Варшавський договір Петлюри з Пілсудським

У час підготовки до війни представники уряду Польщі і Директорії, очолюваної Петлюрою, вели у Варшаві переговори про спільну боротьбу проти більшовиків. 21 квітня 1920 р. голова дипломатичної місії міністр закордонних справ УНР А.Лівицький і міністр закордонних справ Польщі Я.Домбський підписали секретну політичну конвенцію, а 24 квітня - військову конвенцію (разом вони становили Варшавський договір Петлюри з Пілсудським). У політичній конвенції Польща визнавала незалежне державне існування УНР на території у межах, що мали бути визначені уго­дами з суміжними країнами. Директорія на чолі з Петлюрою визнава­лася верховною владою УНР. Кордон між Польщею і УНР мав іти на північ від Дністра уздовж річки Збруч, далі – колишнім австрійсько – російським кордоном до Вишгородка, від Вишгородка на північ через Кременецьке узгір'я, далі по лінії на схід від Здолбунова, потім уздовж східного адміністративного кордону Рівненського повіту, уздовж адміністративного кордону Мінської губернії до схре­щення її з рікою Прип'яттю, а потім нею до її гирла. УНР погоджувалась на передачу Польщі Східної Галичини, Західної Волині, Холмщини, Підляшшя, Полісся, всього понад 100 тис. квадратних кілометрів з населенням близько 10 млн. чол. УНР мала забезпе­чити права польських землевласників на Правобережжі. За умовами воєнної конвенції керівництво військами Директорії належало польському командуванню, яке обіцяло дати зброю, амуніцію, спорядження і одяг для трьох дивізій. Директорія зобов'яза­лась постачати польським військам з часу їх вступу на територію України продовольство і фураж, а також погодилася на передачу керівництва залізницями польському командуванню. С.Петлюра зробив ще одну відчайдушну спробу скинути більшовицьке панування в Україні. Союз Петлюри з Пілсудським негативно був оцінений М.Грушевським, В.Винниченком, урядом ЗУНР в еміграції та багатьма іншими видатними політичним діячами українського національного руху. Уряд УНР, очолюваний І.Мазепою, який уклав Варшавський договір, пішов у відставку. 26 травня 1920 р. Головний отаман Петлюра сформував новий уряд, головою якого став В.Прокопович.

Наступ польських армій і військ УНР

25 квітня 1920 р. шість армій Польщі, що налічували 148,5 тис. багнетів і шабель, почали наступ. Їм протистояли радянські війська Західного (командуючий В.Гіттіс, з 29 квітня - М.Тухачевський) і Південно-Західного (командуючий О.Єгоров) фронтів, які мали 65,2 тис. бійців, тобто у два з лишком рази менше, ніж їх було в польських військах. Радянські війська були розтягнуті більш, ніж на тисячокілометровому фронті, від Опочки на півночі до Могилева-Подільського на півдні. Головний удар польське командування планувало завдати на території України – оточити і знищити армії Південно-Західного фронту. З цією метою в наступ на Україну були кинуті три польські армії – 2-а і 3-я, які діяли на Київському напрямку, і 6-а, яка мала наступати на Одеському напрямку. Вони налічували 65 тис. солдатів і офіцерів. Разом з ними виступили і близько 15 тис. чол. військ УНР - дві дивізії під командуванням полковників Удовиченка та Безручка і п'ятитисячна військова група, що поверну­лася з Зимового походу на чолі з генералом М.Омеляновичем-Павленком. Їм протистояли радянські війська 12-ї армії (коман­дуючий С.Меженінов) - на київському напрямку і 14-а армія (коман­дуючий І.Уборевич) - на одеському напрямку. Разом вони налічува­ли близько 16 тис. бійців і командирів, тобто майже в п'ять разів менше, ніж війська противника. Маючи значну чисельну перевагу і краще озброєння, польські армії і війська УНР прорвали фронт радянських військ і вже до 27 квітня зайняли міста Овруч, Коростень, Житомир, Бердичів, а 6 травня ввійшли до Києва. 9 травня вони переправились через Дніпро, але на лінії Вишгород - Бровари - Бориспіль були зупинені частинами 12-ї армії. Тяжкі бої вела й 14-а армія радянських військ. Її становище ускладнилося тим, що за день до наступу польських військ, 23 квітня, дві бригади ЧУГА в районі Вінниці перейшли на бік поляків. У тяжких боях радянські війська 14-ї армії припинили просування 6-ї польської армії і закріпилися на лінії Біла Церква - Липовець - Гайсин - Ямпіль на Дністрі. Таким чином, на середину травня 1920 р. просування польських військ в Україні було припинено. Їм не вдалося досягти стратегічної мети - оточити й знищити радянські війська.

Наши рекомендации