхав до Тернополя, а потім — до Станіслава і на­решті змушений був податися в напрямі до р. Збруч, що розділяла Галичину й Велику Україну. Нарешті прези­дент Петрушевич дав наказ своїй армії перейти р. Збруч і з'єднатися з частинами військ Директорії. Це сталося 16 липня 1919р.

Організація держави:

Українська Народна Рада – законодавчий орган; президент – Євген Петрушевич;

Розгалужена система місцевого самоврядування;

Створення УГА та жандармерії;

Утворення державності української мови, оголошення приватних гімназій державними;

Забезпечення широких прав національним меншинам ( надання 30% місць у парламенті).

Соціально-економічна політика:

Аграрна реформа (квітень 1919р.) – ліквідація поміщицького землеволодіння і розподілення землі між безземельними і малоземельними селянами;

Введення в обіг власної валюти – гривні та карбованця;

8-ми годинний рабочий день

встановлення державної монополії на продаж зерна, хліба, цукру, спирту, сірників, шкур, свиней, заборонено вивезення нафти;

заходи щодо відновлення роботи залізниць.

Зовнішня політика:

1. Злука (об’єднання УНР та ЗУНР 22 січня 1919 року) й перетворення ЗУНР у ЗО УНР;

2. Війна з Польщею в умовах безуспішних спроб подолати зовнішньополітичну ізоляцію.

Таким чином, через 9 місяців свого існування ЗУНР була ліквідована, а народ опинився в польській неволі, далеко гіршій за австрійську.